Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Музичні радіо- і телепередачі: особливості сприйняття студентами. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Музичні радіо- і телепередачі: особливості сприйняття студентами. Реферат

Значна кількість соціологічних досліджень, спрямованих на вивчення особливостей спілкування молоді з музичною масовою інформацією, показують високий престиж, що мають радіо і телебачення в середовищі молоді

Практично у всіх студентів є точки місцевої радіотрансляційної мережі, радіоприймачі, телевізори. На питання про слухання і перегляд ними музичних передач, як правило, дослідники одержують позитивні відповіді, що підтверджує зацікавленість опитуваних інформаційними програмами.

Проте дані про наявність у представників молодіжній аудиторії джерел радіо- і телепередач не можуть бути достатніми аргументами в аналізі особливостей їх сприйняття. Адже прослухування і перегляд музичних програм не завжди мають характер активного інформаційного спілкування. Деякі передачі чи їх фрагменти сприймаються цілеспрямовано та уважно, інші суб’єкт майже "не помічає" у широкому інформаційному ряду. В цьому разі дієвість масової інформації виявляється ілюзорною, а інколи й протилежною заданим цілям.

За умови одночасного, нерідко паралельного звучання різнопланових музичних передач, що розраховані на задоволення різноманітних інтересів суб’єктів і мають різне функціональне навантаження, особливого значення набуває підготовка молоді до усвідомленого вибору програм, певного способу їх слухання і перегляду, що залежить від "інтелігентності, культури, чуйності та психологічного настрою особи".

Автори наукових праць [1,4, 9] диференціюють інформаційне спілкування здебільшого на два типи: активне й пасивне сприйняття. За цією ознакою до першої групи відносимо студентів, для яких типовим є чітко виражений інтерес до музики у всьому її розмаїтті, висока якість смакових уподобань, планування прослухування й перегляду музичних передач.

Друга група – це студенти, котрим бракує справжнього інтересу до музики, їхні контакти з масовою інформацією мають ситуативний, незапланований характер, у них спостерігається орієнтація лише на розважальні музичні програми. Чисельність саме останньої групи молоді свідчить про необхідність удосконалення педагогічної роботи у напрямку формування в юнаків і дівчат музичної культури.

Суттєвою проблемою підготовки студентів до сприйняття музичних передач є розвиток у них цілеспрямованої уваги. Як зазначалась, доступність звучання музики нерідко викликає "знецінювання" музичної інформації, породжує звичку до безперервного звукового фону. Внаслідок цього піднесена атмосфера сприйняття музики принижується до рівня споживання, що відбувається без будь-яких духовних зусиль суб’єкта, як звуковий фон для інших видів діяльності.

Наприклад, А. Моль розрізняє три можливі способи слухання радіопередач:

  • Перший – це вибіркове прослуховування програми чи її окремої частини, що наближається до ідеального варіанта. Слухання в цьому разі майже повне, тобто увага радіослухачів повністю поглинута музикою.
  • Другий – фонове або "антуражне" прослуховування. Радіо створює лише музичний фон, котрий ніяк не збагачує духовну культуру суб’єкта сприйняття.
  • Третій – "шукаюче" прослуховування, в якому реципієнт крутить ручку настроювання, аби "піймати що-небудь", здатне привернути його увагу. При цьому поведінка слухача зумовлена виключно принципом задоволення [4].

Оскільки є можливість "слухати музику, не слухаючи її", у процесі інформаційного спілкування молоді переважають фонові та комінатні (О. Г. Костюк) форми музичного сприйняття, коли реципієнт "пунктирно "усвідомлює те, що тихо звучить із транзисторів. Типовість і поширеність цього явища оцінюються в літературі неоднаково. Так, чимало науковців[ 1, 8] вбачають тут не негативні тенденції у розвитку музичної культури, а певні переваги радіо серед інших засобів масової інформації, якими зумовлена популярність радіопередач. За словами Л. Мерлена, радіо "не відволікає" нас від інших занять, як це робить телебачення. Його можна слухати, займаючись справами" [6, 40].

О. Г. Костюк дотримується думки, що використання музики як сенсорного агента через технічні засоби її звучання було б помилково вважати "відхиленням від норми", бо музика, котра сприймається комітатно, зберігає певне емоційно-естетичне значення для слухача [4, 346-347].

Перемежовуючись з нашими найпростішими діями, зазначає Ж. Капен, музика примушує реципієнтів брати участь у колективному переживанні, підіймає їх до відчуття соціальної приналежності. Тому не можна впевнено сказати, що культура не збагачується від того, що різнопланові речі поєднуються і будь-яка їх ієрархія відсутня.

В. П. Матоніс наголошує на ролі фонової музики в активізації фізичної та розумової діяльності молоді, емоційного стану особистості. Щодо комітатного слухання, то автор звертає увагу на важливість правильного вибору творів, які звучать. Використовуючи музику як попутний елемент, не слід звертатися до великих жанрів (сонати, симфонії, квартети тощо), бо вони сприйматимуться суб’єктом фрагментарно, що не дасть йому змогу глибоко осягнути зміст музики[6, 72-77].

Враховуючи можливості застосування фонового та комітатного сприйняття з педагогічною метою, слід мати на увазі, що інформаційне спілкування не може обмежуватися лише такими його формами, оскільки перенасичення радіопередач музикою прикладного характеру зводить нанівець виховний потенціал багатьох із них, породжує настанову на пасивне ставлення до музичної інформації. У нескінченній експлуатації того, що є доступним і становить неодмінний атрибут культури, виявляється серйозна девальвація музичних цінностей, а безперервне слухання несумісне з власне музичним сприйняттям.

З огляду на це виникає проблема визначення оптимальної кількості звучання музики у радіопередачах. Багато хто з авторів наголошують на недоцільності надто частих прослухувань музичних творів, сприйняття яких досягає точки, після якої естетичне задоволення від музики зменшується. Тому людина, що прослухала впродовж дня шість разів симфонію, навряд чи пориватиметься прослухати її сьомий раз[7, 31].

Вивчення слухацького сприйняття музичних радіопередач тісно пов’язано з питаннями якості звучання. Відомо, що механічна передача звуків, електричні перетворення, особливо у сучасних малогабаритних транзисторах, призводять до зміни тембру, вирівнювання динаміки, безплотності звучання та інших чинників, які значною мірою заважають розумінню образного змісту твору.

Велика кількість радіоприймачів дають можливість лише чути і впізнавати музику, а не слухати й насолоджуватись її звучанням. Технічні вади аудіо-передач дали підстави Т. Адорно стверджувати, що радіо є неадекватним засобом музичної інформації. Модифікації, яких зазнає симфонія, що звучить по радіо, нерідко торкаються самої суті музики. У цих випадках радіостанція ознайомлює слухачів із чимось цілком відмінним від пропозиції композитора. Тому в наукових працях йдеться про необхідність удосконалення звукових пристроїв, упровадження таких технічних винаходів, які б дали змогу модулювати глибини звука, поліпшувати його якість.

Визнано, що найбільшої ефективності відтворення витончених відтінків музичного звучання, його чистоти, прозорості, стереофонічності досягають передачі на ультракоротких хвилях. Діапазон частотної модуляції, який здебільшого використовується для слухання музики, є найперспективнішим каналом розвитку сенсорної культури музичного сприйняття молоді. З огляду на це варто нагадати про важливість вирішення такої педагогічної проблеми, як укомплектування навчальних закладів відповідною апаратурою, її поширення в музичному побуті молоді.

Порівняно з радіопередачами сприйняття музичних телепрограм відбувається регулярніше, більш цілеспрямовано й планово. Це можна пояснити тим, що у пошуках специфічних шляхів залучення глядачів до музики, активізації їхньої уваги телебачення використовує попутні зорові форми інтерпретації музичних творів, поза-музичні компоненти впливу на реципієнтів, котрі поширюють коло молодих телеглядачів. Слушною видається думка, що з появою аудіовізуальних інформаційних засобів людство вступило до нової ери розвитку культури, функціонування якої у найближчі роки остаточно закріпиться за телебаченням [3,143].

Як відомо, за сучасних умов творчі й технічні можливості телебачення використовує і розвиває його наступник – відео, що набуває значного поширення у суспільстві й якому належить майбутнє. Проте нині саме телевізійну інформацію як "масову, популярну енциклопедію культурного життя", котра охопила майже всі його сфери, слід вважати провідною у спілкуванні індивіда зі світом мистецтва [6, 25]. Із телебаченням пов’язано процеси демократизації художньої творчості, зростання рівня освіти, розширення сфери культурного дозвілля" [7, 126-127].

Величезний вплив телебачення позначається навіть на тому, що поширений раніше тип культури – "літературоцентричний" (або "книжковий"), тепер поступається місцем "видовищно-центричному" типу, за умови якого інформація сприймається аудиторією здебільшого у вигляді образу, а не знаку [3, 142].

Такий факт нерідко спричиняє розвиток у молодих телеглядачів телеманії, тобто пасивно-споживчого ставлення до аудіовізуальної інформації, що гальмує їхнє творче уявлення, фантазію, вміння самостійно інтерпретувати побачене й почуте. Водночас було б нерозважливим відносити цю тенденцію інформаційного спілкування лише на рахунок телебачення як засобу зорово – пластичної передачі образу. Можна думати, що вона зумовлена передусім вадами глядацької та слухацької культури реципієнтів, недоліками їх підготовки до сприйняття, процес якого інформаційний вплив на особу лише доповнює й інтенсифікує.

У сучасному телебаченні нагромаджено значний та цікавий досвід створення музичних передач, жанрова палітра яких досить різноманітна. Телеконцерти, телемузична журналістика, музичні телефільми, екранні монографії, музично-театральні форми, рубрики і цикли про композиторів, виконавців, творчі колективи дають змогу врахувати різнобічні вподобання телеглядачів.

Однак сама по собі технічна оснащеність не є гарантією виховного впливу на молодь. Його реалізація стає можливою лише тоді, коли у реципієнта спостерігається активність сприйняття, вибірковість ставлення до телеінформації, відповідна підготовка до "спілкування" з нею: розуміння специфіки виразної мови телемистецтва, двомірності зображення, відбиття просторово-часових зв’язків реального світу, впливу на зорові й слухові аналізатори тощо [5].

Відсутність культури сприйняття музичних структур, передач телезасобами, призводить до того, що увага студентів зосереджується переважно на розважальних програмах і майже не звертається на інформаційні (наприклад, "У концертних залах України"), освітньо-виховні (наприклад, "Музичні зустрічі") та спеціальні навчальні передачі, кожна з яких полі функціональна за своєю сутністю і спрямована на інформування, освіту, виховання молоді. Недостатність спілкування з такими передачами зрештою негативно впливає на духовний розвиток телеглядачів, звужує їхні музичні потреби.

Обмеженість і стереотипність музичних смаків молоді зумовлені певною мірою репертуарною політикою засобів масової інформації, котрим бракує оперативності у висвітленні подій музичного життя, охоплення його різноманітності, пропаганди того нового, що вносить у мистецтво наше сьогодення. У музичному ефірі й на телеекрані звучить стійкий репертуар творів, який, безумовно, привчає молодь до поверхового, шаблонного сприйняття музики і відтак звужує широту вибору глядачами телепередач.

Викладене є підставу зробити висновок, що відсутність спеціальної підготовки студентів до інформаційного спілкування обмежує його дієвість і негативно позначається на духовному розвитку майбутнього вчителя. Одним із головних умов такої підготовки є наявність у майбутніх педагогів музичного інтересу, що зумовлює ступінь уваги й активності сприйняття. Виходячи з трибічної структури музичного інтересу, який є "пізнавально-емоційно-вольовим сектором діяльності", Інформаційне спілкування студентів доцільно розмежувати на два рівня.

Низький рівень характеризується мимовільною увагою суб’єктів, відсутністю настанови на цілеспрямований контакт із джерелами масової інформації, внаслідок чого з усієї передачі сприймаються та залишаються у пам’яті лише окремі фрагменти. На цьому рівні музика справляє на слухача емоційне враження, але не досягає повністю свого духовного впливу.

Вищий рівень інформаційного спілкування пов’язаний з виникненням короткочасного інтересу до певного фрагменту передачі (наприклад, виступу популярного естрадного виконавця, цікавої інформації про зарубіжні рок-групи). Такий інтерес, що ґрунтується на жанрових уподобаннях студентів, їхніх стильових орієнтаціях, може надалі викликати інтерес до всієї передачі й активізувати її сприйняття в цілому.

Новий етап розвитку навчального телебачення пов’язаний з можливостями відеозапису, котрий на відміну від телебачення дає змогу повторювати всю передачу чи її окремі фрагменти, виявляти найважливіші аспекти інформації й таким чином регулювати подання матеріалу, диференціювати його відповідно до рівня підготовки студентів.

Отже, можна стверджувати що, соціально-культурні потреби вдосконалення досвіду інформаційного спілкування молоді вносять відповідні корективи до структури підготовки майбутнього вчителя та методики її дослідження.

Психолого-педагогічні діагностування рівнів сформованості музичного сприйняття мають уключати результати обговорення зі студентами освітньо-виховної функції радіо і телепередач, можливостей їх ефективного застосування на практиці. Це дозволить висвітлити особливості впливу засобів масової інформації на музичну свідомість майбутнього вчителя та врахувати їх у процесі розвитку його педагогічної культури.

Література

  1. Выготский Л. С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1968. – 379 с.
  2. Капустин Ю. В. Музыкант- исполнитель – и публика. - Л.: Музыка, 1985. – 144 с.
  3. Контуры будущего. Перспективы и тенденции развития средств массовой коммуникации в художественной культуре. – М.: Искусство, 1984. – 238 с.
  4. Костюк А. Г. Культура музыкального восприятия // Художественное восприятие. – Л., 1971. – Вып. 1. – С. 334-347.
  5. Кузнецов М. Б. Проблемы телевидения как искусства: Автореф. дис…. д-ра искусствоведческих наук. – М., 1979. - 48 с.
  6. Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики / Отв. Ред. В. И. Шинкарук. – К.: Наук. думка, 1981. – 368 с.
  7. Рапсодии телеэкрана. – М.: Искусство, 1983. – 324 с.
  8. Роль телевидения и радиовещания в формировании культуры молодёжи / Исследования отдела социологических исследований Украинского телевидения. - К., 1985. – 28 с.
  9. Семашко А. Н. Художественные пторебности и их развитие у молодёжи. – К.: Выща шк., 1977. – 159 с.
  10. Шерковин Ю. А. Психологические проблемы массовых информационных процессов. – М.: Мысль, 1973. – 215 с.


12.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!