Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Вступ до психології: основні положення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вступ до психології: основні положення. Реферат

Вступ є дуже важливою ланкою у розумінні історії та логіки становлення психології, її сучасного етапу, її завдань і проблем

Для того, щоб певна сума знань про дійсність стала наукою, вона повинна мати свій предмет та метод пізнання, де предмет - це чітко визначений зміст, якість та закономірність, в яких дійсність постає перед дослідником, а метод - шлях, спосіб осягнення сутності предмета. Психологія як самостійна наука виникає, коли визначено власний предмет та власний метод.

Психологія має дуже довгу передісторію та коротку історію. Це значить, що вона пройшла дуже довгий шлях становлення як самостійної науки, відстоюючи самостійність свого предмета, стикаючись з релігією, філософією, мистецтвом. Проблеми, які вирішує сьогодні психологія, привертали до себе увагу дуже давно. Спочатку це була проблема душі, існуванням якої пояснювали всі психічні прояви людини: поведінку, діяльність, неповторність та схожість людей, сновидіння, смерть тощо. В першу чергу цей період розвитку психології пов’язаний з іменем Аристотеля (384-322 р. до н. е.). В. Г. Гегель відзначав, що найкраще, що ми маємо в психології буквально до новітнього часу, це те, що ми отримали від Аристотеля.

Трактат Аристотеля "Про душу" - перше системне дослідження душі. За Аристотелем, душа вдихає життя в тіло, вона - причина всіх проявів тіла: росту, дихання, мислення, почуттів. Тіло та всі його органи - це інструменти душі.

Аристотель виділяв два самостійні начала душі:

  • 1 - душа як ентелехія тіла, котра зникає при його руйнуванні,
  • 2 - душа як прояв вищої сутності, яка надається тілу та залишає його в момент смерті.

Сутність цієї душі - божественна, після смерті вона повертається у безтілесний ефір повітряного простору.

Саме Аристотель уособлює той історичний момент, коли протилежні тенденції у розвитку поглядів на душу та психіку утворюють тотожність. Його вчення панувало протягом всього середньовіччя й шанується донині.

Епоха Відродження (ХVII ст.) характеризується розвитком природничих наук. Стара схема, яка стверджувала прямий та безпосередній вплив психіки (душі) на поведінку, потребувала модифікації. Важливо було зрозуміти, як думка діє на матерію, слово - на рух, як пов’язані мислення та поведінка. Акцент переміщається на вивчення психічних явищ, котрі пов’язані зі свідомістю, тобто таких явищ, котрі кожна людина може легко знайти у себе в результаті інтроспекції (самоспостереження). Здатність думати, відчувати, бажати називали свідомістю. Свідомість виступала як достатній чинник не тільки існування самого по собі світу душевних явищ, але і як засіб для проникнення в їх сутність.

Маючи свій предмет, психологія все ще не була самостійною наукою, вона розвивалась у надрах філософії. Виділення її в самостійну науку відбулося в 70-ті роки ХІХ ст. Датою її "народження" вважається 1879 р., коли німецький психолог В. Вундт організував у м. Лейпцигу першу експериментальну психологічну лабораторію. В той же час створюються спеціальні науково-дослідні заклади - психологічні лабораторії та інститути, кафедри у вищих навчальних закладах, а також впроваджується експеримент для вивчення психічних явищ.

На початку ХХ ст. у психології виникає кризова ситуація, яка була пов’язана з тим, що не дав помітних результатів метод інтроспекції, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку фізіологічного та психічного, відкрився значний розрив між психологічною теорією та даними експерименту.

Спроба подолати цю кризу спричиняє виникнення кількох впливових шкіл та напрямів у психологічній науці. Це:

  • біхевіоризм,
  • генетична психологія,
  • гештальтпсихологія,
  • психоаналіз,
  • когнітивна психологія,
  • гуманістична психологія,
  • психологія діяльності тощо.

В цих школах нерідко існують кардинально протилежні погляди на предмет психології залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових традицій.

Біхевіоризм (Д. Уотсон, Е. Толмен, К. Халл, Б. Скінер) предметом психологічного дослідження вважає поведінку людини, яка повністю залежить від зовнішніх стимулів. Представники цього напряму вважають, що повинні мати справу тільки з тим, що входить до організму у вигляді стимулів, а виходить з нього у формі поведінкових реакцій. Розвиток людини - це розширення репертуару поведінки, яке досягається шляхом набування нових реакцій (дій на засадах наявного репертуару спадкових реакцій). Навчання базується на використанні різних підкріплень та покарань для формування необхідних реакцій.

Еволюція цього напряму зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулами та реакціями і припускає наявність "проміжних змінних" між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо. За Б. Скіннером, научіння полягає у збагаченні досвіду організму за рахунок відповідей, що підкріплюються. Основою підкріплення є оцінка ймовірності повторення цієї відповіді у майбутньому.

Генетична психологія була представлена французькими вченими Л. Леві-Брюль, М. Гальбвахс, Ж. Піаже, П. Жане. Психічний розвиток (Ж. Піаже) розумівся як процес витіснення примітивних форм біологічно обумовленої психіки психікою соціалізованою. Предметом вивчення був інтелект дитини. Ж. Піаже запропонував концепцію стадіального розвитку пізнавальної сфери.

У мисленні дитини, вважав він, проявляються наступні особливості:

  • а) магія, тобто єдність до певного віку зовнішнього світу та власного "Я", своїх думок, дій; словам та жестам надається сила впливу на зовнішні предмети та явища;
  • б) анімізм, коли предмети та явища наділяються свідомістю та волею;
  • в) розуміння всього оточуючого світу як створеного руками людини для своїх цілей.

Всі ці особливості мислення відображаються в егоцентризмі дитини, для якого характерні синкретизм, зв’язок всього зі всім, нечутливість до протиріч, перехід від конкретного до конкретного, змішування суб’єктивного та об’єктивного, підміна реальних зв’язків речей власними внутрішніми спонуками. Егоцентризм долається соціалізацією. Соціалізація - це адаптація дитини до соціального середовища, в процесі якої вона стає здатною до співробітництва з іншими людьми, узгодження з ними своєї точки зору на об’єкт пізнання.

Головна лінія розвитку - органічне дозрівання нервових структур, котрі відкривають нові можливості розвитку.

Психоаналіз (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Фром, К. Хорні, К. Юнг, Е. Еріксон). Предмет дослідження - людські потреби, потяги, бажання, мотиви, емоції та статево-рольова поведінка. Засновник цього напрямку З. Фрейд розглядав психіку людини як багаторівневу, глибинним рівнем якої є несвідоме. Він вважав, що психічне життя людини повністю визначається несвідомим. Несвідоме виступає як прояв вроджених драйвів (сексуальних та агресивних). У своїй теорії З. Фрейд користується поняттям "драйв" - гіпотетична конструкція тілесних проявів, пов’язаних з проявами душевними. Драйви є джерелом психічної енергії, яка визначає динаміку психічного життя людини, структуру психіки, характер людини та соціально-культурні явища.

З. Фрейд вважав, що несвідоме - це реально існуюче, але сприйняття його свідомістю вимагає особливих зусиль, технічних процедур, певних навичок, пов’язаних з умінням пояснити ці явища. Він показав, що події та враження раннього дитинства утворюють шаблон більш пізнього сприйняття життєвого досвіду, дорослі люди несвідомо пояснюють своє життя відповідно до тих категорій, що були важливими в дитинстві.

Зміст головних понять теорії З. Фрейда зазнав змін. Наприклад, у понятті джерела розвитку сексуальне часто розширюється до поняття "біологічне" та "соціальне" (як у теоріях А. Адлера, К. Хорні, Е. Фрома, Е. Еріксона). На сьогоднішній день представники психоаналізу відійшли від пояснення психічного життя з точки зору задоволення біологічних драйвів та почали шукати детермінанти психічного життя в ньому самому. Їх об’єднує визнання взаємодії "несвідоме - свідомість" і пошук у відношенні між цими компонентами закономірностей розвитку та функціонування психіки.

Гештальтпсихологія (Т. Вертгеймер, В. Келер, К. Левін). Представники цього напрямку висунули програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури - гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває у відповідності з фізіологічними процесами мозку та зовнішнім світом. Такий підхід дозволив показати зумовленість сприйняття співвідношенням предмета ("фігури") і його оточення ("фону"), з’ясувати роль інсайту (проникливість, збагнення) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні. Нове у психіці є наслідком реорганізації та перецентрації існуючих у ній же гештальтів.

Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів та знайшли своє продовження у когнітивній психології.

Когнітивна психологія (У. Найссер). Предмет дослідження - внутрішня організація психічних процесів: сприйняття, пам’яті, уваги, мислення. Представники цього напрямку часто вдаються до аналогії між обробкою інформації комп’ютерами та людиною. Вони наголошують на вирішальній ролі знань (результатів пізнавальної діяльності) у поведінці.

Гуманістична психологія (Г. Олпорт, Г. Мюррей, К. Роджерс, А. Франк, А. Маслоу, В. Роменець). Предмет дослідження - здорова творча особистість. Мета такої особистості - самоактуалізація (якомога повний вияв своїх можливостей). Це прагнення ґрунтується на потребі самоактуалізації (А. Маслоу) - "вершині" в ієрархії потреб людини, яку складають також потреби в повазі та самоповазі, потреби в любові з боку соціального оточення, належності до спільноти, потреби в безпеці (захист від страху та тривоги) та фізіологічні потреби (спрага, голод, продовження роду).

До цього блоку відносяться пізнавальні ("знати й розуміти") та естетичні потреби ("сприймати прекрасне"), але вони не входять до ієрархії і є вторинними. Потреба в самоактуалізації виявляється лише тоді, коли задоволені потреби, що перебувають на нижчих щаблях. При неможливості реалізувати потреби в самоактуалізації людина підвладна певним вадам, пороку тощо.

Психологія діяльності (Л. С. Виготський, П. П. Блонський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубіштейн, П. Я. Гальперін, Г. С. Костюк). Предмет дослідження - психіка як функція мозку, що виникає у результаті специфічної взаємодії живих істот з оточуючим середовищем й опосередковує їх специфічними функціями.

Розвиток особистості відбувається в процесі включення у різні види діяльності (гра, учіння, праця, спілкування). Психіка формується у діяльності та посідає в ній певне місце і виявляє в ній свої особливості. Психіка залежить не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності. Провідна діяльність - це не тільки діяльність, в якій вирішуються протиріччя між потребами та можливостями їх задовольнити, а й та діяльність, яка веде за собою розвиток. Завдяки їй відбувається формування та розвиток психічних процесів, рис та якостей особистості тощо.

Провідні види діяльності послідовно змінюють один одного в залежності від віку людини. Основний шлях психологічного аналізу для цієї школи: від діяльності - до психіки.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що кожний напрямок психології вивчає переважно якусь одну сторону проявів психіки та є відповіддю на недосконалість попередньої теорії (біхевіоризм - поведінка, генетична психологія - інтелект, психоаналіз - мотив, гештальт - образ, когнітивна психологія - пізнавальна сфера, діяльнісний підхід - діяльність). У рамках кожної школи по-різному вирішується проблема предмета психології.

Незважаючи на це, можна окреслити основні тенденції розвитку психологічних знань у сучасному світі. Відбувається стирання меж між різними самостійними та незалежними школами. У світі з’являється все більше психологічних теорій, автори яких свідомо прагнуть інтегрувати знання, що були накопичені у вищевказаних течіях.

Психологія поступово виходить за межі академічної науки і стає практично корисною галуззю знань. Крім традиційних сфер використання (медицина, спорт, педагогіка), вона широко використовується в економічних та політичних сферах суспільного життя, процесах розповсюдження інформації тощо.

Література

  1. Амосов Н. М. Разум, человек, общество, будущее. — К., 1994.
  2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1994. — С. 256—270.
  3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — Ч. 1. — К., 1999. — С. 171—186.
  4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення. — К., 1999. — С. 5—11.
  5. Платонов К. К. Система психологии и теория отражения. — М., 1982. — С. 23—29, 251—303.
  6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М., 1989. — Т. 1. — С. 12—62, 175—190.


16.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!