Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія В. М. Синьов як представник вітчизняної психології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

В. М. Синьов як представник вітчизняної психології. Реферат

У рефераті подано відомості про внесок наукової школи академіка В. М. Синьова в розвиток загальної та спеціальної психолого-педагогічної науки

Вітчизняна психологія та педагогіка має всі підстави для того, щоб виділити ряд визначних імен вчених, які визначають їхній сучасний стан і слугують орієнтиром для майбутнього. Ім'я доктора педагогічних наук, професора, академіка АПН України, заслуженого юриста України, завідувача кафедри правової та соціальної педагогіки Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ Віктора Миколайовича Синьова належить до цієї плеяди вчених-новаторів.

Сфера наукових інтересів дослідника завжди відзначалася особливо широким спектром. Закінчивши дефектологічний факультет КДПІ ім. М. Горького та аспірантуру Інституту дефектології АПН СРСР, він вже в молоді роки стрімко увійшов у когорту кращих фахівців корекційної педагогіки колишнього Радянського Союзу. Дослідженням В. М. Синьова завжди характерними були такі ознаки, як високий рівень теоретичного компоненту, а також їхня всебічна практична спрямованість.

Поряд із проведенням широкомасштабної дослідницької роботи, спрямованої на вдосконалення корекційно-виховного процесу спеціальних шкіл, В. М. Синьов у 60-70-і p. проявляє себе талановитим організатором підготовки педагогічних кадрів, працюючи доцентом, заступником декана дефектологічного факультету столичного педагогічного інституту.

Особливими науковими здобутками В. М. Синьова характеризується його робота у відділі дефектології НДІ педагогіки України. Важливою науково-практичною значимістю для педагогічної теорії й практики стали результати досліджень вченим різних аспектів соціалізації учня із особливостями розумового розвитку.

Новим етапом у науково-педагогічній діяльності В. М. Синьова став його прихід у колектив КІВС при НАВСУ, в якому він пройшов шлях від доцента кафедри психології та педагогіки до першого проректора навчальної роботи, завідувача кафедри правової та соціальної педагогіки. Органічно продовжуючи розвивати вивчення методологічних і практичних основ дефектології, дослідник спільно із своїми колегами, за більш ніж двадцятирічний творчий шлях, заклав основи нових наукових напрямків у психолого-педагогічній науці.

Серед вагомих здобутків вченого перш за все необхідно наголосити на тому, що ним та під його науковим керівництвом було зроблено радикальні зміни в переосмисленні теоретичних та практичних засад пенітенціарної педагогіки, яка з виправно-трудової педагогіки стала дійсно педагогікою каяття - пенітенціарною. Завдяки зусиллям В. М. Синьова та його колег-однодумців: О. В. Беци. Г. О. Радова, О. П. Севєрова, В. І. Кривуши, В. М. Любченко та інших було започатковано основи сучасної не тільки пенітенціарної педагогіки, а й всієї пенітенціарної теорії та практики.

Характерною рисою педагогічних поглядів В. М. Синьова у сфері пенітенціарної педагогіки стало те, що він розглядає побудову взаємодії персоналу установи виконання покарань і засудженого з позицій педагогіки співробітництва.

Новаторство педагогіки співробітництва, на думку вченого, проявляється перш за все в тому, що воно сприяло "олюдненню" особистості людини, яка переступила межу закону. Подібне бачення взаємодії педагога пенітенціарної установи та засудженого вимагає від першого психологічного налаштування на якісно новий тип стосунків, що вимагають від нього чіткого дотримання певних психологічних установок, а від другого - щирого бажання змінити своє життя на краще.

До цих психологічних установок, що слугують запорукою реалізації педагогіки співробітництва в місцях позбавлення волі В. М. Синьов відносить:

  • неупереджуючу увагу до особистості будь-якого засудженого з усіма його складностями, протиріччями (що протистоїть тенденції до запрограмованого відторгнення засудженого з боку співробітників);
  • пошук позитивного в особистості та опору на нього в процесі ре-соціалізації;
  • оптимістичний прогноз в оцінці перспектив особистісних змін засудженого;
  • емпатичне (співпереживаюче) розуміння засудженого і його психічного стану, що передбачає вміння "подивитися на світ з позиції іншого";
  • відкрите, довірливе спілкування із засудженими;
  • надання засудженому психологічної та іншої допомоги, необхідної йому для подолання труднощів, досягнення успіху в різних видах і ситуаціях життєдіяльності, корекції статусу особистості в соціальному оточенні;
  • глибинне вивчення і розкриття справжніх мотивів і зовнішніх обставин, що викликають вчинки і дії засудженого, з урахуванням його характерологічних здібностей і прийняття на цій підставі оптимальних психолого-педагогічних рішень" [6].

Запропоновані В. М. Синьовим ціннісні компоненти (установки) педагогіки співробітництва, знаходяться в безпосередній єдності з її технологічними компонентами, тобто володінням персоналом пенітенціарних закладів певними різноманітними способами здійснення професійної психолого-педагогічної діяльності, спрямованої на всебічне вивчення та ре-соціалізацію засуджених.

Автором було запропоновано оригінальні підходи до реалізації традиційних методів роботи із засудженими (бесіда, спостереження, узагальнення незалежних характеристик, вивчення документації. анкетування, аналіз продуктів діяльності тощо), а також психодіагностичних методик, що цілком можливо адаптувати до умов роботи співробітників установ.

Важливим науково-практичним досягненням В. М. Синьова стало і те, що ним спільно із В. І. Кривушою було проведено дослідження стосовно творчого запровадження в практику діяльності виховних колоній для засуджених підлітків педагогічної спадщини А. С. Макаренка.

Для гуманізації діяльності виправних установ і підвищення ефективності процесу виправлення злочинців у сучасну пенітенціарну педагогіку і виховну роботу з засудженими в установах вноситься, як зазначають ці науковці, низка принципово нових положень.

"Це, передусім, подолання деформації у взаємовідносинах співробітників-вихователів і засуджених, тобто формування й реалізація таких особистісних установок суб'єктів виховної системи щодо її об'єктів, як:

  • шанобливе ставлення до особистості кожного засудженого;
  • пошук позитивного в особистості та опора на нього в педагогічному процесі;
  • емпатичне розуміння особистості та її емоційного стану;
  • створення для засудженого реальних перспектив поліпшення свого становища (соціального статусу);
  • відкрите довірливе спілкування й контактна взаємодія;
  • надання засудженим психологічної та іншої допомоги для подолання труднощів у різноманітних ситуаціях;
  • оптимістичний прогноз в оцінці перспектив позитивних змін в особистості;
  • активізація самосвідомості особистості й апеляція до її власного інтелектуального потенціалу;
  • зміцнення й розширення позитивних соціальних зв'язків засуджених;
  • самокритичний аналіз і самокорекція вихователем власної особистості та діяльності".

Всебічне вивчення вченими КІВС практики роботи пенітенціарних установ свідчить про можливості формування колективістських взаємовідносин у середовищі засуджених. Для цього, на їх думку, потрібно структурно реорганізувати формальні утворення на основі ідеї А. С. Макаренка про первинний колектив, педагогічне керівництво ним, його функціонування та розвиток. Актуальним у цьому плані є і макаренківські положення про активізацію різноманітних видів соціально корисної колективної діяльності, посилення її особистісного смислу, творчої спрямованості та самостійності, розвиток суб'єкт-суб'єктних відносин.

На практичне підтвердження вчення А. С. Макаренка педагогами Київського інституту внутрішніх справ - єдиного в Україні вищого навчального закладу пенітенціарної системи - було проведено спеціальні дослідження ефективності діяльності виховних колоній, де неповнолітніх засуджених залучали до різноманітної соціально корисної та особистісно значущої колективної творчої діяльності, яка вимагала від них співчуття, милосердя, доброти і відповідала їхнім віковим та індивідуальним особливостям, запитам та інтересам.

Це, наприклад, шефство над будинками для сиріт і дітей, які втратили батьківську опіку, навчання національних ремесел, підготовка до звільнення й майбутнього сімейного життя тощо. Дослідження показали: чим багатший зміст і різноманітніші форми й- методи перевиховання неповнолітніх, тим швидше відбувається їхня ре-соціалізація. Неабияке значення при цьому має єдність виховних впливів на інтелектуальні, емоційно-вольові, ціннісно-мотиваційні компоненти їхньої свідомості та поведінки.

Результати науково-дослідної роботи академіка В. М. Синьова та доцента В. І. Кривуши мали вагомий науковий і практичний резонанс на теренах всього колишнього СРСР.

Глибоко вивчаючи психолого-педагогічні аспекти діяльності виховних колоній, В. М. Синьов, як вчений-дефектолог, перш за все прагнув вивчити широкий спектр вихованців із особливостями фізичного та психічного розвитку. Результатом цих багаторічних досліджень стала низка наукових праць, що ґрунтувалися на методологічній базі методології та пенітенціарної теорії.

Всебічне вивчення підлітків, а згодом і дорослих засуджених з тими чи іншими особливостями психофізичного розвитку, дало змогу цьому вченому, а також цілій групі його колег та учнів (О. П. Северов, Д. О. Ніколенко, А. С. Рождественський та інші) заявити про створення нового наукового напрямку, що інтегрував у собі найсучасніші досягнення пенітенціарної та дефектологічної науки - пенітенціарної дефектології.

Помітним явищем у розвитку цієї галузі знань був вперше у колишньому Радянському Союзі захист під науковим керівництвом академіка В. М. Синьова кандидатської дисертації О. Д. Гришко. яка була присвячена всебічному вивченню мотиваційної сфери розумово відсталих засуджених підлітків [2].

Будучи людиною високої загальної та педагогічної культури В. М. Синьов постійно і особливо відповідально ставиться до формування особистості офіцера правоохоронних органів. Бачення офіцера людиною, що є носієм високої моралі спонукало В. М. Синьова спільно із B. C. Медведєвим вивчати протягом тривалого часу прояви професійної деформації в співробітників органів внутрішніх справ.

Професійна деформація - явище, яке має для людини руйнівний все проникаючий характер, що врешті-решт призводить до професійної непридатності правоохоронця.

Дослідженню цих проблем, а також вивченню питань недопущення професійної деформації й було присвячено першу на Україні докторську дисертацію із юридичної психолог: B. C. Медведєва, наукове керівництво якою здійснював В. М. Синьов [4].

Доречно буде зазначити, що кількість докторських та кандидатських дисертацій із різних галузей педагогіки та психології, що були виконані під керівництвом вченого сягає вже за тридцять.

Однією з важливих умов недопущення профілактики професійної деформації, на думку вченого, є педагогічно виважене формування та удосконалення професійної культури правоохоронця нового покоління, що є актуальною для теорії і практики підготовки та безперервної-післядипломної освіти співробітників-органів внутрішніх справ.

При цьому принципово важливим, наголошує академік, є виховання в правоохоронців системи професійно значущих для якісного виконання соціально-педагогічних функцій особистісних властивостей, зокрема таких, як:

  • соціальна відповідальність;
  • готовність прийти на допомогу в поєднанні з провідним місцем цінностей служіння людям і закону в підсистемі духовно-аксіологічних властивостей особистості;
  • перцептивні здібності (здатність швидко і адекватно розуміти інших людей, у тому числі емпатично, бути одночасно уважним до багатьох об'єктів тощо);
  • емоціональна стабільність у поєднанні з умінням емоційно забарвлено передавати інформацію;
  • особистісний динамізм (інтерактивність) як здатність впливати на інших людей;
  • вольові якості;
  • висока мовленнєва культура;
  • здатність до антиципації (прогнозу розвитку подій, поведінкових явищ);
  • креативність (здатність до творчих, нестандартних рішень) у поєднанні з професійними стереотипами діяльності.

Поряд із розвитком цих значущих соціально-педагогічних функцій правоохоронцеві, вважає В. М. Синьов, вкрай необхідно володіти конкретними методами і прийомами активізуючого або гальмуючого виховного впливу на особистість та різні малі чи великі соціальні групи (роз'яснення, доведення, переконання, дискусія, "вибух", приклад, прохання, прояв доброти і турботи, комплімент, пробудження і активізація гуманних почуттів, наказ, заборона, прояв компетенції, натяк, попередження про наслідки, іронія та ін.), а також уміти ці прийоми адекватно вибірково застосовувати.

Особливого значення з точки зору формування в правоохоронця таких особистісних рис і компетенцій, які сприяли б якісному виконанню соціально-педагогічних функцій і підвищенню авторитету міліції, а також інших силових структур серед населення, набуває проблема залучення співробітників ОВС, - військовослужбовців уже з курсантської лави до повноцінного самовиховання, що є запорукою, на думку дослідника, створення стійкої (на майбутнє життя) мотивації самопізнання і самовдосконалення об'єктивності рефлексій у діяльності, поведінці, людських взаєминах.

Особливо цінним для теорії виховання є висновок академіка В. М. Синьова про те, що сама по собі педагогічна культура особистості як гуманітарна цінність, включаючи, безумовно, етичні та естетичні компоненти, але не обмежуючись ними, при її сформованості в людини сприяє не тільки якісному виконанню нею різноманітних, не лише професіональних, соціальних ролей (у сімейній сфері), але й значною мірою забезпечує авторитет такої людини і повагу до неї в суспільстві.

За більш ніж сорокарічну активну науково-педагогічну діяльність академік здійснив розробку та модернізацію навчальних планів і програм для різних типів спеціальних шкіл, для педагогічних навчальних закладів та для закладів освіти МВС України. За його науковим і організаційним керівництвом та при активній авторській участі було створено відомі праці з теорії виховання та навчання, відомі праці з олігофренопедагогіки, що є важливими підручниками та навчальними посібниками для студентів, курсантів закладів освіти МВС України, педагогів-практиків.

Ціла низка навчальних посібників із проблем пенітенціарної педагогіки, підготовлених авторським колективом на чолі із В. М. Синьовим, завоювали широке визнання і стали хрестоматійними книгами як для курсантів, так і для офіцерів пенітенціарної системи.

Критично оцінюючи кадрове забезпечення правоохоронних органів із позицій їхньої психолого-педагогічної умілості, вчений завжди дотримується позицій, що головне завдання вищої школи не вчити студента чи курсанта, а навчити його вчитися, враховуючи при цьому його особистість, індивідуальність. Дійсно, викладач повинен не радити, що, як і коли роботи, а показати альтернативу вибору, як її знайти, навчити самому процесу пошуку. Курсант, у свою чергу. спираючись на знання та особистий досвід, вибирає і планує свої дії в навчанні [1].

Керуючись таким баченням підготовки офіцера в навчальному закладі, В. М. Синьов спільно із своїми однодумцями на початку 90-х років вперше на Україні започаткували в системі МВС підготовку психологів для органів виконання покарань і міліції.

Перший етап роботи психологічного факультету КІВС дає нам підстави визначити певні тенденції його розвитку:

  • орієнтація на створення науково-педагогічного комплексу: вищий навчальний заклад - науковий інститут (психології, педагогіки, педагогіки_та- психології професійної освіти, дефектології, геронтології та ін.) - установа виконання покарань, підрозділ ОВС;
  • впровадження елементів системи навчання курсантів і слухачів за індивідуальними планами з розвитком їхньої науково-дослідної роботи в гуртках та проблемних групах;
  • гуманізація та демократизація навчання як стиль взаємовідносин викладачів і курсантів, що є умовою посилення індивідуального виховного впливу на вихованців;
  • впровадження курсантсько-викладацького самоврядування, формування черёз роботу курсантської ради факультету навичок організаторської діяльності;
  • розвиток професійно-пізнавальної активності курсантів на основі впровадження нових методів викладання, найновіших технічних засобів навчання;
  • розширення міжвузівських та міжнародних контактів спеціалістів.

Розпочата В. М. Синьовим, О. П. Северовим та іншими принципово нова справа зі створення психологічної служби в пенітенціарній системі та в ОВС буде, на їх думку, лише тоді успішною, коли вона базуватиметься на принципах першо-необхідності, а не кон'юнктури. Напевно, що далеко не випадково, професор Київського університету ім. Св. Володимира Д. І. Тальберг ще аж у 1876 році стверджував: "Тюрма має справи з внутрішнім світом людини, з моральними хворобами та аномаліями, саме тому знання психологічні, безумовно, необхідні для успіху. Не буде сказано занадто, коли зазначимо, що сума і якість людських знань у сфері психології складають першооснову, на якій базується майбутнє тюремного питання".

Демократичні перетворення, що визначають облік сьогодення, зокрема й психолого-педагогічної науки, сприяють перш за все зростанню соціальної ролі особистості на основі розробки життєздатної системи забезпечення духовного самовдосконалення людини, формування інтелектуального та культурного потенціалу суспільства.

Саме тому ці процеси, на думку академіка Віктора Миколайовича Синьова, зобов'язують нас принципово по-іншому переосмислити минуле, що якраз і дасть змогу виробити нове бачення майбутнього психолого-педагогічної теорії та практики.

Література

  1. Володько В. М., Солдатенко М. М. Індивідуалізація навчання студентів // Педагогіка і психологія, 1994. - № 3. - С. 91-100.
  2. Гришко А. Д. Учёт особенностей мотивационной сферы умственно отсталых несовершеннолетних осужденных в коррекционно-воспитательной работе в условиях ВТК. - К.: КИВД, 1997.
  3. Коберник Г. Н., Синев В. Н. Введение в специальность "Дефектология". -К.: Рад. школа, 1984.
  4. Медведев B. C. Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ (теоретичні та прикладні аспекти): Монографія. - К.: НАВСУ, 1996.
  5. Саблина Л. С., Синев В. Н. Организация воспитательной работы с умственно отсталыми осужденными в ВТК. - М.: ВНШ МВД СССР, 1989.
  6. Синев В. Н. Педагогика сотрудничества в индивидуальной воспитательной работе в ИТУ: Сб. научн. трудов "Совершенствование воспитательной деятельности органов, исполняющих наказание". -Рязань: РВГИ МВД РФ, 1992. - С. 7-19.
  7. Синьов В. М., Коберник Г. М. Основи дефектології. - К.: Виша школа, 1994.
  8. Синьов В. М., Кривуша В. І. Вплив творчої спадщини А. Макаренка на розвиток вітчизняної та світової пенітенціарної педагогіки//Педагогіка і психологія, 1998. -№ 1. -С. 128-132.


05.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!