Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політологічне визначення держави та його специфіка. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політологічне визначення держави та його специфіка. Реферат

Держава є або конкретно-історичним феноменом, або може зводитися до системи правління (інститути влади, причетні до здійснення різних форм політичного впливу), політичної системи (сукупність політичних інститутів та відносин між елементами політичної влади) чи політичного порядку (суспільний порядок, зумовлений і сформований політичною владою). Відтак робиться висновок про надмірну абстрактність поняття, а отже й про його низьку евристичну ефективність

Спроби вирішити питання про ступінь автономності державної влади, цілі та засоби державного управління, можливості й межі легітимного державного впливу на суспільні відносини, механізми взаємодії інститутів гілок державної влади передбачають необхідність концептуального розуміння того, чим є держава і в якому сенсі це поняття вживається. Те ж саме, про що пише, зокрема, М. Хеттіх, є слушним і тоді, коли предметом аналізу стає політика як така.

Адже, визначаючи її як діяльність, пов’язану з державою, слід усвідомлювати, що чіткість розуміння цього поняття завжди залежатиме від чіткості розуміння поняття держави [1]. Водночас характер визначення поняття держави суттєво впливає і на практичну діяльність політичних сил, насамперед політичних партій (ця проблема аналізувалася М. Диманісом на прикладі Німеччини [2]), різних державних установ, органів влади.

На актуальність розробки зазначених питань вказує, зокрема, С. Елкін. На підставі аналізу масиву політологічних досліджень, здійснених у період з кінця 1960-х до середини 1980-х років, він виокремив невелику кількість авторів, які присвятили свої праці проблемі розробки єдиної концепції демократичної державної влади (насамперед це ровідки Дж. Неттла, П. Еванса та Д. Норта) [3].

Отже, найперше, на що слід звернути увагу, це аргументи щодо неможливості визначення понять держави і демократичної державної влади як змістових концепцій. Перша група зауважень пов’язана з тим, що на практиці ми ніколи не маємо справи з державою як такою — існують лише органи державної влади (які в демократичних країнах репрезентуються окремими гілками державної влади), державні політичні та правові інститути, юридичні норми і приписи, політичні групи, рухи, організації, партії тощо.

Інакше кажучи, держава є або конкретно-історичним феноменом, або може зводитися до системи правління (інститути влади, причетні до здійснення різних форм політичного впливу), політичної системи (сукупність політичних інститутів та відносин між елементами політичної влади) чи політичного порядку (суспільний порядок, зумовлений і сформований політичною владою). Відтак робиться висновок про надмірну абстрактність поняття, а отже й про його низьку евристичну ефективність.

Друга група аргументів ґрунтується на класичному ліберальному підході до розуміння політичного процесу як політичної інтеракції окремих індивідів та їх груп (які можуть певним чином інституціюватися), а тому, на думку прихильників цього напрямку, досліджуючи феномен політичної влади, маємо звертатися саме до вивчення взаємодії окремих суспільних груп, а не держави як такої. Такий підхід до розуміння держави в політології не став панівним (представниками цієї інтерпретації були, зокрема, А. Бентлі, Д. Труман, Т. Лоуї).

Обидва наведені аргументи досить часто виринають у тому чи іншому контексті, коли йдеться про визначення поняття держави і демократичної державної влади.

Тим часом існують й інші концепції. Одна з них передбачає вузьке розуміння держави, визначає її як "одиницю дії" або як один з можливих суб’єктів ухвалення політичних рішень. Відповідно до цього підходу, держава – це такий же політичний елемент, як і інші (політичні партії, громадські рухи, групи інтересів тощо), що має повноваження приймати політичні рішення, спроможний впливати на формування політичного простору і головним призначенням якого є здійснення управлінських процедур.

Таке розуміння держави передбачає майже повну редукцію цього поняття до поняття уряду та урядової діяльності, коли остання тлумачиться як колективне функціонування уповноважених державних органів та агенцій, через які реалізуються основні управлінські рішення. Ця концепція найближча до ліберальної теорії держави як сукупності рольових політичних дій окремих індивідів та їх груп. Тому не дивно, що до неї здебільш апелюють теоретики лібералізму, схильні до плюралістичного розуміння демократії. Хоча існують і винятки з цього правила. Так, ідея жорсткої дихотомії між "слабкою" та "сильною" державою С. Креснера, далекого від ліберальної традиції (мається на увазі його праця "Захищаючи національний інтерес" [4]), майже цілком виводиться з вузького поняття держави як агента політичних та управлінських дій.

Наступний підхід до визначення поняття держави тлумачить її як принцип організації, що об’єднує в певну систему діяльність численних інститутів управління суспільством, або, інакше кажучи, як сукупний державний апарат. Прикладами такої інтерпретації можуть бути дефініції Р. Даля ("держава — це елемент політичної системи, який складається з представників населення певної території, уповноважених здійснювати управлінські повноваження, та уряду" [5]) чи К. Гаджієва ("держава — це комплекс інститутів, установ та організацій, кожна з яких виконує свої специфічні функції законодавчого, виконавчого та судового характеру" [6]).

Незважаючи на те, що, з першого погляду, ця концепція дуже схожа на попередню, між ними є суттєва різниця. Зокрема, в другому випадку держава розглядається не лише як результат математичного додатку органів–ініціаторів активності тих чи інших конкретних управлінських дій, а як загальна організаційна система, що не може бути редукована до її складових чи елементів (органів державної влади). Тобто, якщо у першій концепції основний наголос робиться на діях та рішеннях управлінських структур, на тому, як вони діють, то у другій йдеться про систему координації цих дій (якою і виступає держава).

Хоча, говорячи про принцип координації, представники цього напряму (С. Гантінгтон, Д. Белл, Е. Даунс, Е. Кінг та інші) мають на увазі не унеможливлення суперечностей та збоїв у системі управління (очевидно, подібна модель структурної організації органів державної влади – недосяжний ідеал), а існування незмінних базисних структурних відносин між органами держави, різними елементами бюрократичної системи та суспільством.

Не ставимо за мету висвітлити безпосередній зміст цих структурних відносин, але було б доречно продемонструвати, як така концепція держави спрацьовує на практиці. Зокрема, таке розуміння виявилося продуктивним при аналізі розвитку теорії соціальної держави (дослідження функціонування численних державних агенцій, покликаних сприяти поліпшенню соціального та економічного становища громадян, авторами якої є Г. Віленські, Дж. Гейдж, Р. Ганнеман, Ч. Тіллі), зростання ролі та чисельності апарату державного управління (Р. Роуз, А. Етціоні), дослідженні перехідних форм політичних систем, і, зокрема, такої форми державної влади, як авторитарно-бюрократична (Г. О’Доннелл, Д. Кольєр).

Третя концепція держави, до якої часто звертаються сучасні політологи, також виходить з того, що держава — це, насамперед, певна структура. Але вона розглядається не як базовий принцип організації управлінської діяльності, а як така, що спрямована на конституювання політичної влади і соціальних відносин. Інакше кажучи, держава визначається як соціальний клас, котрий має можливості своєю політикою впливати на інші соціальні класи. С. Елкін, описуючи цю концепцію, формулює її основну тезу так: "Держава — це правлячий клас".

Звичайно, саме поняття класу використовується тут не в традиційному марксистському чи навіть неомарксистському розумінні, а як узагальнююче поняття для всіх суб’єктів, які чинять (чи можуть чинити) політичний вплив на суспільство і суспільні відносини. А ці суб’єкти зовсім не обов’язково належать до тієї страти, яку Л. Альтюссер визначив поняттям "домінуючого класу". Тобто, по суті, цей підхід є наступним кроком у розширенні поняття держави, яке охоплює вже не просто відносини управління, а й низку інших соціальних і політичних відносин.

Четвертий підхід ще ширший: держава — це матеріальне вираження інституційного і законного порядку (це можуть бути експліцитно виражені у вигляді нормативно-правових приписів правила чи імпліцитні настанови у формі правових традицій), і одночасно такий механізм, завдяки якому можливе розв’язання суспільних конфліктів і впорядкування існуючих соціальних і економічних відносин. Одним з найвідоміших представників цієї концепції є Н. Ферніс. Хоча вперше такий спосіб розуміння держави запропонував ще Г. Кельзен, який визначав її як підкріплену суверенітетом ієрархію законів.

Отже, як засвідчує навіть побіжний огляд підходів до розуміння поняття, не можна ігнорувати, як зазначає А. Дегтярьов, наявність усього спектру визначень держави — від редукції її до апарату управління до найширшої інтерпретації як універсальної форми організації людської спільноти [7]. А тому, говорячи про державну владу, організацію системи державного управління, виконавчої влади тощо, маємо чітко визначитися, який зміст вкладаємо в поняття держави та з якою її концепцією солідаризуємося. Звичайно, однозначно визнати, яка з наведених концепцій найадекватніша, – справа кожного дослідника. Проте, застосовуючи запропонований К. Поппером метод фальсифікації, можемо принаймні встановити, які з них найменш ефективні. Очевидно, що перша, функціональна концепція є надто вузькою. Більше того, її застосування часто призводить до суттєвих методологічних помилок, у тому числі й при аналізі виконавчої влади.

Окреслюючи державу як суб’єкт дій (в нашому випадку навіть не дуже й важливо, про дії якого характеру йдеться: політичні, економічні чи будь-які інші), можемо легко поставити знак рівності між державою та конкретними органами управління. Тобто, по суті, йдеться про досить банальну логічну помилку: визнаючи існування держави, а також того, що вона неможлива без органів, які б реалізовували державну владу (чи то в законодавчій сфері, чи щодо виконавчої діяльності, а чи у здійсненні правосуддя), не маємо права вдаватися до протилежного твердження: органи державної влади (навіть найвищі) і є державою.

Такою ж неоднозначною видається, на нашу думку, і третя концепція держави як правлячого класу, оскільки для більшості сучасних суспільств чітко встановити, який саме клас є правлячим, вкрай складно (а інколи і взагалі неможливо). Для індустріально розвинених демократичних країн характерне "розмивання" відносин домінування, а для перехідних суспільств — утворення тіньових центрів влади, які не піддаються точній політологічній типологізації.

А тому застосування цієї концепції може призвести до того, що зміст поняття держави варіюватиметься залежно від суто емпіричних обставин політико-правового характеру. Тобто отримаємо регресивний ряд, у якому поняття "держава" збігатиметься з поняттям "країна" (чи навіть "країна певного історичного періоду свого розвитку"), а використання понять "демократична держава" та "демократична державна влада" взагалі втратить будь-який політологічний сенс.

В результаті лиш друга та четверта концепції уможливлюють процедуру, яку С. Елкін визначив як "ідентифікацію" держави [8], оскільки у кожному конкретному випадку можемо зафіксувати як базові організаційні принципи, що забезпечують діяльність інститутів публічної влади та адміністративного апарату, так і закони, які конституюють систему суспільного порядку. Ці два поняття С. Елкін пропонує позначати як моделі "Держава 1" і "Держава 2". "Держава 1" — це держава, витлумачена як апарат державної влади. "Держава 2" — це держава, представлена як юридично інституційована основа суспільного порядку. Для кожної з них характерний свій спосіб визначення системи і сутності державної влади, державного управління, співвідношення держави і суспільства.

Отже, використання поняття "демократична держава" при застосуванні моделі "Держава 1" передбачає, насамперед, існування демократичної державної влади чи таких відносин в її структурній організації, які б відповідали базовим принципам демократії. Тобто йдеться про політичні інститути, наявність яких дає змогу стверджувати, що управління державою є демократичним. До переліку таких основних інститутів, на думку Р. Даля, слід зарахувати:

  • виборність посадових осіб, завдяки чому реалізується представницький характер сучасного демократичного управління та контроль з боку суспільства за системою державного управління;
  • вільні періодичні вибори, які виключають можливості тиску на виборців з боку державної влади, в тому числі за рахунок такої форми примусу, як безальтернативне голосування;
  • свобода висловлення думки щодо проблем державного управління, коли громадяни набувають право не лише говорити про своє ставлення до дій органів державної влади, але й вдаватися до судового оскарження дій і рішень, що заподіяли шкоду окремим громадянам чи порушили їх конституційні права і свободи;
  • доступ до альтернативних джерел інформації, завдяки чому громадяни мають можливість отримувати об’єктивні дані про результати діяльності органів державного управління;
  • свобода асоціацій, яка передбачає можливість створення організацій громадян (політичних партій, груп інтересів, рухів тощо) для презентації і захисту своїх інтересів на рівні державної влади;
  • рівність конституційних прав для всіх громадян, що передбачає неможливість зазіхань на їхні права з боку державної влади.

Водночас демократичність держави у випадку "Держава 1" передбачає не лише наявність зазначених політичних інститутів, які зумовлюють організацію системи державного управління, але й певні відносини всередині самої системи. У зв’язку з цим можна виокремити загальні та спеціальні ознаки. До перших належить, наприклад, принцип поділу державної влади, що поєднується із запровадженням принципу стримувань і противаг [9].

Тобто суб’єктом демократичного управління суспільними справами ніколи не може бути якийсь один орган державної влади. По суті, сама функція управління державою і суспільством виявляється поділеною на три сфери (законодавчу, виконавчу і судову). До спеціальних ознак демократичного державного управління належать принципи поєднання в ньому субординаційних, координаційних та реординаційних зв’язків, відповідальності органів управління за свою діяльність, прозорості в процесі прийняття управлінських рішень.

У випадку ж використання моделі "Держава 2" отримуємо дещо інший "набір" ознак демократичної держави:

  • верховенство права, що також передбачає його загальність, самостійність, позапартійність і деідеологізованість;
  • юридична форма діяльності всіх без винятку органів державної влади, їх посадових осіб, яка включає організаційно-правовий (законодавче визначення структури, компетенції та форм діяльності суб’єктів реалізації державної влади) і процедурно-процесуальний (нормативна регламентація особливостей процедур розгляду та вирішення питань і прийняття рішень органами державної влади) аспекти;
  • правова і політична інституціоналізація органів державної влади, тобто неможливість утворення "тіньових", а тому виключених зі сфери нормативно-правового регулювання, осередків влади;
  • зв’язаність держави правами й свободами людини і громадянина, так званими позитивними і негативними правами;
  • наближення законодавчих норм до правових (а в ідеалі їх повна тотожність, оскільки законодавчі норми, як демонструє політико-правовий досвід, далеко не завжди можуть бути правовими) і забезпечення дієвості системи реалізації прав людини і громадянина;
  • легітимність закону як один з аспектів загальної концепції легітимного порядку та легітимної влади, яка передбачає відповідність соціальних дій керівників і підлеглих загальній ідеї, що панує в суспільстві [10].

Окрім наведених концепцій держави існує і принципово інший підхід до наукового визначення цього поняття. Йдеться про досить поширену методологічну позицію, яка полягає у встановленні основних рис держави. Так, згідно з різними класифікаціями, виокремлюють різну кількість необхідних ознак (єдність території, наявність чітко встановлених державних символів, відокремлення публічної влади від суспільства, суверенітет, наявність законів, монополія на легальне застосування сили, право стягувати податки, представництво суспільства як цілого [11]).

Ми свідомо не зверталися до цього кола визначень, оскільки всі вони фіксують інтегративне поняття держави (що, звичайно, є необхідною складовою політико-правової теорії), яке унеможливлює подальший перехід до розгляду такої форми, як демократична держава, і такого явища, як демократична державна влада.

Література

  1. Хеттих М. Основные понятия политической науки // Актуальные проблемы современной политической науки. — М., 1991. — Вып. 4. — С. 24.
  2. Диманис М. Концепция государства в современной политической культуре Германии // Актуальные проблемы Европы. — М., 1997. — № 2. — С. 32— 52.
  3. The Democratic State. Studies in Government and Public Policy / Ed. by R. Benjamin, S. L. Elkin. — Lawrence: UP of Kansas, 1985. – Р. 22.
  4. Krasner S. Defending the National Interest. — Princeton, N. J.: Princeton U. P., 1978.
  5. Даль Р. А. Современный политический анализ // Актуальные проблемы современной политической науки. — М., 1991. — С. 51 — 96.
  6. Гаджиев К. Введение в политическую науку. — М.: Логос, 2000. — С. 93.
  7. Дегтярев А. А. Основы политической теории. — М., 1998. – С. 135.
  8. The Democratic State. Studies in Government and Public Policy / Ed. by R. Benjamin, S. L. Elkin. — Lawrence: UP of Kansas, 1985. — Р. 28.
  9. Силенко Л. М. Система стримувань і противаг як гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. — Дніпропетровськ, 1999. — С. 61.
  10. Теория права и государства / Под ред. Г. Н. Манова. — М.: Изд-во БЕК, 1995. — С. 154.
  11. Політологія: історія та методологія /За ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров’я, 2000. — С. 293 – 294.


13.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!