Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Роль віртуальних об’єктів при зміні влади: віртуальні революції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль віртуальних об’єктів при зміні влади: віртуальні революції. Реферат

Віртуальні об’єкти, що вводяться у випадку дестабілізації, спрямовуються на вразливі точки соціальної системи. Для влади, наприклад, це буде підрив довіри до неї, для військових – їх уміння вести війну, для міліції – боротися зі злочинністю. В результаті відповідної ресурсної підтримки введених віртуальних об’єктів утворюється невідповідність: віртуальний простір починає динамічно змінюватися, тоді як реальний рухається зі старою швидкістю

Віртуальні об’єкти активно використовуються з метою стабілізації соціальної системи. Зокрема, християнство, як і будь-яка інша релігія, компенсує неадекватності соціальної реальності різного роду віртуальними конструкціями (наприклад, винагородою у потойбічному житті). Теорія менеджменту терору (terror management theory), яка виникла в наші часи, намагається визначити механізми, що дозволяють людині зберігати осмислене існування в дуже складному світі, оскільки людина, на відміну від тварини, може дивитися й у майбутнє.

Теорія менеджменту терору Дж. Грінберга та ін. вбачає основне джерело людської тривоги в страхові смерті. Цей страх може знижуватися через підключення чи то до моделі світу, властивій певній культурі, чи то до високої самооцінки, що блокує думки про смерть. Експерименти свідчать, що люди з високою самооцінкою менш болісно реагують на подразники, пов’язані зі смертю. Нагадування людям про їхню смертність має породжувати у відповідь потребу в самооцінці та в підключенні до культурної моделі світу.

Культура як соціальна конструкція сприяє максималізації стабільності даного варіанту світу, оскільки починають діяти такі правила:

  • культурні моделі світу дають людині значення і стабільність в межах нестабільного і непередбачуваного світу;
  • культура дає людині почуття цінності й самооцінки, якщо ця людина дотримується правил, властивих певному суспільству;
  • культурні моделі пропонують символічне безсмертя (у дітях, книгах, результатах праці тощо).

Ш. Соломон, один з авторів цієї теорії, в інтерв’ю журналові "Psychology Today" пояснює реагування на носіїв інших культурних зразків: "Теорія менеджменту терору цікавиться й тим, чому людям важко бути з тими, хто є іншим. Якщо культура виконує функцію заперечення смерті, то люди, інші за культурною традицією, підривають наш захист проти страху смерті.

Ми відкидаємо цю групу як породження пекла. Найбільш м’якою формою стає зниження загрози, що ми її відчуваємо з боку альтернативної картини світу. Ми також можемо спробувати переконати інших відмовитися від їхніх ідей і прийняти наші, як це роблять місіонери. Без будь-якого жалю ми можемо убити культурно інших, аби довести, що наш шлях найліпший. Для радикального ісламу, уособлюваного Усамою бен Ладеном, Захід є злом і підлягає знищенню. З іншого боку, президент Джордж Буш оголосив цей конфлікт хрестовим походом, визначаючи, що наш Бог кращий за їхнього" [1].

Цікаво, що це культурне зіткнення дуже нагадує зіткнення між Радянським Союзом і США часів "холодної війни". Тоді одна сторона вбачала можливість свого розвитку тільки за умови знищення таких же можливостей для іншої. Якщо Р. Рейган говорив про "імперію зла", то з радянського боку ми чули про "оскал американських імперіалістів" (вони ж "палії війни"). Справедливість власної позиції обидві сторони не брали під сумнів.

Потужні пропагандистські системи СРСР і Китаю демонстрували процеси стабілізації через віртуалізацію, коли тиражували віртуальні зразки правильної поведінки і героїки. У якості "м’якої сили" практично до того ж вдається і західна система, спрямовуючи зусилля на втримання власної моделі світу. При цьому, володіючи найпотужнішими на сьогодні "машинами" для створення картини світу за допомогою масової культури, США мають можливість поширювати свою картину світу далеко за свої межі. Американська масова культура реально витісняє будь-яку іншу.

Не менш активно віртуальні об’єкти використовуються для дестабілізації системи. Дестабілізація як процес не стала ще об’єктом достатньої дослідницької уваги. Так, В. Серебрянников підкреслює: "Теорію соціального вибуху досить слабко розроблено, особливо щодо сучасного періоду" [2]. Л. Ніковська бачить схему розгортання соціального вибуху в такому вигляді [3]:

  • наростання труднощів, що приводить до ситуації, коли стає неможливою одночасна протидія натискові проблем, що потребують вирішення;
  • вихід з ладу існуючого механізму узгодження і прийняття рішень;
  • утрата багатьма людьми й організаціями спроможності діяти відповідно до своїх цілей і функцій.

Ці характеристики нагадують поступове наростання хаосу, що потім може вилитися в істотні соціальні зміни.

Цікаво, що І. Пантін пов’язує соціальний вибух не стільки з економічними чи соціальними умовами, скільки з психологічною детермінантою: "Соціальний вибух пов’язаний з характером переживань масою населення змін, нових ситуацій, труднощів, з характером реакції на них" [4]. Він підкреслює, що рік французької революції був найблагополучнішим в економічному відношенні. Хлібні труднощі в Росії відчувалися вже 1916 року. Віртуальна складова, без сумніву, ґрунтується на відзначеній вище психологічній детермінанті.

Віртуальні об’єкти, що вводяться у випадку дестабілізації, спрямовуються на вразливі точки соціальної системи. Для влади, наприклад, це буде підрив довіри до неї, для військових – їх уміння вести війну, для міліції – боротися зі злочинністю.

В результаті відповідної ресурсної підтримки введених віртуальних об’єктів утворюється невідповідність: віртуальний простір починає динамічно змінюватися, тоді як реальний рухається зі старою швидкістю. Ця розбіжність є головним джерелом "зламу" системи, якщо їй не вдається уповільнити швидкість змін віртуального простору. Але водночас, як свідчить досвід колишнього СРСР, це уповільнення, наприклад, шляхом введення того чи іншого варіанта цензури, буде лише тимчасовим, оскільки нинішнє глобальне суспільство може "прострілюватися" зусібіч, незалежно від рівнів захисту його віртуального простору.

Віртуальні дестабілізатори містять у собі певний набір обов’язкових характеристик. Події часів гласності і перебудови продемонстрували це дуже переконливо. Тодішня модель віртуальної революції мала такі компоненти:

  • жертва (при цьому вона може бути як індивідуальною, так і колективною. Наприклад, використання саперних лопаток у Тбілісі);
  • масовість і видовищність протесту (зазвичай народні хвилювання передбачають "стирання" старих правил і можливість утворення нових; протест повинен бути видовищним, на зразок наметів голодуючих на Хрещатику в Києві, щоб це могло знімати телебачення);
  • обов’язковість молодіжної (студентської) участі, оскільки молодь не тільки символізує майбутнє, але й легка на підйом, не зв’язана соціальними умовностями, здебільш проживає компактно, в гуртожитках – з нею простіше працювати агітаторам;
  • включеність міжнародних інформаційних потоків для зворотної циркуляції в країну і створення відповідного міжнародного тиску;
  • наявність глядача, без якого всі ці дії втрачають сенс; у глядача ж починає руйнуватися наявна модель світу, що, ймовірно, і є головною метою подібних дій;
  • певна тимчасова залежність, оскільки звикання до ситуації знімає її "палаючий" характер; з іншого боку, наприклад, в Іраку, американські фахівці вбачали небезпеку у виникненні "ідеології опору" [5].

Модель зміни влади тоді набирає вигляду створення прецеденту масових заворушень. Вони можуть бути доволі видовищним заходом, який відповідає стандартам телебачення. Влада, імітуючи спокій, рано чи пізно не витримує і зривається, намагаючись прибрати учасників заворушень з вулиці. При цьому виникає жертва (жертви). Це може бути не тільки чиясь випадкова смерть, але й арешти, що також носять символічний характер, створюючи необхідний ореол мучеництва, що різко підсилює символічний характер подій і прямо впливає на віртуальний простір.

Ми говоримо про істотну віртуальну складову у всіх цих випадках, оскільки обидві сторони – влада і протестуючі – борються, в першу чергу, у віртуальному просторі, прагнучи забезпечити собі перемогу саме там. Студенти в наметах не можуть розглядатися у фізичній реальності як бійці. Але вони є бійцями віртуальної реальності, створюючи образи борців проти режиму (злочинного, корупційного тощо). Також і всі п’ять вищеназваних параметрів носять чітко виражений віртуальний характер. Вони ніби створені під віртуальне розкручування, під утримання постійної напруги, під висвітлення в ЗМІ.

Створюється начебто принципово незавершена віртуальна конструкція, завершенням якої може бути тільки зміна влади. Останньою реалізацією такого дійства стала Грузія, що навіть позначалося віртуально як революція троянд. Протестна стихія легітимувала захоплення влади новими гравцями. "Сивий лис" Е. Шеварднадзе (до речі, такий же віртуальний через свою максимальну неоднозначність, як і вся ситуація перевороту) не зважився на опір.

Типовою моделлю віртуального "вибуху", за яким йде "вибух" соціальний, можна вважати такий ланцюжок подій:

Віртуальний "образ" зміни режиму

Демонстрація

Розгін

Жертва

Реальна зміна режиму

 

Цікаво, що цей ланцюжок віртуалізується так, аби відразу відкинути підозри щодо насильницької зміни влади. Згадаймо назви: оксамитна революція (Прага), революція троянд (Тбілісі). Ніщо погане не може носити такої гарної назви. Революція ж віників у Вірменії 2004 року не вдалася. Та й назва якась незугарна.

Віртуальний "вибух", що призводить до реальної зміни влади, будується за моделлю, схожою на ту, за якою вводяться і закріплюються нові уявлення в тоталітарних сектах. Там відбуваються три процеси:

  • "розморожування" старих уявлень;
  • запровадження нових уявлень;
  • "заморожування" нових уявлень.

Тепер подивимося, як діють мітинг чи демонстрація. Вони спрямовуються на створення контексту, максимально сприятного для віртуального "зламу". Перелічимо деякі принципові моменти такого роду введення конфліктуючих з домінуючими на даний момент ментальних конструкцій:

  • маргінальна або заборонена раніше точка зору здобуває публічність, що переводить її в інший статус;
  • мітинг і демонстрація спрямовані на анонімізацію кожного учасника, що робить для нього можливими ті типи поведінки, яких він не практикував раніше;
  • мітинг чи демонстрація створюють ситуацію фізичного контакту, неможливого у звичайному житті;
  • у випадку застосування сили проти демонстрантів виникає ще більш об’єднуюче "ми" проти "них";
  • стресова ситуація, яка при цьому виникає, "намертво" закріплює інформацію, що вводиться;
  • у рамках мітингу/демонстрації точка зору, що вводиться, ніколи не спростовується.

Усе це створює сприятливі можливості для інтенсивного маніпулятивного впливу з боку організаторів мітингу/демонстрації.

Грузія-2003 і Вірменія-2004 мали схожі параметри у вигляді низького життєвого рівня та малої чисельності населення, коли навіть без ЗМІ будь-яка інформація може поширюватися без обмежень. До речі, в однотипній моделі скинення С. Мілошевича протестуючі поза страйками, що тоді охопили майже все, залишили кавярні, бо вони, ймовірно, могли слугувати певними комунікативними ретрансляторами.

Можливою відповіддю на різні результати в Тбілісі і Єревані є наявність/відсутність тиску ззовні, а також утрата внутрішньої "енергетики" самим Е. Шеварднадзе – він надто давно перебував при владі. Додатково до цього могла відіграти свою роль і більша/менша близькість до Росії, оскільки з Е. Шеварднадзе останнім часом у неї не завжди були добрі відносини.

В принципі і віртуальна війна, і віртуальна революція потребують не одного, а цілого набору повідомлень, бо різні цільові групи повинні одержати те, що потрібно саме їм. Е. Месснер писав: "Агітація під час війни повинна бути дволикою: одна напівправда для своїх, інша – для супротивника. Але й лукавства мало – потрібна, так би мовити, багатоликість: для кожного рівня свідомості, для кожної категорії вдач, схильностей, інтересів – особлива логіка, щирість або лукавство, розумування або сентиментальність" [6]. Це змістова різниця, але не менша розмаїтість є і в варіантах каналів комунікації, що повинні доправити обране повідомлення до цільової аудиторії.

У цьому плані цікава думка міністра оборони США Д. Рамсфелда, висловлена ним на зустрічі з редакторами газет: варто готувати фахівців з різних регіонів зі знанням мови й культури, їх слід винагороджувати за це знання, а не карати, оскільки це певне відхилення від нормальної армійської кар’єри [7]. Тут важлива заувага щодо зняття опору військового середовища для такого типу фахівця.

Усе зазначене дозволяє сформулювати правило віртуалізації. Віртуальний об’єкт може підсилити свою діючу силу, якщо він будується з врахуванням моделі впливу, найефективнішої для даної цільової аудиторії, оскільки тоді він не змінює наявну картину світу аудиторії, а, навпаки, спирається на неї. Ступінь опору такому об’єктові буде значно меншим.

Можемо розглянути згадані параметри віртуальної революції на кількох варіантах зміни влади: двох, що вдалися (Чехословаччина і Румунія), і одному невдалому (Китай). Побудуємо наш виклад за одним методом, вважаючи жертву ключовим елементом, що задає головний елемент сюжетності, який легітимізує зміну влади. Якщо бути точнішим, то треба сказати, що зміна влади легітимізується попередньою віртуальною частиною, яка звинувачує владу. Жертва, швидше за все, позбавляє владу права на захист, виступаючи відтак у ролі своєрідного блокатора подальших дій з боку влади.

Чехословаччина. Жертвою став студент М. Шмід, який загинув у результаті застосування сили поліцією при розгоні демонстрацій. Ці протести відбувалися в Празі 17 листопада 1989 року. Однак ключова подія була постановочною. Студент не тільки реально не загинув, але навіть, як з’ясувалося, був співробітником секретної поліції [8]. Вона й організувала ці протести, щоб змусити комуністичне керівництво країни піти з політичної арени.

Жертва виявилася вмонтованою в студентські протести, закриваючи можливість для влади вийти на нові варіанти боротьби з демонстраціями. Жертва виступає в ролі певного блокатора подібних майбутніх дій. У символічній (віртуальній) площині це стає закріпленням віртуальної конструкції, що вводиться, наприклад, для позначення влади як "диктаторського режиму", не здатного демократизуватися.

Румунія. У ролі жертви виявився угорський проповідник Л. Текеш. Його арешт здетонував події в Тимішоарі. Священика часто відвідував другий секретар посольства США в Бухаресті Д. Керрі [9]. Фільм німецьких документалістів "Шах і мат" і подальше обговорення його в угорській та румунській пресі показали, що в цьому випадку працювали спільно американські і радянські спецслужби, оскільки навчання відбувалося в таборах на теренах Угорщини. Там підготували кілька десятків тисяч "професійних протестуючих".

Боротьба з демонстрантами на наступному витку подій паралізувала владу. Н. Чаушеску професійно "рятують" – назустріч його загибелі. Рятують ті, хто його відразу ж і розстрілює. При цьому влада в Тимішоарі діє неадекватно, відмовляючись навіть просто погодитися з вимогами маніфестантів. Усе це закріплює уявлення про владу як про "диктаторський режим", оскільки вона з усіх сил демонструвала закритість.

Китай. Китайські події стали застереженням для М. Горбачова, як заявляв А. Грачов, котрого цитує історик холодної війни М. Уолкер [10].

Китайські події, ймовірно, стали винятком з правила через дві причини:

  • вони одержали надпотужне висвітлення, оскільки тоді, у переддень візиту М. Горбачова, в Пекіні зібралося багато журналістів;
  • студенти спочатку перебували на площі законно (або майже законно) у зв’язку зі смертю 15 квітня партфункціонера, колишнього генсека КПК Ху Яобана.

18 квітня, через три дні після смерті Ху Яобана, студенти рухаються до центру Пекіна. 20 квітня влада вперше застосовує силу, аби відтіснити студентів від урядової резиденції. 22 квітня відбувається похорон. Студенти передають петицію, вимагаючи зустрічі з прем’єром Держради Лі Пеном. 15 – 18 травня відбувався візит М. Горбачова. До цього на площі облаштовується наметове містечко. 13 травня кілька сотень студентів почали голодування. 20 травня запроваджується воєнний стан у деяких районах Пекіна. 30 травня студенти на площі Тяньаньмень споруджують десятиметрову статую "Богині Демократії". 4 червня уночі війська розганяють студентів, стріляючи в них.

По суті, Китай уперше зіштовхнувся з некерованою ситуацією, що активно висвітлювалася ЗМІ багатьох країн. Усе це відбувалося на тлі боротьби за владу в самій КПК. В результаті з 28 квітня газети, телебачення і радіо стали висвітлювати те, що відбувалося на площі, чого не було раніше. (Десятигодинна студентська демонстрація 27 квітня майже не висвітлювалася) [11].

4 травня – ювілейна дата в Китаї, пов’язана з рухом 1919 року. Тому студентські демонстрації в цей день привернули увагу багатьох глядачів. Уперше до демонстрантів приєдналися журналісти з власними гаслами. Вони вимагали права "говорити правду". Вихід журналістів сприяв залученню до протестів інтелігенції.

Уроки висвітлення подій у Пекіні вплинули на наступне висвітлення подій у Східній Європі, Перській затоці та в Радянському Союзі [12]. Наприклад, американські медіа пропонували китайським студентам у США інтерпретувати події.

Варто визнати значну роль у розвитку подій як самих студентських виступів, так і їхнього висвітлення. Тобто роль інформаційного і віртуального просторів була не менш значною, ніж роль подій реального простору. З 28 квітня по 20 травня – часу введення воєнного стану, преса публікувала статті про студентський рух та його вимоги. Можна зробити такий висновок: висвітлення стає неодмінним елементом самої події. Немає висвітлення, немає й події. Тут діє видозмінене правило Й. Сталіна: замість великої думки "не важливо, як голосують, важливо, як лічать" починає діяти інша велика думка – "не важливо, як роблять, важливо, як висвітлюють".

17 і 18 травня на вулиці Пекіна вийшли вже мільйонні демонстрації на підтримку студентів. І до управління ситуацією приходять прихильники твердої лінії. Ситуація завершується запровадженням воєнного стану, завдяки чому відновлюється статус-кво. Відбулася не зміна системи, а перегрупування владної еліти, що дозволило шляхом застосування насилля зберегти владу.

Студентські демонстрації типові для такого роду соціальних змін. Вони відбувалися в Німеччині, Ірані, Гаїті, Україні – якщо пригадати тільки невелику частину з них. Студенти взагалі символізують нову віртуальну картинку, оскільки вже за означенням вони є представниками майбутнього. Одночасно вони й представники всіх суспільних класів, а відтак гальванізуюють усе суспільство. Будь-які їхні дії завжди привертатимуть увагу. Таке центральне становище студентства завжди може потрапляти в резонанс із усім суспільством.

У підсумку варто підкреслити, що соціальні зміни є періодами інтенсивного виникнення віртуальностей. Багато в чому це пов’язується з тим, що потрібно блокувати реальність, не даючи як протестуючим, так і глядачам виходити за межі чітко окресленого віртуального простору. Відключення від нього стає можливим тільки при наявності його відповідного закріплення. У протилежному випадку ця робота буде безрезультатною.

Полегшує породження віртуального простору активне залучення ЗМІ, особливо телебачення. Але ЗМІ в такому випадку породжують не новини – це певного роду квазі-новини, оскільки чітко задається мелодраматичний поділ на героїв і лиходіїв. Протяжність події у часі, що не характерно для новинної системи, але є нормою "мильної опери", висуває на особливу роль саме глядача, а не тих, про кого мовиться з екрана.

Адже по суті порушується основна закономірність телебачення – брак часу, що змушує стискувати сюжети. Як заявляв У. Кронкайт, "однією з проблем з телевізійними новинами є те, що у нас так мало часу на телебаченні. Двадцять три хвилини або близько півгодини, щоб закрити увесь світ і таку дуже складну країну, як наша" [13].

"Нескінченна" новина по суті перестає бути новиною. Вона переходить в інший жанр. Виникає, наприклад, емоційність, якої немає в новинах, виникає максимальна включеність глядача, зазвичай відстороненого від інших типів новин. І ця емоційність завжди властива протестним рухам: вона майже автоматично "перетікає" до глядача, особливо у випадках прямої трансляції.

Теоретик і практик рухів радикалів С. Алинський підкреслював, що радикальні організації створюються для конфліктів, для вічної війни [14]. При цьому важливим стає не просте досягнення перемоги, але й те, яким чином це буде зроблено, оскільки почуття, енергетика та агресія людей і організації є її специфічною зброєю.

Новини

Немає емоційної включеності

"Мильна опера"

Є емоційне підключення

Квазі-новина

Є емоційна включеність

 

Як бачимо, квазі-новини йдуть за моделлю "мильної опери", втягуючи глядача в співчуття розвиткові подій.

Перемикання у віртуальну реальність, характерне для подібних соціальних зрушень, може трансформувати і світосприйняття людини, яка, відповідно до закону вибірковості сприйняття, тепер в усьому бачитиме тільки прикмети "милої їй" віртуальності. Тобто віртуальність активно породжуватиме нову віртуальність.

Інтернет створив нові можливості для віртуального впливу. Ймовірно, кожен тип віртуальності, пов’язаний з домінуванням того чи іншого каналу, породжував свої варіанти соціальних, політичних чи військових наслідків. Книга формує свою віртуальність, кіно – свою, телебачення – свою. Довоєнний злет кіноіндустрії сформував тоталітарні держави, оскільки і німецьке, і радянське кіно реально було частиною політики, а не мистецтва.

Телебачення створило ефект CNN, і під його впливом доводилося згортати або істотно коректувати дії військових (В’єтнам, Сомалі, перша війна в Перській затоці, перша чеченська війна). Сьогодні настав час Інтернету, що породив мережові структури, включаючи "Аль Каїду". Використання його дало можливість невеликому повстанському рухові в Мексиці привернути увагу всієї світової спільноти. Цей феномен відразу стали вивчати військові аналітики [15]. Але вони не враховують того, що це одночасно і вплив нового механізму породження віртуальності. Кожен тип віртуальності серйозним чином базується на типі машини з породження віртуальності, хай то буде література, кіно чи телебачення.

Інтернет створює віртуальність нового типу, максимально індивідуалізовану (демасифіковану) як за одержанням інформації, як за її пошуком, так і за її сприйняттям, оскільки він, як і книга, дає можливість особі доповнювати її відповідно до власних стереотипів. Книжкового героя, на відміну від героя кіно чи телебачення, одержувач інформації міг візуалювати так, як хотів сам. Інтернет повторює цей досвід, тільки на інших рівнях.

Тероризм максимально скористався можливостями цього нового типу віртуалізації дійсності, де, до речі, у справі рекрутування нових бійців активно експлуатується варіант використання "м’якої сили". Веб-сайти терористичних організацій зорієнтовані на три види аудиторії: існуючі і потенційні прибічники, міжнародна громадська думка, населення ворожих країн [16].

Цікаві дані щодо розподілу оптимістів/песимістів серед аудиторії російського Інтернету. Там оптимісти складають 68%, у той час як серед усього населення – тільки 27%. Це важлива характеристика, оскільки, як правило, оптиміст сам будує своє життя, а не чекає чиєїсь допомоги. Перед нами, можна вважати, одночасно постають дві різні картини світу. Виходить, картина світу користувача Інтернету значно оптимістичніша.

До речі, специфічна роль "Аль Джазіри" ґрунтується на нових саме для арабського світу можливостях іншого засобу – телебачення. Ідеологічний підтекст функціонування цього супутникового каналу можна знайти в інтерв’ю з творцем документального фільму про нього Дж. Нуджемом [18]. "Аль Джазіра" подається як єдиний засіб інформації, яким користується (і пишається) кожен араб. Це що стосується поширеності.

Щодо ж картини світу, присутньої там, то вона задається як "остання база арабського націоналізму". При цьому й сама "Аль Джазіра" піддається тискові з боку США: держсекретар К. Пауелл звернувся до уряду Катару щодо цього супутникового каналу [19]. США були обурені рішенням ВВС показати кадри з американським військовополоненим, раніш оприлюднені "Аль Джазірою". Усе це відбувається на тлі скандалу з фотографіями, де американські солдати явно катують іракських бранців. Рейтерс процитували одного з редакторів арабської газети: "Визволителі гірші за диктаторів" [20].

Освіта і культура створюють довгострокові картини світу. ЗМІ працюють над короткочасними. Вони інтерпретують сьогоднішні події, тоді як освіта і культура працюють на рівні метаправил, які й дозволяють давати подібні інтерпретації. Освіта і культура – це віртуальний простір, ЗМІ – інформаційний.

У кризових ситуаціях швидкість інтерпретацій повинна збігатися або навіть випереджати швидкість реальних трансформацій. Як правило, відбувається навпаки: утворюється запізнення, в результаті чого реальне середовище змінюється швидше, ніж середовище інформаційне. Розрив у швидкості заповнюють чутки – їх виникнення завжди активізується в подібні періоди.

Д. Ронфельдт свого часу запропонував типологію нестабільності, що включає три типи [21]:

  • спорадична нестабільність, коли безпорядки виникають у відповідь на поточні події, але залишаються відносно ізольованими і не становлять небезпеки для політичної системи;
  • системна нестабільність, коли безпорядки поширюються, розхитуючи основи правлячих інститутів, що може призводити до колапсу, конституційної кризи, військового путчу;
  • еволюційна нестабільність, коли суспільство не може перейти до нової системи, коли воно фіксується на існуючому стані, застрягши на процесі переходу.

Кожен з цих типів нестабільності повинен теоретично спиратися на свій варіант віртуальності. Наприклад, колишній Радянський Союз знав випадки спорадичної нестабільності (заворушення в Новочеркаську, ця віртуальність була відповіддю на брак продовольства, спрямованою проти влади місцевого рівня). Системна нестабільність, введена (чи підхоплена) перебудовою, створила віртуальність, що цілком конфліктувала з домінуючою на той момент, де всі головні символічні цінності було цілком перекреслено. Це, природно, призвело до зовсім іншої системи влади.

Еволюційна нестабільність характерна для сьогоднішньої України (і в меншій мірі для Росії), коли суспільство прагне вийти на новий стан. У цьому випадку конфлікт двох віртуальностей – домінуючої та опозиційної – відбувається, в основному, у віртуальній площині.

Нестабільність є матеріальним вираженням конфлікту у віртуальному просторі. Сильний гравець спочатку змінює домінування в ньому, потім переходить до простору реальності. Процес переходу від одного домінування до іншого супроводжується різного рівня безпорядками, що продемонстрував, серед інших, розвиток подій у Чехословаччині, Румунії та Китаї. Сумарно модель успішного впливу в цих випадках, а також у низці інших, включаючи розпад колишнього Радянського Союзу та Грузію-2003, складається з таких компонентів:

  • наявність інтенсивних інформаційних потоків усередині країни;
  • підтримка цих потоків міжнародними, котрі в ряді випадків створюють як тиск на владу, так і замінюють за впливом внутрішні інформаційні потоки, коли тим чиняться перешкоди;
  • поступова відмова влади від продовження боротьби під міжнародним тиском чи за рахунок сегментації влади на тих, хто готовий і хто не готовий підтримувати соціальні зміни;
  • активна, енергійна політична сила усередині країни – як правило, ресурсно підтримувана ззовні, що прагне вступити в резонанс із усім суспільством;
  • готовність суспільства сприйняти нову віртуальну картину світу, що аж ніяк не завжди пов’язується з матеріальними нестатками.

Усі ці компоненти утримують конфронтаційну картину світу, поступово переносячи конфлікт з віртуального простору в простір реальності. В цій ситуації спротив влади в реальному просторі стає недоречним, якщо перемоги вже досягнуто у просторі віртуальному.

При цьому варто забезпечити перехід між віртуальностями, як це було, наприклад, у Грузії-2003: диктатор – екс-диктатор, опозиціонер – президент. Утворюється ланцюжок переходів, де інший учасник ланцюжка може зміститися на сходинку далі, якщо перший учасник звільняє йому місце, сам зміщуючись на наступну сходинку:

 

Тут варто бути точнішим і пам’ятати, що віртуальний ярлик диктатора чи корупціонера також вимагає певного ресурсу для його приклеювання й утримання. Що потрібно для утримання такої віртуальної структури? Це ціла низка дій:

  • ярлик "диктора/корупціонера" починає підтримуватися як усередині країни, так і за її межами;
  • він постійно повинен підкріплюватися новими прикладами;
  • негативні характеристики повинні підсилюватися, оскільки відбувається звикання масової свідомості до певного порога;
  • оточення, діти також починають функціонувати як приклад (наприклад, діти С. Хусейна);
  • збільшується кількість "звинувачів" з боку міжнародних кіл, що завжди трактуються масовою свідомістю як об’єктивніші;
  • паралельно вивищується постать "небесної чистоти" опозиціонера, що починає набирати очки вже від самої критики іншого навіть без будь-яких власних дій.

Віртуальний об’єкт виступає в ролі своєрідного тарана, спрямованого на руйнування владної структури. Сильними його сторонами в цій ролі є те, що його важко спростувати, оскільки це об’єкт міфологічний, тобто його неможливо перевірити принципово: його сила – в іншій площині. Можемо перелічити низку таких підсилювачів:

  • вдале вербальне формулювання: наприклад, модель "маємо те, що маємо" Л. Кравчука, що, у свою чергу, дозволяє інтерпретувати дійсність;
  • вдала метафорична форма: наприклад, означення "вісь зла" чи "імперія зла", застосовані США в різні періоди історії;
  • вдала когнітивна форма: як показують дослідження П. Бойєра та інших фахівців у галузі когнітивних наук, не всі символи однаково проходять крізь когнітивні фільтри, деякі легше пригадуються, отже будуть придатнішими для подальшої трансляції.

У цих випадках віртуальний об’єкт втрачає свій зв’язок з тим, що є усього лиш корелятом реальності; для масової свідомості він сам стає реальністю. Реальність же відрізняється від свого корелята тим, що не підлягає перевірці як така, оскільки вже за визначенням є правильною.

Розбудова нової картини світу вимагає чималих ресурсів і часу, оскільки віртуальний простір володіє значною інерційністю. США, наприклад, 45 років борються з Кубою без очевидних результатів. Нині під впливом голосів виборців Флориди Дж. Буш схвалив план використання військового літака ЕС-130 для трансляції іспаномовного телебачення і радіо, а також значного збільшення фінансування для кубинських критиків уряду Ф. Кастро [22]. Йдеться про суму в 59 мільйонів доларів, літак обійдеться в 18 мільйонів. Тобто планується інтенсивне введення нової моделі світу ззовні.

Сильний гравець, ймовірно, може вирватися з віртуальності, що ззовні нав’язується. Слабкий йде на повідку в неї або робить вигляд, що на неї не зважає, і тим тільки посилює її впровадження. Оскільки віртуальність інерційна, на певному етапі вже практично неможливо відійти від нав’язаної ментальної картинки. Відбувається фіксація, і вся наступна інформація, згідно з законом вибірковості сприйняття, фільтрується так, що суперечна введеній раніше відкидається як неправдива. Коло замкнулося, віртуальність взяла гору.

Література

  1. Dess N. K. Terror in homeland: new research explains how cultural differences contribute to fear // Psychology Today. - 2002. - March –April.
  2. Подходы к диагностике социальных взрывов: прошлое и настоящее // Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. - М., 1993.
  3. Там само.
  4. Там само.
  5. Knightley P. The battle for our hearts and minds // Guardian. – 2003. April 2.
  6. Месснер Е. Э. Всемирная мятежевойна. - Жуковский – Москва, 2004. - С. 115.
  7. Secretary Rumsfeld remarks to the Newspaper Association of America/American Society of Newspaper Editors // www. defenselink. mil
  8. Almond M. 1989 without Gorbachev // Virtual history. - New York, 1999.
  9. Лукьянов Ф. Круги на воде. Новые подробности о свержении румынского диктатора Н. Чаушеску // Российский курьер. - 2004. – 16 – 31 марта.
  10. Walker M. The cold war. A history. - New York, 1995.
  11. Jakobson L. "Lies" in ink, truth in blood". The role and impact of the Chinese media during the Btijing spring of ’89. - Cambridge, 1990 / Discussion paper D-6 – Harvard University. The Joan Shorenstein Barone Center on the press, politics and public policy. - Р. 9.
  12. Berlin M. a. o. A study of American media coverage of the Beijing spring of 1989. - Cambridge, 1991 / Harvard University. The Joan Shorenstein Barone Center on the press, politics and public policy. - Р. 5.
  13. The first annual Theodore H. White Lecture with Walter Cronkite. - Harvard University. - S. a. - Р. 27.
  14. Alinsky S. D. Reveille for radicals. - New York, 1969.
  15. Ronfeldt D. a. o. The Zapatista social netwar in Mexico. - Santa Monica, 1998 / RAND.
  16. Weimann G. How modern terrorism uses the Internet // www. terror. net
  17. Чугунов А. В. Социология Интернета. Социально-политические ориентации российской интернет-аудитории. - СПб., 2002. - С. 39.
  18. Inside Al Jazeera // New York Times. - 2004. - April 25; Asfour N. Control Room probes the people behind the station // Daily Star (Lebanon). - 2004. - April 26.
  19. Cozens C. Al-Jazeera tones down ‘violent’ images // Guardian. - 2004. - April 30.
  20. Abused by Americans // Boston Globe. - 2004. - May 1.
  21. Ronfeldt D. a. o. Rethinking Mexico’s stability and transformability // Ronfeldt D. a. o. The Zapatista social netwar in Mexico. - Santa Monica, 1998 / RAND.
  22. Marquis C. Bush proposes a plan to aid opponents of Сastro in Cuba // New York Times. - 2004. - May 7.


06.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!