Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Необхідність родинного спілкування для емоційної стабільності дитини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Необхідність родинного спілкування для емоційної стабільності дитини. Реферат

Проблема дослідження полягала в тому, щоб вивчити емоційні особливості молодших школярів в умовах родинного виховання

Як відомо, що психологічний клімат родини, взаємовідносини, рівень спілкування впливають на емоційну стабільність чи нестабільність відносин дітей з батьками. На це неодноразово звертали увагу психологи в своїх дослідженнях, зокрема Бессонова Т. П., Вольдемірова О. П., Кряжева Н. П., Сергєєва Н., Ейдеміллер Е. та інші.

Як показують психологічні дослідження молодшим школярам, як і дошкільникам властива нестабільність емоцій, їх швидкий перехід від позитивних до негативних та навпаки, часті бурні переживання межують з депресивними станами, байдужістю до всього. Батьки намагаються розвеселити дитину, обіцяють що завгодно, а потім забувають свої обіцянки, а дитина все пам’ятає і чекає обіцяної іграшки, предмету захоплення, солодощі тощо.

Важливо зрозуміти дитину і підтримати її в складній емоційній ситуації. На нашу думку важливим чинником емоційної стабільності дитини в родині є спілкування, яке повинно будуватись на основі довіри, взаємоповаги, вмінні розуміти один одного і допомагати. Спілкування з дитиною може проходити в формі ігрової взаємодії, бесіди під час подорожі, прогулянки, мандрівки тощо. Саме такі обставини спілкування можуть бути найбільш впливові, ефективні, результативні.

В сучасній вітчизняній психології розвивається діалогічний підхід до навчання, виховання і психічного розвитку дитини в різні вікові періоди. Діалогічне спілкування розглядається як суб’єкт - суб’єктні відносини, в яких дитина виступає як рівноправний партнер спілкування з своїми індивідуальними та віковими особливостями, а не пригнічена особистість чи маріонетка, яка виконує тільки вказівки та інструкції батьків чи вихователів.

В діалогічному спілкуванні розвивається особистість дитини, її самостійність мислення, вміння самостійного прийняття рішення в певній ситуації взаємодії, емоційна стабільність, врівноваженість. В розвитку емоційної стабільності дитини в родині ми виходили з припущення про те, що емоційна стабільність залежить від стилю спілкування в родині, взаємин, умов виховання.

Дитина, яка в родині отримує підтримку, взаєморозуміння, емоційний комфорт меншу виявляє нахили до репресивності, неадекватного заниження самооцінки та рівня домагань, тривожності та низької соціальної адаптованості.

Якщо ж в родині домінує авторитарний стиль спілкування, дитина обділена увагою, ласкою, турботою, чи ця турбота має занадто контрольовану форму, то дитина відчуває в родині дискомфорт, відчай, непорозуміння, має занижену самооцінку та рівень домагань, високу тривожність та низьку соціальну адаптованість, то це приводить до виникнення емоційної нестабільності, репресивності, втечі з дому.

Основні завдання дослідження полягали в тому, щоб вивчити складові компоненти емоційної стабільності дитини в родині і засобами діалогічного спілкування сприяти формуванню позитивних взаємин в родинах, розвивати адекватну самооцінку і рівень домагань у дитини, сприяти соціальній адаптованості, зниження тривожності та агресивності в стосунках з батьками.

Проаналізуємо отримані результати.

Так, в повних родинах, де є батько і мати високу самооцінку виявили 12% дітей, середню самооцінку 40% і низьку самооцінку 48% дітей, в той час, як в неповних родинах, де є тільки батько чи мати високу самооцінку виявили лише 8% дітей, середню 24% і низьку 68% дітей молодшого шкільного віку, які вважали себе покинутими, самотніми, впертими, образливими, неслухняними.

Рівень домагань у дітей в повних родинах надто високий виявився у 16%, високий у 12%, помірний у 32%, низький у 36% і надто низький рівень домагань у 4% дітей. В той час, як дітей з неповних родин надто високий рівень домагань у 8% дітей, високий у 8%, помірний 28%, низький у 40% і надто низький у 16%.

Так, бачимо, що у дітей в повних родинах домінує середній рівень самооцінки та рівня домагань, в той час, як у дітей з неповних родин домінує низький рівень самооцінки і домагань. Це надто симптоматично з точки зору аналізу емоційної стабільності дитини в родині.

Проаналізуємо рівень соціальної адаптованості – не адаптованості дитини в родинах. Так, в повних родинах виявлено високу соціальну адаптованість у 60% дітей молодшого шкільного віку, 40% середнього рівня, в той час як в неповних родинах високий рівень соціальної адаптованості виявлено лише у 24% дітей, середній рівень у 36% і низький рівень у 40% дітей.

Домінує високий рівень соціальної дезадаптованості у 40% дітей, що є показником емоційної нестабільності, тривожності, емоційних переживань з боку дітей по відношенню до батьків в родинах.

Аналіз результатів показав, що існують певні взаємозв’язки між рівнями самооцінки, домагань, тривожності, депресивності та соціальної адаптації чи дезадаптації.

Кореляційний аналіз також показав наявність таких прямолінійних зв’язків, що свідчили про необхідність проведення психокорекційної роботи в родинах по розвитку у дітей емоційно-особистісної сфери, емоційної стабільності та попередження афективно негативних проявів в емоційно-вольовій поведінці дітей.

Необхідно зазначити, що дуже важко втручатись в родину, в її стосунки і взаємини з дітьми, тому вся робота проводилась нами в вигляді спілкування з батьками учнів четвертого - п’ятого класу на батьківських зборах, запрошувались батьки на психотренінги з метою оволодіння навичками діалогічного спілкування в родині з дітьми, але все ж таки не всі батьки відвідували ці тренінги і не завжди виявляли бажання прислухатись до парад психолога.

В процесі тренінгу та аутотренінгу проходило навчання конструктивним формам спілкування, взаємин, основ комунікабельності, адекватності сприймання своєї дитини, як автономної особистості, самопізнання себе батьками і пізнання особливостей своєї дитини, "відкриття" внутрішнього світу своєї дитини, зняття емоційної напруженості в стосунках в родині, більшій довірі своїй дитини, вміння розуміти її психічний, емоційний стан, сприяти комфортності взаємин, спілкування, позитивної оцінки поводження дитини.

З цією метою використовували довірливі бесіди з батьками, програвали соціальні ситуації спілкування в родині з дитиною, визначення емоційного стану дитини під час спілкування, визначення разом з батьками улюблених справ їх дітей, захоплень, вміння визначити її настрій, причини поганого настрою та вміння разом виходити з депресії, нестабільності, тривоги.

Так, поступово психотренінги сприяли прояву станів емоційності, врівноваженості, спокою, взаєморозуміння в родинах, ненав’язливих стосунків, потреби в емоційній невимушеності, стабільності.

Діалогічне спілкування в родинах поступово сприяло становленню суб’єкт – суб’єктних відносин, взаємоповаги, близькості батьків і дітей, стабільності. Так, після психокорекційної роботи рівні самооцінки та домагань стабілізувались і стали більш адекватні, реалістичні, їх середній рівень становив 60% дітей, в той час як рівень соціальної дезаптованості знизився і становив лише 20% дітей.

Таким чином, діагностичне обстеження показало, що важливим чинником у розвитку емоційної стабільності дитини в родині, її врівноваженості, комфортності взаємин з батьками є діалогічне спілкування батьків з дітьми, коли дитина розглядається не як об’єкт впливу, а як рівноправний суб’єкт спілкування, як автономна, самостійна особистість зі своїми віковими та індивідуальними особливостями, з своїми думками, переживаннями, з своєю самооцінкою, рівнем домагань, оцінкою своїх батьків і їх особливості.

Література

  1. Бессонова Т. П. Особливості розвитку дитини в неблагополучних родинах. //Практична психологія та соціальна робота//. 1,2002.
  2. Вольдемірова О. П. Емоційна сфера молодшого школяра та її корекції. //Освіта Донбасу//. 4,2003.
  3. Кряжева Н. П. Развитие эмоционального мира детей. Популярное пособие для родителей. М. 1997.
  4. Сергеева Н. Модель деятельности педагогов по обеспечению эмоционального благополучия младштх школьников. //Воспитание школьников// 4, 2003.
  5. Эйдемиллер Э. Психология и пситотерапия семьи. СПб, 2000.


27.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!