Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Предмет психології як науки про людину. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Предмет психології як науки про людину. Реферат

Предмет психології - закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їхні механізми

Психологія – наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності і творчості, і суб'єктивно, внутрішньо: в процесах відчуттів, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, почуттях, волі і т. д. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Протиріччя внутрішнього і зовнішнього в психіці людини дозволяються рухами, діями і вчинками, що висловлюють відношення людини до людей, природи і суспільства.

Зміст і динамічна характеристика відношень людини корениться в його мотивах, потребах, меті, до яким він прагне, а також в властивостях темпераменту, характеру і хисту.

Основними механізмами психіки людини є: відображення, проектування і опредмечування – перетворення людиною своїх сил і хисту в форму матеріальних речей або знакових систем.

В продуктах діяльності відбивається неповторність, самобутність і індивідуальність - міра людини – його творчий потенціал.

Для отримання об'єктивних і точних даних про закономірності, механізми і психологічні факти використовуються засоби дослідження. Засіб – засіб пізнання і шлях застосування системи прийомів для досягнення поставлених мети, наприклад, засоби самовиховання, засоби управління, засоби наукової творчості і т. п.

В психології розроблені засоби вивчення психічних фактів і феноменів. До них відносяться: спостереження, самоспостереження, експеримент (лабораторний, природний і експериментально-генетичний), засіб експертних оцінок, анкетування, інтерв'ю, тестів і т. п.

Головна вимога до засобів наукового дослідження в психології: давати вірогідне знання, вести до об'єктивного відбивання психічних фактів і феноменів оптимальним шляхом – відповідно закону оптимальності. Ті же вимоги стосуються і засобів практичної діяльності людини – вони закликані гармонізувати психіку, дії, діяльність і творчість – з мінімальними витратами енергії, часу і праці.

Виконання цих вимог припускає методичність – послідовність і організованість дій на основі одного або системи засобів в пізнанні, вченні, трудової діяльності. Тому методичність є необхідною умовою і системоутворюючим чинником оптимізації людської діяльності

Психологія - одна з наук про людину. Предметом її вивчення - найскладніша сфера життєдіяльності людини - психіка. Складність психіки, як явища, зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона - засіб орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища.

Психічна активність людини спрямовується на різні предмети. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, набуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи його здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає свої успіхи та невдачі.

Все це - психічна активність людини, предмет вивчення психології.

Предмет психології - закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їхні механізми.

Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляються чітко в досить виразно – це наші: почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди тощо все, що складає внутрішній зміст нашого життя, що дається нам безпосередньо і належить нам.

Психічне явище - власність людини. Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди так чи інакше пов’язані з тим, що розташоване поза людиною, що нею відображене. Вони її зміст того, що їй не належить, але вона ними може користуватися для розв’язання власних задач. Відображене - духовне багатство, яким людина пов’язується з культурою людства і ноосферою.

Психічне є відображенням взаємодії з довкіллям, дійсністю. Людина, відображаючи дійсність, сама є часткою цієї дійсності. До складу відображення входить відображення самої себе, яке нею переживається у формі самопочування. Ось чому психічні явища виступають як процеси, властивості конкретної людини; бо у їхньому складі міститься те, що їй особливо близьке і цінне і разом з ним зміст психічних станів людини у момент створення відображення.

Психічне є суб’єктивне відображення. Суб’єктивність як властивість відображення накладає свій відбиток на ставлення людини до свого оточення, яке визначається особистими поглядами, інтересами смаками, уподобаннями тощо, що і свідчить про її відмінність від інших людей, неповторність. Надмірна суб’єктивність у відображенні довкілля веде людину до помилкових поглядів, позицій, оцінок і суджень, що підвищує її аварійність у діях і діяльності.

Психічне - регулятор взаємодії з довкіллям. Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди так чи інакше пов’язані з тим, що розташоване поза людиною, що нею відображене, є не лише продуктами дій і діяльності людини. Користуючись відображенням як безпосередніми регуляторами дій і діяльності, вона здатна стабілізувати їх параметри, підтримувати оптимум функціонування, спрямовувати їх хід за певною програмою. Тобто, втілювати свої суб’єктивні здобутки у матеріальні конструкції. Це ж саме стосується і власних задатків, здібностей, особистості, які підлягають під процеси регулювання.

Психічне – здатність до розвитку змісту, глибини і регулювальної сили відображення в упорядкуванні, спрямуванні доцільності дій і діяльності людини.

У психічному, як регуляторі дій і діяльності, таїться величезний потенціал розвитку самих механізмів психіки: відображення, проектування і втілення. Адже людина не лише відображає, але і перетворює довкілля в нові форми, будує відповідно законів гармонії, а це, у свою чергу, сприяє покращанню її життя і діяльності.

Душа – доцільна основа людини

Зупинимося на етимологія слова "психологія".

Слово "психологія" походить з двох грецьких слів: "псюхе" - душа і "логос" - закони природи, а психологія означає "закони життя душі".

Псюхе – душа - поняття давньогрецької філософії. Воно мало декілька значень:

  • життєва сила, яка залишала тіло з останнім подихом;
  • безтілесна основа, яка після смерті людини позбавлялася свідомості і пам’яті;
  • "демон" – невмируща істота божественного походження;
  • мета праведного життя;
  • "покарання" за первородний гріх Титанів тощо.

Одночасно псюхе - носій пам’яті про всі минулі інкарнації. Іноді ототожнюється з психічним "Я".

У Геракліта псюхе – феномен субстра свідомості і носій моральних якостей (Суха псюхе – наймудріша і найкраща). Він розрізняє рівні псюхе і різні форми її зв’язку зі світом: вищий рівень – це зв’язок з логосом, зі світовим законом, нижній – з живою діяльністю людини.

Вчення Платона про псюхе розглядає її як невмирущість і безтілесність, що робить її близькою до над-почуттєвого світу, а раз так, то створюється у людини можливість пізнання ідей за посередництвом "пригадування".

Платон створює ієрархію трьох частин псюхе:

  • а) раціональна,
  • б) емоційно гнівлива,
  • в) похітлива; визначає локалізацію в межах тіла: раціональна – в голові, емоційно гнівлива – у грудях, а похітлива – в черевній порожнині.

Платон на підставі поділу псюхе на частини, розмежовує структуру суспільства на:

  • сторожів-філософів,
  • воїнів,
  • ремісничо-землеробський стан людей.

За Платоном невмируща лише вища частина душі – раціональна, яку він називає деміургом – будівельником всього, ідеальне первоначало.

Аристотель у "Трактаті про душу", окрім аналізу різних проявів психіки, які не втратили цінності і для сучасної психології, дає оригінальне її бачення. Для нього душа і тіло – неподільні частини цілого, так само невіддільні як форма – образ і матерія, що в ньому відобразилася. Душа – принцип життя, не відокремлено пов’язаний з органічним життям.

Аристотель розповсюджує принцип псюхе на всі рівні органічного життя: кожний рівень має свою, властиву йому душу з певними функціями.

Тіло (сома) – це організм, сукупність органів або знарядь душі; душа – сутність тіла. В людині він розрізняє три види душі:

  • рослинну, яка специфічна для рослин, котрі ще не мають органів почування, ні органів регуляції рухів;
  • тваринну, яка забезпечує тваринний спосіб життя, - оскільки тіло має диференційовані органи відчуттів, рухів і їх регулюючі органи;
  • розумна, суто людська, яка має пізнавальні і діяльні органи.

Аристотель, розрізнюючи три рівні душі, чітко визначає ідею розвитку людини послідовними формами розвитку психіки у рослин, тварин і у людини.

Разом з тим, вони пов’язані у людини з різними функціями її душі:

  • а) споживання,
  • б) почування,
  • в) розуму.

Р. Декарт у загостреній формі протиставляє душу і тіло. Його позиція передбачає існування двох різних субстанцій:

  • матерії – субстанції протяжної і не мислячої,
  • душі – субстанції мислячої і не протяжної.

А раз це так, то вони мають різні атрибути – невід’ємні властивості і тому протистоять одна одній як незалежні речі.

Ми не будемо говорити, до чого такий розрив душі і тіла призвів психологію і у як це відгукнулося у філософії.

Р. Декарт в науковий вжиток вводить два нових поняття: рефлекс і свідомість.

Поняття свідомість стає центральним у психології всіх наступних століть. Тут почалась трансформація поняття псюхе; воно із принципу життя (за Аристотелем), душа, дух перетворюється Р. Декартом на принцип свідомості. І таки чином впроваджується принцип інтроспекції – заглядання в середину себе, у замкнутий в себе внутрішній світ, який є відображенням людиною самої себе.

Б. Спіноза до проблеми душі і тіла людини підійшов інакше. Проблема душі і тіла не правильно поставлена. Не треба ламати голову як поєднуються тіло і душа.

Не існує двох протилежних явищ – душі і тіла – а є однин-єдиний предмет. Це - мисляче тіло людини. Живої, реально існуючої, але яка розглядається в науці під двома протилежними кутами зору. От і виходить, що мислить не одна душа, яка вселяється в людське тіло Богом, а само тіло людини.

Тобто, мислення такий самий спосіб існування тіла як і його протяжність: мислення і протяжність не дві особливі і протилежні субстанції, а лише дві властивості одного і того ж матеріального утворення – людини.

В такому разі "міркування", "свідомість", "уявлення", "відчуття", "воля" тощо є способи зовнішнього враження невід’ємних від природи властивостей мислячого тіла людини.

К. Д. Ушинський розрізняв "душевні" і "духовні" психічні процеси. Душевні - елементарні психічні явища, загальні для людини і тварини; духовні - більш високого порядку і пов’язані з моральними, правовими, естетичними, ідеологічними тощо утвореннями, притаманними лише людині.

І. М. Сєченов, розглядаючи проблему кому і як розробляти психологію, відмічав, що психологія повинна вивчати:

  • історію розвитку відчуттів, уявлень, думок, почуттів тощо;
  • потім способи поєднання всіх видів і родів психічних діяльностей однієї з іншими, з усіма наслідками такого поєднання;
  • вивчати умови відтворення психічних діяльностей.

На жаль, на довгі роки поняття "душа" було вилучене із наукового вжитку.

Логос – закони природи

Логос – поняття вживане Гераклітом для позначення універсальних закономірностей, що їм підпорядковується все існуюче. Логос – це те, "згідно з чим усе відбувається", те, з чим все безперервно пов’язане – світовий закон, "спільне", якому треба підкорюватися.

Проте, на жаль, свідчить Геракліт, люди у більшості своїй глухі до проголошуваних істин і нездатні долучитися до Логосу: Логосу, що існує вічно, не розуміють люди ані перш ніж почують, ані спершу почувши; бо хоча усе відбувається згідно з цим логосом, вони скидаються на несвідомих того, навіть стикаючись з такими словами й ділами, про які я веду мову, розкладаючи кожне згідно з природою і показуючи, як справа мається".

Тому, на думку Геракліта, безмежність душі зумовлена не лише невичерпною глибиною властивого їй логосу, а й здатністю його в собі вирощувати.

З часом поняття "логос" набувало й інших відтінків, зокрема, "слово", "смисл", "судження", "пропорційність", "основа", "розум" тощо, наближаючись або віддаляючись від значення бути об’єктивною закономірністю, необхідністю, законами буття.


12.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!