Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основа політичних ідей Стародавнього Сходу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основа політичних ідей Стародавнього Сходу. Реферат

Політичні погляди давніх єгиптян, вавилонян, євреїв, ассирійців, мідіян, шумерів, персів, індусів, китайців, греків, римлян та інших народів відображали спочатку міфологічні уявлення про правду, справедливість, місце людини у світі, про божественне походження владних стосунків, про космос, упорядкований богами, про земні порядки, які повинні відповідати небесним настановам

Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи, суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів.

Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно живилась і живиться політична наука кінця II і початку III тисячоліття, неможливе глибоке усвідомлення особливостей сучасного політичного розвитку.

Політологія сягає своїм корінням у найдавніші часи — у IV—III тис. до н. е., коли розпочався процес переростання первісних суспільств у рабовласницькі державні утворення, а мислителі стали замислюватися над методами і засобами здобуття, збереження і зміцнення державної влади, над походженням і значенням права, держави, а згодом і політики в житті суспільства. Ранні уявлення протягом 2,5—3 тис. років подолали шлях від міфологічних до раціонально-логічних форм світорозуміння, з часом набули ознак теоретичного знання і, збагачені ідеями Конфуція, Мо Цзи, Лао Цзи, Платона, Шан Яна, Каутільї, Аристотеля, Цицерона та інших мислителів, перетворилися на політичну науку.

Політичні погляди давніх єгиптян, вавилонян, євреїв, ассирійців, мідіян, шумерів, персів, індусів, китайців, греків, римлян та інших народів відображали спочатку міфологічні уявлення про правду, справедливість, місце людини у світі, про божественне походження владних стосунків, про космос, упорядкований богами, про земні порядки, які повинні відповідати небесним настановам.

Єгиптяни вважали, що ключ до проблем функціонування державної влади, справедливості, правосуддя перебуває в руках богині істини і порядку Маат. З часом з'являється розуміння природно-божественного походження справедливості, якій повинні відповідати дії суддів-жерців та звичаї, закони, адміністративні рішення, інші правила поведінки.

Творцем світу і всього живого на Землі, верховним царем і батьком інших богів вважали бога сонця, бога-фараона Ра. Він владарював над богами і людьми багато тисячоліть. Потім він передав царювання своїм нащадкам, теж богам — Осірісу, Ісіді, Сету, Гору та іншим. Від них пішло понад 340 фараонів-людей. У такий спосіб пропагувалося божественне походження державної влади, виправдовувалася східна деспотія, підпорядкованість "нижчих вищим".

Суспільство уявлялось єгиптянам як піраміда, верхівка якої — боги і фараони, підніжжя — народ. Між ними — жерці, знать, чиновники. Водночас єгипетські мислителі закликали не зловживати владою, приборкувати корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких тощо.

Шумерська ранньополітична думка, як і єгипетська, вбачала джерело влади у верховному божестві, яке разом з підлеглими богами визначає земні справи і людські долі. Це зафіксовано в написах на глиняних табличках про реформи Уруінімгіни (XXIV ст. до н. е.), піснях і переказах про Гїльгамеша (XXIII ст. до н. е.), Шумерських законах (XXI ст.), законах Білалами — правителя Ешнунни (XX ст. до. н. е.). Царських списках (XX—XIX ст. до н. е.) тощо.

З уявленнями давніх вавилонян пов'язана одна з найцінніших пам'яток східної політико-правової думки — Закони Хаммурапі (1792—1750 до н. е.). З 282 статей цього кодексу збереглося 247, в яких зафіксовано прагнення до втілення вічної справедливості, до подолання зла і беззаконня. Право розглядалось не як сакральна (священна), а світська сутність.

У XIII—Х ст. до н. е. у давній Палестині виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Зусиллями іудейських пророків Мойсея, Ісуса Навіна, Ісайї, Ієремії, Ізекіїля, Осії, Іоїля, Амоса, Авдія тоді було створено Старий Заповіт — більшу частину Біблії — одну з найцінніших книг в історії людства.

Ветхозавітні пророки започаткували ідею походження держави як волі Божої. А сформульовані в Біблії Закони, тобто Десять Заповідей і вчення, передані Богом через пророка людям, суворо регламентували весь побут та поведінку віруючих.

Могутня імперія Мідія у VI ст. до н. е. стала вітчизною видатного мислителя, пророка і реформатора зороастризму, автора знаменитої "Авести" — Заратуштри (по-грецьки — Зороастр, жив між Х і першою половиною VI ст. до н. е.). Світ, за її змістом, — це результат боротьби доброго і злого начал (Ахура-Мазди і Ангра-Ман'ю). Мазда — верховний і єдиний Бог, втілення правди, справедливості, чеснот, просвітництва, розуму тощо.

Перша людина і цар, син неба, керуючись законами Мазди, будує суспільство без ворожнечі й насильства, де панують мир і щастя. Одним із перших у світовій думці Заратуштра висловив ідею рівності чоловіка і жінки. Але його суспільство поділене на чотири стани (жерці, вояки, землероби і ремісники), тобто це станове суспільство, де одружені користуються більшими правами, ніж неодружені, той, хто має дітей, ставиться над тими, хто їх не має тощо.

Духовні вчення народів, що населяли Індостан з середини II тис. до н. е., були викладені у Ведах (знання), пізніше — у дхармасутрах (кодекси поведінки). Для Ведійського періоду характерні релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу, виправдання кастового ладу як встановленого Богом. Вона обґрунтовує панування космічного абсолюту — Брахмана, поділяє владу на духовну і світську (царську), подекуди формулюючи вимоги до царів і посадових осіб, що можна вважати першоелементами теорії державного управління.

Всесиллю брахманізму протидіяв буддизм, поставивши в центр свого вчення проблему буття особистості, заперечення кастового поділу суспільства, проповідь рівності людей (крім рабів), ненасильство, потяг до республіканізму. Він заперечував брахманістські погляди на засоби завоювання і збереження влади як аморальні, жорстокі, егоїстичні. А те, що згодом стали називати політичним мистецтвом, політичною наукою, буддизм вважав другорядним. Сам Будда (Сіддхартха Гаутама (623— 544 до н. e.), у Північній Індії його іменували Шак'я Муні) став засновником "науки про праведність".

У Давній Індії ще з II тис. формувалися уявлення про управління господарством, військове мистецтво, зовнішню політику, форми і методи здійснення державної влади, правила поведінки правителів і чиновників, організацію державного апарату, технологію судочинства тощо.

Дотепер збереглася одна з праць — "Артхашастра" (IV ст. до н. е.), авторство якої приписують міністрові Чанак'ї (Каутільї). У ній узагальнено попередні вчення про мистецтво державного управління і політики. Майже водночас з нею постали філософські концепції Платона й Аристотеля, поширювалися ідеї Конфуція і Сократа, Демокріта і Геракліта, Горгія і Протагора, Сюнь Цзи і Будди. Саме IV ст. до н. е. можна вважати епохою зародження політології як самостійної галузі знань.

"Артхашастра", утверджуючи зачатки договірної теорії держави, концепції природної нерівності людей, охоплює три групи проблем:

  • вимоги, цілі й завдання діяльності освіченого монарха;
  • функції державного управління, правової політики і законодавства;
  • питання війни і миру, дипломатії і міжнародних відносин.

Головні її ідеї:

  • політика вільна від моральних застережень і моральних отримань;
  • авторитет Вед високий, але політики не завжди повинні керуватися релігійно-догматичними настановами;
  • політичні знання спираються на узагальнення і систематизацію історичного та емпіричного досвіду;
  • особистість керується чотирма головними призначеннями — дхармою (праведність), артхою (користь), камою (бажання) та мокшою (звільнення);
  • загальне благо ніяк не пов'язане з інтересами особи і досягається сумлінним виконанням кожним своїх обов'язків;
  • люди від природи недосконалі, тому необхідно широко застосовувати данду (примус, покарання);
  • цар — земний бог, батько для підданих;
  • держава виникає з того, що народ обирає першого царя і призначає йому відповідне утримання за охорону миру і спокою, щоб вийти з первісного стану хаосу.

Приблизно тоді з'являється всеохоплюючий кодекс поведінки населення — "Закони Ману" — міфічного прабатька людей, першого царя, який передав їм Божі настанови про походження світу і суспільства, про касти, шлюб, регламент життя, вживання їжі, правила успадкування, покаяння, покарання тощо.

"Закони Ману" засвідчили поступовий відхід індійського суспільства від буддизму і повернення до оновленого брахманізму. Починаючи з II ст. до н. е., цей процес було відображено в літературному зібранні "Махабхарата", дві книги з якого ("Бхагавадгіта" та "Шантіпарва") сповнені політичними ідеями про походження влади, республіканське правління, насильство як буденне явище політичного життя, владу як засіб служіння загальному благу та захисту слабких; про божественне визначення долі кожної касти, кожної людини.

Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньокитайські мислителі, які чи не найпершими в історії політичних учень почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу. Небо і в китайців "контролює" всі події в піднебессі, надає "небесний мандат" земному правителю або відкликає його і передає більш гідному.

Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е. Найпомітніший серед мислителів — великий мораліст Конфуцій (551—479 до н. e.), вчення якого назвали конфуціанство. Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат "Лунь юй". Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності.

Концепція Конфуція містить засади "правильного державного управління", конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.

Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.

Другу її течію — моїзм — заснував Мо Цзи (479— 400 до н. e.). Однойменний трактат містив обґрунтування теорії виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, пропозиції щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію поєднання заохочення і покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину "всезагальної рівновеликості" — казарменого рівноправ'я, залочаткування егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.

Провідником третьої течії — легізму — був Шан Ян (400—338 до н. e.). У трактаті "Шан цзюнь шу" він обґрунтовує державу як абсолютну інституцію, найвищу мету і вінець діяльності людини, велетенську безжалісну машину примусу, а право, закон — як найефективніший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону — верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови держави (деспотичної) — матеріальне стимулювання власників, спрямованість їх на землеробство і скасування другорядних занять, "зрівняння майна" (заохочення бідних до набуття власності, а багатих — до добровільної передачі частини майна бідним), застосування нагород і покарань з перевагою покарань.

Четверта течія давньокитайської політичної думки — даосизм. Його постулати викладені напівлегендарним мислителем Лао Цзи в трактаті "Даоде цзінь" (III ст. до н. е.). Згідно з ученням, Дао — найвищий (безликий) абсолют. Держава, суспільство і людина — природна частина Дао і космосу" Всі вони підпорядковуються законам вічності. Цивілізація та її надбання — це штучні утворення, що протистоять природному. Істинна мудрість — затворництво, відмова від усього штучного. Держава повинна бути маленькою державою-селом, а народ — безграмотним, що дасть змогу зробити головними методами державного управління "мудрість простоти", засновану не на знаннях, а на інтуїції та інертності адміністрації.

Література

  1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000.
  2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К., 1997.
  3. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.
  4. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч. -метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999.
  5. Базар І. M. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
  6. Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995.
  7. Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993.
  8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі? – К., 1996.
  9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
  10. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.
  11. Пірен M. I. Етнополітика. – К., 1997.
  12. Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.


21.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!