Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Система психологічних знань та її викладання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Система психологічних знань та її викладання. Реферат

У рефераті подано історико-психологічний та методологічний вступ до викладу системи психологічних знань

Історія психології має озброїти психолога-теоретика надійними, обґрунтованими засадами методології. Таким чином, виступає завершена ідея вступу до ґрунтовного вивчення певної системи психології.

Саме таке поєднання історії та методології здійснили французькі вчені Франсуаза Паро і Марк Рішель. Паро належить перша частина книги, присвячена історії психології. Автором методологічної частини виступив Рішель - професор Льєжського університету. Дана книга ("Вступ до психології. Історія та методи") входить до циклу психологічних видань.

Історична частина книги починається постановкою питання про походження психологічних проблем. Досліджуються античні джерела, "висока епоха Середніх віків". Усупереч традиції вони тлумачаться як такі, що були плідними для постання ґрунтовних знань про істинну природу душі.

Перехідний період характеризується реформою психологічного пізнання, пов'язаного з реформаційним рухом (лютеранство, кальвінізм). Далі аналізуються програми становлення психології як науки, її засадами протягом цього періоду виступають механіцизм та об'єктивізм пізнання закономірностей душевних проявів.

Родоначальником нової психології представлено Декарта з його ідеями дуалізму та вихідної позиції "cogito, ergo sum". Розкривається перетин ідей Декарта і Гоббса у XVII столітті. Щодо цього періоду, як і на інших етапах становлення психології, Паро відшукує ідею людини, яка постає альфою та омегою усіх тлумачень. Це позначається і в назвах головних розділі" історико-психологічного екскурсу.

Показуючи образ людини епохи Просвітництва (XVIII століття) та Романтизму, Паро досліджує загальну ситуацію духовності у Франції. Англії, Німеччині, аналізує важливі досягнення психологічної думки в цих країнах, виявляючи їхню спорідненість. В англійській психології цього періоду ідеї асоціації постають на засадах (фізіологічних, у (французькій - на ідеях сенсуалізму та в систематизованій формі енциклопедизмі.

Німецьке Просвітництво, за Паро, тлумачить психологію як науку про розум. У цю ж епоху авторка підкреслює значний інтерес до вивчення психічних хвороб. Романтизм у психології пов'язується з анти-філософією та виявляється, зокрема, в ідеї "тваринного магнетизму". Провідною ідеєю Просвітництва Паро вважає ідею громадянина, яка визначає культурно-психологічні пошуки. Психологія людини в цей період розкривається в позитивістському дусі згідно з ідеями О. Канта.

Паро слушно зауважує, що настановлення еволюціонізму приводять до розуміння людини як істоти тваринної, що постала в результаті тривалого розвитку. Внаслідок "біологічної" переорієнтації думки Паро дещо втрачає у цих своїх міркуваннях предмет історії психології. Проте досить рельєфно показані стосунки психології та ідеології.

В цілому ідеї еволюції психічного підмінюються біологічними проблемами або соціальними - типовий феномен історії психології упродовж віків. І в XX столітті на ґрунті біології (зокрема в рефлексологічному ключі) повторюється відхід від психологічного способу мислення. Чи не з ідеєю ''reculer pour mien sauter" ("відійти, щоб далі стрибнути") Так, втеча до фізіології постає у проблемі "'людина як організм", а також "суспільство як організм".

Цей вплив природничих ідей на психологію Паро найбільше пов'язує з неоціненною спадщиною Т. Ріба. Аналізується внесок А. Бергсопс з його ідеями філософського осягнення капітальних проблем психології. Німецьку психологію представлено насамперед фізіологічною психологією В. Вунднга, російську - іменами І. Павлова і В. Бехтерева, ніби в цій останній нічого іншого значного й не було. Дивний стереотип, який весь мас відроджується в історіях психології через прикру необізнаність з реальним багатством імен та ідей.

Англомовна психологія, підкреслює Паро, будує свій предмет як науку про поведінку, вчинки живої істоти. Огляд історії психології завершується біхевіористичною школою - зненацька, випадково, десь на першій третині XX століття. Але Паро зробила велику ідейно-пошукову справу. Здійснено підхід до проблеми вчинкової поведінки, вчинкового осередку в психології: ідея, що час від часу вибивається до самостійного життя. Вчинок і проблема людини як основний предмет, що виступає в історії психології, виражає основну лінію історико-психологічного мислення Паро.

Постає питання: чому ж ідея вчинкової поведінки виникає саме у США та ще й у межах поведінкової психології? І чому саме ця психологія завершує історичний екскурс дисципліни, за Паро? Тематично переплітаючи спочатку вчинки людей з психологічним життям мікроорганізмів. Паро, зрештою, виходить до дійсних проблем психології в своєму історичному екскурсі. Спираючись на ідею людської психології як провідну, авторка тепер змогла б переписати no-новому всю історію психології, підключивши ідею вчинку на всіх етапах пошуку становлення психологічних знань.

У частині, що належить Рішелю, крім історії психології, подається також методологічний аналіз методів психологічного дослідження. Це дає можливість поставити саме методологічні питання і вийти безпосередньо до проблем побудови самої системи психології, її засадничі питання вже ставлять автори "Вступу". Нумерація розділів у ньому єдина щодо історії та методів дослідження. Численні спроби відвести психологію від філософських проблем не тільки залишаються марними, а й більш ґрунтовно показують необхідність їх зближення. Саме такий підхід дає можливість в усій повноті і з належною глибиною поставити питання про формування психолога.

Важливу методологічну проблему Рішель визначає як деонтологічну (вчення про належне, зокрема, певний науковий ідеал пізнання та ідеал ученого). Розглядаючи відношення етичного і наукового, Рішель розгортає взаємодію між впливами етики на науку і науки на етику. Внаслідок розкриття цього питання постає нове: мораль і причинність, необхідність керівництва поведінкою. Іншою проблемою деонтології Рішель вважає етику пошуку, зокрема повторне розкриття проблем. Дослідження співвідношення характеристик психіки людини і тварин пов'язується з питанням совісті щодо панування людини над живим і неживим світом.

Пошук засад деонтології приводить автора до основного осередку психічного - вчинку, який має у своїй основі дію. Прийняття рішення кваліфікується Рішслем також як дія.

Нове важливе питання методології та моралі Рішель пов'язує з деонтологією втручання в психіку людини, що демонструє зв'язок практики, етики і науки, а також показує необхідність допомоги і контролю стосовно особистості, яка сама себе має визначати. Ставиться питання також про незалежність психологічного судження від фінансового тиску і разом з тим - про необхідність для психолога отримувати за свою фахову роботу певну винагороду.

Загальна рефлексія щодо повернення психології до проблем моралі утворює необхідний додаток до викладу історії психології та її методів, якщо тільки виходити з того, що наукова психологія має виступити як лоно гуманістичної традиції, що відроджується в новій формі.

Рішель зауважує, що з загального питання зв'язку стики і науки інколи постає їх однобічний розгляд. У науці вбачають починання морально сліпе, яке етика згодом має дисциплінувати, обмежуючи можливі спотворення впливу науки на світ. Отже, зауважує Рішель, чи не легше уявити в науці принципи абсолютної моралі, які можуть визначити без коливань, що дозволено, а на що має бути заборона? Насправді ж речі не уявляються в такій простій залежності. За винятком постульованої трансцендентної незмінної етики, яку містять деякі релігії, не завжди можна осягти, як же вона сама є історично перед-визначеною.

Слід збагнути, продовжує Рішель, як мораль наливає "раціональне зерно" великою кількістю культурних факторів. Серед них постає й наука, що має вплив у суспільстві для ствердження моралі. Проблеми, які висуває, зокрема, сучасна біологія (такі як пересадка органів, природженість генія, контроль за оплодотворенням у пробірці), - все це морально вражає сучасну публіку.

Психологія ж перестає ставити аналогічні питання моралі протягом XX століття. Психоаналіз, правда, намагався розхитати основи сексуальної моралі. Це визначило у Фрейда його перші дослідницькі пристрасті, що були протиставлені вікторіанській моралі в Англії або традиційному католицизмові.

Мова має йти не тільки і не стільки про моральне значення психологічних досліджень, на що переважно вказує Рішель, а про саме психологічне дослідження моральної поведінки людини, чим має ґрунтовно займатися деонтологія, рухаючись у бік певного "канону" поведінки, "канону" психічної активності.

Рішель відчуває потребу в такому дослідженні і прямо ставить відповідну проблему щодо відношень моралі і визначення причинності поведінки. Він зауважує, що наукова точка зору на людську поведінку, орієнтована виключно на вивчення процесів, причинних зв'язків, повертається до старої проблеми, яка не перестає бути в центрі моральних рефлексій - librc arbitre - принцип, протилежний детермінізму.

Рішель переконаний в тому, що психологи можуть мати різні судження щодо цієї проблеми, але вони не мають підстав обминати її. Адже психологія впливає на еволюцію наших юридичних переконань, на характер відповідальності людини у критичних ситуаціях.

Слід висловитись більш точно: психологія не запозичує моральні проблеми ззовні. Вона сама має бути моралістичною за своєю суттю. Це вже розуміли діячі Києво-Могилянської академії, яга завершували психологічні розвідки в межах своїх філософських систем постановкою і вирішенням моральних проблем: психологія іманентно переходить в етику.

З викладених у книзі Паро і Рішель ідей можна зробити певні висновки. Зв'язок історії та методології дослідження сприяє більш глибокому розумінню значення історії науки і насамперед того, що всі окремі методи мають бути інтегровані в єдиному історичному методі. Щоб це здійснити, слід знайти смисл історії психології.

Через увесь свій драматизм становлення вона вказує на існування певного канону, взірця - як самого предмета психології, так і методів його дослідження. Він, за висловом Гегеля, є той кріт, який "риє землю", тобто сприяє постанню істинних знань, але сам залишається у своїй сокровенній таємниці, щоб відразу заховати її ще глибше.

Глядач, як сказав Герцен, відходить, адже він бачив природу, і природа ховається, адже її бачили. Герцен блискуче поєднав "емпірію" та "ідеалізм" - що має особливе значення для історико-психологічного й теоретико-психологічного дослідження.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


13.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!