Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Сучасна політична дидактика: проблеми становлення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасна політична дидактика: проблеми становлення. Реферат

Необхідно усвідомити ключову роль політичної освіти у формуванні сучасної політичної культури громадян, яка виступає своєрідною умовою стабільного просування країни шляхом демократизації. Реальне, а не декларативне прагнення політичних сил демократизувати суспільне життя повинне спиратися на ґрунтовну, всеохоплюючу систему політико-правової освіти, яка не є екзотичним елементом всієї освітянської системи, а, навпаки, органічно належить до неї, є невід’ємною складовою її "тіла" і "духу"

Мета статті – зробити ще крок у вивченні питань потенціалу політичної освіти як чинника сучасного політичного процесу в Україні. Не претендуючи на всеохоплюючий аналіз проблеми, автор ставить завдання проаналізувати найважливіші аспекти розбудови сучасної системи політичної освіти в нашому суспільстві.

Демократичні зміни, що відбулися за час існування молодої української держави, висунули на порядок денний проблему формування відповідної суспільної свідомості. І це природно: чим більше демократизується суспільство, тим гостріше постає потреба в знаннях про людину, історію країни. Тоталітарна система не потребує висококультурної, високоосвіченої людини. Їй потрібен вузький фахівець, який сумлінно виконує конкретне завдання. І не більше.

У демократичному суспільстві кожен громадянин має бути універсально освіченим, що дозволить йому "жити по-людськи", тобто не стати об’єктом маніпуляцій. Демократія несумісна з неуцтвом. Вона відкидає його, а коли виявляється неспроможною впоратися з цим завданням, то неминуче деградує до диктатури. Демократичні свободи тільки тоді дають відчутні плоди і для особистості, і для суспільства, коли спираються на високу компетентність громадян. Відтак демократія без повноцінної освіти неможлива. З іншого ж боку, повноцінна освіта неможлива без демократії.

Незважаючи на огром ухвалених в Україні документів [1 – 5], покликаних спрямувати розвиток освіти і виховання відповідно до сучасних вимог, лишається не до кінця з’ясованим питання про методи розв’язання таких завдань, як формування активного, свідомого громадянина, підготовленого до участі в економічному, культурному і політичному житті. Ключовими лишаються проблеми формування громадянської культури членів суспільства, ґрунтованої на демократичних цінностях, свідомій участі в політичному житті, умінні користуватися легальними засобами і прийомами виборчого механізму для підтримки політичних сил, націлених на реалізацію об’єктивних інтересів більшості суспільства.

На жаль, сучасний стан нашого розвитку не може не викликати тривоги за долю демократичного ладу в країні. Передусім турбує негативне ставлення значної частини громадян до демократії як однієї з найважливіших людських цінностей. Це обумовлюється сприйняттям нинішніх негараздів як наслідку становлення демократичного ладу. Таке становище свідчить про певні проблеми формування сучасної громадянської культури.

Простий аналіз дозволяє твердити, що серед найважливіших засобів формування такої культури безумовно має бути державна система політичної освіти, діяльність багатьох недержавних організацій, фондів, об’єднань, політичних партій, засобів масової інформації тощо. При цьому, на нашу думку, головну роль у цьому відіграють інституції, які організують цілеспрямований процес політичної соціалізації, будучи включеними в систему громадянської політичної та правової освіти населення.

Підтверджує важливість таких аспектів те, що взаємозв’язок політичного розвитку і політичного виховання досліджувався ще з античних часів. Класики філософської думки протягом не одного сторіччя намагалися розкрити механізм взаємодії політичних процесів з типом громадянина, його культурою, які зароджувалися в надрах попереднього державного устрою [6; 7].

Західна політична думка відгукнулась на виклики новітніх часів потужною низкою наукових досліджень [8 – 16], положення яких стали основою вивчення питань формування сучасної громадянської культури. На жаль, проблеми її формування засобами політичної освіти й досі не посіли гідного місця у дослідженнях українських науковців. Та все ж можна спостерігати певне зростання уваги до цієї проблеми. В основному це проявляється в активізації досліджень з формування системи громадянської освіти і механізмів політичної соціалізації молоді [17 – 21].

Тут, у першу чергу, належить звернути увагу на необхідність усвідомлення суб’єктами політичного процесу значущості політичної освіти як своєрідного "компаса" у пізнанні політичного світу та одного з найважливіших чинників стабільності, передбачуваності й керованості нашого суспільства, що продовжує перебувати в перехідному стані. Політична освіта може виступити своєрідним механізмом формування громадянського суспільства та його включення, поряд з державою, у вирішення регіональних і глобальних проблем.

Посередницька роль політичної освіти між процесом пізнання політичного світу і його перетворенням ґрунтується на об’єктивних законах. Адже свідомо змінювати щось у політичному житті можна, лише розуміючи об’єктивний зміст політичного процесу та можливі шляхи і засоби досягнення бажаних змін. Життя доводить, що не досить усвідомлення цих аспектів лише частиною суспільства. Для ненасильницького реформування політичних відносин необхідна свідома діяльність абсолютної більшості громадян, які, незважаючи на труднощі, викликані змінами, спроможні виступити активними учасниками перебудовчих заходів для подолання перешкод на шляху вдосконалення суспільних взаємовідносин.

Загалом йдеться про певний комплекс цінностей, умінь і знань громадян, сформованих системою політичної освіти, які забезпечують їм свідому участь і активну позицію в політичному житті, можливість визначити власні політичні інтереси та зіставити їх з інтересами всього суспільства. Саме такий комплекс політична наука кваліфікує як політичну культуру громадян.

Отже, необхідно усвідомити ключову роль політичної освіти у формуванні сучасної політичної культури громадян, яка виступає своєрідною умовою стабільного просування країни шляхом демократизації. Реальне, а не декларативне прагнення політичних сил демократизувати суспільне життя повинне спиратися на ґрунтовну, всеохоплюючу систему політико-правової освіти, яка не є екзотичним елементом всієї освітянської системи, а, навпаки, органічно належить до неї, є невід’ємною складовою її "тіла" і "духу".

Дехто у зв’язку з цим висловлює занепокоєння (і воно виправдане) щодо небезпеки використання інструментів політичної освіти і виховання, як і в радянські часи, для формуваня "єдиномислія", конформізму, нав’язування якоюсь політичною силою своїх ідеалів. Така небезпека безперечно існує. Але слід звернути увагу на те, що освіта, яка набирає рис ідеологічної обробки, перестає бути освітою і перетворюється на індоктринацію – систему насильницького насаджування безальтернативної доктрини.

Тому, коли говоримо про політичну освіту, то маємо на увазі застосування тих форм та інструментів поширення знань, які спираються, в першу чергу, на останні досягнення науки, зокрема політичної. Сам зміст наукових політико-правових знань є надійним запобіжником проти будь-яких намагань використати політико-правову освіту для нав’язування антидемократичних цінностей, корпоративних інтересів. Крім того, система політичної освіти повинна мати відповідні механізми контролю з боку як держави, так і громадськості – вони повинні стати гарантами об’єктивності процесу.

Наступна проблема вироблення державної стратегії освіти і виховання громадянина пов’язана з установками та позиціями самих вчителів у політико-освітньому процесі. Свого часу щодо цього М. Вебер зауважив: "Пророкові і демагогу не місце на кафедрі в навчальній аудиторії. Пророку і демагогу сказано: "Йди на вулицю і говори відкрито". Це означає йти туди, де можлива критика" [22, с. 722].

Одночасно слід визначити шляхи, умови досягнення саме такого становища в системі політосвіти. На нашу думку, однією з таких передумов є "клімат навчання". Якщо для нього характерні дискусії з актуальних проблем буття, самоврядні засади організації навчання, зустрічі з політиками, то це стає важливою протидією проявам упередженості викладання. Саме від цього залежать толерантність і конструктивна критика, несприйняття всього, що намагаються нав’язати. Нині, в умовах розмаїтості форм, методів і якості навчання, сама проблема клімату, в якому подаються знання, могла б стати предметом плідного дослідження педагогів, психологів, політологів і соціологів.

Проблеми розбудови системи політичної освіти далеко не вичерпуються ідеологічною заангажованістю викладачів. Ще необхідно звернути увагу й на проблему визначення змістових засад політичної освіти.

Догматизація знання, що розглядалася як сума істин, призначених для засвоєння, у недалекому минулому визначала і формальну "запитально-відповідальну" постановку навчання, його жорстку регламентацію та авторитарний стиль відносин викладача із слухачем. Нормативний характер системи політичної освіти зумовлювався не тільки закритістю тоталітарного суспільства, придушенням і відчуженням особистості заради "вищих" інтересів держави, але й освітньою традицією класичної науки.

В другій половині XX століття завершився перехід більшості фундаментальних наукових дисциплін до вивчення своїх об’єктів як систем, що самоорганізуються і саморозвиваються. Результати цих досліджень обумовили радикальну трансформацію механістичних поглядів на природу і суспільство, збагачення їх такими поняттями, як "нелінійні системи", "дисипативні структури", "флуктуація", "біфуркація", "коеволюція".

Змінилися уявлення про роль незворотних процесів, випадковості і хаосу в самоорганізації відкритих систем, до яких належить і суспільство. Ці поняття ключові для пізнання динаміки політичних процесів. Однак нове знання ще незадовільно відображається у вітчизняній політичній освіті, яка в цілому спирається на догми, котрі ще зберігаються на рівні повсякденної свідомості, та на традиційні механістичні уявлення.

Основні характеристики політичного знання: його постійна незавершеність, виключення оцінок, що претендують на істинність узагальнень, принципова відмова від моноцентричних уявлень на користь визнання співіснування різних, що не піддаються зведенню в єдине ціле, наукових ідей, стилів мислення, між якими можливий продуктивний діалог.

Зміна уявлень про політичне знання вимагає відмови від нормативної моделі освіти, що уніфікує людську індивідуальність і не лишає місця для пізнавальної ініціативи, на користь відкритої моделі. Відкрита система припускає, що процес навчання не може зводитися до простої передачі знання. Перетворення переданої інформації в знання відбувається через її творче осмислення реципієнтом: співвіднесення з фоновим знанням, особистим досвідом і переживаннями, нормами соціального оточення.

Різноманіття завдань, що постають перед суспільством, вимагає індивідуальної ініціативи, отже й індивідуальної розмаїтості. Людська індивідуальність стає основою системи суспільних зв’язків у відкритому суспільстві, а її вільний розвиток – необхідною умовою його розвитку. Імператив системи освіти для відкритого суспільства – розвиток інтелектуальних здібностей, необхідних для активної творчої участі в життєдіяльності суспільства, включаючи допитливість, схильність до критичного аналізу.

Відкрита модель політичної освіти переносить центр ваги з репродуктивних форм навчання на продуктивні. Відповідно радикально міняються й відносини між тим, хто навчає, і тим, кого навчають. Сучасний навчальний процес передбачає перехід від авторитарного керування і підпорядкування до співробітництва і співтворчості.

Розвиток інтелекту відбувається насамперед через організацію індивідуальної роботи тих, хто навчається. Самостійна праця сприяє виробленню навичок формування власних суджень у процесі аналізу матеріалів і підготовки письмових звітів та усних повідомлень. При зіставленні різних позицій і установок виробляється здатність логічно мислити. Розвиток уміння чітко і доступно викладати та захищати власну позицію, вислуховувати думки опонентів і дискутувати сприяє формуванню відкритої політичної культури.

Істотний елемент освітнього процесу у відкритій моделі – створення сприятливих умов для активного осмислення інформації. Це залучення тих, кого навчають, до дослідницьких проектів, їх участь у публічних дискусіях.

Підбиваючи підсумки, необхідно зробити загальний висновок: політична освіта є одним з найважливіших ендогенних чинників політичного процесу, який впливає на стабільність, ефективність і перспективи подальшого розвитку системи. Цей висновок ґрунтується на тому, що політичний світ в його просторово-динамічних характеристиках і "людина політична" становлять єдиний комплекс, і саме політична освіта покликана удосконалювати і гармонізувати їх взаємодію.

Крім цього, слід відзначити, що проблеми політичної освіти в Україні вимагають подальшого ґрунтовного вивчення. Зокрема особливої уваги потребує питання включення політичних знань в освітні програми, розробки дидактики політосвіти, яка б відповідала перехідному періоду суспільства, сприяла формуванню знань і громадянських навичок, які відповідають змістові сучасних процесів в Україні і світі.

Людина в демократичному суспільстві живе в багатовимірному просторі культури. Її буття визначається тим, якими мовами культури вона володіє. Тут кожен обирає свій шлях.

Завдання системи освіти полягає в тому, щоб надати всім, хто навчається, широкі можливості вибору, навчити кожного вільно рухатися в просторі ідей, у світі образів, поглибити мислення й емоційне сприйняття дійсності, допомогти виробити цілісний погляд на світ, сформуватися повноцінним громадянином.

Демократизація освіти — найважливіша складова процесу демократизації світової спільноти. Вона стосується й управління освітою, й реалізації навчального процесу. Демократизація проникає й у сам зміст освіти, що все більше орієнтується на реалізацію в її системі невід’ємних прав людини.

Держава в демократичному суспільстві не має права нав’язувати тому, хто навчається, будь-які світоглядні цінності. Але вона зобов’язана зробити все, аби вільне самовизначення особистості здійснювалося усвідомлено, на основі фундаментальних знань.

Література

  1. Закон України "Про освіту" // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №21.
  2. Закон України "Про загальну середню освіту" // Голос України. – 1999. – 23 червня. – С. 5 – 7.
  3. Закон України "Про професійно-технічну освіту". – Голос України. – 1998. – 10 березня. – С. 6 – 9.
  4. Указ Президента України № 1322 "Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні" // Офіційний Вісник України. – 2000. - № 50.
  5. Постанова Кабінету Міністрів України №1697 від 15 вересня 1999 р. "Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" // Офіційний Вісник України. – 1999. - № 37.
  6. Див.: Платон. Государство // Платон. - Собр. соч. в 4 т. - Т. 3. - М., 1994.
  7. Монтескье. О духе законов. – Ч. 1. – Кн. 4. – О том, что законы воспитания должны быть в соответствии с принципами образа правления. – СПб., 1990.
  8. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. 1992. - № 4. - С. 122 – 134.
  9. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. М., 1993.
  10. Даль Р. А. Полиархия, плюрализм и пространство. Последствия исторических сдвигов, связанных с изменением пространства // Антология мировой политической мысли. В 5 т. - Т. П. Зарубежная политическая мысль. XX в. / Ред. Т. А. Алексеева и др. М., 1997.
  11. Дарендорф Р. После 1989. Мораль, революция и гражданское общество. Размышления о революции в Европе. М., 1998.
  12. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование. М., 1997.
  13. Луман Н. От полицейского государства к правовому государству // Антология мировой политической мысли. В 5 т. - Т. II. - М., 1997.
  14. Матц У. Идеологии как детерминанта политики в эпоху модерна // Полис. - 1992. - № 1 – 2.
  15. Растоу Д. А. Переходы к демократии: попытка динамической модели // Полис. - 1996. - № 5.
  16. Турэн А. Что означает демократия сегодня? // Антология мировой политической мысли. В 5 т. - Т. П. - М., 1997.
  17. Про концепцію громадянського виховання дітей і молоді // Постанова президії Академії педагогічних наук України від 19 квітня 2000 р. – Протокол №1-7/4-49.
  18. Васютинський В. Про особливості електорального самовизначення громадян України // Українські варіанти. – 1998. -№1. – С. 37 – 41.
  19. Вашутін О. Політична соціалізація молоді в сім’ї і становлення політичної психології індивіда // Людина і політика. – 2000. - № 5. - С. 67 – 71.
  20. Шахтемірова О. Ціннісні орієнтації та політична свідомість // Нова політика. – 1999. -№4. – С. 24 – 27.
  21. Остапенко М. Політична свідомість студентської молоді в сучасній Україні // Нова політика. – 1999. – №4. – С. 28 – 32.
  22. Вебер Макс. Наука как призвание и профессия // Вебер М. Избр. произв. – М., 1990. – С. 721.


14.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!