Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Духовний розвиток особистості: свято-отецьке вчення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Духовний розвиток особистості: свято-отецьке вчення. Реферат

Одним із витоків суспільної свідомості, який відкриває шлях до формування духовних цінностей особистості, є агіографічна література. Питання застосування її духовного потенціалу з метою розвитку українських національних виховних традицій на сьогодні є досить актуальним і потребує особливу увагу

Так, у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті йдеться, що система освіти має забезпечувати "збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь,... виховання людини,..... яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості..." [5, 4].

Визначаючи національне українське виховання як історично специфічне явище, слід відзначити, що воно передбачає повернення до традиційно-християнських засад, які зазнали колосальних деформацій в роки більшовицького режиму в Україні, коли людина весь сенс свого життя бачила в служінні своєму "Я", задоволенню матеріальних та біологічних потреб.

Вказуючи на негативний вплив атеїзму, О. Вишневський пише: "Загроза антропоцентризму сьогодні зумовлена найперше тим, що нашій атеїзованій свідомості зручніше переорієнтуватися на віру в Людину, ніж повернутися до обпльованій колись віри дідів. А. відтак йде з боку чужої нам культури, особливо, кіно продукції, де оспівуються "подвиги" Рембо і термінаторів, культивується сила, секс, доводиться "природність" убивства тощо.... У цьому плані на часі бити на сполох і рятувати екологію української душі, яка тепер жахливо забруднюється чужим недоброякісним культурним "товаром" [2, 81].

В останні роки проблемою розвитку духовності особистості займалися провідні фахівці у галузі педагогіки (О. Бабченко, І. Бужина, М. Євтух, І. Зязюн, Л. Луганська, О. Канавська, В. Кудрявцева, О. Кундеревич, Г. Майборода, О. Олексюк, С. Тищенко та інші). Водночас специфіка використання і впровадження у виховну практику досвіду святих отців висвітлена недостатньо, тому метою дослідження стало вивчення та узагальнення досвіду свято-отецького повчання, яке було традиційним протягом тисячоліття у національній освіті і сьогодні набуває особливо важливого соціокультурного значення.

Свято-отецьке вчення про духовний розвиток особистості є системою загальних положень, виділених зі всесвітнього аскетичного досвіду святих отців, що передбачає певну етико-психологічну основу, на якій будуються різні психолого-педагогічні підходи, що визначають основні шляхи і методи досягнення головної мети виховання як онтологічного процесу. Вказуючи на фундаментальну основу духовного виховання особистості, що Священне Писання і Священний Переказ – кодекс безмежної любові і джерело гуманності, святі отці підкреслюють важливе значення всіх відомих у світі наук у засвоєнні вічних начал, даних християнством, поза яких, на думку святих отців, немає істинних шляхів виховання.

Вказуючи на приналежність людини до двох світів – земного і небесного святі отці вважають пасивну, немічну, схильну до гріха плоть (тіло) матеріальним зосередженням життя, а душу і активний, бадьорий, прагнучий до Бога дух – духовним. Протиставляючи духовне матеріальному, святі отці розглядають їх у єдності як здійснюване за допомогою Святого Духа внутрішнє і зовнішнє перетворення особистості, розум якої стає богоподібним, а плоть – світлоносною.

Християнська етика, в основі якої лежить догмат про гріховність людської природи і необхідність спасіння, стверджує, що в душі людини від природи закладено суперечливі сили і прагнення, різні за своєю етичною цінністю. З одного боку, вища здатність людини – потреба віри в Бога, невгамовне бажання до пізнання істини, потреба у творчій діяльності, прагнення до гармонії і чистоти, з іншого – егоїзм, пихатість, сластолюбство, похітливість тощо, які не мають рівного права на розвиток, і, отже, перші повинні заохочуватися і культивуватися, а другі – зазнавати осуду і викорінюватися.

У свято-отецькій педагогіці спасіння розуміється не тільки у вузькому значенні, як турбота тільки про особисте благо, оскільки індивідуалізм чужий християнським етичним принципам, а широко – як боротьба з гріхом в собі і навколишньому світі, що полягає в очищенні суспільства від онтологічних, етичних і соціальних негараздів.

Методологічним орієнтиром служить патріотична ідея виховання як шлях до богопізнання, що передбачає:

  • духовне наставництво, що бере на себе обов'язок допомагати людині в її духовному переродженні;
  • духовне самовиховання, що розглядається як дотримання вчення Христа;
  • благодатне переродження і обоження людини за допомогою Св. Духа.

Головною функцією свято-отецького вчення є функція перетворення, що передбачає не просто вдосконалення людини, а її докорінну зміну.

Згідно зі святими отцями, різні сторони самовиховання, що розвивають людину фізично, розумово і етично, повинні переслідувати одну головну мету – здобуття Духа Святого або обоження людини. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання: відобразити образ Божий в серці людини, спрямувати її розум до пізнання Бога, укріпити людську волю в постійному наслідуванні Христа.

Свято-отецька догматика тісно пов'язана з її результатом – мораллю. У такому ж тісному єднанні розглядають святі отці віру і діяльність. Віра виражається в житті людини, в її справах і вчинках, в прагненні до ідеалу, вказаного Ісусом Христом, образ якого, вважають святі отці, закладений в кожній людині від народження. Тому прагнення до свого Прототипу настільки властиве людській душі, що, не задовольнивши цю найглибшу потребу свого духу, людина не знаходить душевного спокою.

Св. Іоанн Златоуст зазначає, що ухилення від головної мети діє на людський дух гнітюче, а виховання, що ставить своєю метою суєтний блиск земних благ, розбещуючи юнацтво, дає суспільству людей гордовитих, аморальних, що загрузли в неприборканих пороках [8, 89].

У світській педагогіці існує думка, що людина від природи досконала, тому необхідно надати їй можливість розвиватися вільно, силами самої природи. Неспроможність цієї теорії розуміли ще Платон, який вказував, що в душі людини існує непереборний потяг до зла, і Овідій, висловлюючи свою думку в знаменитому: бачу краще і схвалюю, а наслідую гірше. Про існування гріховного закону, що діє в душі людини, говорить св. ап. Павел (Рим. 7, 15-23).

Продовжуючи думку про гріховність людської суті, блаж. Августин вимовляє: "Хто чистий від гріха пред Тобою (Господи)? Ніхто, хоча б і один день житія його був на землі" [1, 33].

Первородний гріх розглядається у свято-отецькому вченні як порушення закону, даного у раю прародителеві Адаму, і що перейшов від нього до всього людства [3, 226]. Таїнство хрещення звільняє людину від первородного гріха, але не знищує прагнення до пристрастей, які викорінюються тривалим подвигом за допомогою Божественної благодаті шляхом насадження протилежних їм чеснот [4, 227].

Святі отці розглядають страх Божий як боязнь сина поганити в собі світлий образ Отця, як розвинене почуття відповідальності перед Богом за свої вчинки. Страх Божий тісно пов'язаний з любов'ю до Бога, що виражається в бажанні жити згідно а Його заповідями в любові до ближнього. У свято-отецькій педагогіці слово "ближній" розуміється широко, не обмежуючись ніякими рамками. Це може бути сім'я, країна, держава, усе людство. На думку святих отців, не важливо, в якій сфері проходить діяльність людини, акцент переноситься на те, що служіння має здійснюватися в ім'я Ісуса Христа за принципом: роби все, як для Бога. Тому і всі сторони виховання (фізичне, розумове, естетичне, релігійно-етичне) спрямовані на створення людини-християнина.

У свято-отецькій педагогіці велика увага приділяється науці, яка, на думку святих отців, не тільки відображує образ Божий в душі людини, але і спрямовує розум до пізнання Бога. Визначаючи корисність освіти в духовному розвитку особистості, Климент Александрійський особливо важливе значення надає. філософії, яка, на його думку, "затверджується на розумінні суті добра і істини" [6, 63].

Саме філософія, на його думку, знаходить докази істини християнської віри, переконуючи людей, які раніше цю віру відкидали. Він підкреслює, що філософія "аж ніяк не відволікає нас від віри... навпроти, ми відгороджуємося філософією, як би деяким міцнім оплотом, відкриваючи в ній деякого союзника, разом; з яким і обґрунтовуємо потім нашу віру" [6, 64]. Далі він продовжує., що хоч "шляхи –язичеської філософії різні, але усі вони приводять до розуміння нами змісту зближуючому нас з істиною...; все-таки і ця віддалена допомога корисна тому, хто прагне піднятися до щирого розуміння, хоча б і за допомогою Логосу хто прагнув цього" [6, 64].

Вирішуючи питання про відношення освіти до духовного самовиховання, св. Василь Великий у своїй бесіді "До юнаків – про те, як користуватися язичницькими творами" відмічає в язичницькій освіті "зовнішню" мудрість, що є засобом для збагнення Божественної мудрості, викладеної в Св. Писанні. "Ми, – пише він, –... присвятивши себе попередньому вивченню сил зовнішніх письменників, потім уже почнемо слухати священні і таємничі уроки і, як би привчившись дивитися на сонце у воді, зверніть, нарешті, погляди до самого світла" [7, 346-347].

Розглядаючи окремі предмети язичницької освіти, св. Василь Великий дає характеристику класичної науки з позицій християнства. Вказуючи на те, що в язичницькій науці багато що може тільки шкодити, він рекомендує християнським юнакам, подібно бджолам, збирати тільки корисне: "Тому що і бджоли не на всі квіти... сідають і з тих, на які нападуть, не усе намагаються віднести, але взяти що придатне на їхню справу, інше залишають недоторканим" [7, 349].

Св. Григорій Богослов, продовжуючи думку св. Василя Великого, говорить: "Згадую, що всякий, хто має розум, визнає першим благом для нас вченість, не тільки цю благородну вченість, що, нехтуючи всі прикраси і плідність мови, спрямована на єдиний порятунок.... але і вченість, котру багато хто з християн,... гребують, як злу... що видаляє від Бога.... Така думка про язичеську науку зовсім не вірна. Потрібно тільки вміти користатися нею, розрізняючи в ній корисне від шкідливого" [6, 67].

У своїх працях про християнське самовиховання св. Іоанн Златоуст обстоює думку, що першорядне значення для людської душі має чистота релігійно-етичного життя, а не освіта і розвиток їх розуму, що переслідує мирську мету. "Коли душа цнотлива, – пише він, – тоді не буде ніякої утрати від незнання красномовства; а коли вона розбещена, тоді буває найбільша шкода, хоча б мова була дуже витончена, і тим більше, ніж більше це мистецтво; тому що порочність з'єднань з мистецтвом у слові робить набагато гірші лиха. ніж неосвіченість" [8, 101].

І хоч св. Іоанн Златоуст не так ревно, як св. Василь Великий і св. Григорій Богослов, виступає за освіту, він не заперечує її, а лише наполягає на тому, щоб останній відводилося належне місце і значення. "І нехай ніхто не думає, пише св. Іоанн, – начебто я узаконюю, щоб діти залишалися невігласами; ні, хто доручиться на рахунок самого необхідного, я не стану перешкоджати, щоб у них було в надлишку і це мистецтво. Як тоді, коли коливаються підстави і весь будинок... знаходиться в небезпеці..., було б украй безглуздо і безумно – бігти до фарбарів, а не до будівельників, так і тоді, коли стіни тверді і міцні, було б недоречною упертістю перешкоджати бажаючому офарбити їх" [8, 102].

Велику увагу питанням освіти приділяє у своїх трудах блаж. Августин. У трактаті "Про порядок" він висловлює думку, що збагнення вищих істин має відбуватися поступово, за допомогою розвитку своїх сил вивченням багатьох наук: граматики, історії, діалектики, риторики, музики і поезії, арифметики, геометрії і астрономії. Людина, на його думку, яка намагається судити неосвіченим розумом хоч би про себе, не кажучи вже про Бога, неминуче доходить помилкових висновків. У трактаті "Християнська наука" блаж. Августин детально зупиняється на кожній з наук, відмічаючи в них корисне для християнина.

Надаючи велике значення історії, яка "сприяє нам до розуміння священних книг", блаж. вчитель приділяє увагу і "науці міркувати" - логіці, яка сприяє "розумінню важких місць Писання" [6, 73]. Згідно з вченням блаж. Августина, "науки язичеські укладають у собі не одні тільки порожні і марновірні вимисли, пропонують не один важкий тягар марної праці.... але містять у собі і шляхетні пізнання, дуже сприятливі користі істини, містять і правила моральні, дуже потрібні" [6, 70-73].

Блаж. Августин застерігає юнаків від захоплення яким би то не було вченням, що викладається поза церквою, ввіряючись йому як керівництву до досягнення блаженного життя. Блаж. вчитель відкидає науки "нестрункі і суперечливі між собою... і сумнівні, по підозрі в омані самих винахідників, особливо якщо в ці науки входять "різні злочинні марновірства" [6, 74].

Святі отці, надаючи освіті велике значення, застерігали від навчання в язичницьких школах людей плотського рівня розвитку, вважаючи, що краще б їм перебувати а неуцтві, ніж зробитися освіченими тиранами і розпусниками. Людям же душевного рівня святі отці рекомендували навчання з метою збагнення Божественних істин і християнської моральності.

Людина духовна, на думку св. отців, виходить на інший рівень, різко віддалений від другого, коли навчає Св. Дух. "Поки людина не прийме Утішника, – пише св. Ісаак Сиріанін, – потрібні йому Божественні Писання для того, щоб пам'ятання доброго залишилося у думці його, і безперестанним читанням обновлялося в ньому устремлінням до добра, і охороняло душу його від тонкості гріховних шляхів: тому що не придбав він сили Духа, що видаляє оману і бере в полон корисні для душі пам'ятання.

Коли сила Духа увійде у діючу в людині щиросердечну силу, тоді замість закону Писань укореняються в серці заповіді Духа, і тоді потай учиться він у Духа, і не має нестатку в посібнику речовини почуттєвого; тому що, поки серце учиться від речовини, безпосередньо за навчанням випливає омана і забуття; а коли навчання викладається Духом, тоді пам’ятання зберігається непошкодженим" [3, 716].

Таким чином, відмічаючи велич і користь наук, святоотецьке вчення розглядає їх як підготовчий рівень до збагнення Божественної мудрості, виступаючи проти зайвого захоплення, пов’язаного з низькими, корисливими розрахунками.

Використання цієї системи виховання протягом декількох століть в нашій державі дає результат: Київська Русь стала Святою. Так назвали її приїжджі іноземці, уражені святістю відносин між людьми. Тому в період духовного відродження нашої країни, потрібно звернути увагу на цей найдорогоцінніший пласт духовної культури, який може укріпити духовно-етичні устої і відродити силу і потужність вітчизни.

Література

  1. Блаж. Августин. Исповедь: Пер. с латин. /Предисл. и послесл. Н. И. Григорьевой. – М.: Гендальф: – 1992. – 544 с.
  2. Вишнецький О. Концепція демократизації українського виховання // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К.: Школяр. 1997. – С. 78 – 122.
  3. Добротолюбие: В 5 т.: В рус. пер. – 2-е изд. доп. – М.: Изд. Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1992. – Т. 2.
  4. Еп. Варнава (Беляев) Основы искусства святости: Опыт изложения православной аскетики: В 4 т. / Сост. П. Проценко; Худож. П. Трофимов. – Нижний Новгород: Братство по имя князя Александра Невского. – 1966. – Т. І.: О трех степенях богопознания. О предметах религиозного познания. "Душевный человек" в борьбе со страстями.
  5. Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті //Освіта України. – 2001. - № 29 від 18 липня. – С. 4 – 6.
  6. Св. Василий Великий. Творення: В 5 ч.: В рус. пер. – М.: Изд. Отд – Моск. Патриархата, 1991. – Ч. 1: Беседы на шестоднев. Беседы на псалмы. – 119 с.
  7. Св. Іоанн. Златоуст. Избранные творения: В 2 кн.: В рус. пер. – М.: Изд. отд. Моск. Патриархата, 1993. – Кн. 1: Беседы на Еангелие от Иоанна Богослова. – 481 с.
  8. Св. Иоанн Златоуст. Полное собрание творений: В 12 т.: В рус. пер. – М.: Православная книга, 1994. - Т. 2. Кн. 1, – 520 с.


06.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!