Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Роль політичної еліти у сучасному політичному та соціально-економічному розвитку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль політичної еліти у сучасному політичному та соціально-економічному розвитку. Реферат

Місія сучасної української еліти полягає у виробленні консолідаційної моделі стратегічного розвитку країни. І саме вироблення і реалізація такої модернізаційної схеми стане доказом адекватності еліти сучасним викликам, які постають перед Україною

Після розвалу СРСР перед молодими незалежними державами постали практично аналогічні стратегічні завдання, а саме: пошук власної ідентичності (державної, національної, геополітичної, соціально-економічної, політичної, культурної тощо). Та кожна з цих країн йшла власним шляхом самоіндентифікації, доказом чого можна вважати створення, скажімо, в Білорусі, РФ та в Україні специфічних політичних і соціально-економічних моделей.

Безперечно, і білоруси, і росіяни, і українці створили власні "пострадянські" (не за світоглядом, а за часом формування) еліти, які б мали визначати напрям і темпи перетворень. Втім, "винятковість" еліт у цих країнах полягає саме в тому, що сам факт їх існування ще не означає автоматичного домінування (владного, інтелектуального, фінансового тощо) у процесі пошуку країнами власної ідентичності.

Ситуаційні моделі існування замість модернізаційних концепцій

Аналіз ситуації в Білорусі, Російській Федерації та Україні дозволимо собі розпочати з пошуку відповіді на контрверсійне запитання: чи можна говорити про "модельність" /алгоритмічність розвитку в цих країнах? Чи не є розвиток Білорусі, Росії та України лише хаотичною реакцією на низку зовнішніх і внутрішніх політичних викликів? Отже, чи існують моделі, за якими відбувається розвиток цих пострадянських країн?

Отже, якщо ставити питання про існування модернізаційної моделі, яка передбачає визначення стратегічних геополітичних та внутрішньополітичних і соціально-економічних орієнтирів (як це відбулося в країнах Балтії та Центральної Європи), то потрібно констатувати, що повноцінних модернізаційних моделей тривалий час не було створено ані в Росії та Україні (які концентрувались на розумінні посткомуністичної модернізації у якості руху до політичної демократії та ринкової економіки), ані в Білорусі (яка не акцентувала на реформуванні економіки у напрямі ринку, а політичної системи – до демократії).

Росія почала замислюватись і артикулювати глобальні вектори свого розвитку на початку XXI століття (з обранням президентом В. Путіна), Україна - після 2004 року (з обранням президентом В. Ющенка). Щодо "моделей існування" (не плутати з модернізаційними концепціями) то вони, безперечно, були (є) і втілювались (втілюються).

"Керована демократія" як форма ситуаційного розвитку РФ

Щодо Росії, то основними рисами діючої "моделі існування" є:

  • нова політична система, побудована на принципах "керованої демократії" або "закритої гегемонії". За визначеннями російських дослідників, "керована демократія" є бюрократичним регулюванням політичного життя в країні, що передбачає ізоляцію політичних інститутів від суспільства. Головними її ознаками є перехід до управління країною президентом В. Путіним через довірених осіб; включення губернаторів у президентську вертикаль; підвищення прохідного бар’єра для політичних партій на виборах до Державної Думи до 7%; консолідація влади та еліти з домінуванням над елітою політичною і діловою еліти бюрократичної;
  • державний капіталізм, який втілюється у поверненні державі провідних позицій в стратегічних галузях російської економіки (нафтова та газова промисловість, електроенергетика, ВПК); впливі держави на соціальну політику;
  • раціоналістична зовнішня політика, яка передбачає активну участь Росії у міжнародному економічному житті;
  • прагматична внутрішня економічна політика, стратегічною метою якої є модернізація російської економіки, тактичною - реалізація на зовнішніх ринках того, що користується попитом (енергоносії).

Певний суспільний консенсус росіян навколо тренду "керованої демократії" (про що свідчать результати президентських і парламентських виборів, високий рейтинг довіри серед росіян президента В. Путіна) дозволяє ставити питання про реалізацію в Росії консолідаційної (чи стабілізаційної) моделі розвитку, легалізованої на виборах, з одного боку, російською елітою, з іншого - переважною більшістю росіян.

Особисто В. Путін абсолютно відповідає описаній вище моделі, оскільки російський президент – і актор, і продукт, і один з активних фундаторів системи. В. Путін, як вважають російські дослідники, є історичною відповіддю на запит росіян щодо стабілізації ситуації в країні.

Втім, у нас є розуміння, що у кожної з груп, які підтримали запропонований В. Путіним варіант розвитку Росії, були свої, так би мовити, мотиви. Еліта вбачала в "керованій демократії" шлях збереження у взаєминах із владою статус-кво, який дозволяв би їй (за умови невтручання у політику) активно вести бізнес. Патерналістськи налаштоване населення, виховане за радянських часів, вважало, що саме "державний капіталізм" може забезпечити йому високий рівень стабільності та соціальних гарантій.

Така "стабілізаційна модель", на нашу думку, є досить комфортною формою існування соціуму. Найбільш комфортно мають себе відчувати еліти, оскільки в її (моделі) підґрунтя покладено своєрідний пакт про ненапад, укладений між владою та елітами.

Наскільки така стабілізація адекватна геополітичним викликам, з якими живе сучасна Росія, а, відповідно, не може їх ігнорувати - це питання жвавого політичного і політологічного дискурсу в самій Росії. Значна кількість російських дослідників наголошує на тому, що "державний капіталізм" в умовах "закритої гегемонії" (домінування одної елітної групи при формуванні державної політики) не сприятиме саморозвитку, інноваційним пошукам, а, відповідно, приречений на стагнацію. Найбільш радикальні експерти, аналізуючи майбутнє Росії в умовах "державного капіталізму" навіть вводять термін "периферійний капіталізм".

Визначальну роль у пошуку моделі розвитку країни, на нашу думку, має відігравати еліта, яка аналізує цілий комплекс можливих варіантів подальшого розвитку, обирає найефективніший (з точки зору державних і суспільних інтересів) сценарій та здійснює його провайдерство на рівні державної політики.

З цієї точки зору, не можемо стверджувати, що "стабілізаційна модель", яка реалізується в сучасній Росії, відповідає стратегічним інтересам країни, а російська еліта виконує свою історичну місію щодо формування стратегії, посідаючи конформістську позицію з цілої низки питань, що визначають майбутнє країни. Втім, змушені визнати повну відповідність російської еліти сучасному алгоритму політичного та соціально-економічного розвитку РФ, більше того -зафіксувати, що саме еліта була одним з політичних акторів, які формували саме таку "модель існування" держави.

"Закрита країна" як модель ситуаційного розвитку Білорусі

Високий рівень підтримки білорусами президента О. Лукашенка, легалізований на президентських і парламентських виборах, що відбувались у 1995 - 2005 роках, також свідчить про існування в країні певної консолідуючої "моделі існування". На нашу думку, головними характеристиками цієї моделі є:

  • чітко визначена геополітична орієнтація Білорусії в якості частини Євразійського просту;
  • авторитарна політична система, де єдиним впливовим центром влади є президент, хоча діє конституція, що передбачає розподіл влади;
  • блокування ринкових реформ, практично повна заборона приватизації, певна закритість країни для іноземних інвестицій (закритість економіки - одна з умов підтримки життєдіяльності режиму О. Лукашенка);
  • високий рівень соціальних гарантій (також одна з умов підтримки життєдіяльності режиму О. Лукашенка);
  • одержання дешевих сировинних ресурсів від РФ (також одна з умов підтримки життєдіяльності режиму Лукашенка);
  • "білорусизація" влади.

Специфічність сучасного алгоритму розвитку Білорусі сформувалась в результаті:

  • впливу на Білорусь європейських політичних та культурних традицій. Нагадаємо, що Білорусь лише 1796 року, в результаті поділу Польщі, була приєднана до Російської імперії, а до цього перебувала під пануванням Польщі та Литви. Втім, на відміну від, наприклад, України, Білорусь практично завжди повністю (з територіальної точки зору) входила до складу тієї чи іншої держави, що не призвело до розколу країни між Сходом і Заходом, між католицизмом і православ’ям, між імперією Габсбургів та імперією Романових. Нема у білорусів бази для протиріч між пошуком ідентичності та збереженням національної єдності;
  • асиметричної залежності білоруської економіки від економіки Росії. Справа в тім, що за радянських часів економіка республіки була завершальним циклом виробництва союзного значення, який залежав від Росії і в питаннях постачання сировини, і в питаннях ринків збуту. В орієнтованому на Росію виробництві працювало 60% населення країни. В результаті боротьби гору взяла тенденція економічна (залежність Білорусі від російських ринків і російських енергоносіїв), що й домінувала при формуванні сучасної моделі існування білорусів;
  • залежності Росії і ЄС від Білорусі (від її транзитних можливостей), які зацікавлені у стабільній ситуації в країні, територією якої до ЄС йдуть російські газ і нафта.

Унікальною для пострадянського простору є постать білоруського президента О. Лукашенка: будь-яка спроба тиску на Білорусь як з боку ЄС, так і з боку РФ дає лише один внутрішньополітичний результат - подальше зміцнення білоруського практично авторитарного режиму. Експерти визнають, що саме через О. Лукашенка ні США, ні ЄС, ні навіть Росія у взаєминах з білоруським режимом не спромоглись вийти за межі ролі статиста, змушеного приймати правила гри, встановлені білоруським президентом.

Життєздатність збудованої О. Лукашенком "моделі існування" Білорусі обмежується короткотерміновою перспективою, оскільки базою цієї моделі є пільгові тарифи на російські енергоносії, які Москва (де панує, до певної міри, економічно прагматичний режим В. Путіна) буде змушена поступово підвищувати навіть для Білорусії.

Щодо адекватності білоруської еліти дуже специфічній "моделі існування" країни, зазначимо, що, на відміну від Росії (яка на початку 1990-х років "пестила" олігархічний капітал) чи України (де великий капітал формувався також на початку 1990-х через доступ до реекспорту російських енергоносіїв), національна білоруська бізнес-еліта дуже слабка (у зв’язку з нерозвиненістю ринкових взаємин).

А та, що є, робить свій бізнес через демпінгові ціни на енергоносії, а, відповідно, й підтримує режим О. Лукашенка, який пролонгує їй цінові пільги. Крім того, переважна більшість білоруської еліти (з історичних причин, окреслених вище), на відміну від російської та української еліти, не переймається пошуком власної ідентичності, що також спрощує їй співпрацю з росіянами, яка лежить в основі створеної О. Лукашенком "моделі існування" країни.

Бімодельність сучасної України

Дещо складнішою є ситуація з "моделями існування" та "модернізаційними моделями" в Україні.

Результати президентських виборів 2004 року і парламентських виборів 2006 року засвідчили чітку біполярність України, яка, у свою чергу, обумовлює бімодельність модернізаційних схем, котрі почали активно формуватися з приходом до влади В. Ющенка. Біполярність українського соціуму (обумовлена історично, економічно, світоглядно) щодо визначення стратегії майбутнього розвитку країни - ось головна перешкода, на думку частини експертів, на шляху формування єдиної модернізаційної концепції України.

Щодо "моделі існування" (як тимчасової форми існування країни), то їх теж принаймні дві (беремо біполярні версії). Наприклад, геополітичний аспект цієї моделі - пошук власної ідентичності із орієнтацією або на західні цінності, або на євразійський простір. Політичний аспект: або парламентсько-президентська республіка (більш наближений до європейських політичних традицій політичний формат устрою країни) як форма владного компромісу і остаточної легалізації політичного впливу найпотужніших українських фінансово-промислових груп, або президентська республіка, де єдиним впливовим центром влади залишається президент, що виконує функції третейського судді щодо інших фігурантів політикуму.

Адміністративний аспект: або зростання впливу держави на соціально-економічні процеси в країні, або включення винятково ринкових регуляторів економічного життя, де держава виконує функції "нічного сторожа". Економічні пріоритети: або експортно орієнтована сировинна економіка, або прагнення розвивати сучасну, конкурентоспроможну інноваційну економіку.

Безперечно, сучасні еліти, діючи як політичні актори, виконують політичні ролі і прагнуть відповідати (бути адекватними) діючим в Україні біполярним ситуаційним моделям розвитку країни, які є зрозумілими (бо здаються автентичними) певним частинам українського населення.

Цілком зрозуміло, що біваріантність (яка вже стає частиною сучасної політичної практики; для прикладу можна розглянути ситуацію щодо мовного питання на Сході України, яка склалась на весну 2006 року), брак навіть тактичної (йдеться не про стратегію) моделі розвитку, яка б консолідувала суспільство, суттєво гальмують подальший розвиток України; складається враження, що ситуація стає некерованою, а тому не може відповідати стратегічним інтересам держави.

Специфічність сучасного моменту полягає в тому, що українська еліта набагато менше біполярна, ніж в цілому українське суспільство. І це також обумовлено цілим комплексом об’єктивних (економічних і політичних) обставин, самим процесом формування нової української еліти.

Отже, місія сучасної української еліти полягає у виробленні консолідаційної моделі стратегічного розвитку країни. І саме вироблення і реалізація такої модернізаційної схеми стане доказом адекватності еліти сучасним викликам, які постають перед Україною.

Література

  1. Между Востоком и Западом. Украина и Белорусь на Европейском пространстве. - М., - 2003.
  2. Тренин Д. Внешнее вмешательство в события на Украине и российско-западные отношения // МЦК. - М., 2005. - Выпуск 2, т. 7.
  3. Бордачев Т. Россия и ЕС: конец и новое начало // МЦК. - М., 2004. -Выпуск 10, т. 6.
  4. Рябов А. Самобытность вместо модернизации // М. - 2005.


07.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!