Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Поняття про волю з точки зору психології
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття про волю з точки зору психології

У зв'язку з загальним відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Одним із основних методів вивчення волі є метод спостереження

Колись, ще в XVIII-XIX ст., ця проблема була однієї з центральних у психологічних дослідженнях. На початку XX ст. у зв'язку з загальним кризовим положенням у цій науці дослідження волі відійшли на другий план. Ця проблема виявилася самої важкий з тих, котрі необхідно було ставити і вирішувати на новій методологічній основі. Але ігнорувати її і цілком не заміна було неможливе, тому що воля відноситься до числа тих психологічних явищ (поряд з уявою), життєво важливу роль яких немає особою необхідності доводити.

З цієї причини на початку XX в. і в наступні десятиліття дослідження волі продовжувалися, щоправда, не настільки широко і активно, як колись, але з використанням того ж самоспостереження в якості основного метода виявлення зв'язаних з нею феноменів.

Однак унаслідок незадоволеності загальним станом проходжень волі багато вчених у перші десятиліття тек-те сторіччя прагнули узагалі відмовитися від цього поняття Від нібито ненаукового, замінити його поведінковими чи характеристиками якими-небудь іншими, операціоналізуємі і верифіцируємі, тобто такими, котрі можна спостерігати й оцінювати. Так, в американської поведінковий психології замість поняття волі стали вживати поняття «стійкість поводження» - наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, у подоланні виникаючих на їхньому шляху перешкод. Цю наполегливість, у свою чергу, пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність і т.п.

Учитуючись сьогодні в роботи таких чудових психологів минулого, як У.Джемс у США і С.Л.Рубінштейн у Росії (у роки загального відволікання уваги від проблем волі вони продовжували займатися нею), ми виявляємо, що воля - цілком реальне явище, що володіє своїми специфічними, легко виявленими і описуваними науковою мовою ознаками. Які ж вони?

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душ для того, щоб пояснити, яким образом поводження людини реалізується у відповідності зі знанням, що саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля в Аристотеля виступав як фактор, поряд із прагненням здатний змінювати хід поводження: ініціювати його, зупиняти, змінювати напрямок і темп. Один з істотних ознак вольового акта полягає в тім, що він завжди зв'язаний з додатком зусиль, прийняттям Рішень і їхньою реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. По цій істотній ознаці вольова дія завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення звичайне приймається в умовах конкуруючих, різнонаправлених потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, - це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. «Вольова дія - це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом».

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: «Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Але на самий найглибший із усіх питань, що коли-небудь, пропонуються нам світом, не допускається іншої відповіді, крім німого опору волі і стискання фібр нашого серця, коли ми як би говоримо: «Нехай так, а я все-таки буду робити от так».

Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не зважується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не домігся видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в нього, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

Теорії волі

Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевиористськи орієнтованій науці вивчаються відповідні форми поводження, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових характеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження. Іншими словами, у новітній період історії психології ці дослідження не припинилися, а лише втратили колишню єдність, термінологічну визначеність і однозначність. Разом з тим вони виявилися розширеними і заглибленими по тематиці за рахунок застосування нових понять, теорій і методів. Зараз багатьма вченими починаються зусилля, спрямовані на те, щоб відродити навчання про вола як цілісне, додати йому інтегративний характер.

Долю психологічних досліджень волі В.А.Иванников - один з вітчизняних учених, що приділяють цій проблемі значна увага, співвідносить з боротьбою двох трудно з'ясовуваних один із одним концепцій людського поводження: реактивної й активний. Відповідно до першого все поводження Людини являє собою в основному реакції на різні внутрішнє і зовнішні стимули і задача його наукового вивчення зводиться до того, щоб відшукати ці стимули, визначити їхній Зв'язок з реакціями. Для такої інтерпретації людського поведінки поняття волі не потрібно.

Визначену негативну роль у відмовленні від психологічних дослідженнях волі і згортанні їх, у твердженні реактивної концепції поводження як єдино прийнятної наукової доктрини зіграли дослідження рефлекторної поведінки: безперечних рефлексів і умовного (неоперантного) обмовлення. Рефлекс у його традиційному розумінні завжди розглядався як реакція на який-небудь стимул. Звідси і розуміння поводження як реакції. Симптоматично, що під впливом рефлекторної концепції поводження в перші десятиліття нашого століття психологія в деяких навчаннях була замінена на реактологію (К.Н.Корнілов) і рефлексологію (В.М.Бехтерев).

Відповідно до іншої концепції, що в останні кілька десятиліть набрала силу і знаходить усе більше прихильників поводження людини розуміється як споконвічно активне, а сам він розглядається як наділений здатністю до свідомого вибору його форм. Для такого розуміння поводження воля і вольова регуляція поводження необхідні. Воно не тільки вимагає повернення психології її колишньої назви як науки про внутрішній досвід, але й приділення гідної уваги проблемі волі в наукових дослідженнях людського поводження. Новітня фізіологія вищої нервової діяльності в особі таких учених, як Н.А.Бернштейн, П.Канохін, удало підкріплює і підтримує цю точку зору з боку природознавства.

Але реактивні концепції поводження, особливо в самої традиційний павловської фізіології вищої нервової діяльності, надалі сильні, і результат наукової боротьби між ними і теорією активного вольового поводження буде істотно залежати від того, наскільки психологам удасться відповідними експериментальними даними довести реальність інших, чим стимули, джерел поведінкової активності, наскільки переконливо зможуть вони пояснити різноманітні види поводження, не прибігаючи до поняття рефлексу. Великі надії в цьому зв'язку покладаються на сучасну психологію свідомості і когнітивну психологію, на новітні методи експериментального дослідження людської психіки.

Як же з обліком сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.И.Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною свого поводження, виражена в умінні бачити і переборювати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт зіштовхується з необхідністю «перебороти» себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, зв'язаного із суб'єктом діяльності), його свідомість на час як би відривається від об'єкта, предмета діяльності, чи партнера і переключається в плоскість суб'єктних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

  • 1 рівень - усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, його стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;
  • 2 рівень - активна зміна функціонування психіки вибір необхідного способу його перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним образом співвідноситься зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків - усе це важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам учинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, зв'язана з вищими моральними цінностями, чинена на добровільній основі і спрямована на користь людям.

Удосконалювання вольової регуляції поводження в дітей зв'язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному випадку замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і коштовних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.

Особливу роль у розвитку волі в дітей по всіх перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні Ігри, що з'являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в Дитини необхідних вольових якостей особистості.

Література

1. Виготський Л.С. Собр. соч.: У 6 т. - Т. 3. - М., 1983. (Проблема волі і її розвитку в дитячому віці: 454-465.)

2. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології: У 2 т. - Т.ІІ-М., 1989. (Воля: 182-211.)

3. Страхов І.В. Психологія характеру. - Саратов, 1970. (Вольові і емоційні риси характеру: 15-36.)

4. Котирло В.К. Розвиток вольового поводження в дошкільників. - Київ, 1971. (Проблема волі в психології: 11-31. Основні поняття психологічної теорії волі: 32-51.)

5. Левитов Н.Д. Психологія характеру. - М., 1969. (Воля як компонент характеру: 42-54.)

6. Загальна психологія. - М., 1986. (Воля: 385-400.)


01.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!