Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Дослідження політичної самоідентифікації особистості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Дослідження політичної самоідентифікації особистості. Реферат

Самоідентифікація особистості - це процес солідаризації індивіда з певною політичною спільнотою, змістом та ідеологією соціальної групи, її політичними символами

Приступаючи до розробки проблеми політичної самоідентифікації особистості, насамперед треба знайти релевантний метод вивчення цього феномена. Такий метод у дослідженні генези, розвитку та зміни політичної ідентичності повинен задовольнити ряд потреб: бути гнучким для фіксування зв'язку об'єктивних умов життя з особистісними характеристиками індивіда; повинен враховувати динамічні життєві етапи політичної соціалізації; виявити системну ієрархію диспозиційних компонентів ідентичності; простежити динаміку політичної активності та залученості індивіда.

Таким методом, на нашу думку, для дослідження політичної самоідентифікації в процесі становлення громадянського суспільства може бути біографічний метод, який є специфічним засобом дослідження життєвого шляху особистості. Вивчаючи цей шлях, дослідник може виходити на різні об'єкти, в тому числі й на політичну ідентифікацію. При цьому даний об'єкт розглядається не як миттєвий знімок подій, а як їх безперервна множина, тобто множина політичних ідентитетів, яка виливається у вивчення динаміки життєвого шляху. "Біографічні дослідження спрямовані на пошук типового стосовно індивідуальних та групових ситуацій, зв'язків між індивідуальними біографіями та значними подіями суспільного життя" [І].

Початком застосування біографічного методу в соціології вважають п'ятитомну монографію У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі й Америці" - (1918-1920). В одному з томів була опублікована автобіографія, написана впродовж двох місяців на прохання Знанецького одним із польських емігрантів (майже 300 сторінок друкованого тексту). Звернення до такого роду досліджень було пов'язане з тим, що треба зважати на суб'єктивний бік соціальної дійсності, на свідомість діючих у ній індивідів. Йшлося не тільки про опис змін у соціальній структурі, а й про важливість психосоціальних процесів, які відбувалися у групах емігрантів з Польщі [2].

У біографіях Томас і Знанецький сподівалися знайти інформацію для аналізу взаємодії об'єктивних культурних цінностей та установок (attitudes) членів цього суспільства. Вважаючи, що ця взаємодія найважливішим процесом соціального життя, вони дійшли висновку, що такий різновид джерел є найкращим соціологічним матеріалом, а метод застосування цих даних - найвідповіднішим соціологічним методом [2].

Знанецький, у свою чергу, доводить, що автобіографію в соціології взагалі не слід розглядати як об'єктивний, достовірний опис автором фактів. Вона завжди є виразом суб'єктивного життєвого досвіду і, як всі звичайні висловлювання людей, не може претендувати на сувору відповідність фактам, її цінність у тому, що вона виражає цілісність безпосереднього і взаємопов'язаного життєвого ідосвіду індивіда, на відміну від розрізнених стверджень у стандартизоваиих опитуваннях.

Знанецький зазначає: "Індивід - це складний комплекс дій, кожна з яких співвідноситься з тим чи іншим об'єктом середовища; зрозуміти і визначити його самого можна лише в зв'язку з тими об'єктами, стосовно яких він діє чи намагається діяти. З іншого боку, соціологу байдуже чи усвідомлює сам індивід ці дії як саме він їх бачить, коли думає про них; соціолога цікавить, чи проявляються ці дії і як саме, чи впливають вони і яким чином ні безпосереднє оточення індивіда.

По-друге, соціолога не цікавить середовище "саме по собі", він не турбується про те, щоб відтворити його якомога точніше й об'єктивніше з точки зору ідеального незалежного спостерігача. Навпаки, він намагається побачити це середовище таким, яким його уявляє сам індивід, котрий у ньому живе і діє, аби дізнатися про ставлення автора біографії до середовища, про те, яким чином елементи середовища входять до складу особистості. Вплив предметів і людей на свідомість залежить не вищого, чим вони є для інших, а від того, чим вони є для нас, нашому практичному розумінні" [3].

Звернення до біографічного методу відповідає феноменологічній теорії Бергера і Лукмана [4], які декларують схильність природних даних, розуміння світу через свій власний досвід через "переживання" досвіду іншого суб'єкта. Для біографічного методу характерне вільне спілкування інтерв'юера і респонденті яке засноване на "розумінні", а не тільки на реєструванні відповідей на питання; встановлення емоційних, щирих відносин між дослідником та інформантом.

Подібні нові засади методології гуманітарних наук формулював М. Бахтін: "Будь-який об'єкт знання, (у тому чия й людина) може бути сприйнятий і пізнаний як річ. Але суб'єкта як такого не можна сприймати і вивчати як річ, бо як суб'єкт може, залишаючись суб'єктом, стати безмовним, отож пізнання його може бути лише діалогічним" [5].

Широке застосування елементів біографічного методу мало місце і у психоаналізі. Як і у класичному психоаналізі [6], так і послідовники фрейдизму (Е. Фромм [7], Т. Адорно [8], А. Адлер [9], Г. Лассвелл [10]) використовували автобіографічні документи для дослідження різних аспектів структури особистості. У радянські часи безпосередньо пропонували біографічний метод у психології Н. Рибніков [11], Н. Логінова [12].

У російській соціології 90-х років закладена традиція використання біографічного методу для вивчення нових явищ суспільства, що трансформується. Зокрема А. Вардомацький започаткував науково-дослідницький проект "Аксіо-моніторинг", який орієнтований на виявлення так званих життєвих цінностей за допомогою аксіобіографічного методу [13]. У дослідженні Н. Цвєтаєвої [14] розглядається біографічний дискурс радянської епохи, наскільки, її стереотипи і цінності укорінені у звичках і навичках осмислення авторами власного життя. Біографічні нарративи дали можливість зафіксувати, реконструювати те, як мова радянської епохи розвивалася у часі, переживаючи відповідні історичні етапи.

Безпрецедентним за масштабами є дослідження української селянської культури 1920-30 років В. Нолла "Трансформація громадянського суспільства", яке було проведене в 1993-95 роках за допомогою методу усної історії (oral history) [15].

Схиляє до застосування біографічного методу колективне дослідження українських соціологів Л. Сохань, О. Злобіної, В. Тихоновича, І. Мартинюка, Р. Ануфрієвої, Н. Соболевої, О. Кисельової, М. Недашковської, І. Бекешкіної, О. Донченко, М. Шульги, В. Рибаченка, Л. Шкляр, В. Українця, Є. Головахи, Н. Паніної, О. Кроніка [16].

Характеризуючи життя особистості як часову цілісність, автори аналізують вплив соціально-історичних, культурних, психологічних, світоглядних факторів на формування життєвих орієнтацій особистості, вибір нею напрямків та способів самореалізації. Науковці виявили специфіку різних етапів життєвого шляху особистості, вплив віку на ставлення до різноманітних сфер життя.

Надалі згадані автори так чи інакше застосовували елементи біографічного методу у своїх дослідженнях. Є. Головаха та О. Кронік запропонували каузометричну (причинно-вимірювальну) модель біографічного методу [17]. Такий підхід дав змогу не лише ретроспективно описати події, які відбулися в житті особистості, а й діагностувати цілісну суб'єктивну картину життєвого шляху, який включає в себе як минулі, так і майбутні, очікувані і плановані людиною події.

О. Злобіна та В. Тихонович за допомогою напівстандартизованого інтерв'ювання виявили інформацію про певні періоди життя респондентів [18]. Це дало можливість обґрунтувати нові теоретичні моделі ідентифікації та адаптації особистості на базі виявлених в інтерв'ю життєвих рішень, а також одержати нову інформацію про структуру ціннісних орієнтацій респондентів щодо різних об'єктів, ідентифікації в соціально-часових і соціально-просторових вимірах. М. Шульга та Н. Бойко [19] для створення соціологічного портрету владної еліти відібрали та проаналізували біографії членів урядів періоду 1990-1997 років.

Для аналізу біографічних відомостей було обрано такі показники, як:

  • прізвище та ім'я;
  • рік народження;
  • область народження;
  • місце народження (село чи місто) - це дало змогу визначити характер світосприйняття індивіда;
  • який учбовий заклад і закінчив;
  • рік закінчення учбового закладу;
  • рік початку трудової діяльності;
  • наявність другої освіти, наявність вченого ступеню;
  • тип отриманої освіти;
  • час перебування в уряді.

Завдяки аналізу біографічних даних вдалося простежити процеси рекрутації найвищого щабля української еліти у надзвичайно цікавий період нашої історії.

Безпосередньо досліджувала біографічний метод в соціологів Л. Скокова [1, 2, 20). Вона провела історико-соціологічний аналіз теоретико-методологічних підстав біографічного методу та шляхів його емпіричного застосування у соціології. Для дослідження між професійної мобільності та зміни соціальної ідентичності було залучено метод історії життя як різновид біографічного методи О. Симончук [21]. Для дослідження використовувалось напівструктуроване, лейтмотивне інтерв'ю.

Таким чином, інтенсивне наукове опрацювання біографічного методу, яке спостерігається в останній час, свідчить про органічним зв'язок між ціннісною, установочною проблематикою як класом соціологічних і соціально-психологічних завдань та біографічний методом, як класом емпіричних досліджень.

У науковій літературі біографічний метод у багатьох випадках асоціюють з якісними підходами [22, 23]. І хоча в нашому дослідженні такі канони якісного підходу як відсутність жорсткої схеми гіпотетичних суджень, необов'язковість забезпечення статистичного представлення даних будуть скореговані згідно з завданнями нашого дослідження, все ж прагнення до вільного спілкування інтерв'юери і респондента, яке засноване на розумінні, можливість висунення нових гіпотез та нагромадження своєрідної бази для подальшого евристичного пошуку цілком відповість меті якісних досліджень.

В. Ядов, здійснюючи порівняльний аналіз якісних та кількісних методів, акцентує увагу на тому, що позитивістська методологія не дає змоги зрозуміти "людську сутність" соціальних явищ та процесів, бо індивід представляє інтерес як представник соціального типу, мало ефективно виявляє формулювання нових соціальних проблем, адже кількісні методи як правило задіяні для перевірки вже сформульованих гіпотез [24].

Отже, комбінування біографічного методу з елементами якісного підходу та застосуванням принципів аналізу й інтерпретації даних результатів, які більше розроблені у кількісних методиках, дадуть гідну відповідь закидам, що лунають на адресу біографічного методу, а саме: що він не є науковим, бо просте складання біографій без аналітичних спроб відповідає скоріше журналістському дослідженню.

В даному випадку не береться до уваги те, що життєвий досвід і біографічні реконструкції окремого індивіда не завжди є "суб'єктивним матеріалом" і дана "об'єктивістська" тенденційність не враховує того, що люди в сучасному суспільстві зайняті тим, щоби по різному стверджувати свою індивідуальність, вирізняючи себе із суспільства. І саме історії життя виявляють суверенітет Я [22].

Інший закид в ненауковості - це нашвидкуруч методична інтерпретація даних. Справді біографічний метод не має ще цілісного канону вимірювальних і оцінювальних методів. Але ретельно сплановані методики, запозичення вже апробованих способів аналізу можуть позбавити його цього недоліку. Також критики вказують на те, що біографічні матеріали не надійні як соціологічна інформація: можливі хвалькуватість розповідача, недостовірність через ретроспективне-мемуарний характер, неправда про життя і т. д. Але вміло продумана методика, дублюючі питання дадуть змогу врахувати дану проблематичність.

Таким чином, гнучкі якісні методи ведення діалогу можуть бути доповнені логікою теоретичного гіпотезування і політичного лейтмотиву дослідження. Адже, по-перше, в предметну царину емпіричного дослідження політичної самоідентифікації особистості потрапляють такі питання сучасної української дійсності, відносно яких у суспільстві спостерігається серйозна поляризація. Разом з тим, відносно цих питань здійснюється достатньо жорсткий нормативний пресинг зі сторони більшості ЗМІ. У такій ситуації є висока віра гідність небажання частини респондентів відповідати на запропоновані питання.

По-друге, оціночні судження про ті чи інші сторони політичного життя можуть представляти занадто висок вимоги до когнітивних можливостей окремих респондентів, хоч це повинно братися до уваги при розробці вибірки. По-третє специфіка причинності та мотивів політичної самоідентифікації потребує мобільних методик при виявлені диспозиційних компонентів ідентичності, фіксація яких за допомогою структуровані закритих питань є проблематичною.

Біографічний метод використовує глибинне інтерв'ю як основний вимірювальний інструмент. Існує два основних типи таки інтерв'ю, які відрізняються за ступенем відкритості - інтерв'ю із протяжною темою, із певним лейтмотивом та нарративне інтерв'ю з абсолютно вільним діалогом. У нашому випадку найбільш релевантним буде лейтмотивне інтерв'ю.

Як стверджує В. Фукс-Хайнрітц, лейтмотивне інтерв'ю зумовлюється тим, що респондент може скеровано підійти до теми і ні кидати її. Всі опитувані висловлюються на однакові теми, які особливо цікавлять дослідника, що дає опору для змістовного порівняння. В окремих випадках лейтмотив може означати різноманітні "форми", як детально розроблена анкета від п'ятдесяти і більші питальних сфер, котрі повинні бути обговорені з респондентом одна за іншою, так і лист-підказка для інтерв'юера на декілька тем, які, якщо респондент не вийде на них сам, повинні були поставлені в кінці інтерв'ю.

Переваги лейтмотивного інтерв'ю очевидні: місця з багатьох інтерв'ю можуть бути порівняні один з одними, оскільки вони є результатом однакових питань з лейтмотива, в цілому оцінювання може йти швидше, бо питання лейтмотиві складають певний мінімум важливих тем, від яких досліднику не можна відмовитися. До того ж лейтмотив є своєрідною підвалиною, фундаментом для інтерв'юера, завдяки яким він структурує діалог [22, с. 24-25].

Комбінування елементів біографічного методу та політичній досліджень вперше було застосовано в психоаналізі. З. Фрейд разом з американським дипломатом У. Буллітом провели глибинне психологічне дослідження особистості 28-го президента США В. Вільсона [6].

Зібравши інформацію про життя Вільсона (а саме розповіді друзів президента, їхні щоденники, листи, записки), використовуючи класичний психоаналіз, Фрейд і Булліт змогли пояснити одіозність президента, його політичну інфантильність, релігійний фанатизм. Глибинні внутрішні конфлікти, які сформували особистість Вільсона в перші роки його життя, проявили себе в його президентській діяльності і не тільки привели до остаточного краху зовнішньої політики, але й сприяли його деградації як особистості.

Іншим психоаналітичним дослідженням, пов'язаним з політикою, с книга "Психопатологія і політика" Г. Лассуелла [10, с. 195-199]. Ціллю дослідження, за Лассуеллом, є визначення принципово важливих етапів розвитку людини і виокремлення їх характерних рис. Тим самим, вважав Лассуелл, політичній науці стає доступний цілком незайманий пласт невивченого матеріалу, який ховається у біографіях конкретних людей.

Важливий аспект застосування Лассуеллом ідей психоаналізу в дослідженнях політики - це його концепція політичної особистості, яку він виклав у даній книзі. Формула, яка розкриває поняття політичної особистості, включає три компоненти.

Перший компонент - р означає приватні мотиви індивіда втому вигляді, як вони виховані та організовані у відношенні до сім'ї на ранньому етапі розвитку особистості. Конкретними прикладами Лассуелл ілюструє думку про те, що примітивні психологічні структури продовжують функціонувати всередині особистості ще довго після того, як періоди дитинства хронологічно вже пройдені.

Особливе значення вчений приділив ненависті в політиці, вважаючи, що можна виявити, що найбільш важливий приватний мотив - це пригнічена і могутня ненависть до влади, ненависть, яка знаходить часткове відбиття і пригнічення у відношенні до батька.

Друге поняття - d, за допомогою якого формула описує переміщення приватних мотивів від сімейних об'єктів до суспільних. Пригнічена ненависть до батька може бути спрямована на конкретних політиків і багатих людей, що особливо актуально для України, де багато-хто в глибині душі вважає, що чесним шляхом багатство не наживеш. Одночасно від гармонійних відносин з батьком може істотно залежати успішне переборювання ненависті до суб'єктів різного рівня суспільних.

Третій символ - r означає раціоналізацію переносу в термінах суспільних інтересів. Конкретним прикладом нашого часу може стати моральний осуд відомих підприємців, які створили свій капітал на виробництвом матеріальних цінностей, а за допомогою різного Роду афер. Саму загальну формулу, яка виражає фази становлення повно, цінної розвиненої політичної особистості, Лассуелл бачив р } d } r - Р, де р - приватні мотиви, d - перенесення на суспільній об'єкт, r - раціоналізація в термінах суспільного інтересу, Р - політична людина, і }- перетворення.

Опираючись на методологічні розробки дослідження політичного лідерства і проаналізувавши історії життя ряду конкретній політиків, Лассуелл висунув власну типологію політичних особистостей. Вона включала три типи політичних особистостей, з урахуванням їх здібностей виконувати певні ролі: агітатор, адміністратор і теоретик. Кожному з цих типів притаманні специфічні особливості поведінки в дорослому житті. Для опису особливостей формуванні політичних цінностей Лассуелл пропонує поняття "еволюційний тип".

З точки зору вченого, для повноцінного дослідження політичного діяча необхідно вивчити історію його життя, починаючи раннього дитинства. За допомогою поняття еволюційного тип можна зробити опис набору остаточних реакцій дорослого індивіда і пов'язати їх з критичним досвідом в його попередньому житті який змушує індивіда вибрати певний спосіб поведінки. Дане поняття включає не тільки суб'єктивні оцінки історій життя особистості, але й охоплює об'єктивні фактори, які вплинули на формуванні даних типів.

Тому особливу увагу в дослідженні політичної самоідентифікації особистості слід приділити дитинству респондента, його соціалізаційному розвитку, що можливе лише при зверненні до біографії індивіда.

Отже, біографічний підхід у поєднанні з лейтмотивними запитаннями - релевантний метод дослідження процесу політична самоідентифікації особистості в умовах становлення громадянської суспільства, оскільки дозволяє вивчати процес у поєднанні соціальних та особистісних детермінант, у взаємозв'язку індивідуальності життя та розвитку суспільства; дозволяє аналізувати суб'єктивну розмаїття зовнішньо схожих об'єктивних дій; пропонує не фрагментарне, а цілісне вивчення процесу; дає змогу повніше визначити генезу та причинність зміни політичної ідентичності, виявлення диспозиційних компонентів; нагромаджує своєрідну базу для подальшого евристичного пошуку і висунення нових гіпотез.

Література

  1. Скакова Л. Г. Метод біографічний (метод біографічних документів) // Соціологія: короткий енциклопедичний словник, - Київ: Український центр духовної культури, 1998. - С. 313-314.
  2. Скакова Л. Флоріан Знанецький: автобіографічний метод у соціології// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998, - № 6.
  3. Знанецький Ф. Автобіографічний метод у соціології (Пер. Л. Скокової) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998, - № 6.
  4. Вергер П., Лукман Т. Социальное конструироаание реальносте. Трактат по социопогии знання. - М.: Медиум, 1995. - С. 333.
  5. Нахтин М. Эстетика словесного творчества. - М., 1986. - С. 444.
  6. Фрейд 3., Бумит У. Томас Вудро Вильоти, 28-й президент США. Психол. исслед. - М.: Прогресс, 1992. - С. 288.
  7. Фромм З. Бегство от свободи. - М.: Прогресс, 1995. - С. 256.
  8. Адорно Т. Типы и синдроми. Методологический подход. Глави из книги "Авторитарная личность"// Социс. - 1993. - №3.
  9. Адлер А. Наука жить. - К., 1997. - С. 288.
  10. Короткова Н. В. Разработка Г. Д. Лассуеллом методов политического психоанализа // Социально-политический журнал, - 1998. - № 4.
  11. Рибников Н. А. Автобиографин как психологические документи // Психология. - 1930. - №3. - Вып. 4, - С. 440-458.
  12. Логинова Н. А. Биографический метод в психологии й смежных науках:Автореф. дис. канд. психол. наук. - Л., 1975. - С. 18.
  13. Вардомацкий А. П. Аксиобиографическая методика // Социс. –1991. -№7. -С. 80-84.
  14. Цветаева Н. Н. Биографический дискурс советской зпохи // Социологический журнал. - 1999. - №1/2.
  15. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30 років / Центр дослідження усної історії та культури. - Київ.: Родовід, 1999.
  16. Жизненный путь личности: (Вопросы теории и методологии социально-психологического исследования) /Л. В. Сохань, Е. Г. Злобина, В. А. Тихонович и др.; АН УССР. Ин-т философии. - К.: Наук, думка, 1987. - С. 279.
  17. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. - Киев.: Наукова думка. - 1984. - С. 207.


09.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!