Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психодрама та соціальний атом. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психодрама та соціальний атом. Реферат

Джордж Морено, з одного боку, показує свою повну наступність і зв'язок з такими психологічними напрямами, як психоаналіз і гештальттеорія, а з іншого, особливості його теорії психодрами протиставлені психоаналізу

Психоаналіз і гештальттеорія, природно, зливаються в соціометрії, адже вона с синтезом їх обох. Соціометрія досягає того, чого гештальттеорія навіть і не торкалася. Вона вивчає вираження та організацію у зв'язку з дією або діями, які їх породжують. Соціометрія ніколи не розглядає гештальт (образ) окремо від творця і творчого акту.

Свого часу Фрейд сказав: "Психоаналіз почався тоді, коли я відкинув техніку гіпнозу". Морено перефразовує цей вислів так: "Психодрама починається з того часу, коли я відмовився від кушетки і методу вільної асоціації та замінив їх відкритим простором багатьох вимірів (сцена або будь-яке інше відкрите місце), а також психодраматичними прийомами".

Синтез різних спрямувань, про які йшлося, виявляється можливим саме тому, що всі вони так чи інакше мають фізикалістський та біологічний характер. Колись природничонаукова психологія досягала таким чином детерміністичного тлумачення реакцій організму. Морено запозичує у К. Левіпа та інших фізикалістів антипсихологічне мислення, прагнучи знайти у цьому психодраматичну науковість. Проте предмет дослідження стає дедалі складнішим, а характер тлумачення залишається тим же.

Морено цікавиться проблемою виникнення відношень між людьми, а не фіксацією статичного, того, що вже є. Соціометрист намагається вивчати групову динаміку та "соціальні конфігурації". На противагу статиці гештальтпсихології соціометрист сам створює гештальти, їхні контури. Він хоче вивчати індивіда саме в той момент, коли він спонтанно вступає у взаємні відношення, що приводять до утворення груп sub specie momenti. Саме тією мірою, якою соціометрист вивчає спонтанні реакції на початковій стадії формування групи, а також відношення, що виникають, він стає причетним до психоаналізу.

Морено намагається бути присутнім при травмі народження і хоче передбачити майбутнє людської поведінки, тоді як психоаналітик стоїть перед попелом, дериватами. Ось чому соціометрію Морено визначає як "психоаналіз навиворіт". Підкоряючись загальній тенденції - розглядати психічне як результат безперервної само-творчості - тенденції, що набуває дедалі виразнішого вигляду до середини XX століття, Морено називає свою процедуру соціотворчою. Він починає з акту первинного відношення однієї людини до іншої і простежує долю цих взаємовідношень, той тип організації, до якого вони приводять.

Заперечуючи у цілому психоаналіз, Морено разом із тим намагається своїми методами підтвердити ряд його важливих положень. Морено бачить перевагу соціометрії над психоаналізом у тому, що вона досягає двох результатів, які залишаються ніби поза можливостями психоаналізу. Це. по-перше, більш точне відображення фактів, оскільки соціометрична процедура йде від акту до символу, а не від символу до акту. По-друге, це досягнення дійсної організації груп і мас. Психоаналітик торкається тільки стану індивіда. Вплив же, який ці відношення дії та символізації здійснюють на організацію групи в різному віці, і вплив групової організації на ці відношення, на думку Морено, може бути розкритим тільки шляхом соціометричного підходу.

Свою відмінність від класичного психоаналізу Морено пояснює на прикладі соціометричного тлумачення комплексу Едипа. "Психоаналітичний підхід до драми Едипа правильний, поки він розглядає комплекс Едипа як індивідуальну реакцію Едипа, що відображає всіх осіб, які його оточують. Але для того, щоб уявити повністю реальну драму Едипа, необхідно здійснити аналіз взаємовідношень... кожної з трьох осіб: Едипа, його батька Лая та матері Іокасти.

Тоді ми виявимо, що як у Едипа в його комплексі можуть бути ненависть до батька і любов до матері, так і у його матері відносно нього і Лая наявний комплекс, який ми можемо назвати "комплексом Іокасти"... Взаємний зв'язок цих трьох осіб, зіштовхування їхніх взаємовідношень відмінні від того, як цей драматичний процес відображається в одному Едипі або тільки в його батькові, або в його матері... Ми виявляємо багато взаємовідношень, які, так би мовити, амбіцентричні, і, вивчаючи їх, ми бачимо організацію всієї сімейної групи зсередини".

Так, Морено цікавиться міжособистісними зв'язками. Він хоче позбавити мікрокосмос його незалежності. Потік почуттів, який іде від індивіда до індивіда. Морено позначає досить штучним і абстрактним терміном - "теле". Як тільки Морено переніс ці реакції в соціометричний план і став їх вивчати не окремо, а в їхніх взаємовідношеннях, певні методологічні основи примусили його розглядати це "плинне чуття" як між-особову, або, більш конкретно, соціометричну структуру.

Проеційовані чуття Морено вважає безсмисленими з соціометричного погляду. Вони потребують доповнення у вигляді "ретроеційованих" чуттів, принаймні в потенції. Одна частина цілісної ситуації не існує без іншої - це, за висловом Морено, континуум. Іншими словами: якийсь реальний процес у життєвій ситуації іншої особи. Існує велика кількість позитивних та негативних ступенів у цій між-особовій чутливості.

За Морено, потенційне "теле" між будь-якими двома індивідами може стати активним у тому разі, коли ці індивіди наблизяться один до одного або якщо відбудеться зіткнення їхніх почуттів та ідей на відстані через якісь мережі. Ці дії на відстані Морено називає телеефектами. Вони виявляються складними соціометричними структурами, яга породжуються довгим рядом індивідів, кожний з яких різною мірою чутливий до того ж самого "теле" від повної байдужості до максимальної реакції.

Таким чином Морено будує соціальний атом із багатьох телеструктур. У свою чергу він кваліфікує соціальні атоми як частинки великої схеми психологічних мереж, які пов'язують або розділяють великі групи індивідів залежно від їхніх телевідношень. Психологічні мережі є частинами ще більш крупних одиниць психологічної географії колективу. Останній в свою чергу є частиною найбільш крупної конфігурації - психологічної тотальності людського суспільства.

Отже, соціальний атом, за Морено, це не мікрокосмос, як психологія окремої людини, а певна мережа між-особових стосунків, зв’язана на основі "теле". Соціальний атом формується тому, що кожна вчинкова акція має вчинкову реакцію з боку інших індивідів, що й відображається в індивіді, який першим здійснює вчинок. Інакше кажучи, Морено постулює річ не досить нову, але модифікує її та детально розробляє. Колективна свідомість, колективне несвідоме, колективні уявлення та інші терміни вже розкривали характер згуртованості різних етносоціальних груп.

Але все це зводилось так чи інакше до фатуму архетипних взірців поведінки, сформованих ще в давні часи, але неподільно пануючих над поведінкою сучасної людини. Ось чому в поведінковій психології (в широкому розумінні цього слова) не йдеться ні про певну спільність соціальності, ні про індивіда, протиставленого цій спільності.

Але соціальність та індивід протягом розвитку поведінкової психології продовжували залишатись протиставленими компонентами. Спільність діяла як індивід, а мікро-космічний індивід мусів вступати з нею в певні відношення. Можна сказати навіть, що вся соціальна психологія залишалась тому на рівні психології "індивідуальної", що зависла в повітрі. Соціальне виявилось якоюсь раз і назавжди даною аморфною структурою, непізнаною і тому ворожою індивідові.

Фізикалістське поняття "теле", введене Морено, формально прояснило заплутане павутиння між-особових відношень, показавши їхню мережу, а цю останню - в динаміці, у формуванні. Як предмет психології виник учинок в певній ситуації. Саму ситуацію показала вже гештальтпсихологія, а особистісні форми поведінки як індивідуальні акти - психоаналіз. Проте реальна картина взаємовідношень залишалася нерозкритою.

Разом з цим і особистість як сукупність цих відношень залишалася абстрактом. Тепер же індивід, вміщений на перехресті мереж, виявився змістовною особистістю, її багатство стало багатством тих мереж, які й склали соціальний атом. Як сукупність учинкових актів і реакцій він вперше став реальною основою вчинку як такого. Ось чому учинок слід мислити не як акцію одного індивіда. В такому випадку вчинок взагалі неможливий. Він стає таким лише як учинкова взаємодія всередині соціального атома. Мікро-космічний центризм учинку Морено замінив макро-космічним.

У такому тлумаченні вчинковий акт уже не виступає акцією замкненого індивіда, а стає перетворенням ситуації. Адже ситуація є вираженням взаємного зв'язку індивідів, є сукупністю значущих зв'язків, інакше вона не буде ситуацією, що викликає вчинок. Сама мотивація є виявом, концентрацією, узагальненням цих телезв'язків. Але тоді й учинок слід розуміти як перетворення цих зв'язків.

Об'єктивний зміст концепції Морено полягає в тому, що вчинок стосується не окремої людини, здійснюється не тільки нею, а всім соціальним атомом. Морено долає мікро-центризм учинку і показує його макроструктуру. Це вже було безпосередньо пімотовлено інтерперсональною теорією поведінки Г. Саллівена. В такому разі вчинок виявляється не виконанням окремої ролі, а справжньою драмою, в яку втягнуто індивідів. У зв'язку з цим Морено і розвиває свою теорій) психодрами як психологічну (соціометричну) взаємодію цілого ряду осіб. Антропометризм поступається місцем соціометризму.

"Моя теорія і практика психодрами, - пише Морено. - піддала глибокій зміні фрейдівську точку зору". Ідея, що асоціації мають бути науково аналізовані, хоч і називала асоціації вільними, але обмежувалась асоціацією слів і до того ж була пов'язана з інтерпретацією аналіста. Спонтанність індивіда не входила в це. Сама по собі психологічна ситуація була до певної міри штучною, зводячись до розмов у кабінеті між лікарем і пацієнтом, що обмежувало та спотворювало природний потік асоціацій.

Психодраматичні методи намагалися виправити це. Вони відмовилися від надуманих відношень між лікарем і пацієнтом, і індивіда було повернуто у природну атмосферу його існування, яка дослівно означає in situ: те місце, де він думає, почуває і діє природно, спонтанно і до певної міри творчо. Це повернення було б регресом, якби не вдалося свідомо поглибити і розширити матеріальну частину психологічної ситуації набагато більше, ніж це вдалося Фрейду. "Я побудував експериментальну ситуацію таким чином, - стверджує Морено, - що вона може слугувати для індивіда планом його життя, його життєвими ситуаціями в мініатюрі".

Піддослідного просили не тільки говорити про самого себе, а й діяти, переживати, бути актором. Асоціацію слів було доповнено асоціацією дій. Ці ланцюги слів і дій були пов'язані один з одним, а також сконкретизовані життєвою ситуацією; всі словесні привиди отримали тепер матеріальне втілення у вигляді ролей для учасників психодрами.

Процес асоціацій дій далі вилився в асоціацію взаємодій між різними індивідами. Мабуть, саме завдяки цьому психодрама робить можливим. застосування експериментального методу безпосередньо до особистості людини. В багатьох видах психодрами долається також штучність експерименту: він та життєві умови стають одним і тим же. Ранні види психодраматичної процедури були експериментами in situ. Перенесення психодрами в "театр", лабораторію або приймальню лікаря становив більш пізню стадію.

Морено прагне досягти того, щоб соціометричний тест, приводячи до усвідомлення відношень усередині групи, ламав би групу зсередини, а також її відношення до інших груп. У зв'язку з цим він заявляє, що соціометрист не повинен бути стороннім спостерігачем. Він активно включається у психодраму, вивчає її зсередини як актор-учасник. Саме в цьому пункті Морено бачить основний здобуток соціометрії, яка внесла в соціальні науки адекватні методи дослідження. Це дало змогу підійти до тієї центральної галузі, про яку практично майже нічого не відомо, - галузі між-особових і між-групових відношень. Одне з головних завдань тут полягає в тому, щоб привести відношення приховані до рангу відкритих шляхом перестановки відношень.

Морено вважає, що психодрама дає можливість розкривати все нові й нові зв'язки між індивідами, навіть у колі одних і тих же індивідів. Так, люди, що утворюють одну структуру в сімейній групі, можуть утворювати іншу в робочій групі і зовсім відмінну структуру у відпочиваючій групі. Крім багатоманітності зв'язків між реальними індивідами, зв'язки можуть бути також уявними, бажаними і т. п. До мого соціального атома належатимуть усі особи, пов'язані зі мною невидимим бажанням, а також ті. з якими я пов'язаний дійсними, відкритими відношеннями.

Сам соціальний атом далі підрозділяється на дві частини: зовнішню частину ядра, що утворюється бажаними відношеннями, і внутрішню частину ядра, що утворюється актуалізованими підношеннями Морено вважає ці частини єдиними. Вони вступають в суперечність тільки всередині наших соціальних та культурних інститутів.

Морено показує, що емоції, які пронизують соціальний атом, мають різну інтенсивність, а в зв'язку з цим є багато рівнів надання переваги. Морено вивчав фактори, яга сприяли цьому нерівному розподілу переваг, або. більш правильно, нерівної інтенсивності емоційних переваг. Піддослідні у відповідно змодельованій ситуації використовують можливості вибору.

У статті "Соціальний атом і смерть" (1947) Морено зазначає, що соціальний атом охоплює індивіда і людей, близьких або далеких, з якими він емоційно пов'язаний в цей момент. Обсяг соціальною атома поступово розширюється в міру того, як ми зростаємо, але структура змінюється в міру того, як ми старіємо. Загальним результатом є те, що емоційна економіка соціального атома діє згідно з несвідомим постулатом - утримати соціальні атоми в рівновазі: те, що Морено назвав соціостазисом.

Морено зазначає, що завжди існує певний рівень контактів, і він залишається досить постійним. Частота емоційного обміну спрямовується до рівноваги. В міру того, як. ми старіємо, заміна втрачених компонентів в атомах, що відіграють серйозну роль, утруднюється. "Соціальна смерть кидає свою тінь на людину задовго до її фізичної або духовної смерті. Ми вмираємо разом з тими, хто входить в наш соціальний атом. Ми постійно оточені людьми, з якими ми разом вмираємо.

Фізична смерть - це дещо негативне, ми її не відчуваємо, її відчуває інший, той, хто є членом нашого соціального атома. Соціальна смерть - це позитивна сила". Життя людей розширюється на основі їхніх соціальних атомів за межі фізичної смерті. Людина вмирає, коли вмирає її соціальний атом. Фізична та індивідуальна смерть не є припиненням життя. Морено розглядає їх як функції більш старої одиниці соціоатомістичних процесів, в які їх включено.

Щодо проблеми вкорінення людини в світі, то дуалістичні теорії такими виявились до цього часу, мабуть, усі) залишали людину без серйозної опори. Морено начебто прагне дати соціометричний варіант мечніковської теорії ортобіозу, відкриваючи можливість "творчої" заміни відмираючих компонентів соціального атома, чим пом'якшується тупа невідворотність смерті.

Морено не обмежується розглядом структури соціального атома, а намагається вийти на простір соціальних конфліктів, розкрити їхню природу і навіть указати суспільству на вихід з кризи, що породжується цими конфліктами. Встановлюючи структуру офіційного суспільства та соціометричної матриці, Морено надто просто виявляє шматочки та частинки, які надходять з цих двох вимірів у компромісні форми соціальної реальності. Чим більший контраст між офіційним суспільством та соціометричною матрицею, тим інтенсивнішими стають соціальний конфлікт і напруженість між ними. Точніше, "соціальний конфлікт і напруженість збільшуються прямо пропорційно соціодинамічній різниці між офіційним суспільством та соціометричною матрицею".

Морено уявляє собі соціальний атом як конфігурацію міжособистісних стосунків, в які потяги і відвертання між його членами зливаються з численними відношеннями їхніх ролей. Кожний індивід у соціальному атомі виконує низку ролей, і саме вони надають кожному потягові або відвертанню більш глибоке і більш диференційоване значення.

Говорячи про походження міжособистісної теорії, Морено зазначає, що на початку XX століття панувала формула "Індивід проти Всесвіту". Соціум тоді ще не народився. Психоаналіз цікавився внутрішньою динамікою індивідів. "Психологи цієї ери мали справу з індивідами, відокремленими один від одного. Соціологи мали справу з недиференційованими масами".

Морено сам указує на свої заслуги у конкретному вивченні суспільних явищ, які включають в себе людську психологію. Соціометричний рух почав підкреслювати "Ви" як особу, відповідальність відносно "Ви" замість відповідальності відносно до "Я". Соціометрія створила зовсім нову позицію - ідею зустрічі між Вами і Мною та будь-якою кількістю Ви та Я, що утворюють колектив; ідею "моменту" не як функцію минулого або майбутнього, а як самостійну категорію; ідею ситуації та випливаючих звідси наслідків; ідею спонтанності й творчості як універсальних процесів поведінки, що протистоять штампам етичних і культурних цінностей; і насамперед ідею невідкладності застосування самої соціометрії. Морено вважає, що суспільство багато собі зашкодить, якщо вчасно не використає її досягнення.

Ідею міжособистісної теорії Морено знаходить у М. Ганді, К. Маркса, С. Коркегора, Ф. Достоквського, В. Соловйови, М. Бердяева, М. Бубера та багатьох інших, називаючи їх піонерами цієї теорії. До появи міжособистісної теорії центральне місце посідала структура –"Я". В новій теорії відношень у центр перемістилася структура "Ви''. І раптово з цього народилась імперативна необхідність зустрічі, обопільної зустрічі, "запрошення зустрітися". Одна особа зустрічається з іншою з усією реальністю і повною відповідальністю в безпосередніх ситуаціях. Морено твердить, що шляхом етично орієнтованих ситуаційних імперативів було закладено основу сучасної міжособистісної теорії.

Включеність індивіда в соціальний атом Морено малює з трагічним надривом: "Існують незчисленні мільйони осіб, від яких залежить наша ситуація і ситуація яких залежить від нас. Є незчисленні мільйони осіб, які утворюють вузол, що душить нас".

Морено вважає 1923 рік часом наукового дебюту соціометрії. посилюючи цим значення цього напряму в психології та ставлячи його нарівні з найвидатнішими напрямами. Коли людина сама цікавиться генеалогією своїх думок, свого інтелектуального розвитку, то, мабуть, сама теорія вже вичерпує свої потенції. Проте у своєму анамнезі Морено охоче розповідає про те, чого може досягти соціометрія.

"Повна соціометрична процедура може розкрити до кінця відношення і може початися мобілізацією виборів і рішень, потягів і відвертань, але вона ніколи не має обмежуватися тільки цим. Вона проходить кілька ступенів, досліджуючи мотиви цих виборів, які можуть виявитись емоційними, інтелектуальними або "аксіонормативними". Вона йде далі і піддає індивідів, пов'язаних в соціальний атом, тестам спонтанності, які можуть показати, з яких емоцій складаються потяги та відвертання.

Вона йде ще далі, до тестування ролі, до психодраматичних або соціодраматичних вистав, у ході яких виявляється вся гама між-людської динаміки. Для антрополога особливе значення повинна мати моя концепція "культурного атома", яка є істотною частиною моєї теорії ролей. Я увів у літературу теорію ролей незалежно від Дж. Міда, і в той час, коли філософ Мід ніколи не спускався з вершин спекуляції до спостереження, я обрав теорію ролей експериментальним методом та емпіричною основою".

Негативних аспектів своєї концепції Морено не показує. А між тим люди, включені в досліджуваний соціальний атом, виявляють лише готові відношення, переваги, соціальну спрямованість. Правда, принцип спонтанності покликаний показати справжню структуру мереж у соціальному атомі. Але кожний компонент-індивід цього атома поданий у готовому вигляді. Більше того, сам атом має бути перетворений у відповідності з особистісними спрямованостями його індивідів, як вони вже існують у своїх особистісних якостях. Вони оцінюються і вибираються на основі того, що вони собою являють. Морено тому досліджує міжособистісні відношення як усталені, не показуючи основи надання переваги і т. п.

Дослідження "гами між-людської динаміки" має більше значення. Індивід розкривається на основі того, кого і за що він вибрав, і на основі того, хто і за що вибрав його. У психодраматичній процедурі індивід може виявити свої приховані від інших і від нього самого риси як неусвідомлювані особистісні якості. Але це ще не само-творення індивідів, хоч вони і перебувають в соціумі. Морено дає абстрактно-етичні характеристики особистості, не показуючи процес її становлення. Єдиною реальною основою такого само-творення особистості і навіть соціального атома є реальна практична діяльність, що має своєрідні форми в онтогенезі людини і свої історично-культурні особливості, - "розкрита книга людських сутнісних сил" (К. Маркс).

У Морено, проте, більшою мірою виступає абстрактна людина. Конкретне визначення людини передбачає врахування певної діяльності, в якій вона не тільки виявляє, а й формує свою справжню психологію, стає із "у-собі-людини" "для-себе-людиної", а разом з тим і "для-інших-людиною". Психологія діяльності є ґрунтовним запереченням психології поведінки. Перехідну форму між психологією поведінки і психологією діяльності становить психологія дії. Саме дія є таким логічним осередком, на базі якого мали виникати в певній послідовності багатоманітні психологічні риси.

У психологічних теоріях аспект дії було представлено такими видатними психологами, як Ж. Шазтетл А. Валлон. При цьому мислення розкривалося у зв'язку з реальною дією та начебто уособлювало практично всю психіку·. Трапилось так, що саме в Парижі, і при тому в 1942 році, в час окупації, було проголошено зв'язок людської дії і мислення. А. Камю показав абсурдність людської дії, що приводить до абсурдності людського існування.

Людську дію було визначено як "сізіфову працю". У цьому ж році Піаже прочитав у Колеж де Франс лекції, присвячені психології інтелекту, а на вітринах паризьких книгарень з'явилася книжка "Від дії до думки". Це був інтелектуальний опір сваволі людських дій. Психологія прямо і опосередковано слугувала розкриттю людської гідності, насамперед через розкриття цінності людського інтелекту.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!