Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Стратегії рольової психотерапії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Стратегії рольової психотерапії. Реферат

Рольові конфлікти є однім із загальних механізмів рольової дезадаптації людини

У тому випадку, коли рольові конфлікти не розв'язуються адекватно і призводять до негативних емоційних переживань, людина, прагнучи до редукції емоційних наслідків рольової дезадаптації, вдається до більш-менш адекватних форм адаптивної активності.

Далеко не найлегшим способом розв'язання рольового конфлікту є спроба вирішити його "в лоб": змінити (переломити) рольові очікування групи, нав'язати їй свою нову рольову поведінку. Зробити це дуже непросто, особливо якщо особистість залишається в старому офіційному статусі, бо рольові очікування мають інерцію, і група буде намагатися "заштовхнути" людину у стару роль.

Найбільш ефективний засіб корекції рольового конфлікту - "зруйнувати ситуацію": піти з групи, змінити соціальне оточення і т. д. Саме тому тим хто хоче розпочати нове життя", належало б не лише прийняти на себе нові ролі, але й по можливості змінити групу спілкування, де сформувати нові очікування відносно себе (зарекомендувати себе).

Однім із варіантів такого "руйнування ситуації" є ізоляція від соціуму, що нав'язує особистості небажані ролі, пошук "екологічної ніші" для своєї діяльності. Можлива й повна ізоляція, фактично "втеча з ролі": самітництво, відхід у монастир і т. п. Ще один спосіб такої втечі - занурення в себе, у свій внутрішній світ за допомогою творчості, захоплення (від хобі до езотеричної філософії і віри в Бога) і навіть шляхом алкоголізму, наркоманії. Фактично тут діє механізм захисної функції ролі, про який вже говорилося. Ізоляція від соціуму здійснюється за допомогою нових "захисних" ролей "футбольного фаната", "віруючого в Бога", "алкоголіка" тощо.

Інколи рольові очікування є спотвореним відображенням істинних експектацій соціуму, тобто ті вимоги, що група ніби висовує щодо рольової поведінки людини, виявляються "вигаданими" нею самою. При такій гіперсоціалізації (якщо це, зрозуміло, не клінічний випадок параної) потрібна психокорекція уявлень суб'єкта про рольові очікування.

Якщо уявлення все ж адекватні, і людина не може ні поміняти групу, ні вплинути на її рольові очікування, а постійне придушення своїх поведінкових проявів веде до невротизації особистості, можна спробувати скоригувати рольові переживання, тобто поступово прийняти власну роль, що до цього активно відкидалася.

Для подолання рольових конфліктів часто потрібна взаємна корекція рольових очікувань індивіда і групи чи партнерів зі спілкування. Така допомога актуальна, наприклад, у сімейних стосунках, коли виникає рольова несумісність подружжя чи батьків і дітей. Це веде до взаємного прийняття ролей іншої людини, тобто прийняттю людини такою, якою вона є. Остання умова особливо важлива, бо неприйняття людини і її ролей - це одна із основних причин виникнення всіх рольових конфліктів.

Взаємну корекцію рольових очікувань можна здійснити використовуючи психодраматичну техніку "обмін ролями". Партнери у спілкуванні по черзі грають роль себе і свого партнера, маючи можливість "подивитись" на себе з боку і побути "у шкірі" іншої людини.

Механізми гармонізації особистісного розвитку полягають у реконструкції ролей і моделей рольової поведінки та взаємодії (як реконструкція трикомпонентної структури рольової взаємодії). Для цього необхідно здійснити корекцію неконструктивних і неадаптивних компонентів рольової взаємодії. В усіх видах рольової психотерапії велике значення має рольове переживання як засіб гармонізації внутрішнього світу людини (змін і добудови життєвого світу особистості, катарсичного очищення від кризових і кризоподібних станів тощо).

Будь-яка людина, що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами шляхом особливої внутрішньої діяльності, яку Ф. Ю. Василюк назвав переживанням, і яка, на його думку, є формою реалізації життя, наведеного в одному із типів життєвого світу. Згідно з нашими дослідженнями, творчість, яка є однією з форм адаптації людини до несприятливих життєвих обставин, завжди супроводжується особливими процесами у внутрішньому світі людини. Внутрішній світ - це частина життєвого світу людини, що утворюється завдяки взаємо-перетинанню світу зовнішнього та внутрішнього (Титаренко Т. М., 1991).

Внутрішній світ - це не лише відображення зовнішнього, а й створення уявних компонентів, таких, яких в реальному зовнішньому світі ніколи не було. Творчість людини - це не лише створення творчого результату, а й побудова суб'єктивного творчого світу зі своїм простором і часом, розвиток уявної внутрішньої картини світу, яка являє собою штучний світ зі своїми уявними подіями, з цілим колом уявних людей, включених у цей світ.

Людина, що вибудовує цей світ, і себе також, включає в нього та в уявні події, що в ньому відбуваються. Таким чином, творчість є одним із способів збагачення людиною свого життєвого світу, яке здійснюється доповненням психологічного простору-часу людини шляхом створення уявних просторово-часових світів. Розширюючи межі свого буття, людина здобуває можливість додаткової самореалізації, проживаючи не одне, а немовби декілька життів, умовно стаючи тим, ким у реальному житті вона стати не може.

Побудова уявного внутрішнього світу людини як наслідок різних актів творчості людини є дійовим засобом психологічної реабілітації в тому випадку, коли життєвий світ людини зруйнований чи зазнав серйозних деформацій, що характерно для людей, що переживають кризу. Цей терапевтичний ефект полягає в тому, що реальні чи уявні життєві ролі мають загальні емоційно-мотиваційні механізми. Тому неможливість (чи неповна можливість) реалізувати себе в реальному світі подій (а це один з наслідків життєвої кризи) може компенсуватися самореалізацією в творчості, у творчому уявному внутрішньому світові.

Подібне є можливим завдяки рольовій децентрації, тобто своєрідному перевтіленню в об'єкт своєї творчості. Творець ідентифікує себе з тим образом, який формує його творча уява. Це супроводжується рольовим переживанням, тобто особливим видом переживання, яке виникає в результаті не поведінкового, а чуттєвого програвання психологічних ролей, - як таких, що задаються життям, так і таких, що створюються штучно.

Сила цього переживання може бути різною, доходячи до потрясіння, переживання катарсису. Отже, можна стверджувати, що творчість допомагає реконструювати деформований чи зруйнований кризою життєвий світ людини. Це робить надзвичайно актуальними різноманітні методи психотерапії творчістю і творчим самовираженням (Бурно М. Е., 1989).

Ми виділяємо два основних засоби побудови уявного внутрішнього світу, що визначаються переважанням активної або пасивної уяви:

  • Перший пов'язаний з творчістю в повному розумінні цього слова, з вигадуванням для себе "іншого життя" і переживанням його подій.
  • Другий засіб пов'язаний передусім зі сприйманням результатів творчої діяльності інших людей, при якому відбувається "рольова децентрація", тобто перенесення себе у створений пасивною уявою світ і ототожнення себе з кимось (найчастіше, з яким-небудь персонажем, діючою особою творчого сюжету).

Це ототожнення не обов'язково буває повним, найчастіше воно є частковим, тобто зводиться до переживання подій, подібно до переживань улюбленого персонажу і бачення світу "очима" героя. Більшою мірою рольова децентрація властива дітям. У зрілому віці ця здатність знижується, але спеціальними психотерапевтичними прийомами може бути актуалізованою, що має значний терапевтичний ефект.

Потребу в рольовому переживанні (поняття, аналогічне терміну "акціональний голод" у концепції Дж. Морено) можна розглядати як один з компонентів творчих потреб людини і потреби само-актуалізації особистості. Люди, що тяжіють до творчої діяльності, в цілому більш схильні до травматизації, ніж інші, внаслідок своєї більшої дефензивності в реагуванні на навколишню дійсність.

З іншого боку, саме вони, завдяки своїй більшій сприйнятливості до творчості, в ряді випадків краще справляються з життєвою кризою. Це дозволяє розглядати творчість як потужний захисний процес, у якому відбувається не лише компенсація тих чи інших проблем, але і певні процеси само-творення, які протистоять особистісному саморуйнуванню.

Можна навести приклади терапевтичної дії творчості навіть за межами спеціально організованого терапевтичного простору. Багато людей, що переживають "екзистенціальну фрустрацію минулого" (див. попередню главу), намагаються подолати її за допомогою політичної чи публіцистичної творчості, як активної (в політичній боротьбі), так і пасивної (в читанні газет і журналів). Ефективним методом реставрації ретроспективних цінностей людини є написання мемуарної літератури.

У випадку "фрустрацій теперішнього" засобом терапії також може виступити творча діяльність. Найбільш яскраво це видно на прикладах "терапії" трагічного чи нерозділеного кохання. Неможливість реалізувати своє кохання у власному житті змушує шукати цю реалізацію в уявному творчому світі (найчастіше в поетичному чи музичному). Про це свідчать не лише найхарактерніший у цьому плані приклад Ф. Петрарки, але і майже вся історія світової поезії, починаючи із легендарного Орфея. Можна було б порадити всім, хто переживає "кризу кохання", описати своє нерозділене почуття якщо не в поезії, то принаймні в прозі, і ця сповідь може стати суттєвим засобом терапії.

Дуже цікаві приклади творчості людей, позбавлених волі, наприклад, малюнки і щоденники в'язнів концтаборів. Яскравим взірцем є написаний у в'язниці роман "Місто Сонця" Т. Кампанелли (в якому автор реалізував нудьгу за волею і щастям).

При "фрустраціях майбутнього" терапевтичне значення для людини може мати відкриття нових життєвих перспектив у світі, створеному шляхом творчості, реалізація, продовження себе у цьому світі. Так, літературна творчість стала засобом подолання життєвої трагедії паралізованого і осліплого М. Островського і В. Титова, який втратив обидві руки. За твердженням оглухлого Л. ван Бетховена (важко вигадати страшнішу долю для композитора і музиканта), тільки музика утримувала його на цьому світі і не дозволяла звести рахунки з життям.

Цікавим є досвід застосування психодрами для лікування раку, описаний А. А. Шутценбергер (1990), коли пацієнти програвали в ролях свої життєві перспективи. Випадки видужування хворих, що вважалися невиліковними, можна пояснити тим, що ці хворі за допомогою психодрами розв'язали життєву кризу, викликану звісткою про тяжке захворювання.

Які ж існують форми адаптації людини, спрямовані на подолання рольових дисгармоній? Це адаптація, пов'язана із зростанням особистісних потенцій - самоактуалізацією та адаптація, пов'язана з розвитком компенсуючої функції психологічних ролей, своєрідна рольова гіперкомпенсація.

Існують дві основні стратегії рольової реабілітації

1. Стратегія "терапія ролі", тобто система заходів, спрямованих на зміну психологічних ролей особистості (тут роль виступає як об'єкт впливу). Вона включає такі методи: корекцію життєвих ролей і сценаріїв (трансакційний аналіз); формування і реконструкцію ролей (рольовий тренінг, психодрама); трансформацію ролі шляхом емоційного відреагування (психодрама, рольова психотерапія); розвиток ролей та їхних особистісних складових (тренінг особистісного зростання); психокорекція рольових конфліктів.

2. Стратегія "терапія роллю", тобто система методів психотерапії за допомогою рольової поведінки (тут роль виступає як засіб впливу на інші психологічні сторони особистості): ролі, що заміщають, уявні ролі, рольове переживання як засіб гармонізації життя чи як засіб компенсації (психодрама, терапія творчим самовираженням).

Якщо перша форма адаптації пов'язана з розкриттям сутнісних сил людини і автономізацією від соціуму і соціальних ролей, то друга форма може призвести до формування особистості, рольова поведінка якої буде придушувати прояви спонтанності. По суті це особлива форма рольової дисгармонії, що не належить до дезадаптивних, але у той же час є неконструктивною формою рольової гіперкомпенсації (подолання рольової дезадаптації).

Література

  1. Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. - 1986. - N 10-12.
  2. Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. - Красноярск, 1993.
  3. Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П. Холмса, М. Карп.: Пер. с англ. - М., 1997.
  4. Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и социол. мысль. - 1991. -N 1.
  5. Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить себя: Пер. с англ. - М.; Лос-Анжелес, 1995.
  6. Толстых А. В. Возрасты жизни. - М., 1988.
  7. Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. - М., 1990.


13.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!