Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Фактори впливу еліти на електоральну активність молоді: політична соціалізація. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фактори впливу еліти на електоральну активність молоді: політична соціалізація. Реферат

Політична соціалізація знаходить своє вираження у становленні рис особистості: довір’ї, компетентності, ставленні до влади. Тому необхідним є визначення та аналіз основних тенденцій процесу входження молодої людини в політичний простір і пошук шляхів подолання абсентеїзму та політичного нігілізму

В Україні спостерігається значна різниця між сутнісними характеристиками політичної соціалізації молоді та інших вікових груп населення. Люди старшого віку, які мають певний тип соціалізації, прагнуть передати свої життєві настановлення молодому поколінню. Молодь, тим часом, засвоює інші зразки суспільних відносин в процесі навчання, із засобів масової комунікації тощо.

Поступ суспільства пов’язується, не в останню чергу, з особливостями формування соціально-політичних орієнтацій молоді, її політичним вибором і ставленням до влади. Сучасна українська молодь вступає в самостійне життя в критичний період розвитку суспільства. Стару ціннісно-нормативну систему зруйновано, а формування нової залежить від спрямованості політичної свідомості молоді. За таких умов зростає роль її політичної соціалізації.

Участь у виборах є важливим чинником політичної соціалізації особистості, особливо молодої людини. Тут набувається перший практичний досвід політичної діяльності, формується почуття співучасті в політичному житті суспільства.

Відтак, актуальність досліджуваної теми обумовлюється:

  • підвищенням ролі молоді у формуванні державної політики, її реальною участю в модернізації суспільства. Прикладом такої політичної участі стали вибори Президента України 2004 року. На процес політичної соціалізації активно впливали політичні партії, молодіжні громадські організації, лідери нації тощо. Кількість молодіжних громадських організацій зросла з 79 у 2001 році до 121 у 2004 році [7];
  • необхідністю створення можливостей для самореалізації молоді в політичній сфері. Молоді люди повинні вміти використовувати свої політичні, соціально-економічні, культурні права й свободи і сумлінно виконувати свої політико-правові обов’язки. В цьому контексті процес політичної соціалізації молоді має сутнісне значення, оскільки формування громадянина відбувається в процесі засвоєння певної системи цінностей, орієнтацій, навичок, політичних ролей;
  • розширенням інформаційних можливостей суспільства, що потребує відкритості й доступності інформації, нового знання тощо. Про попит на знання свідчить збільшення кількості молоді з середньою і вищою освітою. Так, за період з 1960 по 1995 рік кількість осіб із середньою освітою збільшилась у світі з 91 до 372 мільйонів осіб, а студентів – з 13 до 82 мільйонів. Аналогічні процеси відбуваються і в Україні [7];
  • розширенням можливостей громадянського суспільства. Нині, коли формуються демократичні його засади, важливу роль відіграє залучення громадян до суспільних справ за власним вибором, самостійне ухвалення рішень, свідоме здійснення вчинків і особиста відповідальність за їх результати;
  • системною кризою, яка виникла у зв’язку з переходом до ринкових відносин і потребує від суспільства іншого рівня свідомості.

Все вищезазначене свідчить про необхідність теоретичного обґрунтування процесу політичної соціалізації молоді. По-перше, молодь – одна з великих соціально-демографічних груп суспільства. По-друге, вона постійно поповнює економічно активне населення країни. Але життєве самовизначення молоді при цих ролях є неоднозначним.

Перш за все, значна частина молоді посідає певне місце в нових соціальних групах – підприємців, менеджерів, банківських працівників. Збільшилась кількість молодих людей, які очолюють громадські рухи, молодіжні організації, партії. Але, з іншого боку, молодь залишається однією з найбільш незахищених соціальних груп. Значно погіршилося її матеріальне становище, існує невпевненість у майбутньому, дається взнаки недостатність соціального досвіду тощо.

Аналіз праць з проблем політичної соціалізації молодого покоління показує, що тенденції до політичного нігілізму та абсентеїзму молоді тощо рідко стають предметом політологічних досліджень. Серед досить вагомих розвідок тут можна назвати праці І. Алексеєнко, А. Афонова, В. Бебика, О. Вашутіна, К. Гаджієва, Н. Гедікової, М. Головатого, Є. Головахи, М. Катаєвої, С. Макеєва, С. Матвієнко, В. Москаленко, А. Надточія, О. Петрунько, А. Пойнченка, В. Ребкало, О. Шестопал.

З іноземних дослідників, які зробили вагомий вклад в розробку теорії політичної соціалізації, необхідно назвати Г. Алмонда, С. Вербу, Дж. Голфарба, Р. Даля, Дж. Деніса, М. Дюверже, Д. Істона, Г. Лассуела, Р. Мертона, Л. Пая, К. Превітта, Р. Такерома, Дж. Томсона, Дж. Хермана.

Сучасні дослідження з проблем молоді можна розбити на кілька тематичних груп. Це праці, присвячені проблемам молоді як особливої соціально-демографічної групи (Н. Блінов, В. Волков, І. Ільїнський, В. Лісовський, І. Кон), проблем інтересу (Є. Ануфрієв, В. Бернацький, А. Здравомислов, Ю. Зав’ялов, В. Морозов, В. Борисов), загальні проблеми соціалізації (Л. Буєва, В. Москаленко, Б. Паригін, Д. Невірко); проблеми соціалізації молоді в умовах НТР (А. Мудрик, О. Шкаратан, Ю. Давидов, І. Роднянська), стадії та етапи процесу соціалізації, їх характеристики, критерії виокремлення цього процесу, а також інститути соціалізації аналізуються в працях Н. Андреєнкової, Л. Антипова, Г. Гилинського.

У більшості названих праць розглядаються процеси загальної соціалізації, а проблеми політичної соціалізації молоді досліджуються лише в контексті загальних проблем. І все ж, попри чималий інтерес до цієї наукової проблеми, в політичній теорії відчувається брак помітних праць стосовно процесу засвоєння молоддю вимог статусної поведінки, культурних цінностей та орієнтирів, які б дозволяли їй сформувати навички адаптації в конкретній політичній системі та виконувати певні функції.

Не описані й тенденції процесу політичної соціалізації молоді в українському суспільстві, які вже мають місце і впливають в цілому на політичне життя. Як правило, студентство вивчається в контексті аналізу певних проблем молодіжного середовища в цілому. В процесі електоральної поведінки молодь має можливість реалізувати свої політичні переконання і цінності, сформовані в період дитинства та юнацтва через вплив сім’ї, школи, політичного оточення.

Політична соціалізація знаходить своє вираження у становленні рис особистості: довір’ї, компетентності, ставленні до влади. Тому необхідним є визначення та аналіз основних тенденцій процесу входження молодої людини в політичний простір і пошук шляхів подолання абсентеїзму та політичного нігілізму.

Молодь, на загал, люди освічені. Вони вивчають нові соціально-політичні дисципліни і засвоюють політичну культуру, яка відрізняється від політичної культури тоталітарного суспільства. На її формування впливають такі чинники, як політична, економічна та ідеологічна багатоаспектність суспільного життя.

Молодь – це менш заангажовані люди. Їм притаманні цінності, які відрізняються від цінностей старшого покоління. Останнє зумовлюється конкретно-історичними умовами розвитку суспільства. Зміни в суспільному житті, реалізація державної молодіжної політики внесли корективи в життєві орієнтації молоді, її поведінку. Як свідчать соціологічні дослідження, з року в рік зростає питома вага молодих людей, які ідентифікують себе з Україною, вважають її своєю батьківщиною. Так, у квітні 2003 року 64% респондентів віком від 14 до 28 років пишалися тим, що є громадянами України, тоді як 1996 року таких було ще 55% [7].

Аналіз стану процесу політичної соціалізації молоді ґрунтується на визначенні суспільних факторів, тенденцій становлення типових форм політичної поведінки та свідомості студентської молоді.

Розвиток політичної соціалізації молоді характеризується певною різновекторністю. З одного боку, частині молоді властивий політичний нігілізм, аполітизм, певне розчарування, відмова від боротьби за свої права і свободи, фрагментарність, еклектичність процесу політичної соціалізації, міфологемність. Молоді люди перебувають у складній ситуації, коли руйнуються традиції, змінюється соціальна структура, погляди, уявлення про життєві цілі та способи їх досягнення, коли відбувається перехід від одних суспільно-економічних відносин до інших.

Матеріальне становище й криза влади в країні не усвідомлені в повній мірі молодим поколінням та не відбиваються на консолідації групових інтересів. Хоча на цьому фоні виявляємо таку ієрархію пріоритетів української молоді (в порядку зниження їх значущості), як сім’я, друзі, робота, вільний час, хобі, власний бізнес, розважальні форми проведення вільного часу, релігія. На останньому місці – політика.

Дослідження, здійснені Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, Українським інститутом соціальних досліджень і Центром "Соціальний моніторинг", показують, що серед молоді широко представлені як ті, хто активно цікавиться проблемами політичного життя, так і ті, кого політика не цікавить. Результати опитування в червні 2005 року засвідчили, що серед молоді віком від 14 до 28 років близько третини (34%) зовсім не цікавиться політичним життям. 28% відповіли, що цікавляться, коли їх це стосується безпосередньо. 36% "намагається бути в курсі справ". І лише 1% не лише цікавиться, але й бере активну участь у політичному житті.

У сучасної молодої людини на одиницю часу припадає значно більше інформації, переживань, аніж у попередніх поколінь. Відтак відбувається злам старих суспільних відносин в умовах активної протидії новим. Крім того, прагнення молоді до міфологізації суспільного життя нічого не дає для вироблення конструктивної концепції подальшого розвитку, спрямовує свідомість на пошуки емоційно-ірраціональних способів розв’язання соціальних проблем, що є досить негативним фактором у житті суспільства.

А поширений політичний нігілізм вказує на нездатність державних органів влади забезпечити дотримання прав, свобод і обов’язків молодих громадян. Молодь вважає себе незахищеною від свавілля, корумпованості чиновників, злочинності. Звідси маємо фрагментарність процесу політичної соціалізації молоді, брак спадкоємності в передачі політичного досвіду, що вже є небезпечним.

Рівень політичної соціалізації не є продуктом запозичених досягнень розвинутих суспільств, як дехто схильний вважати. На нашу думку, це завжди продукт власного досвіду, який нагромаджується та передається від покоління до покоління. Здатність громадян приймати раціональні політичні рішення, брати участь в політиці не формується стихійно, а набувається в ході систематичного й цілеспрямованого опанування відповідними знаннями, досвідом.

З іншого боку, поліцентризм політичних орієнтацій молоді, інституціалізація і політизація молодіжного руху, зростання цінності політики, політична інформованість, компетентність молодого покоління, а також збільшення впливу ЗМІ на молодь також мають місце і повинні бути відстежені політичною наукою.

Характерною особливістю процесу політичної соціалізації молоді є поліцентризм політичних орієнтацій. За даними соціологічного дослідження, проведеного Державним інститутом сім’ї та молоді в лютому 2003 року, в перші роки ХХІ століття, як і протягом 1990-х років, зберігалися істотні відмінності в ідейно-політичних поглядах молоді різних регіонів, що відображає особливості її масової свідомості. Якщо виокремити дві групи регіонів, включивши до першої Західний, Північний, Центральний та Київ (умовно назвемо їх Північний Захід), а до другої – Східний, Південний і Крим (Південний Схід), то у першій групі регіонів серед молоді явно домінують національно-демократичні орієнтації, а серед молоді південно-східних регіонів – підтримка ідеології зелених та соціал-демократичної ідеології.

Оперуючи цими даними, маємо визначити, що національно-демократичні орієнтації домінують на Північному Заході не лише серед молоді, а й у середній та старшій вікових групах. На відміну ж від молоді серед представників середніх і старших вікових груп південно-східних регіонів найбільше прихильників комуністичної ідеології (особливо у старшій віковій групі). Тобто, на відміну від Північного Заходу, на Південному Сході існує "дисонанс" між ідеологічними орієнтаціями молоді, з одного боку, та середнього і старшого поколінь - з іншого.

Але можна зазначити, що "екологічні" та соціал-демократичні ідеологічні орієнтації молоді південно-східних регіонів є певним компромісом між домінуючими тут комуністичними орієнтаціями і домінуючою серед молоді Східної Європи тенденцію заперечення комуністичних ідей. Тобто, ідеологія "зелених" та соціал-демократів сприймається молоддю цих регіонів як найбільш "м’яка" форма "некомуністичної" ідеології, що й зумовлює їх популярність.

Незаперечним фактом нині стало те, що політична система відчуває дедалі більші труднощі у своєму функціонуванні переважно через втрату громадської підтримки. За таких умов зростає роль ЗМІ, оскільки за їх допомогою індивід отримує можливість сприймати політичну і соціальну реальність. Це тенденція загальносвітового масштабу, властива вона і сучасному українському суспільству. Звичайно, роль ЗМІ у формуванні громадської думки і в політичному житті сучасного суспільства зумовлена природою політики. При цьому, в демократичних суспільствах ЗМІ є невід’ємною складовою механізму функціонування демократії.

Скажімо, за результатами соціологічних досліджень, серед чинників, які, на думку опитаних, впливають на формування їх політичних уподобань, на першому місці - засоби масової інформації (56,6%), на другому – соціально-економічні умови (45,1%), на третьому – діяльність політичних партій (32,2%). Майже третина опитаних серед таких чинників назвали сім’ю (28,6%), 19,5% респондентів назвали політичних лідерів, а 14,7% - друзів. Отже, в сукупності ключові фігури політичного процесу (політичні лідери і партії) поступаються за ступенем впливу на формування політичних переваг засобам масової інформації. Також високий вплив справляють конкретні соціально-економічні умови.

Можна констатувати значний вплив ЗМІ на електоральну поведінку студентської молоді. Насамперед вони є джерелом електоральної інформації. Дослідження свідчать, що 69% респондентів одержували інформацію про кандидатів з їх виступів на телебаченні, 43% читали про кандидатів у пресі, 28% слухали виступи кандидатів по радіо. Саме сприйняття повідомлень ЗМІ дало можливість більшості респондентів сформувати думку про кандидатів на виборах і вплинуло на їх електоральний вибір.

Важливим чинником залучення молоді до участі в суспільних процесах є діяльність громадських молодіжних організацій. Відомо, що внутрішня готовність до політичної активності реалізується лише тоді, коли людину залучають до певних дій. Тому без спеціальної організаторської роботи підвищити активність молоді дуже важко, навіть неможливо. Саме за браком молодіжних організацій політична активність молоді лишається незначною.

Усе це дає підстави стверджувати, що інституалізація і політизація молодіжного руху – тенденція, яка має вже більш-менш чіткі обриси в процесі політичної соціалізації. В Україні інтерес до вивчення молодіжного руху існував завжди. Особливо він зріс з моменту проголошення незалежності країни. Якщо до 1990 року в Україні існували дві молодіжні організації (піонерська та комсомольська), то, починаючи з 1992 року, процес формування нових інституцій набув розвитку. За десять наступних років зростання молодіжних організацій набуло і сутнісного забарвлення, пов’язаного з глибокими історичними коренями й традиціями.

Модернізаційні зміни в країні значно залежать від залучення молоді до політичної діяльності. Цьому сприятиме зміцнення і подальший розвиток молодіжного руху в усіх його проявах. Нині молодіжний рух як механізм реалізації процесу політичної соціалізації практично представлений у всіх формах політичної і соціальної організації суспільства.

Емпіричні дані, одержані різними дослідниками, а також результати дослідження автора, свідчать, що політичні орієнтації, сформовані в студентські роки, багато в чому визначають політичну поведінку і мислення особистості на наступних соціалізаційних етапах. Зростання політичної активності молоді, як і всього українського суспільства, пов’язане, на думку Ю. Загороднього, В. Куріло, С. Савченка та автора цих рядків, з кампанією виборів Президента України 2004 року. Перебіг і напруженість виборчої кампанії не могли не відбитись на стані молодіжного руху в цілому.

За оцінками фахівців, студентський рух вступив у період нового розвитку, провідним вектором якого є об’єднання навколо основних кандидатів на пост Президента України. Особливо рельєфно таку позиційність простежуємо на прикладі припартійних організацій і молодіжних філій політичних партій. Решта студентських і молодіжних організацій країни фактично оформилась у дві передвиборчі коаліції: "Молодь обирає Януковича" та "Наша Україна".

В ході виборів Президента організований молодіжний рух природно поділився на три класичні політичні напрями: праві і правоцентристські молодіжні організації об’єдналися в коаліцію молодіжних організацій "Наша Україна"; центристські, лівоцентристські та більшість неполітичних молодіжних організацій увійшли до коаліції "Молодь обирає Януковича"; окремі ліві молодіжні організації, а саме Ленінська комуністична спілка молоді України і Спілка молодих соціалістів підтримали, відповідно, П. Симоненка та О. Мороза.

Варто мати на увазі, що, з одного боку, молодіжні організації є своєрідним посередником між державними органами і молоддю, а з іншого – серед усіх основних інститутів соціалізації юнаків і дівчат саме їм молоді люди виявляють досить високу довіру. Про це, зокрема, свідчать соціологічні дослідження. Так, у травні 2000 року громадським молодіжним об’єднанням повністю довіряли та скоріше довіряли, ніж ні 28% респондентів віком 14 - 28 років, а влітку 2004 року – вже до 40% [8, с. 21 - 27].

Спираючись на матеріали щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, можемо стверджувати, що процес становлення структур громадських молодіжних об’єднань поглиблюється й на регіональному рівні. Нині в регіонах діє понад 4,5 тисячі молодіжних і дитячих об’єднань, що втричі більше, ніж 1998 року. Така тенденція відповідає й загальносвітовій. Наприклад, у Данії – 86%, в Німеччині, Великій Британії, Бельгії – 60% членів молодіжних організацій працюють саме в таких структурах [13, с. 109 - 125].

На підставі аналізу соціологічних опитувань можна зробити висновок про те, що впродовж 1990-х років відбувалися цікаві процеси в інституалізації та політизації молодіжного руху України. На початку 1990-х років жодна з молодіжних організацій у своїх програмових документах не заявляла, що в її роботі головним є вирішення політичних проблем. І саме цим молодіжний рух України відрізнявся від аналогів у країнах-сусідах.

Проте ряд політичних утворень усе ж приділяв значну увагу політизації молодіжних організацій. Прикладом можуть бути хоча б ті акції протесту, що проводили студентські організації у формі масового голодування у 1990 та 1992 роках, акції протесту на майдані у 2004 році. Все виразніше спостерігається тенденція до створення припартійних молодіжних організацій. Остання виборча кампанія підтверджує цю теоретичну посилку нашого дослідження.

Підбиваючи підсумки, маємо підкреслити, що в політичній соціалізації молоді спостерігаються такі тенденції: поширення політичного нігілізму; фрагментарність, еклектичний характер входження в політику; поліцентризм політичних орієнтацій молоді; збільшення впливу ЗМІ на політичні уподобання молоді; інституціалізація та політизація молодіжного руху; перехід від колективістських, громадських форм соціального життя до індивідуального; від авторитарності до демократизації; від конфронтаційності до компромісу; від міфологічного ставлення до раціоналізму; із збільшенням освітнього рівня зростає цінність політики, політична інформованість, компетентність молодого покоління.

Відтак, перш за все, вбачаємо за необхідне приділити увагу здійсненню наукових досліджень із зазначеної проблематики та вивчення досвіду інших країн.

По-друге, першочерговим є подолання проблеми відчуження населення та, відповідно, підвищення рівня політичної активності молодих людей. Для цього необхідно, на нашу думку, створити систему демократичної політичної освіти, пропаганди національної та соціальної толерантності, утвердження свободи як абсолютної цінності.

По-третє, одним з ефективних заходів, на нашу думку, є політичне виховання населення. Тобто систематичний цілеспрямований вплив на свідомість, волю та поведінку людей з метою підготовки громадянина до суспільного життя, формування норм поведінки, які б відповідали панівним у суспільстві ідеям і загальнонаціональним інтересам.

Література

  1. Бебик В. М. Політична культура сучасної молоді / В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало. – К.: А. Л. Д., 1996. – С. 41 - 65.
  2. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: аналітично-інформаційні матеріали. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – С. 83 -135.
  3. Волинський А. Стадії політичного процесу // Політичний менеджмент. - 2004. - №1 (4). - С. 41 - 52.
  4. Говоруха С. Теоретико-методологічні засади вивчення феномену політичної культури: у пошуках холістичного підходу // Людина і політика. – 2003. - №4 (28). – С. 135.
  5. Головаха Е., Пухляк В. Политическая социализация в посткоммунистической Украине // Политическая мысль. – 2002. - №2. – С. 29 - 32.
  6. Гриценко О. Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного? // Віче. - №9 (138). - 2003. - С. 76 - 79.
  7. За даними Інтернет-ресурсу www. isps. By/am/htm.
  8. Загородній Ю. І., Куріло В. С., Савченко С. В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми. - К.: Генеза, 2004. - С. 21 - 27.
  9. Затонский В. А. Сильное государство и активная личность: актуальные проблемы взаимодействия // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. - 2004. - №1. - С. 70 - 88.
  10. Клочко М., Ордешук П. Временные предпочтения: отбор или социализация (исследование украинских студентов) // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2005. - №1. – С. 136 - 154.
  11. Конституція України – К.: Харків. - 1998. – Ст. 15. – С. 6.
  12. Лапкин В. В., Пантин В. И. Освоение институтов и ценностей демократии украинским и российским массовым сознанием // Полис. – 2005. - №1. – С. 50 - 62.
  13. Нове покоління незалежної України (1991 - 2002 роки). Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні. – К. – 2002. – С. 109 - 125.
  14. Пащенко В. Моделі нормативного обґрунтування "громадянськості" // Політичний менеджмент. - 2004. - №3. - С. 58 - 70.
  15. Політологічний енциклопедичний словник /Упорядник В. П. Горбатенко. - 2-е вид., доп., і перероб. - К.: Генеза. - 2004. - С. 618 - 632.
  16. Результаты экспресс-опроса студентов ВНУ им. В. Даля (9 - 10 декабря 2003 года).
  17. Шестопал Е. Б. Политическая психология: Учебник для вузов / Е. Б. Шестопал. – М.: ИНФРА. - М, 2002. – 448 с.


19.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!