Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Поняття про здібності
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття про здібності

Здатності як можливість. Обдарованість і здібності. Здібності й інтереси. Загальні і спеціальні здібності. Здібності і типологія людей

Так що ж представляють із себе здатності взагалі? Вивчивши масу видань присвячених даній проблемі, можна зробити 3 формулювання, що пояснюють і розшифровують поняття “здатності”. Це:

  • По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого; ніхто не стане говорити про здібності, там де справа йде про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. У такому змісті слово здатність уживалося основоположниками марксизму-ленінізму, коли вони говорили: "Від кожного по здібностях..."
  • По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь чи діяльності багатьох діяльностей. Такі властивості, як наприклад, запальність, млявість, повільність, що безсумнівно є індивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання яких-небудь діяльностей.
  • По-третє, поняття "здатність" не зводиться до тих знанням, чи навичкам умінням, що уже вироблені в даної людини. Нерідко буває, що педагог не вдоволений роботою учня, хоча цей останній виявляє знання не менші, чим деякі з його товаришів, успіхи якого радують того ж самого педагога. Своє невдоволення педагог мотивує тим, що цей учень працює недостатньо; при гарній роботі учень, "приймаючи до уваги його здатності", міг би мати набагато більше знань.

Коли висувають молодої людини на яку-небудь організаційну роботу і мотивують це висування "гарними організаційними здібностями", то, звичайно не думають при цьому, що володіти "організаційними здібностями" - значить володіти "організаційними навичками й уміннями". Справа обстоїть як раз навпаки: мотивуючи висування молодого і поки ще недосвідченого працівника його "організаційними здібностями", припускають, що, він, може бути, і не має ще необхідних навичок і умінь, але, завдяки своїм здібностям він зможе швидко й успішно придбати ці уміння і навички.

Вищенаведені приклади показують, що в житті під здібностями звичайно мають через такі індивідуальні особливості, що не зводяться до наявних навичок, чи умінням знанням, але які можуть пояснювати легкість і швидкість придбання цих знань і навичок. Далі у своїй роботі я постараюся проаналізувати все зв'язане зі здібностями, з їхніми проявами, із причинами що обумовлюють чи пояснюють їхню появу.

На початку своєї роботи я б хотів коротко пояснити причину, по якій я вибрав дану тему як тему для своєї кваліфікаційної роботи, і розглянути кілька положень, що полегшують її розуміння й аналіз. Актуальність даної теми очевидна для кожної людини, так чи інакше зв'язаного з чи викладанням навчанням. Переступивши поріг будь-якого навчального закладу ми зіштовхуємося з даною проблемою, тому що побачивши в перший раз дитини, учитель починає поступово складати для собі картину здібностей цієї дитини. Робить він це для того, щоб правильно вибрати методику навчання для даного того, якого навчають, саме з обліком цих самих можливостей і здібностей. Особисто в мене причин для вибору цієї теми було трохи.

Ще під час проходження мною практики в школі, під час знайомства з класом, у мене багато разів виникало питання, за якими критеріями чи вчитель класний керівник може робити (чи робить) висновок про здатність (нездатності) дитини до якого або шкільного предмета. Що впливає на висновок учителя, що говорить про нездатність учня до мов? Невже здатності до мов збільшуються при систематичному відвідуванні уроків іспанського/англійських мов? І убувають при прогулах? І взагалі, здатності як такі це що називається “дарунок від бога”, чи ж це результат завзятих занять? І чому дитина, яка має гарні оцінки по російській мові (і за словами вчительки “дуже здатний”), може мати погані оцінки по іноземній мові (і бути за словами вчительки іноземної мови “абсолютно нездатним до мов”)? Такий достаток питань породило бажання знайти на них переконливі відповіді, і мені здається що в даній роботі мені удалося це зробити.

У сучасній школі проблема здібностей є однієї із самих серйозних проблем. Незважаючи на удавану розв'язуваність проблеми здібностей (спецшколи, школи з різними ухилами, ліцеї і гімназії), справа обстоїть набагато серйозніше. Часткова чи повна відсутність сучасних методик у даних школах найчастіше не дозволяє дитині цілком виявити всю гаму своїх здібностей.

Метою даної роботи був аналіз і по можливості найбільш точне і повне теоретичне рішення проблеми здібностей для шкільного вчителя. Основною задачею автора було складання джерела, інформацію з який учитель може розглядати як посібник у своїй роботі, вносячи зміни і доповнення в методику свого викладання, з огляду на приведені тут матеріали. Також ще однією задачею є ознайомлення читача з такими характеристиками здібностей, як якісна і кількісна; розгляд природних передумов здібностей і таланта і поняття про здібності взагалі.

Здатності як можливість

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.

Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь. А чи будуть не будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність, залежить від безлічі умов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть оточуючі люди (у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.

Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Музичні здібності, що виявилися в дитини, ні в якій мері не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарна стан здоров'я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатності можуть стихнути, так і не розвивши.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, підкреслює їхню єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються навчати малювати, якщо він не здобуває ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є чи в учня здатності.

Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в навколишньому світі.

Серйозною помилкою педагога є скороспішне, без серйозної перевірки твердження, що в даного школяра немає здібностей, на тім лише підставі, що в дитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навиків, міцних знань, що склалися прийомів роботи. Відомо чимало випадків, коли в дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання тих здібностей, подальший розвиток яких принесло йому заслужену славу. Альберт Ейнштейн у середній школі вважався дуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його прийдешньої геніальності.

У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь, знань і навичок - з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.

І саме тут виявляються ті розходження, що дають нам право говорити про здібності.

Отже, здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, який опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає підстава укладати про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності можуть згодом розвитися.

Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті, рисам характеру, емоційним властивостям і т. д., але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.

Обдарованість і здібності

Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.

Таким поняттям і є "обдарованість", що розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна тільки говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний "загальній обдарованості".

Те співвіднесення з конкретною практичною діяльністю, що з необхідністю міститься в самім понятті "обдарованість", обумовлює історичний характер цього поняття. Поняття "обдарованість" позбавляється змісту, якщо його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під "успішним" виконанням кожної конкретної діяльності.

Істотна зміна перетерплює і зміст поняття того чи іншого соціального виду обдарованості в залежності від того, який у дану епоху й у даній суспільній формації критерій "успішного" виконання відповідної діяльності. Поняття "музична обдарованість" має, звичайно, для нас істотно інший зміст, чим те, що воно могло мати в народів, що не знали іншої музики, крім одноголосої. Історичний розвиток музики спричиняє і зміна музичної обдарованості.

Отже, поняття "обдарованість" не має змісту без співвіднесення його з конкретними, що історично розвиваються формами суспільно-трудової практики.

Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина. Від обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною питання, ми повинні сказати, що для успішного виконання всякої діяльності потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і володіння необхідними навичками й уміннями. Яку би феноменальну і музичну обдарованість не мав людину, але, якщо він не учився музиці і систематично не займався музичною діяльністю, він не зможе виконувати функції оперного чи диригента естрадного піаніста.

Мається велике розходження між наступними двома положеннями: "дана людина по своїй обдарованості має можливість дуже успішно виконувати такі види діяльності" і "дана людина своєю обдарованістю схильна до так-те видам діяльності". Обдарованість не є єдиним фактором визначальним вибір діяльності (а в класовому суспільстві вона у величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір), як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності.

Здібності й інтереси

Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини - стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності.

Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв'язано з пробудженням здібностей до неї і служить відправною крапкою для їхнього розвитку. "Наші бажання, - за словами Ґете, - передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити". Зміцнілі інтереси дитини - це "лакмусовий папірець" його здібностей, сигнал, що повинний змусити навколишніх задуматися - чи не дають себе знати здібності, що зароджуються.

У підлітка ці інтереси, як уже підкреслювалося, здобувають характер захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властиві підлітковому і юнацькому віку різноманітні і нерідко незабаром гаснучі інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається. Педагогічно важливим є таке відношення вихователів до сфери інтересів чи підлітків юнаків, що припускає поглиблення і розширення їх пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повинний обурюватися по приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминущий характер.

Звичайно, оптимально таке положення речей, при якому школяр дуже рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Це буває, як відомо, далеко не з усяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи без непохитно вираженого інтересу до якоїсь професії (мова тут йде про інтерес, а не про необхідні для вступу в життя знаннях і психологічній готовності до праці), це буде краще, ніж якщо учень невірно і скороспішно визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки "привабливих" професій: артиста, дипломата, журналіста і т.д.

Загальні і спеціальні здібності

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, ми можемо виділити більш загальні якості, що відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності, і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог даної діяльності. У структурі здібностей и деяких індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражений, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять.

Ці загальні чи здібності якості не повинні протиставлятися спеціальним чи здібностям якостям, як це роблять деякі психологи, що намагаються виділити загальний інтелект як містичний фактор, що відкривається лише в результаті застосування тестів розумової обдарованості, як обдарованість узагалі.

Математичні здібності

Насамперед слід зазначити те, що характеризує здібних математиків і зовсім необхідне для успішної діяльності в області математики "єдність схильностей і здібностей у покликанні", що виражається у вибірково-позитивному відношенні до математики, наявності глибоких і діючих інтересів у відповідній області, прагненні і потребі займатися нею, жагучої захопленості справою. Не можна стати творчим працівником в області математики, не переживаючи захопленості цією роботою, - вона породжує прагнення до пошуків, мобілізує працездатність, активність.

Без схильності до математики не може бути справжніх здібностей до неї.

Якщо учень не почуває ніякої схильності до математики, то навіть гарні здатності навряд чи забезпечать цілком успішне оволодіння математикою. Роль, яку тут грають схильність, інтерес, зводиться до того, що цікавляться математикою людина посилено займається нею, а отже, енергійно вправляє і розвиває свої здібності. На це вказують постійно самі математики, про це свідчать усе їхнє життя і творчість.

Але якщо здатності, як правило, зв'язані зі схильністю те це не носить усе-таки характеру загального закону. помилково було б скажемо діагностувати чи наявність відсутність здібностей по тому, чи мається і як яскраво виражено схильність до відповідного виду діяльності. В окремих випадках тут може бути і розбіжність.

У школі нерідко зустрічаються такі випадки: здатний до математики учень мало цікавиться нею і не виявляє особливих успіхів в оволодінні цим предметом. Але якщо вчитель зуміє розбудити в нього інтерес до математики і схильність займатися нею, те такий учень "захоплений" математикою, може швидко домогтися великих успіхів.

Пережиті людиною емоції є важливим чинником розвитку здібностей до будь-якої діяльності, не крім і математичної. Радість творчості, почуття задоволення від напруженої розумової роботи, емоційна насолода цим процесом підвищують розумовий тонус людини, мобілізують його сили, змушують переборювати труднощі. Байдужа людина не може бути творцем.

Можливість повного й інтенсивного розвитку математичних здібностей, як і здібностей узагалі, цілком залежить від рівня розвитку характерологічних рис, особливо вольових рис характеру.

Як би ні були блискучі здатності людини, але якщо в нього немає звички посидюче і завзято працювати, він навряд чи здатний досягти великих успіхів у діяльності. Він у кращому випадку так і залишиться лише потенційно здатним. Завзятість, наполегливість, працездатність, працьовитість - ці якості повинні супроводжувати здібностям.

Ще одна риса характеру властива справжньому вченому - критичне відношення до себе, своїм можливостям, своїм досягненням, скромність, правильне відношення до своїх здібностей. Треба мати на увазі, що при неправильному відношенні до здатної особистості - захвалюванні, надмірному перебільшенні досягнень, афішуванні здібностей, підкреслення переваги над іншими - дуже легко вселити їй віру у свою вибраність, винятковість, заразити "стійким вірусом зазнайства".

Математичний розвиток людини неможливо без підвищення рівня його загальної культури.

Здібності і типологія людей

Загальні чи здібності загальні якості особистості - цілком конкретні психологічні прояви, до дослідження яких уже приступили психологи.

До числа таких загальних якостей особистості, що в умовах конкретної діяльності можуть виступати як здатності, відносяться індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність до одному з трьох типів людей. У працях И. П. Павлова вони були позначені як "художній", "розумовий" і "середній" типи. Дана типологія зв'язана з навчанням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи - образної, емоційної і другий, зв'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова - сигналу сигналів.

Відносна перевага сигналів першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага сигналу сигналів - розумовий тип, рівне їхнє представництво - середній тип людей.

Для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у результаті безпосереднього впливу, живого враження, емоцій. Для розумового типу - перевага абстракцій, логічних побудов, теоретизування. Приналежність людини до художнього типу ні в якійсь мірі не може свідчити про те, що він фатально призначений для діяльності художника. Очевидно інше - представнику цього типу легше, чим іншому, освоїти діяльність, що вимагає вразливості, емоційного відношення до подій, образності і жвавості фантазії. Не випадково, що переважна більшість художників (живописців, скульпторів, музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш виражені риси цього типу. Якість розумового типу створюють умови для найбільш сприятливого розвитку діяльності, зв'язаної з оперуванням абстрактним матеріалом, поняттями, математичними вираженнями й ін. Легко зрозуміти, який велике коло конкретних занять (математика, філософія, фізика, мовознавство і т.д.) може вимагати саме цих якостей як передумов успішності оволодіння діяльністю.

Необхідно підкреслити, що віднесення людини до художнього типу не означає слабість інтелектуальної діяльності, недолік розуму. Мова тут йде про відносну перевагу образних компонентів психіки над розумовими.

Узагалі перша сигнальна система в людини переважає над першої, і ця перевага має абсолютний характер, тому що роль мови і мислення у трудовій діяльності людей є вирішальною.

Отже, з абсолютною перевагою першої сигнальної системи ми зустрічаємося хіба що в сновидіннях, з їхньою бурхливою емоційністю і хаотичною образністю, що ніяк не упорядковується і не регулюється мисленням.

Що ж означає відносну перевагу однієї із сигнальних систем?

Якщо спробувати виразити абсолютна перевага другої сигнальної системи математично, позначивши другу сигнальну систему через B, а першу сигнальну систему через A, те залежність мала б наступний вид: B > A.

Відносна перевага першої сигнальної системи над другою (художній тип) може бути позначенеі B > A+m (де m - ті структурні особливості емоційного й образного збагнення світу, що відрізняють представників даного типу). У свою чергу розумовий тип людини може бути позначений так: B+n > A (де n - структурні особливості відношення, що абстрагує, до світу, що відрізняють представників даного типу від інших).

Дані математичні залежності дають можливість побачити, що відносна перевага однієї сигнальної системи над інший не повинно змішуватися з абсолютною перевагою. Звідси стає ясно, що представники, наприклад "художнього типу" мають інтелект не менш розвитий чим люди, що належать до двох іншим типам, хоча відрізняються деякими специфічними особливостями.

Структура кожної конкретної діяльності як готовність особистості до даного діяльності відрізняється значною складністю, містить у собі комплекс якостей, серед яких є ведучі і допоміжні, спеціальні.

Список літератури

1. Крутецкий В.А. Психологія математичних здібностей школярів. М., Освіта, 1968. с.380-390, 397-400.

2. Ковальов А.Г., Мясищев В.Н. Психологічні особливості людини, т.2. Здатності. Л. Изд-во БРЕШУ, 1970.

3. Кузьміна Н.В. Формування педагогічних здібностей. Л., Изд-во БРЕШУ, 1979.

4. Леви В. Л. Мистецтво бути собою. М., Знання, 1977.

5. Леви В. Л. Мистецтво бути іншим. М., Знання, 1977.

6. Лейтес Н.С. Розумові здібності і вік. М., Педагогіка, 1971.

7. Теплов Б.М. Проблеми індивідуальних розходжень. М. Изд-во АПН РСФСР, 1961, с.9-347.

8. Бутчер Т. Ода людським можливостям. М., Онікс, 1996, с. 117-128.


01.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!