Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Меланхолія як психічне захворювання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Меланхолія як психічне захворювання. Реферат

Пустка. Смуток Важкість (загальмування). Страх і агресія. Осуд смутку у суспільстві

Пустка

Окремої розмови, з цілковитою певністю, потребує шизофренічна депресія. Тут ідеться не лише про депресивну фазу шизоафективного психозу, де елемент депресії є наслідком фрагменту циклофренічного кола, – а передусім про такі депресії, які виникають у міру того, як розвивається власне шизофренічний процес. На загал, у безпосередньому контакті з хворим відразу ж відчувається різниця між депресією ендогенною (циклофренічною) та депресією шизофренічною. Важко, однак, окреслити, в чому власне полягає ця різниця. Найвиразніше, як видається, ця різниця відчувається у "забарвленні" обох видів депресії.

У депресії ендогенної забарвлення – чорне. Так, немов дійсність, що стосується як навколишнього світу, так і власне хворого, раптово стерлася, і показався зворотній, чорний бік медалі. Те, що зазвичай іскриться розмаїттям барв світу, стає чорним і через це набуває специфічної глибини. Людина бачить беззмістовність і плоскість свого дотеперішнього життя, не може збагнути, як вона досі могла жити настільки поверхнево.

Натомість у депресії шизофренічній домінує специфічна пустка, пустка "мороку", яка важко піддається окресленню. Хворий стає апатичним, не виявляє жодної ініціативи, йому важко зважитись на будь-яке рішення чи зусилля волі, девізом його життя є гамлетівське "заснути й умерти", час розпливається у пустці життя, день пролітає за днем, хворий, попри те, що перебуває в бездіяльності, не нудьгує, немов не усвідомлюючи плину часу, іноді його час затримується у момент виникнення хвороби і, хоч би проминуло чимало років, хворий далі вважає себе молодою людиною.

В ендогенній депресії структура часу не підлягає розбиттю на проміжки, мало того: через те, що відрізок минулого залишився немов замкнутим у ній, вона видається ще щільнішою. Хворий має враження, що час ніби розтягується, секунда іноді перетворюється на вічність. Почуває себе старцем, бо перед ним немає майбутнього, а минуле – внаслідок того, що стало чорним, – пригнічує його своїм безміром.

У пустці шизофренічної депресії часові виміри розпливаються, немає ані початку, ані кінця, є лише якась мла, що в ній людина тоне, втрачає своє спрямування, не відрізняє себе від оточення. Скажімо, у депресії ендогенній часові виміри набувають нескінченності, не видно кінця теперішнього часу, – так, як темної ночі годі добре окреслити відстань. Теперішній час триває вічно, ніщо не може змінитися, важко повірити, що майбутнє може принести якість зміни, бо ж майбутнього немає, є лише чорна стіна. Натомість у шизофренічній депресії час розпливається у млі, втрачає будь-яке значення, адже нічого не відбувається, – це стан "безстання", як його окреслив один із пацієнтів краківської психіатричної клініки.

Шизофренічна депресія виявляє те, наскільки настрій залежить від мети, яку людина ставить перед собою і завдяки якій бере активну участь у взаємовідносинах з довколишнім світом. У випадку шизофренічної депресії хворий не ставить собі конкретної мети, "його царство не від цього світу", і, як наслідок, вилучається із нормальної взаємодії з оточенням. Звідси випливає відчуття неістотності його життя, пустка та мла, в якій губляться межі поміж минулим, теперішнім та майбутнім. Адже діяльність є головним фактором, що кристалізує часово-просторову структуру людини.

Це відчуття "беззмістовності" (начебто нічого не відбувається), це життя у млі часом стає нестерпним для хворого. Виникає бажання вирватись з тієї безформної маси, яка оточує і наповнює його самого. Найчастіше йому це не вдається, і тоді єдиним виходом стає самогубство.

Шизофренічна депресія виступає здебільшого як низхідна форма шизофренічного процесу. Після періоду бурі, т. зв. гострої фази процесу, такий стан є зрозумілим як з біологічної, так і психологічної точки зору. Гостра фаза шизофренії провадить зазвичай до вичерпання нервової системи; повернення ж до старого порядку або витворення нового часто перевищує можливості цієї системи, тому таке вичерпання поєднується з дезорганізацією її функціонування.

З точки зору психології, у гострій фазі процесу хвороби перед хворим відкривається світ настільки незвичайний і не подібний на нормальний, що "повернення на землю" стає неможливим. Хворий немов зависає у порожнечі. Світ гострого психозу вже пригас, а світ дійсності не приваблює. До цього долучаються причини, що мають соціологічну природу (візитна картка загрозливої психічної хвороби), що ускладнює хворому повернення до нормального життя.

Час тривання шизофренічної депресії, що наступає, як правило, майже в кожному випадку після гострого періоду хвороби, буває різний. Іноді вже за кілька місяців наступає повернення до норми. Часто, однак, депресія не відпускає роками. Часом вона буває неявна, хворий провадить звичайне життя, лише в очах його бракує радісного блиску і зацікавлення довколишнім світом, вони немов пригасли, дивляться кудись у далечінь, поза коло звичайного життя. Іноді депресія є глибокою, хворий перебуває в апатії, нічим не цікавиться, йому все байдуже.

Трапляється так, що шизофренічний процес починається з депресивного складу натури. Так буває переважно у простій формі. Пустка, в якій триває хворий, заповнюється скаргами та іпохондричними примарами.

Смуток

Якщо спробувати уявити собі світ переживань хворого на шизофренію, то проблема полягає в тому, що часто вони дуже далекі від звичних людських переживань; у депресії важкість опису зводиться до чорного забарвлення, яке все заступає собою і не дозволяє нічого побачити, поза смутком і страхом. Однак, обов’язок психіатра – спробувати увійти до тієї депресивної темряви, а коли очі призвичаяться до неї, – тоді він зможе розгледіти те, чого першої хвилини недобачив.

Зміна кольору становить, поза сумнівом, суть терпіння. Найбільш показовим цей факт є у циклофренії, в якій з невідомих нам досі причин змінюється життєва динаміка, а з нею – настрій, або ж барва життя. Спостерігаючи ту ж саму людину у фазі депресії, а згодом – у фазі манії, часто складається враження, що це зовсім інша особа: так сильно зміна настрою змінює цілу людину.

Щоб зрозуміти, наскільки сильно образ світу змінюється під впливом настрою, особливо патологічних його коливань, варто взяти для порівняння картини Гойї: одні, написані в погідному настрої, сповнені сонця, барв, на погідну тематику, зображають народні свята, збір винограду, танці; інші ж – надзвичайно понурі, наповнені кошмарними потворами, жорстокими й бридкими сценами, в темних кольорах, вражають нагромадженням мерзоти життя і його жорстокості (серія офортів "Капрічос").

В інших формах депресії (крім циклофренії) можуть виступати на перший план інші елементи переживань хворого, наприклад, агресія до оточення і самого себе, сум за втраченою особистістю, безвихідь і под.; однак видається, що навіть у тих випадках зміна забарвлення є найістотнішою рисою.

У депресіях забарвлення коливається від сірого до чорного. Від інтенсивності чорного залежить, чи депресія лежить ще в рамках т. зв. "малої психіатрії", трактується як невроз, чи йдеться вже про депресивний психоз. Залежно від тієї ж інтенсивності змінюється структура і тематика світу переживань.

На противагу до гострої шизофренії, в якій гама почуттів є незмірно багатою і навіть дивує своєю незвичністю, в депресії вона – доволі вбога. У принципі все зводиться до трьох "почуттєвих" барв: смутку, почуття важкості, а також страху й агресії.

Важкість (загальмування)

Зниження життєвої динаміки виявляється назовні як загальмування. Передусім підлягають загальмуванню найделікатніші функції системи і ті, що вимагають найбільших зусиль, тобто пов’язані зі свідомим рішенням. Кожне рішення перевищує сили хворого. З поглибленням депресії загальмуванню піддаються процеси зіставлення, пам'яті, спостереження – хворому важко зібрати думки, він неспроможний розв’язати найпростіші проблеми: "Дні мої відпливли, думки мої розбиті, – зітхання мого серця" (Книга Йова, 17:11).

Його мова теж стає загальмованою, може навіть наступити цілковита німота (хворий узагалі перестає розмовляти). Рухи стають сповільнені, скупі, важкі. Сила тяжіння перемагає діяльність анти-гравітаційних м’язів – кутики очей і уст опускаються додолу, силует стає згорбленим; і навпаки, у піднесеному настрої – сила анти-гравітаційних м’язів бере гору над силою тяжіння. Гальмування охоплює врешті чимало вегетативних функцій, переходить у неспокій рухів, навіть "піднесення", де сильною є домішка почуття страху і агресії (depressio agitala).

Суб’єктивним виявом загальмування є почуття важкості. Час від часу хворий має цілком реальне враження, що вага його тіла значно збільшилася. Суб’єктивне почуття ваги тіла виразно співвідноситься з настроєм. Весела людина почувається легкою, хоч би насправді важила чимало. Людина ж сумна почувається важкою, попри те, що може важити менше, аніж належить, рухи ж її – важкі. Не виключено, що сучасна мода на схуднення певною мірою пов’язана із загальним пониженням настрою ("здрастуй, печаль!").

Відчуття важкості може обмежитись однією частиною тіла, наприклад, "важко мені на серці", "важка голова", "маю важку руку" і т. ін. Почуття тягаря тіла – обернено пропорційне до швидкості дії функціональних структур. "Важка рука" – це така, яка рухається повільно і має небагато можливостей для виконання ускладнених рухів. І навпаки, "легка рука" – це така, якій різні найскладніші дії даються з легкістю. Голова "важка" – коли цілий час думати про одне й те саме, коли не можна розв’язати якоїсь проблеми. А "легка" – коли думається легко, коли думки перескакують з однієї теми на іншу. На серці "важко" – коли у ньому глибоко залягли почуття і їх неможливо позбутися.

Брак відповідних досліджень не дозволяє нам твердити напевно, як діє раптове зниження ваги тіла (наприклад, стан невагомості) на настрій і життєву динаміку (можливо, медицина космонавтики володіє такими даними). Варто було б припустити, що ця діяльність радше призводить до почуття ейфорії (виправляє настрій і зростання життєвої енергії).

Поза сумнівом, певною мірою так функціонували популярні в минулому столітті "центрифуги", якими у ХІХ столітті послуговувались з надмірним запалом і жорстокістю у лікуванні психічних хвороб, особливо так званої в той час "меланхолії": адже на каруселі люди зазвичай почуваються молодими і веселими, а відцентрова сила зменшує відчуття ваги тіла.

Страх і агресія

Коли смуток глибокий, він майже завжди супроводжується страхом. Це – зрозуміло, адже страх часто виникає в темряві; що більша темрява, то більший страх. Найчастіше цей страх – нечіткий. Хворий сам не знає, чого боїться, але відчуває, що йому щось заважає, щось страшне має трапитись як із ним, так і з його близькими. У цьому страху істотним є елемент очікування.

Людина мусить пориватися в майбутнє; як її нервова система, так і нервові системи всіх живих істот побудовані так, що містять у своїй структурі час минулий і час майбутній. Класичним прикладом такого роду структури є генетична вестибулярна система. Тому коли майбутнє у депресії закривається темною стіною і вже не можна побачити власного майбуття, бо все потонуло в темряві, – цим порушується засадниче право життя, а саме: життя – це не тільки теперішнє і минуле, але передусім майбутнє. Таке порушення права життя є, вірогідно, джерелом страху. Отож у своїй природі такий страх є явищем біологічним.

Коли депресія слабша, тоді над страхом переважає агресія. Зазвичай ці два почуття ідуть, як відомо, в парі, але агресія вимагає більшої життєвої динаміки, аніж страх, тому легше наступає при найменшому підсиленні депресії. Агресія в депресії виявляється найчастіше у формі само-агресії – ненависті до самого себе, бажання самознищення. Тут також відіграє роль градус життєвої динаміки; адже більшої енергії вимагає скерування агресії назовні, аніж всередину.

Агресія, скерована назовні, найчастіше набирає форми нехоті до цілого світу. Світ стає брутальним, будь-який контакт із ним – болісний, від нього хочеться втекти, сховатися в темному кутку. Ця нехіть до навколишнього світу буває найсильнішою в ранковий час, коли перед хворим постає перспектива цілоденного контакту з дійсністю.

Залежно від того, в якій пропорції окремі барви депресивного кольору змішуються між собою, постають розмаїті образи різних симптоматичних груп. У них може переважати смуток або загальмування, роздратування, неспокій, страх і т. ін.

Кельгольц розрізняє аж 9 різних депресивних симптоматичних груп:

  • апатична,
  • страхо-агресивна,
  • страхо-депресивний ступор,
  • іпохондрична,
  • неврастенічна (гіперстетично-астенічна, тобто над-вразливість, що супроводжується загальним ослабленням) із вегетативною дистонією,
  • фобійно-ананкастична,
  • уявно-поза-асоціативна,
  • амнестична,
  • нарешті, з іншими, не названими тут виявами.

Бо одні страхи впливають більшою мірою на настрій, інші – на загальмування, ще інші – на почуття страху й агресії.

Осуд смутку у суспільстві

Факт, що смуток нерідко ходить у парі з притлумленою агресією, ймовірно, впливає на формування негативного ставлення оточення до засмучених людей. Найвиразніше цей факт проявився в американській культурі, в якій досить ригористично-обов’язковою є засада "keep smiling", а маска усміху є умовою поведінки в суспільних контактах. Людина весела – це людина добра, а сумна – зла. Пригадуються слова Закхіяса (XVII ст.), приватного лікаря Папи Інокентія X: gaudet humore melancholica daemon ("лукавий втішається меланхолією") або ж св. Терези: "У деяких людей над меланхолією панує нечистий і в той спосіб притягає їх до себе" (за Зільборґом).

Існує загальне правило емоційного життя, яке полягає в тому, що в світлому забарвленні переважають позитивні почуття, а в темному – негативні. Коли людина весела, тоді і світ, і люди видаються їй гарними, вона обдаровує їх зичливістю, а навіть любов’ю, а коли смутна – почуття її змінюють свій присмак. Існує тут виразне співвідношення між почуттям і настроєм. Коли переважають почуття позитивні, настрій стає погідним, а коли негативні – похмурим. Встановити, що наступає спочатку: зміна настрою чи зміна почуттєвого ставлення до оточення – часто неможливо.

Моральна оцінка оточення не є однаковою, якщо йдеться про почуття і настрої. За негативне ставлення до оточення, – оточення платить людині осудом. Це щось на зразок оборони: "Якщо ти нас не любиш – ти злий". У такий спосіб суспільна група прагне зміцнення почуттєвих зв’язків. Негативні почуття, які послаблюють такі зв’язки, піддаються негайному осуду.

Натомість згіршений настрій на загал стикається зі співчуттям оточення: "ти якийсь сумний, що сталося, чи не захворів бува?" Однак усвідомлення співвідношення поміж почуттєвим ставленням і настроєм приводить до того, що моральна оцінка може бути перенесена і на настрій, – тоді смуток стає "розпізнавальним знаком нечистого".

Втім, не у всіх культурних колах існує негативне ставлення до смутку; часто він трактується як атрибут мудрості, глибини, натхнення.


16.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!