Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Життєва компетентність людини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Життєва компетентність людини. Реферат

Людина приходить в цей світ чиста, як крапелька роси, не маючи за плечима ніякого досвіду. Але за своє коротке життя, що є миттю порівняно з існуванням Космосу, людина будує свій неповторний життєвий світ, не менш складний і різноманітний ніж Всесвіт

Кожна людина створює для себе свій власний просторово-часовий континуум. В однієї він широкий і багатогранний. В іншої - обмежений і одноманітний. Окремі люди мають різні потреби щодо складності свого життєвого світу. Когось задовольняє маленький "мікросвіт", де людина почуває себе затишно і комфортно, а для іншого - він розширюється до велетенської держави, а інколи і до безмежного Всесвіту, де хочеться бачити себе цілковитим господарем.

Життєвий світ людини можна умовно розділити на:

  • зовнішній світ - частину довкілля, яке вона вважає своїм життєвим середовищем, в якому здійснює активну життєдіяльність;
  • внутрішній - світ власної уяви, переживань, мрій і спогадів.

Ці частини життєвого світу нерівнозначні і мають для різних людей неоднакову цінність. Є люди, спрямовані на зовнішній світ, на опанування все новими і новими його елементами (в психології такі особистості називаються екстравертами). Яскравими представниками такого типу є мандрівники і завойовники, тобто люди, які тамують невгамовну жадобу до розширення меж свого життєвого світу шляхом експансії в навколишнє середовище.

Інші люди мають переважаючу орієнтацію на власний внутрішній світ (на мові психологічної типології вони називаються інтровертами). Серед них - багато художників і поетів, тобто людей, які потребу в різноманітності життєвого світу задовольняють за рахунок побудови внутрішнього світу, який по своїй значущості не поступається реальному.

Подібна типологія (звісно, певною мірою, умовно) існує не тільки для окремих людей, а й для великих груп (етносів і навіть цивілізацій). Так, американська цивілізація, що започаткована завойовниками західних земель, мандрівниками і шукачами пригод, є типово "екстраверсивною". Це видно на прикладі американського мистецтва, зокрема - кінематографу, яке, на думку фахівців є "мистецтвом дії", тобто описує переважно зовнішній план подій і людської поведінки.

Європейська цивілізація є більш "інтроверсивною", "рефлексивною", що також знайшло відображення в мистецтві. Наприклад, в європейському кінематографі переживанням героїв, аналізові внутрішнього світу приділяється значно більше уваги, ніж в американському. Не випадково психоаналіз виник в Європі, а біхевіоризм в Америці. Але європейська культура, в свою чергу, поступається інтроверсивністю східній цивілізації, де традиція самоспоглядання і само-занурення у внутрішній світ піднялася до рівня філософії і способу буття.

Життєвий світ людини не завжди формується згідно з потребами і потенціями особистості, на реалізацію яких інколи саме життя накладає жорсткі обмеження. Коли людина опиняється тяжко хворою, "зовнішня" частина її життєвого світу раптом "стискується" до чотирьох стін лікарняної палати. Якщо попереду існує перспектива одужання і повернення до нормального життя (навіть якщо це відбудеться через місяці і роки), така ситуація може переживатись людиною оптимально і не обов'язково стає причиною серйозних життєвих іспитів.

Проте, людина може не бачити позитивних перспектив свого становища і їй необхідно допомогти їх знайти. Є цікавий досвід роботи з онкологічними хворими методом психодрами: ігрова побудова життєвих перспектив цих людей допомагала їм подолати життєву кризу, а часом і смертельну хворобу [8].

Зовсім інші проблеми зустрічає людина, приречена хворобою на обмеженість до кінця свого життя. Важко уявити, що змушена переживати людина, яка, наприклад, виявляється паралізованою, або втрачає зір чи слух, ноги, чи руки. Біда, що навалюється на людину, є настільки тяжкою, що спричиняє велику життєву кризу, з якої дуже важко вибратися самостійно, без допомоги психолога чи психотерапевта (детальніше про це див.: [5]). Але навіть після успішного подолання життєвої кризи людині доведеться вчитися жити по-новому, відновлювати втрачену життєву компетентність спочатку.

Не менш драматично складається доля людини, обмеженої в основних життєвих проявах з раннього дитинства, або з самого народження. Діти з обмеженнями опорно-рухового апарату, серед яких можна назвати каліцтво, параліч кінцівок, ДЦП (дитячий церебральний параліч) приречені до постійної залежності від людини, яка їх доглядає, що саме по собі є тяжким життєвим іспитом і здатне викликати значні психологічні проблеми. Життєвий світ дитини з руховими обмеженнями деформований тим, що вимушено має різко скорочену зовнішню частину, до якої входять лише найближчі предмети. Для такої дитини звичайні, з точки зору здорової людини, дії перетворюються на тяжкі випробовуванням. Так, подорож за межі власної кімнати без сторонньої допомоги може стати таким же складним завданням, як підкорення гірської вершини, або політ у космос.

Обмеження сприймання навколишнього світу, такі, як слабкий зір, слух, сліпота, глухота тощо, також накладають відбиток на формування специфічного життєвого світу дитини, який крім своєї обмеженості відрізняється недостачею або відсутністю важливих складових: те, чого не може сприймати дитина, опиняється начебто за межами життєвого світу, існує майже віртуально. Для таких дітей, а також для інших, що страждають на німоту, мутизми, тяжкі форми заїкання, різко звужена комунікація з оточуючими. Між дитиною і навколишнім світом виростають напівпрозорі і непрозорі бар'єри, які роблять цей світ недоступним, недосяжним, немов би віддаляють його в просторі і часі.

Кожна дитина неповторна і унікальна, як неповторний і унікальний її життєвий світ. Проте, діти з обмеженнями мають загальні особистісні проблеми, що відрізняються такими основними особливостями:

  • комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати важливі людські функції;
  • відчуття себе не таким, як інші, синдром "білої ворони", відчудженість від інших;
  • почуття самотності, яке не може втамуватися обмеженими контактами з навколишнім світом;
  • екзистенціальні проблеми, відчуття втрати смислу життя, яке часто відвідує дитину.

Спільне, що об'єднує ці проблеми, це те, що для них характерна недостатнє володіння життєвими уміннями і навичками, невміння адаптуватися в навколишньому світі, неможливість використовувати особистісні ресурси для розв'язання життєвих завдань. Все це можна охарактеризувати як невисоку життєву компетентність дитини, що є узагальненою причиною дуже багатьох індивідуальних особистісних проблем. Всі вони потребують свого розв'язання, один з шляхів якого в проблемно-орієнтованому психологічному консультуванні [4].

Ефективним шляхом подолання труднощів, про які йде мова, є підтримка компенсаторних можливостей дитини. Дуже часто замість втрачених чи пошкоджених функцій відбувається підвищений розвиток інших здатностей дитини, розвиток здібностей в інших формах і сферах. Це може здатися парадоксальним, але діти-інваліди часто виявляються надзвичайно талановитими. Природа начебто сама подбала про таких дітей і дала їм можливість в такий спосіб подолати свою обмеженість і обмеженість свого життєвого світу.

Підвищення життєвої компетентності дитини неможливе без віднайдення втраченого (або обмеженого чи не набутого) смислу буття. Допомогти дитині знайти, для кого, або для чого жити - це означає, що потреби в самореалізації знайдуть своє русло в необхідній формі активності і не лише наповнять радістю дитяче існування, а й допоможуть розвинути необхідні уміння та здібності для розв'язання інших важливих життєвих задач.

В. Франкл - засновник логотерапії, чи методу відновлення втраченого смислу буття, вказував на три форми цінностей за допомогою яких можна подолати екзистенціальні фрустрації, тобто ситуації, коли життєвий смисл виявляється заблокованим, це:

  • цінності творчості,
  • цінності переживання,
  • цінності відношення [7].

Про творчість як спосіб подолання екзистенціальних фрустрацій слід сказати окремо, враховуючи її надзвичайно велику психотерапевтичну силу. Існує ціла низка методів психотерапії творчістю та творчим самовираженням, покликаних допомогти в розв'язанні різних проблем, в тому числі і проблеми підвищення життєвої компетентності дитини.

Творчість - це найкращий спосіб збагачення власного життєвого світу за рахунок внутрішніх компонент (а саме це під силу дітям з обмеженнями). Це можливість освоєння психологічного часу і простору, відновлення втрачених чи нерозвинутих життєвих перспектив [3].

Життєвий світ дитини, що має обмеження, непропорційно деформований. Як ми вже говорили, зовнішня його частина різко скорочена, вона не задовольняє багатьох життєвих потреб дитини. Реконструкція деформованого (або зруйнованого внаслідок кризи) життєвого світу - це один з шляхів допомоги дитині знайти своє місце в житті.

Найоптимальніший спосіб такої реконструкції - подолати обмеженість зовнішнього світу розвитком внутрішнього. Занурення у внутрішній світ може стати засобом допомоги від життєвих труднощів, про що свідчить традиція східної філософії. Те, що не дано здійснити в реальному житті, можна здійснити в уяві, в творчому задумі, в грі. Дуже ефективною тут може виявитись рольова психотерапія і психодрама.

Характерною особливістю життєвого світу дитини з обмеженнями є обмеженість її життєвих ролей. Багато потенцій рольової поведінки дитини не реалізуються, оскільки дитина обмежена в своїх основних життєвих функціях. Формування нових життєвих ролей може здійснюватись в штучно створеному середовищі, коли уявні ролі замінюються втраченими чи не розвинутими реальними.

Цим середовищем може бути:

  • а) творчість, як активна (створення витворів мистецтва), так і пасивна (сприймання творів мистецтва: читання книжок, перегляд кінофільмів тощо);
  • б) рольова гра (розважальна, навчальна, психотерапевтична).

Нові життєві ролі сприяють відновленню рольової компетентності, що є важливою складовою життєвої компетентності особистості. В цьому важливе значення має друга група цінностей за В. Франклом - цінності переживання. Процес переживання сам по собі є засобом переробки травматичного досвіду і подолання життєвих труднощів [2]. Рольове переживання крім терапевтичного ефекту має велике значення як умова рольової компетентності людини.

Підвищення життєвої компетентності неможливе без формування нових життєвих навичок дитини, системи комунікації, умінь взаємодії з навколишнім світом. Це досить складне завдання (а точніше - ціла система завдань) може успішно вирішуватись. Сучасною педагогікою, психологією і дефектологією створено багато методів допомоги дітям з обмеженістю важливих життєвих функцій.

Одним з яскравих прикладів є життя Ольги Скороходової, яка в 5-річному віці втратила зір і слух. Дівчинка, що навчалася за методом відомого дефектолога І. О. Соколянського, не лише зуміла навчитися спілкуватися, вона стала відомим вченим і літератором, захистила дисертацію, написала декілька книжок [6]. Цей приклад свідчить про можливість досягнення високої життєвої компетентності навіть при досить тяжких формах життєвих обмежень дитини.

Для таких дітей дуже важливим (я сказав би - життєво важливим) є розширення можливості спілкування з навколишнім світом. Донедавна чи не єдиним віконцем в навколишній світ для багатьох дітей-інвалідів був телевізор. В сучасних умовах цю функцію все частіше виконує комп'ютер. Глобальна мережа Інтернет є одночасно і додатковим вікном в навколишній світ, і засобом творчої самореалізації дитини.

На відміну від телевізора, Інтернет дає змогу:

  • а) активності, інколи не меншої, ніж у здорової людини; робота в мережі - це не просто сприймання інформації, а обмін, презентація власного Я, творче самовираження;
  • б) розширення контактів з людьми, збільшення кількості знайомих в багато разів; хвора дитина раптом відчуває, що вона може бути цікава багатьом людям і що їх зовсім не лякає її відмінність від інших;
  • в) створення штучного іміджу, тобто можливістю представити себе в своїх очах і в очах інших не таким, який ти є, а таким, яким хотів би бути.

Розвиток комп'ютеризації може змінити традиційні уявлення про двокомпонентну структуру життєвого світу людини. До реального зовнішнього світу і внутрішнього світу переживань і фантазій можна додати ще віртуальний світ, створений інформаційними технологіями.

Віртуальна дійсність, звісно, несе в собі загрозу витіснення реальної дійсності з життя людини. Проте, коли ми говоримо про дітей з обмеженнями, для яких реального світу катастрофічно не вистачає, віртуальний комп'ютерний світ здатний частково заповнити порожнечу і допомогти подолати її фруструючу дію. Крім того, сучасний рівень комп'ютерної техніки дозволяє пристосувати її до самих різних вад і недоліків дитини. Так, є комп'ютери для сліпих, для людей, позбавлених верхніх кінцівок тощо.

Але, що б не говорили прихильники інформатизації, повністю замінити живі контакти з людьми не можуть навіть самі досконалі технології. Це насамперед справедливо для дітей, про яких ми тут говоримо, адже трудність контактів з людьми робить їх надзвичайно цінними. Розширення контактів з навколишнім світом, насамперед - соціальних контактів з людьми - має стати однією з важливих задач допомоги хворим дітям і дітям-інвалідам.

Не менш важливим (чи не найголовнішим) є завдання відновлення дитиною власної самоцінності, подолання майже неминучого в таких умовах комплексу неповноцінності. Відношення (до себе і до оточуючого світу) є третьою групою цінностей за В. Франклом. Відношення до себе як до беззаперечної цінності, прийняття себе і свого становища без зайвої драматизації - це шлях до знаходження нових ресурсів до самореалізації (а вони є навіть в самих тяжких випадках життєвих обмежень дитини) і основна умова підвищення життєвої компетентності дитини.

Література

  1. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. - М.: Медицина, 1989.
  2. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во МГУ, 1984.
  3. Горностай П. П. Творчество, как форма освоения и переживания времени личности // Психология личности и время жизни человека. - Черновцы: ЧГУ, 1991. - С. 24-32.
  4. Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. - К.: Наук. думка, 1995.
  5. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. - К.: Агропромвидав України, 1998.
  6. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. - М.: Педагогика, 1972.
  7. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. - М.: Прогресс, 1990.
  8. Шутценбергер А. А. Драма смертельно больного человека. Пятнадцать лет работы в психодраме с больными раком // Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П. Холмса, М. Карп. - М.: Класс, 1997. - С. 217-243.


21.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!