Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Психологічні якості політичного лідера. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологічні якості політичного лідера. Реферат

В останні десятиліття проблема політичного лідерства стала предметом наукових зацікавлень і вітчизняних психологів. І хоча систематичне вивчення різних характеристик політичного лідерства на національному ґрунті має коротку історію, сьогодні цілком правомірно говорити про наявність суттєвих напрацювань з цієї тематики

Радикальні перетворення в політичній, економічній та соціальній сферах українського суспільства зумовлюють підвищення інтересу до політичних діячів, партій, рухів як важливих чинників сучасного суспільно-політичного життя. У цьому контексті особливої ваги набувають ті політичні лідери, які спроможні не лише оцінити природу і характер сучасної кризової ситуації, а й віднайти ефективну соціально прийнятну стратегію її подолання, переконати людей у доцільності й необхідності її реалізації, взяти на себе відповідальність за цей процес.

Вивчення проблем політичного лідерства має давню традицію. Найважливіші їх аспекти досить ґрунтовно висвітлені в працях істориків, політиків, політологів, соціологів, психологів.

Одним із засновників політико-психологічного підходу до вивчення проблеми лідерства вважається Г. Лассуел, представник чиказької психологічної школи політики. Основна увага у дослідженнях послідовників вченого зверталася на вивчення особливостей відносин лідера з оточенням.

Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм (франкфуртська школа) у своїй концепції лідерства виходили з розгляду цього феномена, зокрема, у зв’язку з настроями широких мас у тих країнах, де існували тоталітарні режими.

Російські політологи (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, М. Ільїн та інші) розробили соціально-психологічну типологію лідерства, в якій пропонуються такі ознаки для його класифікації: історизм – тип лідерства залежить від характеру епохи; масштабність – лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи; класовість – інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер; ставлення до існуючого ладу, організації – "функціональний", "стабілізуючий", "дисфункціональний"; здатність до лідерства – перетворення на лідера завдяки власним якостям або внаслідок обставин; ініціативність – здатність продовжувати розпочату справу.

Соціальний психолог Б. Паригін пропонує вибудовувати типологію лідерства, виходячи з таких складових: зміст, стиль, характер діяльності лідера [9]. За змістом діяльності виокремлюються: лідер-виконавець; лідер-натхненник; лідер, який одночасно є і натхненником, і виконавцем. За стилем керівництва: авторитарний лідер; демократичний лідер; такий, що поєднує авторитаризм з демократизмом. За характером діяльності: універсальний лідер; ситуаційий лідер.

В останні десятиліття проблема політичного лідерства стала предметом наукових зацікавлень і вітчизняних психологів. І хоча систематичне вивчення різних характеристик політичного лідерства на національному ґрунті має коротку історію, сьогодні цілком правомірно говорити про наявність суттєвих напрацювань з цієї тематики.

Звернення до психологічних досліджень, в яких розглядаються різні аспекти вивчення означеної проблеми, засвідчує, що провідними напрямами тут виступають: визначення основних критеріїв, що застосовуються в сучасній психології для оцінки політичних лідерів; вивчення власне політичних лідерів; узагальнення наукових даних щодо типових гендерно-психологічних відмінностей чоловіків і жінок – політичних лідерів; вивчення того, якими політичні лідери постають у масовій свідомості.

Щодо критеріїв, то основними серед тих, якими оперує сучасна психологія при оцінці політичних лідерів, є: ступінь домінування, спрямованість, психодинамічні характеристики, інтелектуально-когнітивні, емотивні, морально-вольові, комунікативні характеристики.

Науковці прагнуть створити певний сукупний ідеал політичного лідера за наявними в суспільстві пріоритетами, співвіднесення якого з реальним образом дозволяє виявити "слабкі місця" того чи іншого політичного діяча й програмувати його поступ до політичного Олімпу, створювати відповідну політичну рекламу.

Так, М. Головатий пропонує розглядати статус політичного лідера за такими ознаками: функціонально-рольовою (йдеться про певний статус, що його здобув будь-який член групи, колективу); професійною (у цьому випадку має значення місце лідера серед інших у професійній ієрархії стосовно конкретної предметної сфери діяльності); морально-етичною (такий статус пов’язаний з характером оцінки певною спільнотою особистісних морально-етичних якостей лідера); самооцінною (цей статус досить своєрідний, оскільки оцінка оточенням лідера часто не збігається з його самооцінкою або навіть принципово відрізняється від неї) [6].

При визначенні типу політичного лідера М. Головатий пропонує користуватися такими критеріями: прагнення до влади; джерела керівництва; функції в політичній системі; політична активність.

За критерієм прагнення до влади розрізняють авторитарний і демократичний тип лідерів, різниця між якими полягає в методах реалізації влади, в інтелекті лідера, його політичній культурі, меті та ідеалах, яких він прагне досягти. У першому випадку в основу діяльності покладається примус, тоді як у другому – переконування.

Згідно з критерієм джерела керівництва вирізняють два типи лідерів. Ті, що належать до першого, характеризуються впевненістю у своїй компетентності, таланті, обдарованості. Ці лідери керуються суто внутрішніми чинниками – надання собі ролі доленосця, переконаність у власній геніальності. До другого типу належать лідери, чия діяльність переважно зумовлена зовнішніми чинниками, на які вони перекладають як свої успіхи, так і поразки (сприятливі/несприятливі обставини, події, підтримка послідовників чи підступність супротивників тощо).

Третій критерій (функції у політичній системі, які виконує той чи інший лідер) ґрунтується на ідеях Г. Лассуела, який запропонував виокремлювати такі їх типи: адміністратор, агітатор, теоретик. Однак, як стверджує М. Головатий, це не означає, що в житті існують такі лідери в чистому вигляді. Ця типологія дає можливість визначати домінуючі в того чи іншого політичного лідера ознаки. Так, адміністраторові властива ієрархічність у стосунках, надання переваги прийняттю компромісних політичних рішень.

Агітатору притаманні харизматичні якості, завдяки яким він привертає на свій бік значну кількість прихильників. Водночас лідер такого типу доволі часто може вдаватися до так званих закулісних методів політичної боротьби. Теоретик відзначається тим, що надає підвищену увагу розробці стратегії політичної діяльності, практичне втілення якої покладає на помічників і підлеглих.

Характер політичної активності дозволяє виокремити лідерів-правоносіїв і пробивних лідерів. Перші активні, готові багато зробити заради перебування у центрі політичних подій. Другий з означених типів, роблячи вагомий внесок у політичну діяльність, залишається незадоволеним своєю роботою. Його активність спрямовується на те, щоб розчистити собі дорогу до вищих щаблів влади і має характер самореклами.

Найяскравішим і найстійкішим є імідж політичного лідера, який з’явився і утвердився внаслідок його вроджених і розвинених особистісних рис і якостей, що поціновуються більшістю громадян.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що погляди на вибудову ідеалу політичного лідера неоднозначні. Так, Л. Московичева, О. Красильникова, Д. Левчик, С. Ципко, О. Шевченко, О. Пономарьов беруть за основу психологічного образу політичного лідера сукупність особистісних рис і якостей: справедливість, чесність, патріотизм, сила волі, освіченість, розум, уважність, обов’язковість, організованість, рішучість, сміливість, упевненість у собі, владність, компетентність, дипломатичність. Обраний авторами підхід засвідчує, що перевага тут надається аналізу раціональних складових образу політичного лідера.

Традиційними моментами, на яких акцентують увагу дослідники і з якими ототожнюється імідж політика (з точки зору набуття ним рольової позиції політичного лідера), найчастіше є: зовнішність, манера говорити, поведінковий малюнок, біографічний фактор. Хоча існує й інша думка. Наприклад, В. Зливков вважає, що "на тему кольору шкарпеток та їх довжини було написано так багато", що немає сенсу йти цим торованим шляхом. Розглядаючи психологічні складові майбутньої перемоги у виборчій кампанії "Президент-2004", науковець бере за основний критерій ступінь прагнення влади [7].

Доцільність такого підходу підтверджує і В. Васютинський, акцентуючи на обов’язковості врахування мотивів прагнення влади. Згідно з його поглядами, якщо претендент володіє властивостями лідера, то влада для нього не самоціль, а інструмент реалізації задумів. "Натомість, - пише він, - для особи, невпевненої в собі, у власних силах, психологічно слабкої, неспроможної для адекватного досягнення, здобуття домінантної позиції, посідання влади виявляється вельми привабливим". Позбавлена реальних владних можливостей, вона захищається від усвідомлення своєї малоцінності тим, що "уявляє себе істотою владною, спроможною, потентною" [4].

Дослідження, спрямовані на вивчення власне політичних лідерів, базуються переважно на опрацюванні біографічних матеріалів та соціально-психологічної інформації. Цей напрям охоплює матеріали, які більше стосуються політичних лідерів минулого, котрі залишили певний літературний (науковий і публіцистичний) наробок, аналіз якого дозволяє одержати дані щодо їх психологічного образу.

Традиційне психологічне дослідження сучасних політиків досить складна справа. Адже, як зазначає В. Васильєв, "по-справжньому ефективні лідери не мають ні вільного часу, ні вираженої внутрішньої спонуки для додаткових витрат часу на самоаналіз". Тому "результати застосування класичного методичного апарату для дослідження (опитувальники) у цій сфері ні у досліджуваних, ні в дослідників особливого захоплення, як правило, не викликають" [3].

Результати досліджень, проведених О. Скнар, засвідчили існування трьох основних груп, на які поділяються політичні лідери за співвідношенням гендерних якостей: політики з маскулінним типом поведінки, політики з маскулінно-фемінінним типом поведінки і тип політиків з "розмитим", невизначеним тендерним статусом [10]. Найперспективнішою, на думку автора, є модель поведінки політика маскулінно-фемінінного типу, в якій гендерні ознаки "не є незмінними, нормативно-дихотомічними, а такими, що взаємно перетинаються, утворюючи гнучку соціально-психологічну модель тендерної поведінки політичного лідера".

Обстоюючи цю тезу, О. Скнар зазначає, що "конструктивне поєднання маскулінності та фемінінності розширює можливості індивідуального самовираження політичного лідера, урізноманітнює та збагачує діапазон, репертуар моделей поведінки політиків – чоловіків та жінок" [10].

Отже, важливою рисою ідеального лідера вважається андрогінія (від грецьких коренів andro – чоловік і gyn – жінка) – оптимальне поєднання як чоловічих, так і жіночих якостей, що забезпечують успішність у суспільно-політичній діяльності. Більше того, встановлено, що людина, яка орієнтується на андрогінну модель поведінки, вважається більш самодостатньою і пристосованою до сучасних вимог – це важлива характеристика політичного лідера.

Ще одним аспектом, до якого звертаються науковці при дослідженні образу політичного лідера, є визначення його соціальної спрямованості, усвідомлення ним своєї безпосередньої причетності до справ у державі та своєї громадянської відповідальності за стан цих справ.

Поняття соціально-психологічної спрямованості має важливе значення для характеристики будь-якої особистості. Воно є похідним від такої її визначальної риси, як спрямованість узагалі, що є системоутворюючою якістю, яка визначає психологічний склад індивіда. Саме спрямованістю зумовлене ставлення людини до самої себе, до інших, соціуму в цілому. Спрямованість відображає внутрішні цілі, прагнення та інтереси особистості. У спрямованості виявляються її мотиви до тієї чи іншої діяльності.

Важливою ознакою політичного лідера вважається домінування в нього інтересу не до самого себе, а до світу, відсутність егоцентризму, а також наявність справи, в яку він вірить і якій відданий. "Коли така людина говорить "моя робота", це означає "моя місія у житті". Дихотомії "робота – задоволення" для неї не існує. Вона більше занепокоєна роботою, що повинна бути зроблена, ніж собою" [1].

Сучасний образ політичного лідера значною мірою зумовлений тими трансформаційними процесами, які відбуваються в Україні, і, певним чином, є віддзеркаленням політичної свідомості мас. В основі цього явища – буденна свідомість, уявлення, які формуються в процесі соціального розвитку людини і містять характеристики найбільш значущих політичних діячів минулого, актуальні соціальні й економічні цінності суспільства, традиції політичної культури тощо.

На індивідуальній своєрідності стереотипів сприйняття особистості політичного лідера позначаються наявні в буденній свідомості уявлення, обумовлені культурою, соціальним середовищем, системою виховання, які складають певний лідерський архетип. Зміст архетипу або ієрархію якостей політичного лідера в свідомості мас можна вважати однією з основних характеристик групового (національного, регіонального, класового) менталітету [8].

Ця проблема не випадає з дослідницького простору науковців, активізуючи їх увагу в цьому напрямі, спонукаючи до аналізу процесів сприйняття політичних лідерів різними верствами населення. Інформація щодо уявлень та настановлень людей стосовно конкретного політика дозволяє визначити основні очікування населення, пов’язані з його діяльністю, а також межі, за якими вчинки і рішення лідерів можуть викликати неприйняття курсу, який він проводить, виявити зміну настроїв у суспільстві. Такі знання мають як теоретичне (вивчення суспільних настроїв, прогнозування напрямів подальшого розвитку суспільства, з’ясування факторів, що впливають на формування "образу" політиків у свідомості населення тощо), так і практичне (побудова іміджу політичних лідерів, його використання в PR) значення.

В основу психологічних досліджень цього спрямування, зазвичай на раціональному рівні, покладають такі фактори: вік, зовнішність, стать, інтелектуально-ділові та моральні якості, темперамент. Звернення до наукових праць засвідчує, що на підсвідомому рівні перевага надається суто "людським" рисам, що може бути свідченням їх відсутності у сучасних політиків.

При цьому дослідники виявили наявність певної суперечності між свідомими (раціональними) і неусвідомленими уявленнями. Так, М. Хоменко, ґрунтуючись на результатах емпіричних даних, робить висновок про існування незначної кореляції між уявленнями про реальних політиків і образом "ідеального" політичного лідера. І, навпаки, простежується досить тісний взаємозв’язок між іміджем політичного лідера і типом особистості людини [11].

Сучасні дослідники стверджують, що сприйняття образу політичного лідера часто має ірраціональний, емоційний, підсвідомий характер. Зважаючи на те, що свідомі та підсвідомі уявлення можуть не співпадати, повноцінне їх вивчення, на думку О. Шестопал, має включати три взаємопов’язані аспекти:

  • вивчення раціонального рівня сприйняття політиків;
  • аналіз підсвідомого (емоційного) рівня цього сприйняття;
  • порівняння цих компонентів [12].

Серед найбільш поширених методик, до яких звертаються дослідники при вивченні підсвідомих уявлень, найчастіше застосовуються: проективні методики (О. Вознесенська), метод кольорових асоціацій (М. Андріанов), образи тварин (О. Шестопал, Т. Новикова-Грунд), методика незакінчених речень (Т. Тамакова), методика портретних виборів Л. Сонді (Н. Ілюхіна, Є. Дорофеєв, М. Дроздова).

О. Вознесенська робить спробу віднайти несвідомі структурні детермінанти феномена, що розглядається, реконструкції очікувань електорату за первинними образами колективного несвідомого та інтерпретації цих образів за допомогою давньоукраїнської бестіарної символіки. З цією метою дослідниця використовує проективні методики, які відкривають нові перспективи у психологічних пошуках глибинного підґрунтя електоральної активності. Такі методи, на переконання автора, можуть бути використані при вивченні очікувань електорату в період передвиборчих кампаній, а одержані результати – при створенні та кореляції іміджу політичних діячів [5].

Вивчення уявлень електорату щодо образу ідеального політичного лідера засвідчує, що вони не стабільні. Звернення до психологічних досліджень дозволяє, наприклад, простежити, як в міру розвитку українського суспільства змінювалися вимоги населення до психологічних рис політичного лідера. Так, під час президентських перегонів 1999 року всім претендентам на перемогу бракувало рішучості, послідовності, витримки, схильності до компромісу і тонкого розрахунку. Звідси випливає, що імідж політичного лідера (за результатами соціально-психологічних моніторингів) пов’язувався з втіленням образу "сильної особистості".

Прогнозуючи результати президентських виборів 2004 року, В. Зливков зазначав, що, з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні на той час, для іміджу переможців першого туру найбільш характерними були такі ознаки, як високий рівень кваліфікації; прагматизм майже на межі безпартійності; обов’язкова критика всіх гілок влади за те, що в країні створено не ринкову, а перерозподільчу економіку, яка працює в інтересах не багатьох осіб.

Під час виборів 2004 року жоден з головних претендентів на посаду Президента України не міг похвалитися однозначними перевагами перед суперником. Так, щодо рівня кваліфікації можна стверджувати, що обидва мають досвід державної діяльності. Прагматизм у програмі був більше притаманний В. Януковичу. А що стосується критики влади, то тут пальму першості слід віддати В. Ющенкові. В. Янукович вдавався до критики лише перед третім туром виборів. Така ситуація не забезпечувала відчутної переваги жодному з претендентів, що й засвідчили результати голосування.

За оцінками О. Бандуровича, М. Чурилова і О. Стегнія, пріоритетними для громадян України в той період були такі психологічні риси політичного лідера, як порядність, чесність, доброта, рішучість, уміння переконувати, сильна воля, наявність команди, яку позитивно оцінюють виборці, високі організаторські здібності [2].

Проблема політичного лідера у вимірі його психологічних якостей не обмежується наведеними вище аспектами. Її ґрунтовне опрацювання потребує різнопланового вивчення, що передбачає занурення як в теорію питання, так і здійснення цілеспрямованих різнорівневих емпіричних досліджень. Автором статті зроблено спробу визначити основні напрями, які сьогодні перебувають у фокусі уваги вітчизняних науковців, котрі звертаються у своїй роботі до питань політичного лідерства з погляду психології.

Література

  1. Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. – Киев - Донецк: Ровесник, 1993. – 32 с.
  2. Бандурович О., Стегний А., Чурилов Н. Образ лидера: представления и предпочтения жителей Украины // Социс. – 2003. - №3. – С. 38 - 41.
  3. Васильєв В. К. Методика экспертной оценки лидерских качеств // Теоретические и прикладные вопросы психологии / Под общ. ред. проф. Крылова А. А. – СПб., 1996. – С. 112.
  4. Васютинський В. Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктної взаємодії // Соціальна психологія. – 2003. - №1. – С. 40 - 50.
  5. Вознесенська О. Бестіарні образи ідеальних політиків в уявленні молоді // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 110.
  6. Головатий М. Ф. Політична психологія: Навч. -посіб. - К.: МАУП, 2001. – С. 66 - 67.
  7. Зливков В. Виборча кампанія "Президент-2004". Тенденції конструювання іміджу вірогідного переможця // Соціальна психологія. – 2004. - №1. – С. 26.
  8. Кияшко Л. А. Психологические факторы формирования стереотипов восприятия политических лидеров // Сборник науч. трудов. – Донецк, 1999. – С. 65 - 71.
  9. Парыгин Б. Д. Социальная психология: Проблемы методологии, истории и теории. – СПб., 1999. – С. 250.
  10. Скнар О. Соціально-психологічні моделі поведінки політичних лідерів // Соціальна психологія. – 2004. - №3. – С. 39 - 46.
  11. Хоменко М. Образ політичного лідера в уявленні студентів // Соціальна психологія. – 2004. - №1. – С. 46 - 52.
  12. Шестопал Е. Б. Теоретико-методологические проблемы исследования образов власти // Психология восприятия власти / Под ред. Е. Б. Шестопал. – М.: СП "Мысль", 2002. – 244 с.


18.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!