Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Самовиховання майбутнього вчителя: особистісний сенс як один з факторів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Самовиховання майбутнього вчителя: особистісний сенс як один з факторів. Реферат

Ідея особистісного сенсу є основоположною у дослідженні професійно ціннісних орієнтацій, оскільки знаходження сенсу обраної професії та усієї життєдіяльності у конкретній соціально-економічній ситуації, а також знаходження сенсу саме у процесі самовизначення становить сутність професійного самовизначення

Об`єктивний процес переоцінки цінностей в усіх сферах нашого життя позначився й на підході до вивчення ціннісних орієнтацій. Увага дослідників з питань готовності молоді до праці, орієнтації на працю як на вищу цінність переключилося на проблему готовності поступати відповідно особистісних цінностей: самоствердження, самореалізації у творчій діяльності на підставі загальнолюдських цінностей.

Зокрема, В. Ядов підкреслює, що ціннісні орієнтації удають з себе синтез знань, почуттів та прагнень, відіграють важливу роль не тільки в усвідомленні сенсу життя, його цілей, а й складають фундамент для самоствердження особистості, визначають життєву позицію відносно усіх сфер суспільного життя (7,110.)

У науковій літературі часто використовуються різноманітні терміни, що описують одні й ті ж явища. Так, по суті, ціннісні орієнтації - це система "особистісних сенсів" (О. Леонтьєв), "умонастрій" (Б. Паригін), "цінності" (М. Каган), "внутрішні спрямування" (С. Рубінштейн) тощо. Наукові висновки Б. Ананьєва з цього приводу зводяться до того, що в усіх цих дослідженнях йдеться про один загальний центр духовного розвитку особистості (1,45 - 46).

Розглядаючи ціннісні орієнтації як систему ціннісних відносин, вчені (Б. Ананьєв, О. Асмолов, П. Гальперін, В. Петровський, К. Роджерс, В. Франкл тощо) доводять, що процес їх становлення безперервний і пов`язаний з розвитком потреб людини. Ціннісні орієнтації виявляються у сенсоутворюючій діяльності, у ситуаціях вибору, зв`язаних з переусвідомленням життєво важливого для особистості, передбачаючих вільний вибір вчинку і особисту відповідальність за нього.

Вельми важливими є висновки О. Леонтьєва про вплив активної діяльності на розвиток психіки, що виходять з його теорії особистості. Психолог запровадив у науковий ужиток поняття "особистісний сенс", яке відіграло свою роль у розв`язанні проблеми співвідношення особистої, індивідуальної та суспільної свідомості у житті та поведінці особистості.

Ідея особистісного сенсу є основоположною у дослідженні професійно ціннісних орієнтацій, оскільки знаходження сенсу обраної професії та усієї життєдіяльності у конкретній соціально-економічній ситуації, а також знаходження сенсу саме у процесі самовизначення становить сутність професійного самовизначення. М. Бердяєв писав з цього приводу: "Нехай я не знаю сенсу життя, але шукання сенсу вже дає сенс життя, і я присвячу своє життя цьому шуканню сенсу" (2,84).

Обираючи особистісний сенс, суб`єкт здійснює вибір власної суспільної позиції, яка усвідомлюється і виражається завдяки значенню для себе. О. Леонтьєв підкреслює, що "сенс виступає у свідомості людини як те, що безпосередньо відбиває і несе у себе його власні життєві відносини" (6, 278).

Особистісно-сенсові відносини утворюються і реалізуються у самій діяльності як необхідні зв`язки, при цьому мотиви дії та "сфера цілей" обумовлені її характером, професійною спрямованістю. Рівень оцінки, ставлення до цінності визначається не тільки знанням об`єктивних її критеріїв, але й тим, наскільки ці критерії перетворилися у переконання людини, у особистісний сенс.

Розвиваючи ідею особистісного сенсу, Б Братусь характеризує особистісні цінності саме як "усвідомлені та прийняті людиною найбільш загальні, генералізовані сенси її життя" (3, 104). Важливою для формування сталих сенсових структур уявляється ідея діяльнісного опосередкування: "... необхідно залучення людини до такого роду діяльності, до такого роду життєвих проблем, де б вони могли реально здійснити, відстояти, перевірити свої принципи та прагнення, де б вони зрослися, сплавилися з її вчинками та діяннями, стали особистісними цінностями, тобто усвідомленими сенсовими утвореннями, що спрямовують і справджують весь конкретний перебіг її життя" (3,132).

Необхідним є не тільки відображення цінностей у свідомості суб`єктів, а й внутрішнє рішення про їх прийняття або неприйняття, наявність активної діяльної позиції особистості.

Сучасні вчені (І. Бех, А. Бик, Г. Будінайте, В. Дряпіка тощо) переконливо доводять, що зміна парадигми, перехід від суб`єкт-об`єктних до суб`єкт-суб`єктних відносин вимагає усвідомлення особистісних цінностей, розкриття їх ролі у самовихованні особистості. Тільки ті сенси, відносно яких суб`єкт самовизначився, стають особистісними цінностями. Спостерігаючи за поведінкою інших, людина виробляє власні погляди та цінності й при цьому уточнює ставлення до себе. Основу самооцінки складають моральні цінності, відношення, можливості. На підставі самооцінки людина приймає рішення і реалізує прагнення відповідати професійному зразку-ідеалу.

Дослідження О. Апраксіної, Л. Арчажнікової, Г. Падалки, Л. Рапацької, Л. Рубіної, О. Рудницької, К. Штарке та ін. доводять, що випускники педагогічних вузів у цілому почувають себе підготовленими до роботи за фахом, але значно менше впевнені у своїй готовності виконувати саме педагогічні, виховні та організаційні функції. Довгий час з початку навчання студенти мають вельми розмиту уяву про необхідні для вчителя професійні якості та здібності. Наявність багатьох особистісних якостей, пов`язаних з виховною, педагогічною функцією, оцінюється студентами досить низько.

Наше дослідження підтвердило наявність психологічної готовності студентів до самооцінки, проте необхідно створити умови для виникнення потреби в усвідомленні та оцінці власних педагогічних якостей, в їхньому самовдосконаленні, самовихованні та реалізації наявних можливостей та здібностей.

Звісно, що механізмом просування від Я-теперішнього до Я-майбутнього є саморегуляція, котра виявляється при визначенні людиною рішення і способів дії з виконання прийнятого рішення. До того ж, завдання, що постає у діяльності, може сприйматися суб`єктом як особистісне значуще або вимагати вольових зусиль, якщо воно не відповідає особистісним орієнтирам. Визначаючі свої особистісні сенси, ціннісні орієнтири, суб`єкт може удосконалювати і розвивати власну діяльність, розвиваючись та удосконалюючись при цьому як особистість.

Важливим компонентом саморегуляції є ціннісне відношення, усвідомлення людиною самій себе у єдності раціонального та емоційного. Ціннісні орієнтації утворюють таку мотиваційну структуру, яка здатна керувати оцінним ставленням студентів до цінностей педагогічної діяльності і виявляються про цьому на індивідуально-пізнавальному (інформативному), емоційно-оцінному (афектному) та конативному (поведінковому) рівнях.

Категорія відношення є ключовою для формування та розвитку особистості. Ціннісні орієнтації у навчанні виступають як відношення, що характеризують різний ступінь готовності майбутнього вчителя до діяльності. Виступаючі у вигляді ціннісного відношення, що визначає цінність, значущість об`єкта, ціннісні орієнтації відіграють важливу роль в удосконаленні культури студентів. Сутність ціннісного відношення до професії виявляється в усвідомленому, позитивно-емоційному реагуванні на її компоненти, у потребі їх усвідомлення, трансформування відповідно соціальних зразків та реалізації їх на практиці.

Система професійно значущих відносин утворює стрижень особистості майбутнього вчителя, вона піддається цілеспрямованому формуванню, практично реалізується через особистісний підхід і пов`язана з утворенням механізму самовиховання і можливістю усвідомлення і само-формування основних цілей, цінностей, норм поведінки, ідеалів, характеризуючих сучасного вчителя. Свідомий вибір цінностей, активізація потреби в їх задоволенні та реалізації, збагачення професійного та життєвого досвіду створюватимуть умови для формування сталої особистої системи ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя.

Якщо у процесі професійного становлення не розвивати професійну мотивацію, а підтримувати орієнтацію на образ життя, то підвищується значущість вітально-матеріальних мотивів. В ієрархії цінностей здійснюються перестановки: кар’єра, матеріальний добробут можуть перетворитися у самоціль, зміщуючи ціннісні орієнтації, важливі для професії вчителя. В результаті з‘являється потенційно нестабільний вчитель з орієнтацією на непрофесійні цінності.

Вищою формою саморегуляції особистості, усвідомленого ставлення до власних якостей є самовиховання. В його основі лежить процес самосвідомості, що є результатом внутрішньої роботи свідомості та формується у діяльності, забезпечуючи перехід особистості з об`єкту зовнішнього впливу у суб`єкт свідомої самоорганізації та саморегуляції адекватно прийнятим цінностям і нормам.

Щоб професійні цінності стали предметом потреби студентів, потрібна така організація навчального процесу, у зміст якого були б включені фактори, стимулюючі трансформацію структурних складових ціннісних орієнтацій у потреби особистості. Це здійснюється у процесі двох взаємозв`язаних і послідовних видів діяльності: інтеріоризації та екстеріоризації. Важливо так будувати діяльність, щоб її виконання приводило до саморозвитку, виникненню особистісного сенсу.

Професійне самоусвідомлення як джерело саморозвитку, самовиховання формується поступово і виявляється у здатності до чіткого усвідомлення своєї ролі у вихованні дітей, тому необхідно створювати умови для самозбагачення ціннісних орієнтацій студентів через зіткнення з ціннісно-смисловими боками професійної діяльності, з глибинними підставами самої особистості.

Тут доречно згадати й про положення про зони найближчого розвитку (Л. Виготський), де йдеться про те, що навчання має спиратися не тільки на вже дозрілі функції та пройдені цикли розвитку, але й спонукати та рухати внутрішні процеси розвитку людини; про думку А. Матюшкина, що розумовий процес не йде за навчанням, а складає його найважливішу ланку.

Навчальна діяльність виступає як вид людської діяльності, у якій суб`єкт під зовнішнім впливом та завдяки власній активності змінює власну поведінку і психічні процеси. Нові знання знижують ступінь невпевненості та сприяють адекватності поведінки.

Практика вузівського навчання, наукові дослідження свідчать, що найбільш сильний вплив на ціннісне відношення до майбутньої педагогічної діяльності має раціональна організація навчально-виховного процесу, зміст і мотиви діяльності, у якій беруть участь студенти. Але тільки знання системи цінностей недостатньо для того, щоб особистість усвідомлювала свої професійні орієнтири. Необхідна перебудова усіх практичних форм життєдіяльності та ставлень людини. Основними засобами підготовки фахівця є види діяльності, що пов`язані з його майбутньою професією. Успіх діяльності при цьому забезпечують особистісні якості учителя, ціннісні підстави його особистості.

Особлива роль у розумінні власних ціннісних орієнтацій належить ціннісній свідомості, у якій відбивається активне, діяльне ставлення людини до дійсності.

Важливо, щоб студент усвідомив майбутню професію як особисту, суб`єктивну цінність, а оволодіння цієї цінністю стало головним змістом його навчальної та майбутньої професійної діяльності. Враховуючи думки провідних вчених, і, зокрема, спираючись на положення теорії О. Леонтьєва про провідну діяльність, розвиток якої обумовлює найголовніші змінювання у психічних процесах і психологічних особливостях особистості на даній стадії, ми виділили навчально-професійну діяльність студентів як провідну, що визначає її вирішальну роль у формуванні майбутнього фахівця.

Методологічну основу складає філософське трактування діяльності як засобу самореалізації людини у праці та спілкуванні (М. Каган); як специфічно людського відношення до світу, в якому людина (суб`єкт) відтворює та творчо перетворює навколишню дійсність (об`єкт).

З цих позицій ми розглядаємо навчальну діяльність у вищому навчальному закладі як умову реалізації творчих можливостей студентів, як абсолютний стан або засіб існування соціальної сутності людини і уявляємо діяльність не тільки як змінювання оточуючої дійсності, але й як перетворення внутрішнього світу особистості, розкриття та реалізацію прихованих потенціалів у процесі розвитку відносин з оточуючим світом.

Однією з основних характеристик навчальної діяльності є її індивідуальний характер - суб`єктність, що виражається у значенні діяльності для суб`єкта (особистісному сенсі), у спрямованості та вибірковості діяльності, які залежать від минулого досвіду індивіда, його потреб, установок, емоцій, цілей та мотивів.

Діяльність студентів зумовлено різноманітними факторами суб`єктивного роду, що впливають на хід навчально-виховного процесу та його результати. На цьому етапі студент визначає свою особистісну позицію стосовно майбутньої професії, усвідомлює цінність свого "Я" у теперішньому та майбутньому і на цій основі виховує професійно необхідні якості особистості, прагне до самоорганізації та самореалізації.

М. Дьяченко та Д. Кандибович характеризують навчальну діяльність як професійно спрямовану форму соціальної та пізнавальної активності студента, що виявляє прагнення до життєвого самовизначення та самоствердження. При цьому автори підкреслюють специфіку навчальної діяльності, що виявляється в універсальності, тому що вона є основою для оволодіння іншою діяльністю. Головна особливість - професійна спрямованість, тобто підкореність освоєнню засобів та накопиченню досвіду рішення навчально-пізнавальних завдань, пов`язаних з формуванням професійного мислення та майстерності (5,132).

Найбільш ефективно прийняття особистістю цінностей відбуватиметься у активній пізнавальній та оцінній діяльності, коли студент буде поставлений в умови розширеного формування педагогічних потреб, що визначають його ціннісне відношення до майбутньої професії. Висунутим завданням найбільш відповідає сполучення індивідуально-групової та колективної форм навчання з використанням методів активізації розумових процесів шляхом створення проблемних ситуацій на лекційних і семінарських заняттях.

Необхідно включати у навчальний процес нетрадиційні форми роботи: ділові ігри, дискусії, педагогічні тренінги, мікро-викладання, виконання творчих завдань, коли задається предметний та соціальний контекст майбутньої професійної діяльності; створювати виховні ситуації, розраховані на активізацію спостережливості, уяви, ініціативи.

Така побудова навчальних занять відповідає логіці переходу від навчання до праці, "суб`єкт навчання з самого початку ставиться у діяльну позицію, предмет якої поступово перетворюється з суто навчального у практично професійний" (4,65).

Створення дидактичних умов усвідомлення навчання активізує не тільки інтелектуальну, але й у значній мірі особистісну сферу студента. Якщо за проблемними ситуаціями, завданнями, моделями він бачить реальні контури своєї майбутньої професії, це наповнює весь процес навчання особистісним сенсом, створює можливості для цілеполагання, дозволяє бачити перспективу розвитку діяльності - від минулого через теперішнє до майбутнього, від навчання до праці (4,32).

Перспективними є такі форми взаємодії, які активізують власну виховну ініціативу студентів. Тільки відносини референтності, сполучення функціонально-рольової та особистісної взаємодії, на думку психологів Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Леонтьєва, Д. Ельконина, можуть впливати на мотиваційно-смислову сферу вихованців. Це розширює межі пошуку особистісного сенсу, формує та закріплює ціннісні орієнтації.

Література

  1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания //Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. - М.: Педагогика, 1980. - Т. 1. - С. 16 - 178.
  2. Бердяев Н. А. Самопознание: /Опыт философской автобиографии. - М.: Книга, 1991. - 446 с.
  3. Братусь Б. С. Аномалии личности. - М.: Мысль, 1988. - 304 с.
  4. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М.: Высшая школа, 1991. - 204 с.
  5. Дьяченко М. И., Кандыбович Д. А. Психология высшей школы. - Мн.: БГУ, 1988. - 319 с.
  6. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.:Политиздат, 1975. -304с.
  7. Ядов В. А. Диспозиционная концепция личности //Социальная психология: история, теория, эмпирические исследования. - Л., 1979. - С. 106 - 120.


21.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!