Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Чубар В. Я. - радянський державний і партійний діяч. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Чубар В. Я. - радянський державний і партійний діяч. Реферат

Чубар В. Я - радянський державний і партійний діяч, довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР. Злочинець, один з організаторів геноциду українців

Народився 22 лютого 1891 р. в с. Федорівка на Катеринославщині, нині с. Чубарівка Запорізької області, у селянській родині. По закінченні Олександрівського механіко-технічного училища працював на заводах Краматорська, Гуляйполя, Маріуполя, Москви, Петрограда.

У революційному русі з 1905 р. Член РСДРП (б) з 1907 р. Активний учасник жовтневих подій 1917 р. у Петрограді. Член Всеросійської ради фабзавкомів, комісар Військово-революційного комітету Головного артилерійського управління. З 1918 р. — член президії ВРНГ, голова правління державних заводів (Сормово-Коломна), очолював комісію Вищої ради народного господарства з відбудови Уралу.

У 1920 р. працював у складі Всеукрревкому та Укртрударму. Був членом ЦК КП (б) У. Очолював Промислове бюро, пізніше перейменоване в Українську раду народного господарства. Водночас — заступник голови РНК. Керував націоналізацією промисловості й створенням органів управління одержавленими підприємствами.

Багато уваги приділяв відбудові Донбасу. Входив до складу спеціальної комісії для розробки проекту адміністративного влаштування Донецького басейну, на основі якого Донбас було оголошено єдиною воєнно-адміністративною й економічною одиницею. Сприяв мілітаризації управління донецькою промисловістю та запровадженню трудової повинності. З метою наближення органів промислового управління до виробництва запропонував перенести Центральне правління кам’яновугільної промисловості (ЦПКП) з Харкова до Бахмута.

На жовтневому (1920 р.) пленумі ЦК КП (б) У разом із А. Івановим проголосував проти обрання на посаду секретаря ЦК КП (б) У секретаря Донецького обкому В. Молотова, який за місяць до цього прибув в Україну. Свій протест обґрунтував "недостатнім знайомством Молотова з українськими умовами і, особливо, партійними течіями".

Під час запровадження політики "воєнного комунізму" підтримав пропозиції В. Леніна про організацію виробництва на принципах "ударності", про залучення фахівців старої школи до управління виробництвом та про централізацію управління промисловістю на принципах "главкізму". Відстоював всупереч В. Леніну принцип колегіальності управління промисловістю, але вчасно виправився і висловився за одноосібність керівництва. На IV Всеукраїнській конференції КП (б) У спочатку підтримав "децистів", однак при обранні нового складу ЦК КП (б) У за списком "децистів" зняв свою кандидатуру з голосування.

Після Х з’їзду РКП (б) підтримав курс на запровадження нової економічної політики. Увійшов до складу комісії з розробки декрету ВУЦВК про заміну продовольчої розверстки продовольчим податком. Очолив роботу УРНГ щодо реорганізації управління промисловістю на основі госпрозрахунку, проводив концентрацію та трестування промисловості. Особисто ним або під його керівництвом розроблено й надано на затвердження УЕР проекти багатьох трестів республіки, серед яких "Хімвугілля", маслоробний та ін.

На VI Всеукраїнській конференції КП (б) У (грудень 1921 р.) обґрунтував доцільність збереження й розвитку принципу "комбінування підприємств", який уперше було запроваджено в Україні 1920 р. (об’єднання в єдиний виробничий цикл підприємств кам’яновугільної та металургійної промисловості).

На Х з’їзді партії В. Чубаря обрано до ЦК ВКП (б). Від січня 1922 р. до липня 1923 р. очолював ЦПКП. Перебуваючи на цій посаді, спромігся запобігти голодуванню шахтарів, забезпечити регулярне фінансування ЦПКП, а також вчасну сплату споживачами рахунків за паливо.

На VII Всеукраїнській конференції КП (б) У запропонував замінити практику набору шахтарів через біржі праці на вербування агентами підприємств.

У 1923 р. провів реорганізацію управління кам’яновугільною промисловістю Донбасу, яка вивела галузь із кризи. З метою здешевлення донецького палива ліквідував кущові й районні управління і замість них утворив самостійні у господарському відношенні рудоуправління; надав виробничу самостійність рудникам щодо розпорядження наявними ресурсами в межах програмних завдань і планів (у заготівлі необхідних матеріалів, їх витрачанні, використанні робочої сили та транспортних засобів тощо).

В результаті проведених перетворень в системі ЦПКП замість 9 районних і 46 кущових управлінь було організовано 36 рудоуправлінь.

Після утворення СРСР В. Чубар намагався захищати інтереси України при визначенні стосунків між республіканськими й союзними органами. Як член конституційної комісії РНК УСРР він поставив питання про включення її представника в законодавчу комісію РНК СРСР; про попередню розробку республіканськими наркоматами й спеціальними підкомісіями питань союзно-республіканських взаємин разом із союзними законодавчими органами і наркоматами; про присутність представників республіканських наркоматів на засіданнях колегій відповідних союзних органів з метою інформації.

13 липня 1923 р. у 32-річному віці В. Чубаря обрано головою Раднаркому УСРР згідно з рішенням політбюро ЦК РКП (б), проведеним пануючою "трійкою" у складі Й. Сталіна, Л. Каменєва, Г. Зінов’єва з приводу усунення Х. Раковського. Вступ на посаду відбувся в умовах кризи збуту промислових товарів, спричиненої різким розходженням "ножиців цін" між сільськогосподарськими й промисловими товарами. Тому головним економічним завданням діяльності уряду стало здешевлення промислової продукції.

Серед інших проблем, які у першу чергу належало вирішити, В. Чубар вказав запровадження системи протекціонізму щодо промисловості та здійснення імпорту згідно з індустріальними потребами країни; забезпечення заводів і фабрик паливом та сировиною; розвиток кооперативної торгівлі; створення бази для розвитку сільського господарства; наближення влади до мас.

На ХII з’їзді ЦК ВКП (б) у квітні 1923 р. В. Чубар виступив проти пропозицій зменшити ціни на промислові товари за рахунок "урізування" заробітної плати робітників і запропонував інший шлях — скорочення позавиробничих витрат. При розгляді питання про продуктивність праці на вересневому (1924 р.) пленумі ЦК КП (б) У він пов’язував підвищення її продуктивності із запровадженням відрядної оплати праці та збільшенням норм виробітку за рахунок скорочення простоїв і прогулів.

Намагаючись поліпшити рівень господарського управління, приділяв пильну увагу проблемі підготовки кадрів промислових керівників. На жовтневому (1925 р.) пленумі ЦК КП (б) У висловився проти призначення випускників ВТУЗів на адміністративні посади, за набуття ними фахового досвіду на виробництві.

Після звернення ЦК і ЦКК ВКП (б) до населення СРСР з листом "Про боротьбу за режим економії" у квітні 1926 р. В. Чубар очолив центральну республіканську комісію щодо здійснення режиму економії, яка контролювала діяльність аналогічних комісій в усіх наркоматах, округах і районах.

Головною передумовою підвищення продуктивності праці вважав її механізацію на основі електрифікації. Як прихильник плану ГОЕЛРО, очолив його здійснення в Україні. Перебуваючи на посаді голови Укрраднаргоспу, сприяв розробці плану електрифікації Правобережної України.

У 1924 р. очолив Комісію з нагляду за розробкою питання електрифікації Дніпра при Раднаркомі УСРР, а 1926 р. — Комітет сприяння Дніпробуду при ВУЦВК. Пов’язував із спорудженням Дніпровської електростанції здійснення економічної революції в господарстві України. Доводив доцільність будівництва електростанції під час дискусії на IХ Всеукраїнському з’їзді рад (серпень 1925 р.), на I Всеукраїнській конференції КП (б) У (жовтень 1926 р.) та ХV Всесоюзній партконференції (жовтень-листопад 1926 р.). На січневому пленумі ЦК РКП (б) 1925 р. порушив питання про спорудження навколо Дніпрогесу комплексу нових підприємств — споживачів електроенергії.

Сприяв розробці та реалізації проекту побудови в районі Запоріжжя промислового комбінату у складі заводів металургійного, феросплавів, електросталі, алюмінієвого, хімкомбінату і пов’язаних із металургійним циклом заводів вогнетривких виробів, шлакоцементного і коксової установки. Ініціював перепланування Запоріжжя у велике промислове місто.

У питанні розвитку металургійної промисловості поділяв погляди Ф. Дзержинського, який очолював Головметал. На січневому (1925 р.) пленумі ЦК КП (б) У виступив проти постанови Ради праці й оборони про скорочення плану відбудови промисловості у 1924/25 р., за швидке піднесення власне металургії.

Створення сталої бази розвитку сільського господарства В. Чубар пов’язував із організацією кредитування шляхом насадження сільськогосподарських товариств, проведення землевпорядкування, стимулювання кооперації, господарського зміцнення комнезамів, колективізації незаможного селянства.

На жовтневому (1923 р.) пленумі ЦК КП (б) У виступив проти заперечення Д. Мануїльським можливості проведення колективізації в українському селі. Здійснення колективізації пов’язував із добровільним залученням "середняків" до матеріально міцних колективних господарств незаможників, які стануть культурними центрами серед маси селянських одноосібних дворів. Створюючи умови для колективізації, надавав кредитні та податкові пільги господарствам незаможників.

Сприяв проведенню інтенсифікації сільського господарства України. З метою стимулювання агрокультурних заходів у селянських господарствах, земельних громадах та сільськогосподарських об’єднаннях за ініціативи В. Чубаря у липні 1924 р. було проведено загальнореспубліканський конкурс на кращі господарства. Переможці конкурсу отримували пільги при оподаткуванні. Підвищення продуктивності селянських господарств В. Чубар пов’язував із забезпеченням їх добривами і технікою.

На жовтневому (1924 р.) пленумі ЦК КП (б) У запропонував переорієнтувати частину металообробних підприємств на виробництво сільськогосподарської техніки. У 1929 р. В. Чубар очолив урядовий комітет сприяння будівництву Харківського тракторного заводу, а також Комітет хімізації народного господарства, створений за його участю.

Під час продовольчої кризи, спричиненої недородом 1924 р., В. Чубар керував діяльністю державної комісії по боротьбі з посухою. Для з’ясування продовольчої ситуації він відвідав неврожайні райони України у грудні 1924 р. На січневому (1925 р.) пленумі ЦК КП (б) У запропонував знизити сільськогосподарський податок 1925 р. на 39% порівняно з попереднім роком, а також більш послідовно проводити політику союзу з "середняком".

У 2-й половині 20-х р. В. Чубар переглянув свої погляди щодо джерел нагромадження коштів для індустріалізації. На IХ з’їзді КП (б) У відверто визнав, що для розвитку промисловості не можна задовольнятися внутрішніми промисловими нагромадженнями і треба шукати коштів у сільському господарстві, яке було на піднесенні.

Під час хлібозаготівельної кризи 1928/29 р. активно підтримав вимогу Й. Сталіна про застосування адміністративних заходів хлібозаготівель, незважаючи на інформацію з місць про недорід у багатьох районах республіки. 28 квітня 1928 р. доповідав В. Молотову у Москву про те, що Україна, "згідно нашої розверстки по округах", спроможна дати навіть 272 млн пудів. Голова Раднаркому України не змінив свою позицію навіть після обстеження стану сільського господарства у семи районах Херсонщини і чотирьох — Миколаївщини в липні 1929 р.

На ХVI Всесоюзній конференції ВКП (б) і II Всеукраїнській конференції КП (б) У, які відбулися у квітні 1929 р., та на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б) виступив з критикою поглядів "правих" з корінних питань соціально-економічної політики.

На листопадовому пленумі ЦК КП (б) У В. Чубар підтримав проведення курсу на суцільну колективізацію сільського господарства. Пропагуючи суцільну колективізацію селянських господарств, голова уряду виступив у пресі із статтями "Розвернемо роботу", "Підвищимо темпи", "Посилимо колективізацію". Однак після постанови ЦК ВКП (б) від 4 березня 1930 р. "Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі" став противником прискорених темпів колективізації.

Від осені 1931 р. до кінця січня 1932 р. В. Чубар перебував на лікуванні в Італії. Вернувшись в Україну, продовжував хлібозаготівельну політику, що спричинила голодомор.

Підписав постанови уряду "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель" від 20 листопада 1932 р., яка припиняла видачу зерна колгоспникам на трудодні у колгоспах, що не виконали державного плану; "Про порядок видачі хлібних авансів на внутрішньоколгоспні потреби" у липні 1933 р., що забороняла витрати хліба на громадське харчування, а також директивний лист уряду та ЦК КП (б) У "Про неприпустимість масових виїздів колгоспників та одноосібників за межі України" від 23 січня 1933 р.

Як голова республіканського уряду очолював роботу державних комісій із здійснення адміністративних реформ та запровадження паспортизації населення у 1933 р. Був прихильником децентралізації державного управління й утворення місцевих бюджетів. Приділяв увагу зміцненню радянського апарату, проте на липневому пленумі ЦК КП (б) У 1925 р. виступив проти пропозицій М. Попова, А. Хвилі та Корнюшина ліквідувати КНС як пережиток "воєнного комунізму". Брав участь у чистках державного апарату.

Виступив проти теорії секретаря ЦК КП (б) У Д. Лебедя про "боротьбу двох культур", яка визнавала провідну роль російської культури, пов’язаної з містом і робітничим класом, відносно української як відсталої, селянської. Проводив українізацію державного апарату та учбових закладів, утворював національні адміністративні райони, сприяв випуску книг, журналів і газет українською мовою та мовами національних меншин.

Користувався авторитетом серед представників національної інтелігенції у керівництві КП (б) У. Незважаючи на критику поглядів О. Шумського на VI пленумі ЦК КП (б) У в 1923 р. щодо форсування темпів українізації, в 1925 р. в результаті зустрічі Й. Сталіна з делегатами з’їзду КПЗУ В. Чубаря рекомендовано наркомом освіти на посаду секретаря ЦК КП (б) У замість Л. Кагановича. Однак В. Чубар не виправдав надій прихильників національного відродження: у 1927 р. виступив одним із ініціаторів фабрикації так званого "націоналістичного ухилу", в якому звинуватив О. Шумського та М. Скрипника.

Сприяв розвиткові народної освіти. Приділяв особливу увагу ліквідації неписьменності та технічній освіті. На початку січня 1929 р. розробив і вніс на розгляд Політбюро ЦК КП (б) У проект заходів щодо ліквідації неписьменності. Очолив Всеукраїнський комітет сприяння загальній семирічній та початковій освіті, а також раду громадської організації "Техніка — масам!" За участі В. Чубаря утворено Український науково-дослідний фізико-технічний інститут, Пресбюро закордонної наукової літератури в системі Державного видавничого об’єднання України.

Приділяв увагу розвиткові оборонної промисловості. Керував комітетом сприяння Червоній армії, очолював "Доброхім України" (потім "Аерохім", "Осоавіахім").

28 квітня 1934 р. увільнено від обов’язків голови РНК УРСР і призначено на посаду заступника голови Раднаркому СРСР і Ради праці та оборони. З 1937 р. за сумісництвом — нарком фінансів СРСР, голова Комітету промислової кооперації та місцевої промисловості при РНК СРСР, заступник голови комітету товарних фондів і регулювання торгівлі при РПО, уповноважений РНК СРСР у справі будівельних матеріалів. Від 1935 — член політбюро ЦК ВКП (б). У 1937 р. заарештовано. 26 лютого 1939 р. розстріляно.


08.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!