Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Філософія і психологія: теорія і метод. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософія і психологія: теорія і метод. Реферат

Наука як сфера духовно-практичного освоєння світу є сукупністю систематизованих знань про те, що нас оточує, про природу, суспільство, людину, і разом з тим це сукупність методів, засобів і способів отримання цих знань

Методи, як органічна частина науки, виконують у ній в водночас самостійні, особливі функції. На певних етапах розвитку науки метод може стати стимулом або, навпаки, перепоною для розвитку окремих галузей наукового пізнання.

Сьогодні нема потреби доводити, що успіх будь-якого дослідження значною мірою залежить від досконалості методу, який в ньому застосовується. В цьому розумінні метод пізнання слід розглядати як вирішальний аргумент для оцінки об'єктивності дослідження в цілому.

На сучасному етапі розвитку науки дослідницька діяльність у будь-якій її галузі набуває все складнішого характеру.

Однією з найхарактерніших рис сучасного наукового знання є його диференціація. Об'єктивна реальність відкриває нові грані досліджень, і це зумовлює утворення нових наукових дисциплін. Психологія також іде шляхом розширення, диференціації наукового вивчення людини, поглибленої спеціалізації окремих дисциплін та їх подрібнення на окремі підрозділи. Останніми роками виникли численні напрями досліджень у сфері психологічної науки, цей процес триває.

У процесі диференціації психологічної науки відкриваються нові сторони психічної реальності, спостерігається різноманітність її якісних виявів. При цьому виявляються такі специфічні риси психіки, які піддаються вивченню лише в межах даної, вузької галузі психології.

Диференціація науки передбачає і поглиблене вивчення відповідного аспекту реальності, а також сприяє тому, що предмет психологічного дослідження стає розгалуженішим. При цьому арсенал методів дослідження нерідко поповнюється за рахунок запозичення їх із суміжних наук.

Звичайно, диференціація містить у собі загрозу позбутися цілісності предмета дослідження. Але цей негативний фактор усувається завдяки дії зворотної тенденції у розвитку науки - взаємопроникненню та інтеграції наук. Чим глибше проникнення тієї або іншої спеціальної дисципліни у предмет, що вивчається, і чим повніше вона його розкриває, тим необхіднішими стають контакти з іншими дисциплінами.

Однак в міру поглиблення й спеціалізації знань їх інтегрування у цілісну систему дедалі більш утруднюється. Проблема організації різно-предметних знань в цілісну систему стала одним з найважливіших напрямів методології науки, оскільки саме в методології здійснюється пошук і розробка принципів та засобів інтегрування.

Іншою важливою особливістю сучасної науки є бурхливе зростання інформації, що висуває проблему узагальнення й формалізації наукових знань шляхом їх логічної реконструкції і створення лаконічних та інформативних наукових мовних систем. З цією проблемою пов'язана тенденція математизації наукових знань, і зокрема психологічних.

Аналіз побудови наукових знань, ступеня й характеру його обґрунтованості, форм зв'язку з емпіричним матеріалом, що передбачає розкриття того, як саме, якими методами ці знання дозволяють здобувати нові знання, займе провідне місце серед методологічних проблем сучасної науки. Підвищений інтерес до розкриття змісту методів наукового пізнання викликаний передусім вимогами нинішнього етапу інтенсивного розвитку всього комплексу наук.

Аналізом та вивченням наукових методів займається методологія науки.

Незважаючи на бурхливий розвиток цієї сфери наукознавства, поняття "метод" сьогодні не має чіткого наукового визначення, яке б розкривало всю складність, багатогранність відповідних аспектів реальності. Метод дослідження, або науковий метод, вимагає для свого опису й визначення аналізу всіх форм та рівнів його застосування.

У зв’язку з цим слід назвати дві проблеми:

  • Перша стосується співвідношення методу з іншими поняттями, тобто це проблема місця методу в системі інших наукових понять. До неї належать такі питання, як співвідношення предмета й методу дослідження, сутність методу як основної одиниці наукового дослідження, вплив методологічних принципів на вибір адекватного методу дослідження, співвідношення наукового знання і методу.
  • Друга проблема є проекцією першої на площину розгляду власне поняття "науковий метод" й основних форм його застосування і пов'язана з класифікацією цих форм, а отже, містить в собі такі питання, як співвідношення методів загальних і окремих, емпіричних та теоретичних тощо.

Зупинимось на проблемі співвідношення методу з методологією науки в цілому.

З одного боку, методологія розуміється як система методів, які застосовуються в процесі пізнання в межах тієї чи іншої науки, тобто методологія розглядається як частина конкретної науки. З другого боку, методологія є сукупністю основних філософських положень, які відбивають первинні гносеологічні концепції формування й аналізу наукового знання.

В цьому визначенні наголошується на філософському характері розуміння методології.

Галузь методологічних проблем пролягає від методичного арсеналу конкретних наукових досліджень до філософського осмислення як самих методів, так і знань, які одержуються з їхньою допомогою. Звідси виникає необхідність відокремлення й розрізнення рівнів методології, що мають свою специфіку. Як правило, виділяються три таких рівні.

Вищий рівень - це філософія діалектичного матеріалізму: нею керуються спеціальні методології, що розробляють і застосовують свої методи. Філософія як наукова методологія пізнання - порівняно самостійно існує й розвивається її методологічна функція, яка полягає в дослідженні загальних принципів пізнання, найбільш загальних форм законів руху мислення на шляху до об'єктивної істини.

Діалектичний матеріалізм є загальним методом дослідження природи, суспільства й мислення. Разом з тим діалектичний метод не стоїть над конкретними науками й не змушує їх пристосовуватися до законів діалектики. Навпаки, закони діалектики були відкриті на основі узагальнення наукових даних, одержаних конкретними науками.

Діалектичний метод застосовується в наукових дослідженнях не безпосередньо, а відповідно до об'єктів конкретних наук. У кожній науці він застосовується через загальнонаукові методи пізнання, вміння, які є власне методологією наукового пізнання. Остання є наукою про загальні шляхи та засоби (методи) пізнання, що склалися в науках у процесі їх історичного розвитку й існують у практиці наукового дослідження.

Загальними методами дослідження користується не одна окремо взята наука, а цілий ряд наук. Але жодна з них спеціально не досліджує ці методи, не розробляє теорію цих методів, оскільки це входить у методологію наукового пізнання. Саме методологія наукового пізнання є середнім рівнем методології в широкому розумінні. На цьому рівні складається система методологічних понять, які відбивають конкретну практику наукових досліджень, відображену через призму діалектичного методу.

Таке розуміння методології наукового пізнання дає змогу визначати певну проміжну ланку, що пов'язує філософію з конкретними методами дослідження, які склалися в конкретній галузі наук.

Характерною ознакою цього рівня методології (методології наукового пізнання) є те, що метод стає об'єктом спеціального вивчення. Крім наукового методу тут розглядаються також об'єкт та предмет дослідження, методологічні принципи, шляхи пізнання (теоретичний та емпіричний), а також понятійно-категоріальний апарат. Головна ж функція методології наукового пізнання полягає в тому, щоб служити теорією методів для всіх наук.

Третій методологічний рівень утворюють теорії методів конкретних наук.

Методи цього рівня розробляються, удосконалюються, вивчаються окремими, спеціальними науками. Розділи наук, пов'язані з вивченням методів дослідження, можна назвати спеціальними методологіями.

Для усіх трьох розглянутих методологічних рівнів основним є поняття "метод".

Але якщо на конкретно науковому рівні це поняття розглядається в контексті окремої дослідницької задачі, то на філософському рівні задаються найбільш загальні принципи пізнання дійсності.

Одним з важливих методологічних питань, що постійно привертають увагу дослідників, є проблема співвідношення методу й теорії.

Спробуємо співставити ці поняття, виділивши їх змістовні та функціональні особливості.

Співставлення між методом і теоретичною системою передбачає не абстрактну тотожність, а їх діалектичну єдність. Теорія не повністю реалізується в методі, за змістом вона набагато ширша від нього. Метод же є більш рухливим: виникаючи на основі теорії, він виходить у своєму розвитку за межі теоретичної системи, веде до зміни системи знань і створення нової.

Єдність теорії й методу зумовлена єдністю теорії й суспільної практики. Відсутність істинної теорії є перепоною на шляху пізнання, позбавляє дослідника критеріїв для визначення тієї межі, що допускає або, навпаки, забороняє використання певних прийомів у процесі вивчення об'єкта дослідження.

Відтак теорію можна визначити як форму існування наукового знання про певну галузь об'єктивної реальності, вона застосовується як спосіб організованої системи логічно взаємопов'язаних суджень, що описують, пояснюють і дають можливість передбачити явища даної предметної дійсності.

Суттєвою характеристикою теорії є можливість переходу в ній від одного твердження до іншого без безпосереднього звертання до чуттєвого досвіду, спираючись на логічні операції з поняттями. Подібні операції з поняттями в теорії дозволяють їй не лише описувати, пояснювати явища дійсності, але й передбачати їх.

Отже, теорія - це перевірені знання в будь-якій галузі об'єктивної реальності. В цьому слід відрізняти від гіпотези. яка містить неперевірені знання.

У теорії зафіксовано знання об'єктивних закономірностей, властивих предмету (об'єкту) дослідження. Будучи знанням про об'єкт, теорія відображає протиріччя сутності цього об'єкта. Найглибші протиріччя об'єкта полягає в тому, що він розпадається на явище та сутність і разом з тим виступає як їх єдність. Відображенням цього в теорії служить наявність емпіричного та абстрактного знання, єдність яких і утворює власне теорію.

Теорія, як повне пізнання об'єкта, складається з його опису й пояснення. Опис об'єкта є пізнання його з боку явища, а пояснення - з боку сутності.

Теорія є знання про об'єкт, що відображає його суттєві закономірні зв'язки. Метод же - це шлях пізнання, шлях досягнення істини, Іншими словами, теорія - знання про предмет пізнання, а метод - знання організації пізнавальної діяльності, завдяки якій одержано знання про предмет.

У методі здійснюється своєрідне "обертання" об’єктивно-істинних знань у систему вимог до наукової діяльності, перетворення одержаних знань у знаряддя для одержання нових знань.

Це зумовлює й розбіжність функцій, що виконуються теорією й методами в процесі пізнання. Теорія виконує функції опису, пояснення й прогнозування, метод - функції отримання, застосування (перевірки) й розвитку теорії. Тим самим метод робить теорію (і науку в цілому) здатною до розвитку.

Але метод - не тільки шлях, спосіб пізнання, а й об'єкт пізнання. В цьому випадку знання про метод як об'єкт пізнання має бути оформлено у вигляді теорії.

Таким чином, в реальності теорія і метод нерозривні. З одного боку, теорія створюється з допомогою певних методів, з другого, - вона сама може розглядатись як своєрідний метод пізнання. Відповідно до цього й метод не можна визначати лише як засіб, інструмент пізнання, його слід розуміти ³ як теоретично оформлений засіб,   і як певний спосіб існування теоретичного знання.

Ззовні метод є сукупністю певних нормативних вимог до пізнавальних дій суб'єкта. В той же час він ґрунтується на розумінні об'єктивних закономірностей об'єкта та його відображення, що зафіксоване в універсальних наукових поняттях. Для теоретичного оволодіння предметом дослідження вчений має бути озброєний попереднім досвідом пізнання, понятійним апаратом, відповідними методичними прийомами. Все це акумулюється в методі. І справжня наука є єдністю теорії й методу.

Теорію можна розглядати відповідно до дійсності як відображення того, що досліджується. Метод при цьому є своєрідним моментом опосередкування, тобто таким, що притаманний суб'єкту і співвідносить його з об'єктом. Внаслідок цього метод (порівняно з теорією) характеризується вищим ступенем загальності - теорія відбиває закономірності певної предметної галузі, а метод - загальні закономірності процесу пізнання.

Звідси, злиття теорії й методу досягається лише в межах загальної теорії, якою є матеріалістична діалектика. Вона уособлює знання про найбільш загальні закономірності розвитку об'єкта пізнання, в той же час є загальним методом пізнання. Тут предметне знання збігається з методологічним.


12.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!