Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Пошуки смислу життя за Франком. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Пошуки смислу життя за Франком. Реферат

Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального. С. Л. Франк (1877-1950)

У першій чверті XX століття серед психологів і філософів посилився інтерес до проблеми смислу життя. Проблеми психологічні піднімалися до справжнього філософського узагальнення, а філософська постановка питання незмінно спиралася на психологічні практично-теоретичні засади. Є. Трубецькой об'єднував у вище-згадуваному творі психологічний, філософський та релігійний аспекти, але провідним залишався аспект теологічний.

С. Л. Франк у праці "Смисл життя" (1925) намагався, як він сам про це каже, виразити релігійно-філософські ідеї в якомога доступній формі, спрямовуючи свої роздуми лише до того, що має суттєве значення для життя. Книгу цю він написав уже в еміграції, в Берліні.

Проблема смислу життя у першій треті XX століття постала як потреба усвідомити те, що відбувалось у суспільно-політичному та культурному житті народів світу: післявоєнний період, перерозподіл сфер політичного та економічного впливу, епохальні знахідки у психології, філософії, літературі, а, може, головне - поява нових політичних формацій на ґрунті полярно зрозумілих соціальних спрямувань.

Це була пора інтенсивного пошуку нового способу життя, намагань обґрунтувати відповідні Ідеї та втілити їх у реальність. Усі форми ідеологічного впливу було використано для реалізації такої мети. Відтак проблема смислу життя по-різному використовувалася ідеологіями того чи іншого ґатунку, що певним чином спрямовувало й психологічні пошуки.

Франк наголошує, що проблема смислу життя стосується всіх людей. Адже люди часто пригнічують у собі глибинні низки несвідомої тривожності щодо цього. "В Росії, - пише він, - зруйновано основи нормального життя. Не більшовики довели Росію до такого стану. Вони лише посилили усвідомлення видимості благополуччя, яке й раніше існувало в житті. Те, що відбулося, лише зняло примарний покров з життя і показало неприкритий його стан, чим воно в дійсності є саме по собі".

Те, що трапилося в Росії, лише відверто виявило, чим є людське життя взагалі. В Росії можуть жити з мріями про щасливе майбутнє, а це є корінням моральної хвороби - революційності. Відбувається капітуляція перед сучасним та ідеалізація майбутнього. Питання про смисл життя підмінюється вказівкою "не робити хибне". Проте як би людина не вдосконалювала життя, питання про його смисл завжди буде одним і тим же. Єдина людська справа тільки в тому й полягає, щоб шукати та знайти смисл життя.

Життя наше осмислене, якщо воно служить якійсь розумній меті, вищому та абсолютному благу. Але благо має бути одночасно і самодостатнім, що перевищує мої особистісні інтереси, і благом для мене. Просте застосування таких понять, як краса, істина, гармонія, не задовольняє нас. Благе життя - ось мета наших намагань.

Усе тимчасове має смисл лише як засіб. Сам час є вираженням світового абсурду. Життя повинне бути благом, тоді воно має смисл. А моє життя може бути осмисленим, коли воно перебуває у вічності. І я маю також усвідомлювати цей мій стан, і це сприяє усвідомленню нашої єдності з нашим абсолютним благом. А благо - не тільки в тому, що ми зігріті і збагачені, а в тому, що ми осяяні досконалістю. Благе, досконале життя, спокій задоволеності і світло істини є одне і те ж, а в цьому і полягає смисл життя. "Життя наше осмислюється, оскільки воно є розумним шляхом до мети або шляхом до розумної мети, інакше воно є безглуздою блуканиною", - стверджує Франк.

Аби життя мало смисл, необхідні дві умови. Перша - це існування Бога і наша власна причетність йому, досягненність для нас життя в Богові. Адже Бог - вічне твердження, вічне життя, абсолютне благо і всеохоплююче світло розуму. І друга умова: ми не тільки творіння Бога, не тільки глиняний посуд, який ліпить гончар, і навіть не тільки раби Бога, що виконують його волю, але й вільні учасники і співучасники самого божественного життя. Як же реально здійснити це? Чи не руйнується весь такий смисл перед фактом смерті?

Чи можна стверджувати, що не в над-особистісній сутності і самодостатній цінності людини можна знайти осмислення життя? Найближчим цілим є життя народу, батьківщини, людства. Але й вони безсмислені. Де тепер багатство індивідуальності, квітуча повнота і багатоманітне життя середньовіччя, яке, мов нездійсненна мрія, приваблює до себе чутливі душі, що зголодніли в пустелі сучасної цивілізації? Воістину слід дуже твердо вірити в абсолютну цінність зовнішніх технічних удосконалень - аеропланів і бездротових телеграфів, далекобійних гармат та задушливих газів, крохмальних комірців і ватерклозетів, - щоб поділяти віру в неперервне вдосконалення життя.

Прогрес науки приводить до духовної сліпоти. І чи не бачимо ми, що культура та просвіта, осяяні науковим розумом і гуманітарними моральними ідеями Європи, дійшли до без-людяності і стоять на порозі анархії, здичавілості й нового варварства? Чи не слід говорити про хибність "теорії прогресу"? Чи не має рацію А. Шпенглер, твердячи, що всесвітня історія є зміною народження, розквіту, занепаду й смерті окремих культур?

Пізнаючи смисл життя, слід збагнути, чи не є поняття смислу несумісним із життям, що сенс є лише відображенням відношення до чогось, що це відношення може бути до людей, народу, Бога і т. д. А якщо відношення до Бога з'ясоване, то чи є це остаточним смислом? Узагалі смисл життя - релятивістичне поняття, хоч його прагнуть підвести під якісь абсолютні критерії, субстанціальні поняття тощо. Реальний смисл воно має лише як поняття психологічне, а не філософське, як ціль життя. Ціль підносять до смислу, але смисл завжди опускається до цілі - в розумінні саме теологічному.

"Світ так побудовано, що, будучи сліпим і безсмертним у своїй течії, у своїх дійових силах, він в образі людського розуму разом із тим пронизаний променем світла, осяяний знанням самого себе", - стверджує Франк.

Через знання буття розкривається, усвідомлює і пізнає себе. І це, незважаючи на все зло реального безсилля, у своїй самобутності й незрівнянності великий і чудесний факт. У знанні ми вже не належимо до цього світу і не підкоряємося його безсмисленим силам. У знанні ми маємо непорушну опору. Адже знання над-просторове, над-часове, надсвітове, над-емпіричне, це - внутрішнє буття нас самих. У цьому знанні є первинне світло Істини - єдине для всіх. Воно є відображенням Бога, виявом його у нашій свідомості та бутті.

Відтак наше прагнення відійти від світу, прийти до чогось іншого. Пошук Бога є великий факт реальності людського буття, і тут світиться прихований сенс. Потяг до абсолютного і Вічного свідчить про розлад між душею і світом, про нашу належність до більш глибокого й розумного буття. "Ти створив нас для себе, і неспокійне наше серце, поки воно не знайде Тебе", - висловлювався Августин. Пошук Бога вже є дія Бога в людській душі. Августин радив: "Не йди назовні, іди всередину самого себе, і коли ти всередині знайдеш себе обмеженим, переступи через самого себе". У незадоволеності безсмисленістю життя вже міститься оцінка життя з точки зору відшукуваного ідеалу. Проте ніякою логічною вправністю ми не доведемо наявність смислу життя. Лише віра здатна це здійснити.

У глибинах нашої істоти є виший критерій істини: поза Богом немає нічого, і тільки в ньому ми "живемо, рухаємося та існуємо". В істинному сенсі бути - означає усвідомлювати, знати. Будь-яка істина є збагненням вічного сенсу. Вічне і буття є одне і те ж, і вічне життя також.

Життя і досконалість - це одне і те ж. Оскільки життя є не що інше, як внутрішня сутність буття, як справжнє "для-себе-буття", само-розгортання та саморозкриття буття, то досконалість і буття є одне і те ж. А тут вже можна констатувати підхід до канону.

Франк говорить про благо як про повноту безпосередньої задоволеності стосовно істинного життя, як про всеосяжну повноту буття. Пошук смислу буття спрямовано до цього. Франк додає суттєве: необхідним є творче розкриття абсолютних глибин нашої істоти.

Бог є достеменна любов, стверджує Франк. Можна сказати більш точно: статева любов має бути піднесена до самовизначення буття, покладена на буттєву основу, а не обмежена статевими імпульсними. "Бог є любов", - нагадує Франк. І в цьому постає сутність релігійної віри.

Франк зазначає протиборство двох начал, які стосуються абсолютного: це жах і трепет перед глибиною буття, безоднею, яка готова нас поглинути, а також жадоба досконалості, щастя, умиротворення. Душа роздирається цими протилежностями.

Людині даровано і спокутування від цього протиборства, і набуття благоговіння - єдності страху і любовної радості, усвідомлення величі та неосягненної повноти буття. У благоговінні розкривається остання таємниця буття. Через це відкривається буття Бога, що є єдністю всемогутності та всеблагості. А ми причетні до нього. Ми не ототожнюємося з Богом і не відділяємося від нього. Життя має смисл, адже Бог з нами. Бог неосяжний, але разом з цим він відкриває себе нам. І ми маємо навчитися сприймати його одкровення.

Смисл життя не дано, а задано. Це дуже важливо. Осягнення смислу є водночас його творенням. Смисл життя не можна знайти готовим, раз і назавжди даним, уже ствердженим у бутті, можна тільки прагнути його здійснення. Все готове - мертве. Смисл життя має бути живим. Життя є дієвість, творчість, визрівання із середини, із власних глибин.

Пошук смислу життя є вольове, напружене самозаглиблення, занурення у вир буття. Треба знаходити смисл і здійснювати його всім своїм життям. Смисл життя - у творчому процесі прилучення до Бога. А віра неможлива без дії, напруженої внутрішньої дії, спрямованої на перетворення життя. Смисл життя уможливлює свободу подвигу. Тут, мабуть, ідея подвигу виступає трансформованою та посиленою ідеєю вчинку.

Франк підкреслює, що "пошук смислу життя є... власне "осмисленням" життя, розкриттям і внесенням у нього смислу, який поза нашою духовною дієвістю не тільки не міг би бути знайдений, але і в емпіричному житті не існував би". Франк поєднує дві сторони: знаходження смислу життя і його дійове створення. Смисл життя робить наше життя певним і зв'язаним цілим.

Слід говорити про ідею унікальності, яка захоплює все у свою орбіту: і суттєве, і всезагальне. Це дуже важливе положення, вважає Франк, яке може слугувати найкращим завершенням усіх ідей в психології, які постали в її історії. Франк далі розвиває цю ідею: звичайне протиставлення самозаглиблення та спілкування є поверховим, заснованим на повному нерозумінні структури духовного світу, справжньої, невидимої чуттєвому погляду структури буття.

Ніколи людина не буває такою замкненою, одинокою, покинутою людьми, як тоді, коли вона вся розмінюється на зовнішнє спілкування, на ділові стосунки, на життя на виду. Саме відлюдник здатний наближатися до першоджерел всеохоплюючого всесвітнього життя. Особистість, геній, заглиблені в себе, потрібні всім, хто існує і хто буде існувати. Із своїх глибин вони розкривають загальний для всіх зміст.

Ідеєю про відношення духовного і мирського діяння Франк завершує свій незвичайний трактат. Чи слід людині відкинути зовсім земні справи: науку, мистецтво, мораль, турботу про долю батьківщини? Чи не збідниться через це смисл життя? Франк відповідає: смисл життя є благо, яке перевищує всі інші людські блага. Без жертви і зречення не можна знайти смисл життя. Безсмисленим є все, що не має зв'язку зі справжнім абсолютним благом. Така справжня ієрархія цінностей - примат цілі над засобами.

Життя осмислюється тільки зреченням від його емпіричного змісту: справжню опору ми знаходимо лише поза ним. Лише зробивши крок за межі світу, ми бачимо ту вічну основу, на якій він фундується. Легко здійснити величні подвиги завтра: сьогодні ж важко побороти себе. Лише дійова любов до людей є перевіркою справжнього осмислення нашого життя.

Пафос свого трактату Франк підсумовує в таких словах: "Зовнішнє, мирське діяння, будучи похідним від основного, духовного роблення... має стояти в нашому загальному духовному житті на належному місці, щоб не було порушення нормальної духовної рівноваги. Сили духу, скріплені й годовані зсередини, мають вільно виливатися назовні, адже віра без справ - мертва, світло, що йде із глибини, має освітлювати темряву зовні. Та сили духу не повинні іти в найми і полон до безсмисленних сил світу, і темрява не повинна заглушувати вічного Світла".

Канон психічного життя має охоплювати всі його прояви, вказуючи на критерії істинності для цих проявів. Потрібно було 100 років самозабуття - все XX століття, аби, зрештою, зрозуміти, що психологія вивчала засоби життя, а не саме життя, його дійсну ціль.

Проте не слід думати, що скрупульозне вивчення засобів життя вже здійснене. Основна робота ще попереду. В кращому разі можна сказати, що це був фундамент психології, занурений глибоко в землю. Але залишилася нездійсненою головна мета - збагнути саму надземну архітектуру людської психіки.

Для такої справи нинішня світова ситуація та ситуація індивіда не є вельми сприятливими. Чи поверне психологія XXI століття до істинних джерел людського життя, чи вона й далі вигадуватиме нові аспекти бачення, щоб виразити смисл буття людини?

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!