Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Особливості етнічної ідентичності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості етнічної ідентичності. Реферат

Ідентичність етнічна — відчуття належності до певної етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоціональних зв'язків з батьківщиною

В умовах радикальних суспільних змін помітно посилився інтерес до етнічності, особливо до тих її аспектів, що стосуються етнічного відродження (ethnic revival). Бажання з'ясувати, яким чином людина себе етнічно ідентифікує, яке значення для неї має етнічна належність й які поведінкові орієнтації та стратегії з нею пов'язані, спонукає до пошуку пояснень щодо конструювання етнічної ідентичності. З огляду на дану обставину, увага має акцентуватися не лише на визначенні етнічності, її формах, але й на способах структуризації відповідних зразків комунікації та взаємодії.

Останнім часом з'являються й набувають поширення різні сценарії розгляду етнічності. Одні виходять з абсолютизації її мінливості та ситуативності, інші, навпаки, зі сталості та укоріненості. Посилаючись на можливість масового маніпулювання груповою ідентичністю, прихильники першого напряму, наприклад, не в змозі дати чіткої відповіді на ряд принципових питань, що стосуються важливих характеристик особистості (її атрибутивності, усталеності1 й т. ін.).

Можна навести ще цілий ряд прикладів. Але справа тут полягає в іншому, у складності адекватного визначення феномену етнічності. Цим, до речі, пояснюється і те, що часом її розглядають як етнічну ідентичність, не враховуючи, що остання не тотожна етнічній ідентифікації як простому ототожненню індивіда з тим чи іншим етносом, оскільки водночас відбиває глибину прагнення людини до такого ототожнення і міру впливу ідентифікації на її поведінку.

Внаслідок, набувають значущості не лише підстави для віднесення індивіда до того чи іншого етносу, але й результат цього віднесення та ступінь впливовості даної самоідентифікації на структуру і поведінку особистості.

Серед дослідників проблем етнічності усе частіше лунає думка Щодо нерозривності етнічної ідентичності та етнічної взаємодії.

Причому діапазон цих поглядів сягає досить широких меж: від бачення взаємодії як одного з факторів формування етнічної ідентичності, до опозиційності як первинної основи стійкої ідентичності. Якщо припустити, що усвідомлення етнічної ідентичності може відбуватися лише в процесі конфронтації і що саме зовнішні умови здатні зумовлювати зростання або послаблення етнічності, то природно постає питання щодо її виникнення.

Цілком імовірно, що відповідь у даному випадку буде більш переконливою, якщо передбачатиме один надто суттєвий момент, а саме, обов'язковою підставою етнічної ідентичності є спільність культури. Базові цінності, утворюючи культурну основу, визначають правила взаємовідносин, розставляють пріоритети, оцінки, цілі. Відповідно етнічність, як усвідомлений простір комунікації й взаємодії, завжди ґрунтується на ідентифікації себе на відміну від інших.

Не випадково більшість сучасних визначень етнічності містять об'єктивні (культурна основа) і суб'єктивні (самоприписування) характеристики.

Проте, за такої точки зору, неминуче постає проблема етнічних меж (ethnic boundaries): чи визначаються вони, незалежно від людини, фактом її народження, процесом соціалізації або зовнішнім культурним впливом чи залежать від суб'єктивних факторів, від того, хто і з яких причин приписує себе до певної етнічної групи. Й якою мірою групова належність пов'язана з прийняттям тих чи інших культурних цінностей (включаючи форми організації).

Проблема, як бачимо, досить непроста, особливо, коли йдеться про реальні способи визначення етнічних груп. Виходячи з культурної обумовленості етнічної ідентичності, важливо рахуватися з тими межами, якими дана група себе окреслює. Більш того, і культурні характеристики етнічної групи можуть зазнавати певної трансформації. Звідси складається враження, що існує безліч варіантів щодо їхніх зв'язків і відносин. Хоча, з іншого боку, відсторонення від "чужих" має передбачати усвідомлення меж допустимої варіативності (як правило, це взаємодія, що обмежується певними сферами загального інтересу та взаєморозуміння).

Втім, людина може свідомо маніпулювати своєю етнічністю залежно від ситуації (відповідним чином поводити себе, одягатися й т. ін.), що дозволяє говорити про рухливість етнічних меж, а в окремих випадках і про їхню двоїстість: межі, що визначаються усередині групи можуть відрізнятися від меж, якими вони уявляються зовнішньому спостерігачеві. Бо зовнішні межі є наслідком міжетнічної взаємодії, у той час як внутрішні — володіння членами етнічної групи спільним культурним знанням.

Відповідно, для зовнішнього спостерігача певна етнічна група може уявлятися гомогенною групою із спільними рисами і цінностями, а, насправді, вона може мати безліч поведінкових альтернатив, ускладнюючи тим самим визначення етнічних меж.

Звичайно, підстав для абсолютизації двоїстості культури (езотеричної та екзотеричної) практично немає. Проте, не можна не погоджуватися з фактом існування певних відмінностей між внутрішніми та зовнішніми проявами культури етносів. Від цього, безумовно, ускладнюється вирішення проблем етнічної ідентичності, а відповідно і з'ясування динамічної взаємодії трьох її складових: "образу для себе", "образу у собі" та "образу для інших".

Що стосується "образу для себе", то він зазвичай усвідомлюється суспільством, поєднуючи при цьому бажані для себе характеристики. А комунікаційний зв'язок у середині етнічної спільності здійснюється за рахунок власної символіки і міфології, які назовні можуть проявлятися лише фрагментарно. "Образ у собі" цілковито можна віднести до неусвідомленої складової етнічної ідентичності. Проте, саме він сприяє узгодженості дій етнічної групи.

Зрештою "образ для інших" постає у вигляді певного набору приписуваних собі визначень, що переведені на мову інших культур. Тут теж існують свої міфи, символіка, але метою їх є налагодження комунікації із зовнішнім світом. Усвідомлення відмінностей між "образом для себе" і "образом для інших" може коливатися залежно від умов існування етносу, спричиняючи зміни як внутрішньої, так і зовнішньої символіки та міфології.

Проте, у будь-якій етнічній групі завжди існує лише їй притаманний культурний стрижень, що надає узгодженості діям її членів і виявляє себе зовні шляхом різних модифікацій (обумовлюючи тим самим рухливість етнічних меж). При цьому зберігається важлива особливість етнічності. Вона постійно відтворюється в процесі соціалізації кожного конкретного індивіда. Засвоюючи "об'єктивну ідентичність", він свідомо реалізує власну ідентичність ("суб'єктивну ідентичність"). Але це стає можливими за умов певного інформаційного простору, існування якого здатна забезпечувати етнічна група.

Етнічність зовсім не випадково асоціюється з внутрішнім змістом людини. Будь-яка інша якість особистості, що пов'язана з її ідентифікацією, як правило, функціональна у соціальному розумінні і частіше піддається змінюванню. Однак, у рамках соціалізаційної й рольової теорії часом замість поняття "етнічна ідентичність" з'являється поняття "етнічна роль". Поява останнього швидше за все поясняється обмеженістю такої характеристики етнічної ідентичності як само-приписування.

Виходячи з того, що виконання етнічної ролі базується на спільному для групи культурному знанні, культурному досвіді, то безумовно етнічна група має право очікувати від кожної людини поведінки, адекватної її ролі як члена даної групи. І в такому випадку лише приписування індивідом подібної ролі виглядає явно недостатнім. Але слід рахуватися і з тим, що культурні підвалини (культурне знання), на яких базуються внутрішньоетнічні відносини, набагато складніші й менш структуровані, аніж ті, на яких будуються міжетнічні відносини.

До того ж, на відміну від соціальних ролей, статусів етнічність значено менше співвідноситься з динамікою соціальних відносин та інститутів, з загальним станом суспільства. За цієї обставини етнічність найбільш - константна категорія ідентичності.

Втім, безперечним залишається одне. Процес етнічної ідентифікації приводиться в дію через відмінності, оскільки вибір референта так чи інакше передбачає наявність альтернативи. Інша річ, коли індивід соціалізується у гомогенному культурному середовищі, проблем його ідентифікації з власною етнічною групою практично не виникає. Механізмом формування етнічних установок і стереотипів у цьому випадку, як правило, є наслідування. Засвоєння мови, культури, традицій, етнічних норм свого безпосереднього етнічного середовища відбувається цілком природно.

Втім, усвідомлення власної етнічної ідентичності навряд чи можна назвати самодовільним процесом з огляду на його детермінованість зовнішніми умовами. Частіше за все, це своєрідна реакція на ситуацію культурного конфлікту, що призводить до позначення символічних меж між етнічними групами.

До того ж етнічна ідентифікація не завжди відбувається шляхом наслідування. Зокрема, може мати місце примушення, коли в даний процес активно втручаються традиції та орієнтації суспільства, не говорячи вже про можливість вільного усвідомленого вибору. Проте, в цілому етнічній ідентичності властиві два моменти. З одного боку, задоволення потреби в незалежності від інших і можливість самореалізації, а з іншого, потреби в груповій належності. Щоправда, поєднання різних причин і умов здатне певним чином розбалансувати природне протікання даного процесу.

Одна справа, коли існує сприятливе ставлення до історії, культури свого народу, тоді навіть деякі відхилення, від так званої "норми", можуть розглядатися лише як зростання або згасання етнічності. Інша — коли з актуалізацією елементів етноізоляціонізму та замкненості виникають підстави для етноцентристської ідентичності. Хоча, скажімо, у деяких етнічних групах аналогічна ситуація може детермінуватися традиційними нормами, релігійними установками (як шлюбна ендогамія), але в цілому не призводити до ізоляціонізму.

Порушення динаміки ідентичності часто-густо спричиняє її кризу, Втім, стосовно етнічності, це явище навряд чи можна трактувати так однозначно. По-перше, важко уявити ситуацію, коли людина починає себе відчувати не тим, ким вона була ще до недавнього часу. А, по-друге, презентаційність зміни етнічної ідентичності може бути вимушеним кроком, обумовленим конкретною ситуацією, перерозподілом значущості її складових: "образу для себе" і "образу для інших". Окрім того, не виключена можливість інших ситуацій.

Специфікація етнічної ідентичності значною мірою обумовлюється не лише її суб'єктивною, але і соціальною модальністю. Так, за умов поліетнічної структури суспільства, не виключається розподіл етносів за їх статусом, що в свою чергу уможливлює прояв презентаційної ідентифікації (з метою досягнення вищого статусу) з більш престижною етнічною спільнотою (при збереженні відданості власним етнічним цінностям). До такого розвитку подій може спонукати не лише атмосфера мікро середовища, але й держави в цілому.

Більш того, представникам невеликих етносів взагалі властива загостреність етнічної самосвідомості, що за певних умов здатна інтенсифіковуватися. А звідси - зростання вимог щодо відданості спільним груповим цінностям і посилення протиставлення власних спільнот.

Втім, аби визначити більш-менш типові варіанти усвідомлення представниками різних етносів власної етнічної належності, звернемось до аналізу тих індикаторів етнічності, що здатні забезпечувати найбільш стійку групову ідентичність (за пропорційною вибіркою було опитано 10 найбільш чисельних етнічних спільнот України, п=1500, Інститут соціології НАН України, 1998).

Запропоновані респондентам взаємодоповнюючі питання "Що, на Вашу думку, визначає етнічну належність людини?" і "Що, на Ваш погляд, передусім, об'єднує Вас з людьми Вашої етнічної спільноти?", дозволяють водночас з'ясувати, які саме з цих індикаторів претендують на ключові ролі в тій чи іншій етнічній спільноті. Причому не виключено, що деякі з них дійсно можуть набувати виразу свідомої маніфестації на тлі неусвідомлених або слабко усвідомлених індикаторів Хоча це не скасовує можливості окреслення основних маркерів етнічного відмежування спільнот (див. табл. 1).

Табл. 1.

Як бачимо, у більшості випадків спостерігається досить таки помітний розрив між домінуючим та наступними індикаторами. Причому, як правило, лідируючі позиції утримують мова і національність батьків (хіба що за винятком релігії у поляків). І якщо в усвідомленні етнічної належності першість мові віддають угорці (93%), румуни (88%), болгари (85%), молдавани (84%), росіяни (80%) і кримські татари (65%), то почуття спорідненості на перший план висувають німці (78%), євреї (73%) і білоруси (63%). Хоча зазначені позиції часто-густо підстраховують одна одну.

Однак в усвідомленні етнічної належності певну роль відіграють не лише елементи, що мають суто етнічний характер, але й ті, ІДО втілюють у собі риси деклараційності як, скажімо, запис у паспорті. Причому останньому більшою мірою надають значущості угорці (44%), білоруси (27%), росіяни (17%), євреї (17%) і німці (17%).

Відслідковуючи проблему етнічної належності представників опитаних етнічних спільнот в цілому слід зауважити, що вік останніх, рівень їхньої освіти та місце проживання відповідним чином впливають на структурну композицію вищерозглянутих елементів. Характерним, зокрема, є те, що з віком у визначенні етнічної належності посилюється важливість мови, національності батьків, релігійного чинника, а у міру зростання рівня освіти відбувається зворотній процес стосовно окремих елементів етнічної належності.

Так, серед тих, хто має неповну середню освіту, мові віддають перевагу 78% опитаних, а з незакінченою вищою та вищою освітою - вже 62%. Це ж саме стосується і релігійного чинника. А, наприклад, такі елементи, як територія проживання, національність батьків та запис у паспорті не мають суттєвих розбіжностей у виділених за рівнем освіти групах.

Втім, не дивлячись на те, що мова є домінуючою з-поміж елементів етнічної належності для мешканців і міст, і сіл, більшу відданість їй усе ж таки виявляють селяни - 78% (порівняно городяни - 66%). Що ж до елементів: національність батьків, територія проживання, психологічні особливості, запис у паспорті, релігійний чинник, то на ранг їхньої значущості місце проживання практично не впливає, хоча й приводить до незначних відсоткових коливань.

Переводячи подальший розгляд етнічної ідентифікації у площину внутрішньо групових зв'язків і групової солідаризації, слід звернути увагу на той факт, щодо цього процесу можуть залучатися досить різноманітні за своїм проявом елементи (індикатори) етнічної спільності.

З одного боку, вони здатні утворювати цілісну систему, І що характеризується певною усталеністю даних елементів, а з іншого, кожний окремий елемент сам по собі може претендувати на самостійну роль. Узяти хоча б то спільне історичне минуле або народні традиції, віросповідання тощо. Власне кажучи запропонований етносам з метою оцінки набір елементів є вже достатньо означеним.

Зацікавленість викликає ієрархія останніх, що визначається і підтримується етнічними спільнотами неоднаково. Тому для виявлення ціннісної основи, здатної забезпечувати стійкість самоідентифікації етносів з відповідними спільнотами, прослідкуємо зміни у пріоритетності елементів, які реально впливають на процес усвідомлення групової єдності. У емпіричному вимірі етнічні спільноти демонструють наступний розподіл елементів етнічної ідентифікації:

Росіяни - мова (91%), народні традиції, звичаї (47%), література, мистецтво, фольклор (39%), спільне історичне минуле (37%), віросповідання (25%), рідна земля (21%), національна кухня (17%), риси характеру (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (6%), національний одяг (1%).

Євреї - спільне історичне минуле (71%), народні традиції, звичаї (39%), віросповідання (23%), національна кухня (21%), риси характеру (21%), мова (19%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (15%), література, мистецтво, фольклор (5%), рідна земля (5%).

Білоруси - спільне історичне минуле (41%), рідна земля (36%), мова (32%), народні традиції, звичаї (24%), національна кухня (11%), риси характеру (9%), література, мистецтво, фольклор (7%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (7%), віросповідання (5%), національний одяг (3%).

Молдавани — мова (82%), національна кухня (38%), народні традиції, звичаї (37%), рідна земля (29%), риси характеру (19%), література, мистецтво, фольклор (15%), спільне історичне минуле (13%), віросповідання (7%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (3%).

Болгари - мова (81%), національна кухня (53%), народні традиції, звичаї (36%), риси характеру (28%), рідна земля (14%), спільне історичне минуле (11%), віросповідання (9%), література, мистецтво, фольклор (9%), національний одяг (5%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (2%).

Поляки - віросповідання (75%), мова (64%), народні традиції, звичаї (54%), спільне історичне минуле (32%), література, мистецтво, фольклор (25%), рідна земля (22%), національна кухня (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (9%), риси характеру (6%).

Угорці - мова (96%), віросповідання (63%), народні традиції, звичаї (54%), література, мистецтво, фольклор (39%), рідна земля (31%), спільне історичне минуле (30%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (18%), національна кухня (13%), риси характеру (2%), національний одяг (1%).

Румуни - мова (78%), народні традиції, звичаї (57%), рідна земля (43%), література, мистецтво, фольклор (35%), спільне історичне минуле (31%), національна кухня (21%), віросповідання (16%), риси характеру (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (8%), національний одяг (7%).

Кримські татари - мова (100%), народні традиції, звичаї (90%), віросповідання (76%), національна кухня (50%), спільне історичне минуле (44%), література, мистецтво, фольклор (38%), риси характеру (18%), національний одяг (13%), рідна земля (5%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (1%).

Німці - спільне історичне минуле (41%), мова (37%), народні традиції, звичаї (30%), риси характеру (29%), віросповідання (19%), література, мистецтво, фольклор (18%), національна кухня (17%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (15%), рідна земля (13%).

Порівняння етнічних маркерів, що вишиковуються у міру своєї значущості для представників кожної з наведених етнічних спільнот, дає підстави говорити про суттєву роль мови в усвідомленні етнічної єдності (так само, як і в усвідомленні етнічної належності). Хоча це зовсім не означає, що даний факт з обов'язковістю мусить поширюватися на всі етноси.

Зокрема, серед опитаних євреїв значущість мови відзначив лише кожний п'ятий респондент, порівняно з важливістю для них спільного історичного минулого (71%). Або, наприклад, серед опитаних білорусів і німців перевагу мови в груповій спільності усвідомлює кожний третій респондент. Щоправда, у цих спільнотах взагалі жоден з етнічних індикаторів не подолав 50% бар'єру.

Втім, на думку більшості респондентів, вирішальними у забезпеченні етнічної єдності є також народні традиції, звичаї, рідна земля, спільне історичне минуле. Що ж до інших індикаторів, то, не маючи такої одностайної підтримки респондентів, вони разом з тим підкреслюють специфічність процесу ідентифікації окремих етносів. Це передусім стосується літератури, мистецтва, фольклору, віросповідання, рис характеру, національної кухні, національного одягу, спільних зі своїм народом перспектив розвитку тощо.

Водночас наведені дані здатні набувати певної модифікації за умови розгляду їх крізь призму вікових характеристик респондентів, їхнього освітнього рівня та поселенського чинника. Якщо (як і у випадку з елементами етнічної належності) серед усіх представників опитуваних етнічних спільнот у забезпеченні групової єдності перевага з віком надається мові, традиціям, звичаям, спільному історичному минулому, віросповіданню, то рівень освіти вносить певну специфічність у розподіл тих чи інших елементів.

Так, респонденти з неповною середньою освітою характеризуються схильністю до підвищення ролі мови (79%) і народних традицій, звичаїв (52%) порівняно з респондентами, що мають незакінчену вищу і вищу освіту (відповідно 54% і 39%). А, наприклад, у важливості спільного історичного минулого більш переконані респонденти з вищим рівнем освіти - 46% (з неповною середньою - 30%), вони ж відзначають і важливість з-поміж існуючих елементів, спільних зі своїм народом перспектив розвитку - 16% (порівняно з 7% тих, хто має неповну середню освіту).

Цікаво, що за даним показником не розрізняються мешканці міст і сіл (8% тих й інших). Хоча їхнє ставлення до мови, народних традицій, звичаїв не є таким однозначним. Серед опитуваних селян відсоток тих, хто надає більшої значущості зазначеним елементам дещо вищий, ніж серед городян (82% і 56% порівняно з 63% і 43%). А такі елементи, як віросповідання і національна кухня, помітно превалюють в оцінках респондентів, що проживають у сільській місцевості.

До речі, значно більшої уваги заслуговують спільні зі своїм народом перспективи розвитку. Хоча, на перший погляд, у ньому немає нічого особливого, оскільки його можна розглядати як антитезу спільному історичному минулому.

Проте, якщо даний елемент ідентифікації розглядати у більш широкому контексті, а саме, з позиції розвитку етнічної самосвідомості, то картина суттєво змінюється. Тому, що спільна мова, спільні традиції або інші спільні етнічні ознаки можуть поступово втрачати свою визначальну роль у життєдіяльності етносу, коли за браком динаміки розвитку перетворюватимуться на статичні, застиглі складові.

А з такою ситуацією, як показують результати опитування, не виключено, що можуть зіткнутися кримські татари, болгари, молдавани. У противагу останнім можна навести угорців, німців, євреїв, але й їхній рівень усвідомлення спільних з власними етносом перспектив розвитку не такий вже й високий (на рівні 15-18%).

Показово, що проблема усвідомлення спільних зі своїм народом перспектив розвитку є не менш гострою і для українців. Причому самодостатній характер цінностей тим глибше усвідомлюється ними, чим вищим є рівень їхньої освіти. І навпаки, статичність елементів етнічної ідентифікації підвищується мірою зниження освітнього рівня респондентів. І в цьому, певно, проявляється тяжіння до емоційного чи то раціонального сприйняття етнічних цінностей, що ґрунтується на усвідомленні їх як реально дійових або як необхідної умови належності до того чи іншого етносу.

Отже, етнічна ідентифікація є дійсно багатогранним процесом. Це особливо усвідомлюється, коли до її розгляду залучається момент вільної орієнтації у кодах тієї чи іншої культури, її цінностях, формах виразу, що уможливлюється перебуванням у певному етнокультурному контексті та дотримуванням відповідних поведінкових стереотипів. За такої обставини значущості набувають особливості етнокультурної сімейної соціалізації. Щоправда, у даному випадку важко позбутися певної упередженості.

І пояснюється це, по-перше, тим, що в окремих сім'ях частіше зберігаються лише різні фрагменти етнокультурної інформації, тому до самостійного відтворення комплексу визначальних рис етнічної культури, протягом тривалого періоду, більш здатна етнічна спільнота в цілому.

А, по-друге, самі по собі етнічні спільноти можуть відрізнятися за рівнем однаковості та однорідності ціннісних переваг. Хоча це, звичайно, ніяким чином не спростовує ролі сім'ї у формуванні (чи то спонтанному, чи цілеспрямованому) етнокультурної компетентності. Інша річ, що за сучасних умов часто-густо спостерігається порушення традиційних механізмів передавання між поколінної етнічної інформації. І в основному це відбувається внаслідок перебирання їхніх функцій тими чи іншими соціальними інститутами або формування нових варіантів споживацької поведінки.

Посилаючись на результати наведеного соціологічного опитування, можна в загальних рисах окреслити найбільш прийнятні варіанти збереження етнокультурних цінностей, що їх демонструють представники етнічних спільнот. Зазвичай, це спілкування рідною мовою, дотримування народних традицій і звичаїв, відзначання релігійних свят, приготування національних страв, спів народних пісень, переказ народних казок і т. ін.

Усі вони різняться за ступенем своєї значущості для тієї чи іншої етнічної спільноти, проте, виразно ілюструють наявний стан традиційної культурної спадкоємності який можна охарактеризувати як стан певного спрощення та уніфікації етнокультурних компонентів.

Звичайно, це пов'язане з впливовістю урбанізаційних, інформаційних процесів, що, безумовно, порушують значний шар етнічної культури, позбавляючи тим самим людей усталених образів світосприйняття. Більш того, багато які з етнічних цінностей, навіть на побутовому рівні, виявились втраченими.

Як наслідок, - зростаюча етнічність позбавилась можливості спиратись на реальні субкультури та усталені внутрішньо-етнічні зв'язки.

Характеризуючи в цілому структуру етнічних цінностей, які успадковуються, слід відзначити, що суперництво за домінуючу позицію у забезпеченні етнічної спадкоємності в сім'ї чиниться, передусім, між відданістю національній кухні та дотримуванням релігійних свят. Дещо дистанціюються від них, за ступенем важливості, народні традиції, звичаї, пісенний фольклор. Проте, мабуть, найбільших коливань зазнає мовний компонент.

Якщо у сім'ях опитаних росіян (77%), угорців (68%) і кримських татар (60%) надії в процесі підтримування етнокультурних традицій покладаються переважно на рідну мову, то, скажімо, серед білорусів аналогічний факт змогли підтвердити лише 5% респондентів, серед німців - 3%.

А серед респондентів-євреїв етнічна самоідентифікація практично не корелює із знанням рідної мови (не виключено, що дається взнаки традиційна риса єврейського етносу - володіння кількома розмовними мовами). Втім, нагадаємо, що коли йшлося про етнічну належність і групову спільність, саме білоруси, німці та євреї виокремлювались з-поміж інших етносів низькою оцінкою реальної ролі мови. Щоправда, більш виграшної позиції вона набувала на рівні усвідомлення.

Найбільш повно можливі варіанти забезпечення етнокультурної сімейної спадкоємності використовують росіяни, поляки, угорці. Втім, незалежно від того, наскільки усвідомлено чи не усвідомлено відбувається засвоєння мови, традицій, певних форм релігійної поведінки тощо, прийнятих у сім'ї, усе це непереборювані моменти процесу конструювання етнічної ідентичності.

Безумовно, в реальності людина має значно більше варіантів вибору, ніж ідентифікація з однією визначеною спільнотою. Так, усвідомлення і володіння бікультурною компетентністю можуть стати поштовхом до формування біетнічної ідентичності. Або, наприклад, позиція індивіда, що балансує між різними культурами і позбавлена належного опанування цінностями жодної з них, дозволяє говорити про маргінальну етнічну ідентичність і т. ін.

Зрештою, дехто може зауважити, що у повсякденному житті й так існує безліч проблем, які за своєю важливістю не поступаються проблемі етнічної належності людини. З одного боку, з цим важко не погодитись, а з іншого, ігнорувати актуальність питань "Хто я? або "Хто ми?" не уявляється доцільним і слушним, особливо за умов істотного підвищення в суспільстві значущості етнічного "Я".


05.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!