Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політико-семантичний простір. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політико-семантичний простір. Реферат

У рефераті подано відомості про якісні характеристики політико-семантичного простору сучасного українського суспільства

Аналіз політико-семантичного простору як сучасного українського суспільства загалом, так і окремих, соціальних груп дав підстави для формулювання тези про семантичний ізоморфізм політичної свідомості або, радше, про часткову неізоморфність політико-семантичних просторів різних соціальних суб'єктів.

Порівняльне вивчення свідомості різних суб'єктів (носіїв) є можливим лише за умови значної змістової та структурної аналогічності утворюваних цією свідомістю політико-семантичних просторів. Ці різні простори мають бути ізоморфними один одному, інакше-бо їх зіставлення і якісне порівняння стає неможливим.

За великою міркою цілковито ізоморфних просторів не буває взагалі — ані індивідуальних, ані групових, ані масових. Навіть більше, зафіксований сьогодні простір індивіда чи групи з плином часу розвивається, змінюється і відтак перестає бути ізоморфним самому собі. За приклад тут можуть правити варіанти політико-семантичного простору сучасного українського суспільства, реконструйованого за даними досліджень 1994, 1995 і 1996 рр.

В основі всіх цих просторів лежать аналогічні фактори — ставлення громадян до політичних та економічних реформ і ставлення до незалежності та національного відродження. Але за рік—два відбулися істотні зміни. Спочатку в змісті першого фактору зросла питома вага економічних питань, які за своїм значенням майже зрівнялися з ідеологічними, а потім цей фактор розщепився на два окремі. Зміст другого фактору дедалі більшою мірою зосереджувався навколо мовної проблеми.

Зрозуміло, що чим ближчими за своїми змістовими та структурними характеристиками є різні семантичні простори, тим точнішому й ґрунтовнішому порівнянню вони піддаються.

Очевидно, найбільше аналогій політико-семантичний простір українського суспільства може мати з просторами інших пострадянських спільнот, насамперед народів, що є найближчими до українців своїм менталітетом та історичними долями, — білорусів, росіян, молдован. Що віддаленішими є народи, то більше відмінностей виявлятиметься між відповідними просторами.

Водночас десятиріччя спільного перебування у складі Російської імперії та Радянського Союзу привели до формування потужних семантичних шарів, які є схожими, подібними у свідомості всіх народів, що їх населяли. Є навіть підстави говорити про наявність таких собі "радянських" архетипів, які істотно відрізняють сьогоднішню свідомість мешканців пострадянських країн від свідомості громадян інших, хоча б і сусідніх, держав.

Річ тут не тільки в значущості тих чи тих політичних проблем для масової (індивідуальної, групової) свідомості. Ідеться й про специфіку їх бачення, суб'єктивного відображення громадянами — представниками різних суспільств, різних соціальних груп. Адже безумовно по-різному сприймають та оцінюють економічні реформи або державну незалежність представники наукової інтелігенції і працівники сфери обслуговування, студенти і пенсіонери, військовослужбовці і працівники сільського господарства.

Так, наприклад, у вже згадуваних дослідженнях київська молодь як відносно прогресивніша та освіченіша соціально-демографічна група виявила здатність до тоншої диференціації політичних реалій, ніж сукупна більшість громадян республіки, і майже на два роки раніше продемонструвала ті тенденції, які згодом поширилися на свідомість усього суспільства.

Відрізняється між собою, і вельми істотно, структура поглядів мешканців різних регіонів України, передовсім Сходу і Заходу. А ще більшою могла б виявитися різниця між політико-семантичними просторами громадян України і, наприклад, держав Балтії, Закавказзя, Середньої Азії.

Видається правдоподібним припущення, що саме більша чи менша неізоморфність політико-семантичних просторів індивідів і груп є основною психологічною причиною їхнього ідеологічного та політико-психологічного егоцентризму.

Дослідження, що проводяться на основі моделей політико-семантичних просторів, актуалізовують проблему порівняння різних просторів, зведення їх до якогось "спільного знаменника". Кожний окремо взятий політико-семантичний простір має, зрозуміло, складну структуру. Одна з головних його характеристик полягає в неоднорідності, нерівномірності, негомогенності політико-семантичного простору.

Річ, однак, не лише в тому, що належить знати і зважати на ті чи ті якісні характеристики даного явища. Ідеться про те, що отримуваний у дослідженнях негомогенний семантичний простір — це лише модель простору реального, якому саме й притаманна більша чи менша хаотичність, невпорядкованість, сумбурність.

Можна гадати, що цей реальний простір є ще більш негомогенним, ніж простір-модель. Адже вже сама процедура психосемантичного дослідження неминуче впорядковує, систематизовує його, вичленовує основне (тобто, власне кажучи, моделює), тоді як реальна політична свідомість виявляється незрівнянно складнішою, різноплановішою та багатомірнішою.

Розгляд моделі політико-семантичного простору підводить до такої образної аналогії: цей простір можна порівняти з простором космічним, де великі та надвеликі зірки — це щось на зразок таких собі "категоріальних вузлів" свідомості, навколо яких зосереджуються і до яких тяжіють інші, менш значущі проблеми й позиції.

У семантичному "космосі" утворюються своєрідні "острівці", де концентруються найбільш актуальні, хвилюючі та очевидні проблеми ідеологічного, світоглядного, політичного характеру, такі, що справляють найсильніший вплив на зміст і стан суспільних настроїв. Інші проблеми, що самі по собі не спроможні утворювати самостійної структури, своєю наявністю, своїм тяжінням підсилюють, підживлюють ті ланки ("вузли"), що є порівняно вагомішими, жорсткішими, виразнішими.

До речі, таке образне порівняння простору масової свідомості з простором космічним є доволі традиційним.Наприклад, Б. Грушин писав, що суспільна свідомість — це цілий Всесвіт, зі своїми галактиками, сузір'ями, зірками першої, другої і — тут же, зовсім поряд — сотої, тисячної величини, Всесвіт живий, такий, що розвивається [14].

Простір поблизу таких "вузлів" відтак викривлюється і спотворюється, утрачає рівномірність і поступовість. Через це традиційне соціологічне опитування часто не в змозі дати чітку картину стану масової або групової свідомості. У таких дискретних зняттях інформації втрачаються нескінченно численні зв'язки й переходи між суб'єктивно значущими проблемами та ідеями, не фіксується або фіксується дуже приблизно їх різна питома вага в суб'єктивному просторі свідомості. Потрібними відтак стають більш тонкі методи наукового проникнення в суть досліджуваних явищ.

Що більшою є суб'єктивна значущість певної ідеї для індивідуальної, групової чи масової політичної свідомості, то сильніше викривлюється навколо неї політико-семантичний простір. Один із найпоказовіших прикладів у сьогоднішньому політичному житті — ідея (проблема) патріотизму-націоналізму. Що виразніше домінує відповідна категорія ("ненька Україна", "матушка Россия") і пов'язані з нею світоглядні постави, то більшою мірою всі інші політичні та навколополітичні проблеми розв'язуються через призму ставлень і позицій саме з приводу цього питання.

Категоріальні "вузли" і зв'язки між ними утворюють певний "кістяк", "каркас" семантичного простору. Цей каркас є відносно жорстким, сталим, стійким. Але не вічним. Цілком очевидно, що його структура зазнає більш або менш швидких змін. Значення одних елементів поступово посилюється, зростає. Роль інших, навпаки, зменшується.

Очевидно, є сенс і можливість вичленувати деякі універсальні, загальні, спільні "для всіх часів і народів" проблеми, які в людському суспільстві неминуче набувають політичного змісту. До них, мабуть, насамперед належать ті, що пов'язані зі здобуттям "хліба насущного", з досягненням особистої та групової безпеки, наявністю авторитетів, яким можна і треба підпорядковуватись. Ця проблема, однак, виходить за межі завдань нашого дослідження.

Описувані "категоріальні вузли" великою мірою зумовлюють алгоритми ідейно-політичної диференціації суспільства.

Поділ громадян на верстви, що розрізняються своїми ідеологічними та політичними орієнтаціями, відбувається насамперед на підставі різного ставлення до вузлових політичних проблем. При цьому, однак, за певних умов вирішальне навантаження може припадати не обов'язково на проблеми справді визначальні, а й на менш істотні, не варті, так би мовити, значної суспільної уваги. Часто ж такими можуть ставати проблеми й ідеї ніби штучно створені, заакцентовані, суто символічні (прапор, мова тощо), але обов'язково такі, що легко упізнаються й ідентифікуються основною масою громадян.

При цьому вони "приєднують" до себе, зорієнтовують на себе інші питання, позиції, світоглядні або близькі до таких настанови.

Проведений статистичний аналіз результатів усеукраїнських референдумів та президентських виборів 1991 і 1994 рр. привів до висновку, що порівняно більший вплив на вибір громадян справляли чинники, пов'язані зі ставленням до незалежності та відносин із Росією (тобто такі, що легше диференціювалися масовою свідомістю), ніж ті, які зачіпали проблеми ідеологічного та економічного реформування суспільства.

Сукупність вузлових політичних проблем стає основою, схемою для формування багатопартійної системи. Спільні погляди громадян на ті чи ті політичні проблеми (якщо абстрагуватися від обставин не світоглядного характеру) є передумовою їх гуртування, об'єднання в політичні партії.

Система партій великою мірою відображає структуру політико-семантичного простору суспільства. В отриманій нами моделі навколо позицій, утворених активістами певних політичних партій, об'єднуються більш або менш численні групи населення, які виразнішо тяжіють до тієї чи тієї партії.

Зафіксована 1994 р. відсутність найбільш "народної" лівоцентристської партії частково пояснювалася наявністю на той час психологічно та політично близької до народу потужної "партії влади", яка й задовольняла відповідні суспільні потреби. Дрейф деяких лівих і центристських партій у бік лівого центру, що спостерігався пізніше і триває дотепер, свідчить вочевидь про більш або менш усвідомлені прагнення партійців здобути якнайширшу соціальну базу.

Водночас не випадково в Україні практично немає партій, які б займали в політико-семантичному просторі реформаторсько-проросійські або антиреформаторсько-патріотичні позиції. Причина цього полягає насамперед у тому, що такі погляди є мало поширеними в суспільстві і тому суспільна потреба появи відповідних партій порівняно невелика, хоча, як зазначалося раніше, спостерігаються ознаки повільного наростання відповідних, поки що досить маргінальних настроїв.

Масова політична свідомість і поведінка — явище винятково складне, багаторівневе й багатопланове, яке навряд чи можна принципово підпорядкувати постійному цілеспрямованому керуванню. У масовій політичній свідомості поєднуються і взаємодіють, взаємо зумовлюються і протистоять одна одній дві складові, дві сторони, дві її сутності — власне політична свідомість (у вузькому розумінні, або політичне свідоме) і політичне несвідоме. Останнє існує остільки, оскільки взагалі існує несвідома психіка — індивідуальна і колективна, масова — та оскільки вона виявляється залученою, утягненою до політичного життя.

Взаємодія свідомих і несвідомих складових масової політичної свідомості (у широкому розумінні) істотним чином характеризує її зміст, стан, рух, тенденції й напрями розвитку. Несвідоме постає тут і як первинна, вихідна основа існування політичної психіки взагалі, що з неї згодом можуть виводитися її свідомі елементи, і як породження, результат пізнішої взаємодії свідомих сфер із реальністю та процесів психологічного витіснення за законами класичного психоаналізу.

Раніше розглядувані "категоріальні вузли" можна тепер проінтерпретувати в іншому ракурсі — як взаємодію, співвідношення свідомого і несвідомого. Якщо вузлові політичні проблеми — це сфера протистояння насамперед свідомих та усвідомлюваних інтересів і позицій, сфера, так би мовити, найбільш політична, то проблеми навколишні, неявно значущі або й просто другорядні сукупно утворюють масу свідомих і, переважно, несвідомих, усвідомлюваних і неусвідомлюваних прагнень, настанов, постав, і ця сфера є політичною, оскільки виявляється втягненою до політичних відносин, але вона ще більше є психологічною, такою, що з трудом піддається формально-логічним тлумаченням і цілеспрямованим впливам.

Така маса — це те, що першою чергою зумовлює ірраціональність людської — масової, колективної — психіки й поведінки. Саме вона робить масову (та й індивідуальну) політичну свідомість інертною і стереотипною. У межах простору політичної свідомості відбуваються певні, часом значні, процеси та зміни, але загальний стан, генеральна позиція змінюється дуже повільно й "неохоче". У цьому — одне з головних пояснень того, що масова свідомість в Україні та більшості інших пострадянських країн, попри весь викривальний пафос інтенсивної антикомуністичної й антирадянської пропаганди останніх років, залишається на позиціях, досить близьких до лівих поглядів.

Ще одна характеристика масової політичної свідомості, яка тут дається взнаки, — її амбівалентність, що, зокрема, є результатом взаємодії свідомого і несвідомого в масових політичних настроях. Вплив несвідомих чинників вагомо посилюється з огляду на брак досвіду реального політичного вибору громадян, що був неможливий за тоталітарного режиму. Такий стан усіляко підтримувався і плекався тодішньою владою, оскільки забезпечував їй майже цілковитий і незаперечний психологічний авторитет у більшості населення.

Аналіз такої ситуації, а також конкретні політико-психологічні дослідження дали змогу виявити принцип потенційної психологічної переваги офіційної позиції у впливі на масову політичну свідомість і поведінку.

Сфера ставлень громадян до влади є емоційно насиченою і значущою. З одного боку, це, очевидно, пояснюється тим, що даються взнаки традиції тоталітарного суспільства, де громадяни перебували майже в цілковитій залежності від держави і державної влади, під її контролем та опікою. Відтак формувалися інфантильні настанови особистої безпорадності та очікування обов'язкової державної підтримки й допомоги.

З іншого боку, таке становище має традиційне, що йде ще від З. Фрейда, психологічне пояснення, згідно з яким емоційна залежність дорослої особи від влади виводиться з дитячих комплексів психологічної залежності від батька — верховного судді, незаперечного авторитету, опікуна й володаря [56].

Отже, офіційна політична позиція, порівняно з позиціями інших структур, має у впливі на масову свідомість певну "фору", апріорі існуючу психологічну перевагу. Причому важливо підкреслити, що це саме психологічна перевага. Свою роль тут відіграють й інші обставини, наприклад, володіння засобами масової інформації, але передусім спрацьовують механізми, які спонукають як окремих громадян, так і широкі верстви населення підпорядковуватись, підлягати офіційно визнаним, знаним і знайомим авторитетам.

У зв'язку з цим належить зазначити, що за результатами кількох усеукраїнських опитувань у нас стабільно виділявся третій — четвертий за значенням фактор, зміст якого можна охарактеризувати як ставлення громадян до української загальнодержавної (київської) влади. І що цікаво, тут на одному полюсі опинялися регіони, які є явно протилежними за своїми політичними орієнтаціями — Галичина і Крим та Донбас. Натомість на протилежному полюсі об'єднувалися передусім центральні та північні області України.

Можна гадати, що саме сільськогосподарський центр є тим регіоном, де психологічне (не обов'язково політичне) прийняття існуючої влади виявляється найзначнішим. А ось у Галичині, з одного боку, та Криму й Донбасі, з іншого, ставлення до київського керівництва є психологічно більш відстороненим і відчутніше зумовлюється готовністю до протестних форм поведінки.

Література

  1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие. — М., 1990.
  2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.
  3. Банашак М., Форхольцер Й. Человек и власть. — М., 1973.
  4. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі. — К., 1993.
  5. Васютинський В. О. Масова політична свідомість українського суспільства як об'єкт політико-психологічного вивчення // Наукові студії з політичної психології: Матеріали звітної наук. сесії Наук. -практ. центру політ. психології АПН України 25 — 26 січня 1995 р. — К., 1995. — С. 9 — 22.
  6. Галин И. А. Социальное самочувствие // Социологический справочник. — К., 1990. — С. 352 — 353.
  7. Ганзен В. А., Юрченко В. Н. Системный подход к анализу, описанию и экспериментальному исследованию психических состояний человека // Психические состояния (Экспериментальная и прикладная психология, вып. 10). — Л., 1981. — С. 5 — 16.
  8. Гиддингс Ф. Основания социологии. — М., 1898.
  9. Головаха Е. И., Бекешкина И. Э., Небоженко В. С. Демократизация общества и развитие личности: От тоталитаризма к демократии. — К., 1992.
  10. Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. — К., 1994.
  11. Гордон Л. А. Социальная адаптация в современных условиях // Социолог. исслед. — 1994. — N 8 — 9. — С. 3 — 15.
  12. Горшков М. К. Общественное мнение: История и современность. — М., 1988.
  13. Гроф С. За пределами мозга. — М., 1993.
  14. Грушин Б. А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. — М., 1987.
  15. Давыдов А. А. Существует ли мера социальной гармонии? // Социолог. исслед. — 1988. — N 5. — С. 72 — 73.
  16. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений. — М., 1996.
  17. Дмитриев А. В., Степанов Е. И., Чумиков А. Н. Российский социум в 1995 году: конфликтологическая экспертиза (первое полугодие) // Социолог. исслед. — 1996. — N 1. — С. 6 — 23.
  18. Донченко Е. А. Социетальная психика. — К., 1994.
  19. Дюркгейм Э. Социология. — М., 1995.
  20. Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.
  21. Кирилюк Ф. М., Кремень Л. А., Ирхин Ю. В. Психология и политика: Учеб. пособие. — К., 1993.
  22. Козлова О. М. Развитие идеологий и социальные конфликты //Социолог. исслед. — 1993. — N 4. — С. 25 — 29.
  23. Кола Д. Политические партии, государство // 50/50. Опыт словаря нового мышления. — М., 1989. — С. 334 — 337.
  24. Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням. — К., 1981.
  25. Крамник В. В. Социально-психологический механизм политической власти. — Л., 1991.
  26. Кули Ч. Социальная самость. Первичные группы // Американская социологическая мысль. — М., 1994. — С. 316 — 335.
  27. Кучеpів І., Бекешкіна І., Головаха Є., Макеєв С. Економічна свідомість населення Укpаїни і економічна пpосвіта. — К., 1996.
  28. Лебон Г. Психология народов и масс. — СПб., 1995.
  29. Любивый Я. В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития. — К., 1993.


11.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!