Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Реалії та перспективи євроатлантичної інтеграції для України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Реалії та перспективи євроатлантичної інтеграції для України. Реферат

Євроатлантичній інтеграції України немає жодної альтернативи, а наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією подальшого прогресивного розвитку української держави

Не буде перебільшенням, коли найважливішими міжнародними подіями 2004 року назвемо завершення процесів синхронного розширення Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) і Європейського Союзу за рахунок постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи. Україна також проголосила своїм ключовим зовнішньополітичним пріоритетом інтеграцію в Євросоюз і НАТО. Але здобутки української держави на шляху євроінтеграції набагато скромніші, ніж у наших колишніх співсоцтабірників. Більше того – вони досить сумнівні.

Якщо враховувати роль і місце оновлених НАТО і ЄС в сучасних процесах світового цивілізаційного розвитку, їх глобальний вплив на політичне становище у всіх регіонах планети, то зробимо беззаперечний висновок: взаємини з цими організаціями мають непересічне значення для розгортання державотворчих процесів в Україні. Унікальність становища нашої країни полягає в тому, що вона має реальні шанси на повноправне членство в євроатлантичних структурах безпеки.

Цьому сприяють вигідне геополітичне положення, причетність українців до традицій європейської культури, демографічний склад населення, економічний потенціал, спроможність зробити вагомий вклад у зміцнення загальноєвропейської безпеки. Щоправда, маємо зробити й поправку: без повноцінних політичних і соціально-економічних реформ говорити про ймовірність членства України в НАТО і ЄС не доводиться.

В Україні досить широко розглядаються проблеми євроатлантичної інтеграції. Існує ціла мережа спеціалізованих державних і неурядових інституцій, які ґрунтовно досліджують євроінтеграційні процеси. Ця тема детально висвітлюється переважною більшістю засобів масової інформації. І все ж євроінтеграційні проблеми у багатьох випадках розглядаються спрощено, безсистемно, без врахування суттєвих факторів або з перебільшенням ролі другорядних. А це вкрай негативно позначається на реалізації зовнішньополітичної стратегії держави.

Українське суспільство пройшло складний шлях трансформації своїх поглядів на НАТО і ЄС – від їх абсолютного не сприйняття на початку 1990-х років до усвідомлення значною частиною суспільства корисності членства в цих організаціях для реалізації національних інтересів.

Незважаючи на всю суперечливість української політики євроатлантичної інтеграції, слід відзначити з’яву деяких позитивних тенденцій, що дозволяє сподіватися на можливий вступ України до НАТО і ЄС у недалекому майбутньому. Вже те, що на державному рівні було ухвалено рішення про необхідність вступу до НАТО, можна вважати значним успіхом. У середовищі політичної еліти та в суспільстві загалом сформувався і зміцнюється досить потужний прошарок послідовних прихильників євроатлантичного вибору.

У Верховній Раді України, обраній 2002 року, вперше за роки незалежності більшість народних депутатів підтримує цю ідею. В парламенті навіть створено Комітет з питань євроінтеграції, ухвалено низку законодавчих актів, покликаних забезпечувати цей процес. У червні 2004 року Указом Президента України затверджено Воєнну доктрину України. В ній, зокрема, міститься положення про те, що умовою забезпечення національної безпеки країни є повноправне членство в НАТО і ЄС*. Сформовано систему практичних механізмів співробітництва України з Альянсом та Євросоюзом.

Чимало важливих політичних кроків молодої української держави сприяли її міжнародному визнанню та зміцненню авторитету як одного з визначальних факторів безпеки й стабільності в Європі і світі. Маються на увазі добровільна відмова від третього в світі ракетно-ядерного потенціалу, суттєве скорочення Збройних Сил, виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС. Ці переважно односторонні кроки зміцнили статус України як надійного і прогнозованого партнера на міжнародній арені.

Незважаючи на всі складнощі і протиріччя трансформації, досягнуто певних успіхів і в демократизації суспільного життя в країні. Формується багатопартійна система. На відміну від решти країн СНД, в Україні посилюється вплив демократичної опозиції, незалежні ЗМІ стають важливим фактором формування громадської думки, відбувається становлення інститутів громадянського суспільства.

Україна зарекомендувала себе активним учасником миротворчих операцій. Високий професіоналізм українських вояків, відповідальне та ефективне виконання завдань у складних умовах "гарячих точок" отримали заслужене визнання у всьому світі.

Досягнуто певних результатів у реформуванні воєнної організації держави і, зокрема, її Збройних Сил. Зроблено рішучі кроки щодо приведення їх у відповідність із світовими стандартами та економічними можливостями країни. Прийнято важливі законодавчі акти щодо вдосконалення організаційно-штатної структури ЗС, поліпшення їх бойових можливостей і скорочення чисельності особового складу, озброєння і техніки. Міністерство оборони України є своєрідним локомотивом на євроінтеграційному напрямку. Як відзначають фахівці НАТО, "за професійною підготовкою, бажанням вирішувати проблеми у стислі терміни й з відповідною якістю, воно на кілька років випереджає інші "силові" відомства" [1].

Незважаючи на складне соціально-економічне становище, Україна спромоглася зберегти провідні позиції у багатьох високотехнологічних галузях. Вона входить до десятка країн з досконалою військово-промисловою продукцією, яка успішно конкурує з аналогами лідерів глобального ринку озброєнь [2]. З 2000 року, після тривалого економічного спаду, Україна демонструє високі темпи економічного зростання.

Зовнішню торгівлю значною мірою переорієнтовано з країн СНД на країни Євросоюзу. Висококваліфікована і дешева робоча сила, розвинена транспортно-комунікаційна інфраструктура, значні транзитні можливості, відносно великий внутрішній споживчий ринок роблять Україну потенційно привабливим партнером для багатих європейських країн.

З іншого боку, для подальшого вдосконалення української євроінтеграційної політики вкрай необхідно проаналізувати допущені помилки, протиріччя, що перешкоджають повноправному включенню України до євроатлантичних структур безпеки, та визначити шляхи їх вирішення.

Аналіз свідчить, що українські владні структури не завжди розуміють особливості багатовимірного процесу євроатлантичної інтеграції. Досить довго панували ілюзорні уявлення про можливість інтеграції тільки в ЄС, без обов’язкового входження до НАТО. Не спостерігалося розуміння важливості взаємозв’язку процесів європейської та євроатлантичної інтеграції. На досить тривалий період з офіційного вжитку навіть було вилучено термін "євроатлантична інтеграція". Однак синхронне розширення НАТО і ЄС і те, що всі постсоціалістичні країни вступають чи прагнуть вступити до обох організацій, підтверджує помилковість таких уявлень.

Певна гуманітаризація НАТО і посилення уваги ЄС до питань спільної зовнішньої політики і безпеки разом з тенденцією до розвитку взаємодії посилюють гомогенність, створюють нову щільну тканину міжнародних відносин у євроатлантичному регіоні [3].

Тим часом критику непослідовності українських реформ з боку західних партнерів, найчастіше справедливу, українська влада намагалася пояснити застосуванням НАТО і ЄС "подвійних стандартів". Що на тлі провалів у реалізації важливих завдань зовнішньої і внутрішньої політики уявляється не зовсім коректним. Настирливі ж вимоги нового формату відносин, які постійно лунали з уст представників України, без належного виконання попередніх угод тільки посилювали роздратування на Заході.

Помилковими виявилися сподівання української влади, що вигідне геополітичне положення країни автоматично гарантуватиме їй привілейоване становище у відносинах із західними партнерами. У відповідь на апеляції Києва щодо цього Дж. Сорос заявив: "Захід повинен чітко дати зрозуміти Україні, що одного її геополітичного положення не досить для того, щоб гарантувати їй підтримку...

Система номенклатурного капіталізму, при якому збагачується вузький прошарок, а все 50-мільйонне населення живе у злиднях і під п’ятою бюрократів, не може існувати довго" [4]. Тому можна погодитися з твердженням О. Горенка, що розвинена Європа пристосується до будь-якого сценарію майбутнього України, аби лиш він був мирними і демократичним. Однак обрання саме того сценарію, який найбільше відповідає історичним сподіванням та потенціалові національного розвитку, залежить від самих українців [5].

Отже, необхідно виходити з того, що вступ до НАТО і ЄС – це процес єдиний, що має дві взаємозалежні складові. Незважаючи на певні суперечності між США і деякими європейськими країнами, євроатлантичний простір у найближчому майбутньому лишатиметься досить гомогенним у вирішенні глобальних проблем, які постали перед Заходом і світовою цивілізацією в цілому.

На стратегічному рівні єдність США та їх союзників залишається непорушною. На військово-політичному рівні суперечності стосуються швидше "гармонізації" відносин між США і ЄС [6]. Численні прогнози щодо можливого трансатлантичного розколу і встановлення стратегічного партнерства між Європою та Росією не мають під собою жодного ґрунту. На тверде переконання Дж. Шерра, російський газ не створить сумісних економічних та політичних систем і не зруйнує існуючих євроатлантичних зв’язків. Відтак українцям не слід недооцінювати сталості атлантичних зв’язків і потуги сил, готових підтримувати і зміцнювати їх [7].

Єдності євроатлантичного простору сприяє значна політична, економічна, військова, культурно-цивілізаційна взаємозалежність США і Європи, а також неспроможність європейських країн без військово-політичного потенціалу США гарантувати власну безпеку і стабільність на континенті. Тому Україні не варто брати участь в чужих іграх.

У своїй стратегії євроатлантичної інтеграції вона має виходити з того, що критерії членства в НАТО і ЄС значною мірою аналогічні. Суттєвою перепоною на шляху євроатлантичної інтеграції є те, що, на відміну від країн Центральної і Східної Європи, які вже вступили до НАТО і ЄС, політичні й соціально-економічні перетворення в Україні не набули незворотного характеру. Навпаки, спостерігається зростання проявів авторитаризму української влади.

Євроатлантична інтеграція передбачає глибокі внутрішні реформи, цільове просування до критеріїв членства, до чого українська влада виявилася не готовою. Як зазначає О. Дергачов, пошук особливих варіантів співпраці з НАТО та ЄС неперспективний. Затягування перехідного стану, продовження внутрішньої боротьби відносно засад національного розвитку загрожує маргіналізацією держави та зростанням ризиків [8].

Саме проблеми політичного характеру, пов’язані з повільним утвердженням демократичних цінностей в усіх сферах суспільного життя, завадили Україні приєднатися до Плану дій щодо членства на Стамбульському саміті НАТО, який відбувся у червні 2004 року. Тож зважене проведення конституційної реформи, незалежність та збалансованість усіх гілок влади, вільні та прозорі вибори до органів влади всіх рівнів, забезпечення прав і свобод національних меншин, незалежність ЗМІ та можливість доступу до них різних політичних сил, формування інститутів громадянського суспільства мають стати пріоритетними напрямками державного будівництва.

Треба розуміти, що на нинішньому історичному етапі еволюції євроатлантичних структур безпеки шанси країн із авторитарними політичними режимами на вступ до НАТО і ЄС примарні. До того ж рішення про євроатлантичну інтеграцію поки що не стало остаточно усвідомленим і безповоротним вибором української влади і всього суспільства. Скоріш це черговий зигзаг "багатовекторної" української зовнішньої політики. Хоча цей термін і вилучено нині з офіційного лексикону, але по суті "багатовекторність" значною мірою визначає діяльність України на міжнародній арені. Про це свідчить, зокрема, підписання та ратифікація угоди про Єдиний економічний простір між Білоруссю, Казахстаном, Росією та Україною.

Конче потрібно здійснити комплекс заходів, які б сприяли формуванню української політичної нації – це необхідна умова повноправного входження України до сім’ї європейських народів. Ідея євроатлантичної інтеграції повинна стати фундаментом, на якому сформується національна ідентичність українського народу. Адже ідея побудови демократичної, правової держави, спроможної забезпечити добробут громадян, всебічний розвиток особистості, задовольняє потреби представників усіх національностей, усіх регіонів України. Саме внутрішньо згуртована Україна може стати учасницею регіональних і світових інтеграційних процесів у всьому їх розмаїтті [9].

Серйозно звужує євроінтеграційні перспективи України її непослідовна зовнішня політика, намагання "поєднати непоєднуване", встановити стратегічне партнерство з якомога більшою кількістю країн різної геополітичної орієнтації.

Надмірний вплив на формування основ зовнішньої політики з боку Адміністрації Президента при обмеженні можливостей Верховної Ради і Міністерства закордонних справ поставили українську дипломатію у вкрай несприятливі умови, оскільки їй часто доводиться замість реалізації продуманої зовнішньополітичної стратегії виправляти не нею допущені помилки.

Зовнішня політика України має бути цілком підпорядкована реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію. Для досягнення успіху на шляху до НАТО і ЄС необхідно здійснити ряд важливих кроків на міжнародній арені.

Важливо, зокрема, узгоджувати свою діяльність на євроатлантичному напрямку з країнами – потенційними кандидатами на вступ до НАТО і ЄС. Це нині Хорватія, Македонія і Албанія. Досвід попередніх розширень показав, що постсоціалістичним країнам набагато простіше вирішувати проблеми, пов’язані з набуттям членства, не поодинці, а узгоджено з іншими державами – потенційними кандидатами. На євроінтеграційному напрямку досить успішною свого часу була діяльність Вишеградської четвірки та Вільнюської десятки. Ефективно співпрацювали балтійські країни.

Необхідно активізувати зусилля з формування проукраїнського лобі серед країн-членів НАТО і ЄС. Нині Україна не має в Західній Європі союзників, які б беззастережно підтримували її євроінтеграційні потуги. З іншого боку, майже всі нові члени НАТО і ЄС, виходячи з політичних, історичних, економічних, культурних передумов, досить прихильно налаштовані до України та спроможні надавати їй підтримку. Вже зараз суттєву допомогу надають нам країни Балтії, Словаччина, Угорщина. Активним представником українських інтересів у Європі прагне стати Польща. Цікава пропозиція чеських фахівців: "У розширеному ЄС Чехія могла би служити незалежним посередником, чиї взаємини з Україною, на відміну від Польщі чи Угорщини, не заплямувалися в минулому. Навпаки, Чехія має добру славу в Україні" [10].

Вкрай проблематичними будуть перспективи євроатлантичної інтеграції без подальшої нормалізації взаємин з США, вплив яких на діяльність і НАТО, і ЄС неможливо переоцінити. США спроможні надати вагому, якщо не вирішальну підтримку Україні, особливо щодо членства в Альянсі. Водночас треба суттєво поліпшити політичне й економічне співробітництво з потужними країнами "старої Європи" – Великою Британією, Італією, Німеччиною і Францією.

Важливим фактором успішної реалізації євроатлантичної стратегії України є інтенсифікація співробітництва в рамках ГУУАМ. При всій суперечливості діяльності цієї організації в попередні роки, подальший розвиток її може суттєво зміцнити позиції України на міжнародній арені, поліпшити євроінтеграційні перспективи. Співпраця в рамках ГУУАМ знаходить підтримку з боку США, які розглядають діяльність цієї організації як важливий фактор захисту власних інтересів у Чорноморсько-Каспійському регіоні.

Взаємини з РФ мають бути остаточно підпорядковані курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Події останніх років, пов’язані, зокрема, з конфліктом навколо Тузли, мають остаточно розвіяти ілюзії стосовно можливості ефективної співпраці в рамках різного роду пострадянських організацій під патронатом РФ. Росія продовжує вибудовувати власну модель зовнішньої політики, базовану на жорсткому прагматизмі, застосуванні силових важелів впливу та ігноруванні національних інтересів сусідів.

Ідея європейської інтеграції України разом з Росією видається абсолютно безперспективною. Дж. Шерр, наприклад, переконаний, що коли Україна координуватиме свою європейську політику з Росією, то результат буде невтішним як для Росії, так і для України [11]. Отже, Україні надзвичайно важливо перевести відносини із своїм північним сусідом на прагматичну основу двостороннього співробітництва в економічній сфері при безумовному домінуванні політики євроатлантичної інтеграції.

Багато запитань викликає інституційне забезпечення євроінтеграційного процесу. Велика кількість створених в Україні органів, що відповідають за його реалізацію, не забезпечує якісної та всеохоплюючої роботи. Крім того, чітко не окреслено сфер відповідальності цих інституцій [12]. Політика євроатлантичної інтеграції не стала пріоритетним напрямком діяльності для всіх без винятку органів виконавчої влади, слабо координуються зусилля міністерств і відомств. Це засвідчує, зокрема, підготовка Цільового плану Україна – НАТО на 2003 рік, у якому багато заходів були формальними. Цільовий план на 2004 рік затвердили тільки наприкінці березня поточного року.

На думку автора, необхідно створити Міністерство євроатлантичної інтеграції України – своєрідний координаційний центр у системі органів виконавчої влади для вирішення питань, пов’язаних з реалізацією відповідного курсу. Варто запровадити посаду віце-прем’єра з питань євроатлантичної інтеграції, звільнивши від виконання відповідних обов’язків першого віце-прем’єра – куратора економічного блоку уряду.

На жаль, не вельми ефективною структурою зарекомендувала себе Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Оскільки євроатлантичну інтеграцію проголошено зовнішньополітичним пріоритетом держави, то координацію заходів, спрямованих на реалізацію стратегічних цілей державної політики щодо забезпечення входження України в європейський політичний, економічний, безпековий і правовий простір, доцільно покласти на конституційний орган – Раду національної безпеки та оборони України.

Адже, відповідно до Статті 107 Конституції, "Рада національної безпеки та оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони" [14]. Це дозволить уникнути дублювання функцій і підвищить ефективність державної політики на зазначеному напрямку.

Стратегія євроатлантичної інтеграції потребує активного законодавчого забезпечення. Ухвалений у червні 2003 року Закон "Про основи національної безпеки України" (його стаття 6 передбачає "інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір" [15]), переважно декларативний, не визначає чітких завдань, процедур та механізмів реалізації євроатлантичної інтеграції.

Треба розробити й інші законодавчі акти, такі як Стратегія національної безпеки України, Основи зовнішньої політики України тощо. Прискорене прийняття цих документів у новій редакції, відображення в них євроатлантичної інтеграції як головного фактора національної безпеки і ключового пріоритету зовнішньої політики, визначення чітких процедур і механізмів реалізації євроінтеграційної стратегії гарантуватимуть незворотність європейського вибору, посилять сприйняття України світовою спільнотою як прогнозованого партнера.

Великий обсяг роботи передбачає процес адаптації українського законодавства до стандартів Євросоюзу, оскільки договірно-правовий доробок ЄС, відомий як acquis communautaire, містить понад 80 тисяч сторінок тексту й охоплює майже всі сфери внутрішньої компетенції держав [16].

Серйозним гальмом євроатлантичної інтеграції є незадовільний соціально-економічний стан країни. Після 1991 року сталося безпрецедентне зниження обсягів виробництва. За основними показниками соціально-економічного розвитку Україна суттєво відстає від постсоціалістичних країн, які вступили до НАТО і ЄС 2004 року. Склалася вкрай несприятлива структура української економіки, мізерний загальний обсяг іноземних інвестицій. Приватизація проводилася в інтересах кількох кланово-олігархічних угруповань, а ці інтереси майже ніколи не збігаються із загальнаціональними. Нині українська економіка більше схожа на латиноамериканську, ніж на європейську.

Вступ до НАТО і ЄС неможливий без реалізації економічних реформ. Країна з найнижчими в Європі зарплатами і пенсіями, невисоким рівнем іноземних інвестицій, всевладдям чиновників і тотальною корупцією не має перспектив в оновленій Європі. Поліпшенню соціально-економічного становища, посиленню позицій України сприятиме успішне виконання кількох ключових завдань.

По-перше. Важливо реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП на рівні не менше 6 – 7%. Це сприятиме подоланню відчутного розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та членами Євросоюзу.

По-друге. Необхідно форсувати процеси вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) та визнання її країною з ринковою економікою, оскільки це необхідна умова створення зони вільної торгівлі України з ЄС та набуття у віддаленішій перспективі асоційованого членства в Євросоюзі. Враховуючи те, що майже 60% українського ВВП створюється за рахунок експорту, а 74% з них – у країни "далекого зарубіжжя", можна стверджувати, як зазначає, зокрема, А. Гальчинський, що українська економіка значною мірою адаптована до зовнішніх критеріїв [17, с. 46].

По-третє. Потрібно здійснити комплекс заходів щодо структурної перебудови економіки та переведення її на інноваційний шлях розвитку.

По-четверте. Товарообіг України з країнами ЄС, враховуючи десять країн, які приєдналися до Євросоюзу 2004 року, становить лише 35,8% [18]. Тим часом, як підкреслює А. Ослунд, не менше 60% експорту має спрямовуватися до країн ЄС, якщо Україна прагне до членства в ньому [19]. Отже, зовнішньоекономічна діяльність повинна скеровуватися на зміцнення позицій українських товаровиробників на ринках ЄС.

По-п’яте. Важливою складовою євроінтеграційної політики України має стати суттєве поліпшення інвестиційного клімату, активне залучення західних капіталів. Досягнення на шляху євроінтеграції нових членів НАТО і ЄС безпосередньо пов’язані з потужними позиціями іноземного капіталу в цих країнах.

По-шосте. Необхідно послідовно зменшувати енергетичну залежність від Росії та активізувати інтеграцію в європейський енергетичний простір. Реалізація проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору сприятиме залученню України до вирішення проблем енергетичної безпеки Європи та зміцненню її позицій як транзитної держави.

Потрібно якомога швидше завершити процес делімітації і демаркації кордонів по всьому периметру держави та вжити дієвих заходів для недопущення перетворення України на накопичувача нелегальних мігрантів. Для цього слід ініціювати спільні з Євросоюзом програми з облаштування північно-східного українського кордону, оскільки саме звідти плине потужний потік контрабанди, організованої злочинності та нелегальної міграції. Важливого значення набуває оформлення договорів про реадмісію між Україною, Молдовою, Білоруссю, Росією та Євросоюзом. Українським дипломатам треба докласти зусиль для підписання угод про тимчасове працевлаштування українських громадян у тих країнах Європи, де нині більшість із них працює нелегально.

Тільки після виконання цих завдань та за умови створення нормального соціально-економічного клімату в країні можна буде ставити перед Євросоюзом питання про спрощення візового режиму для українців з його поступовою ліквідацією.

Політика євроатлантичної інтеграції буде успішною, коли її реалізація стане справою всього суспільства, а не лише владних інститутів. Виходячи з цього, важливо активно залучати до вироблення євроінтеграційної стратегії та її впровадження в життя представників політичних партій і громадських рухів, молодіжних організацій, неурядових аналітичних центрів тощо. Громадські слухання, публічні дискусії та обговорення сприятимуть виробленню адекватних державних рішень та їх ефективній реалізації. Це допоможе всьому суспільству усвідомити відповідальність за своє майбутнє, гарантуватиме послідовність і незворотність обраного шляху.

Необхідно суттєво поліпшити інформаційне забезпечення євроінтеграційного процесу. Держава, близько 30% громадян якої вважають НАТО агресивним військовим блоком, не може розраховувати на повноправне членство в євроатлантичних структурах безпеки. Нинішнє співробітництво України з НАТО і ЄС висвітлюється недостатньо і несистемно. Причому громадськість залишається практично необізнаною, що це співробітництво здійснюється переважно за рахунок євроатлантичних організацій. Такі прогалини мають виправити Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004 – 2007 роки та Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки.

Проте, з точки зору ефективності реалізації поставлених завдань, доцільніше було б створити єдину Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України, а не розпорошувати зусилля та збільшувати бюрократичну тяганину. Враховуючи те, що організацію виконання зазначених програм покладено на міжвідомчу групу і координаційну групу відповідно, можна передбачити низьку ефективність їх роботи. Це ще раз підкреслює необхідність створення єдиного органу в системі виконавчої влади, який би організовував, координував і контролював виконання заходів державної політики щодо реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції.

Необхідною передумовою вступу до НАТО і ЄС є успішне проведення воєнної реформи та активна участь України в миротворчих операціях, проведенні спільних із збройними силами Альянсу військових навчань. Це сприятиме поліпшенню взаємосумісності та зміцненню довіри між учасниками.

Цінність України для НАТО і ЄС полягає в тому, що вона вже зараз є активним контрибутором зміцнення міжнародної безпеки у всьому світі. Тому залучення України до проведення миротворчих операцій, в першу чергу до тих, що здійснюються під егідою НАТО і ЄС, має сприйматися як важливий аспект діяльності держави на євроінтеграційному напрямку.

Вигідне геополітичне становище України, наявність розвиненої транспортно-комунікаційної та військової інфраструктури викликають неабияку зацікавленість західних партнерів. Крім цього, Україна може запропонувати Альянсу і Євросоюзу використовувати її воєнно-транспортну авіацію, ініціювати взаємовигідне військово-технічне співробітництво. Потрібно пам’ятати, що "саме питання розширення воєнної інфраструктури перетворило членство в НАТО Румунії і Болгарії з далекої можливості на близьку реальність" [20].

Необхідно припинити абсолютизацію російського чинника, вплив якого на євроінтеграційну політику України набагато більший, ніж він цього заслуговує. Інколи складається враження, що, ухвалюючи будь-яке зовнішньополітичне рішення, українські політики переймаються передусім національними інтересами північного сусіда, а вже потім – власними. Неспроможність захищати політичні й економічні інтереси України останнім часом пояснюють тим, ніби Захід, і в першу чергу США, визнали монопольне право РФ на контроль пострадянського простору. Таке твердження більш ніж сумнівне.

По-перше, і США, і країни Західної Європи вклали немало коштів для становлення і розвитку України як незалежної держави. ЄС – найбільший донор нашої країни: за 1991 – 2002 роки Євросоюз виділив на підтримку перехідних процесів в Україні 1,2 мільярда євро [21]. Наприкінці 1990-х років Україна була третім серед найбільших одержувачів допомоги від США (після Ізраїлю та Єгипту) [22].

По-друге, незважаючи на всю важливість відносин США з РФ, існують питання, у яких Вашингтон за жодних умов не поступиться Москві. До них належить забезпечення гарантій незалежності країн, що утворилися після розпаду СРСР. У Стратегії національної безпеки Сполучених Штатів Америки, введеній в дію 2002 року, зазначається: "Ми будемо підтримувати незалежність та стабільність країн колишнього Радянського Союзу, оскільки віримо, що процвітаюче і стабільне оточення зміцнить зростання відданості Росії інтеграції в євроатлантичну спільноту" [23].

Отже, подальші євроінтеграційні перспективи України, її майбутнє як суверенної держави найбільше залежать від самого українського суспільства та його спроможності забезпечувати ефективну реалізацію національних інтересів у контексті об’єктивних процесів загальноєвропейського розвитку.

На сучасному етапі можемо констатувати наявність стагнаційних елементів у взаємовідносинах України з НАТО і ЄС. Нинішній політичний і соціально-економічний стан країни гальмує її інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки й економічного розвитку.

Послідовне і системне виконання заходів, про які йшлося, сприятиме наближенню України до євроатлантичних стандартів суспільного розвитку, дозволить перевести питання набуття повноправного членства в НАТО і ЄС у практичну площину. За умови демократичного оновлення влади в результаті президентських виборів 2004 року та суттєвого прогресу в демократизації політичної системи держави, цілком імовірною є можливість вступу до НАТО в ході наступних етапів розширення Альянсу.

Як прогнозує Б. Джексон, у першому десятиріччі ХХІ століття обов’язково відбудеться ще принаймні один раунд розширення НАТО і, за виконання певних умов, Україна матиме найкращі шанси приєднатися до Альянсу та ЄС протягом наступних п’яти років [24]. Якщо не використаємо цих шансів, то майбутнє України як суверенної європейської держави буде під великим сумнівом.

Вступ України до НАТО активізує процес набуття повноправного членства в ЄС, який, враховуючи нинішній стан української економіки та велику кількість інших проблем, буде тривалішим і складнішим порівняно із вступом до Альянсу. Але активна реалізація євроінтеграційної стратегії зможе зробити цілком реальною перспективу членства України в Євросоюзі протягом другого десятиліття ХХІ століття.

Євроатлантичній інтеграції України немає жодної альтернативи, а наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією подальшого прогресивного розвитку української держави.

Література

  1. Черноусенко О. Партнерство Україна – НАТО: еволюція розвитку // Політика і час. – 2003. – № 10. – С. 6.
  2. Тарасюк Б. Україна – ЄС: пріоритети, проблеми, перспективи / Співпраця ЄС та України. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 3. – С. 21.
  3. Дергачов О. Особливе партнерство України з НАТО / Громадська політика щодо НАТО в Україні: діємо разом. – Матеріали та документи міжнародного семінару 8 квітня 2003 р. – К., 2003. – С. 32.
  4. Бараш Ю. Н., Їжак О. І., Мерніков Г. І. Європейський нейтралітет і невизначеність України. Монографія / Під ред. А. І. Шевцова. – Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2002. – С. 94.
  5. Горенко О. М. Україна і європейська інтеграція / Україна і Європа (1990 – 2000 рр.). Частина 2. Україна в міжнародних відносинах з країнами – членами Європейського Союзу. – К., 2001. – С. 27
  6. Їжак О. Біля "відчинених дверей". Європейська оборонна інтеграція і національна безпека України // Політика і час. – 2002. – № 2. – С. 43.
  7. Шерр Дж. Євроатлантичні перспективи України крізь туман війни і геополітики // Дзеркало тижня. – 2003. – 12 квітня. – С. 5.
  8. Дергачов О. Вказ. праця – С. 30.
  9. Мармазов В., Піляєв І. З "дорожньою картою" на шляху до ЄС // Політика і час. – 2003. – № 11. – С. 38.
  10. Елементи стратегії ЄС щодо України (Чеський погляд. Виклад політики) / Інституційні реформи в ЄС. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 4. – С. 69.
  11. Бадрак В. Зональное тестирование натовских перспектив Украины // Зеркало недели. – 2002. – 1 июня. – С. 3.
  12. Басараб М. Б. Досвід європейської інтеграції Польщі: перспективи для України. Автореферат дис. … кандидата політичних наук. - К., 2004. – С. 10.
  13. Бутейко А. Внутренняя "Одиссея" внешней политики: евроинтеграция или еврокамуфляж? // Зеркало недели. – 2003. – 6 сентября. – С. 4.
  14. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – С. 49.
  15. Закон України "Про основи національної безпеки України" // Стратегічна панорама. – 2003. – № 3 – 4. – С. 19.
  16. Посельський В. Європейський поступ України: дещо про особливості руху та станцію призначення // Політична думка. – 2002. – № 2 – 3. – С. 80.
  17. Україна: стратегія євроінтеграції та співробітництво на пострадянському просторі. Матеріали "круглого столу" (Київ 18 березня 2003 р.). – К.: НІСД, 2003. – С. 46.
  18. Чалий О. Стан та перспективи співробітництва між Україною та Європейським Союзом / Інституційні реформи в ЄС. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 4. – С. 34.
  19. Україна: стратегія євроінтеграції та співробітництво на пострадянському просторі. Матеріали "круглого столу" (Київ 18 березня 2003 р.). – К.: НІСД, 2003. – С. 12.
  20. Їжак О. У новому циклі розширення Альянсу // Політика і час. – 2002. – № 11. – С. 18.
  21. Представництво Європейської Комісії в Україні / Співпраця ЄС та України. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 3. – С. 87.
  22. Д’аньєрі П. Повернутися до Заходу спиною // Політика і час. – 2003. – № 2. – С. 41.
  23. The National Security Strategy of the United States of America / The White House. – Washington. – 2002. – 17 September. – Р. 27
  24. Джексон Б. Майбутнє України визначать наступні одинадцять місяців // Національна безпека і оборона. – 2003. – № 7. – С. 12.


07.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!