Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні категорії виборчих процесів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні категорії виборчих процесів. Реферат

"Виборчі технології" — поняття, яке недавно увійшло до наукового обігу. Однак на практиці воно існує здавна як невід’ємне явище політичного життя. Виборчі технології — це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не "що", а "як" здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця

При характеристиці виборчих процесів застосовуються дуже різні дефініції. Найчастіше вживаються такі терміни, як "виборчі технології", "політичні технології", "політичні технології виборчої кампанії", "політичний маркетинг", "виборчий (електоральний) маркетинг", "політичний менеджмент" тощо. Виникає цілком закономірне запитання: як ці поняття співвідносяться?

Сучасна українська практика засвідчує, що переважна більшість політичних суб’єктів не схильна використовувати набутки теорії політики. А це невідворотно призводить до помилок у процесі реалізації задекларованих цілей, невиправданих конфліктів між політичними суб’єктами і, зрештою, до погіршення соціально-політичної ситуації в країні. Це можна пояснити (але не виправдати) негативними проявами ідеологічного вакууму, що утворився після краху домінуючої донедавна ідеології.

Світова практика має великий досвід застосування як позитивних, так і негативних прийомів досягнення політичних цілей. Вони піддавалися науковому аналізу, теоретичному осмисленню. Відтак для підвищення ефективності політичної діяльності широко використовуються спеціально розроблені й апробовані політтехнології.

Необхідною умовою розвитку демократії є усталення на всіх рівнях суспільної свідомості і політичної практики демократичних цінностей. Похідним від цього має бути впровадження у повсякденну діяльність політичних суб’єктів відповідних політтехнологій. Їх особливості обумовлюються характером процесу, який охоплює всі види політичної діяльності у межах конкретної політичної системи. Оволодіння такими технологіями дає можливість підвищити рівень і результативність політичної діяльності.

Стрижнем політичної діяльності, політичної участі, а отже й використання політичних технологій, є влада, яку здобувають або демократичним (всенародні вибори), або недемократичним (насилля, авторитаризм, диктатура) шляхом. Політична діяльність, як і будь-яка інша, має свої не лише особливості, засоби та методи, а й закономірності. Це – відповідні технології політичної діяльності [11].

Стосовно виборчого процесу, то, на нашу думку, доцільно все ж використовувати поняття технології, а не методи. Головний елемент, який відрізняє технологію від методів – це опис остаточного результату. Політична технологія забезпечує результат на виборах (успіх певного політичного діяча чи партії), а методи, які використовуються, можуть запозичуватися й з інших наук (психології, соціології тощо).

Термін технологія виник від давньогрецьких слів техно – мистецтво, майстерність і логос наука, знання, закон. У словниках технологію трактують:

  • як сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чогось;
  • як сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення виробничих операцій тощо [9];
  • як "науку про переробку і обробку матеріалів, способи виготовлення продукції та сукупність прийомів, застосовуваних у різних видах діяльності" [16];
  • як "будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів, нехай то будуть люди, інформація чи фізичні матеріали, для одержання бажаної продукції чи послуг" [21, с. 697].

Аналізуючи питання теоретичної розробленості поняття виборчі технології, необхідно зважити на праці представників західної політичної науки, зокрема таких, як Є. Вятр, Л. Гонсалес, Р. Даль, Д. Істон, М. Кроз’є, Дж. С. Мілль, Дж. А. Паломбар, Дж. Сарторі, Х. Томас, С. Хантінгтон. З них можна скласти загальне уявлення про розуміння сутності виборчих технологій та їх місце в структурі демократичних соціально-політичних відносин.

Одними з перших в сучасній українській політології визначення політтехнологій запропонували Д. Видрін [10], який розглядає політичні технології як систему способів і шляхів досягнення бажаних результатів у політиці, та А. Пойченко [23], який проаналізував політику як діяльність щодо запобігання та розв’язання конфліктів і запропонував відповідні технології.

Окремі технологічні аспекти діяльності політичних суб’єктів (партій, рухів) у сучасній Україні висвітлено в монографії А. Білоуса "Політичні об’єднання України" [7]. Автор проаналізував процес становлення і розвитку української партійної системи у перші роки незалежності, а також сформулював висновки щодо засадничих норм, правил і механізмів парламентських виборів як найважливішої демократичної процедури.

Чимало українських політологів присвятили свої дослідження прикладним технологіям проведення виборчих кампаній (С. Одарич, В. Полторак, М. Томенко та інші). В цьому ряду необхідно відзначити праці В. Бебика, зокрема його монографію "Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі" [5], в якій зроблено спробу теоретично узагальнити виборчі технології.

Поява перших вітчизняних праць із зазначеної тематики – явище для нашої політичної науки, безперечно, непересічне. Однак у них, на жаль, часто побіжно розглядаються проблеми дефініцій. Відтак у цій царині нашим вченим-політологам є над чим попрацювати.

Зокрема, скажімо, вимагає уточнення таке засадниче поняття, як політичні технології та їхнє місце в демократичному політичному процесі. Загальне визначення цього поняття можна знайти в одному з останніх видань з проблем політології: "Політична технологія – це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату у тій чи іншій сфері політичної діяльності" [25].

Різновидом політичних технологій є виборчі технології. Спробуємо дати визначення цьому поняттю, оскільки останнім часом воно широко використовується в лексиконі політиків, політтехнологів і журналістів, однак не існує єдиного погляду на його сутність та зміст.

На думку М. Варія, "виборчі технології є засобом практичного досягнення поставлених цілей,... вони є специфічним інструментом інновацій і творчості, організації різних видів впливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної, економічної та інших видів діяльності та взаємодії у ході виборів. Їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стають феноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат" [8, c. 270].

М. Малишевський у книзі "Технологія і організація виборів" пише: "Сучасні технології проведення виборчих кампаній можна визначити як сукупність найбільш загальних заходів і дій, порядок і принципи застосування яких регламентуються умовами відповідної виборчої кампанії, а самі вони завжди унікальні, тому що залежать не тільки від специфіки та особливостей виборчого округу, а й від особистісних характеристик кандидатів та їхніх команд, які беруть участь у виборчому процесі" [19].

Автори збірника "Виборчі технології і виборче мистецтво" ще 1993 року зробили висновок, що мистецтво, у тому числі й виборче, виникає тоді, коли кількість переходить у нову якість. Мистецтво виборів народжується, коли виборчі технології перетворюються на сплав соціології, політології, психології, нових інформаційних технологій, PR, лідерської комунікації. "Виборче мистецтво – це виборчі технології майбутнього, що створюють політику реалій та ілюзій, якими живе суспільство" [3].

Останнім часом у спеціальній літературі з’явилася теза про протиставлення терміна "виборчі технології" новому – "виборче мистецтво". І. Грознецький вважає, що це не зовсім доречно: продуктивніше говорити про піднесення виборчих технологій до рівня мистецтва. "Такий підхід має на увазі розгляд кожної виборчої кампанії як унікальної, єдиної у своєму роді і неповторної. Виборче мистецтво протилежне шаблону, трафарету, потоковому виробництву, проведенню кампаній за заздалегідь заданим зразком. Як і будь-яке мистецтво – це творчий процес, у ході якого створюється нова й оригінальна реальність" [13]. Ймовірно, розвиток виборчих технологій піде у напрямку подальшої індивідуалізації роботи, яка передбачає всебічне врахування усього комплексу особистісних якостей кандидата, поглиблену і ретельну діагностику виборчого округу і детальний аналіз отриманого матеріалу [8, c. 38].

Термін виборча технологія досить часто використовують політичні консультанти і політики, але він ще не отримав достатньої розробленості. Технологією можуть назвати телефонне опитування, телевізійний ролик, розповсюдження анонімних листівок, і, нарешті, стратегічний план виборчої кампанії. Найбільш розгорнуте визначення виборчої технології, на нашу думку, подається в одному з довідників виборця: "Технології виборчі – система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також які вводяться інтуїтивно, спонтанно) заходів, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання" [32].

На думку В. Полторака, "виборча технологія – це сукупність засобів, методів і прийомів спеціально формалізованого й організованого впливу на електорат, що уможливлюють вплив на його електоральну поведінку і спонукають віддати голоси за певного кандидата чи партію" [27]. Лаконічне визначення дає М. Лозовий: "Під виборчими технологіями тут розуміється набір інструментів і каналів для трансляції повідомлень, що виходять від кандидата, його команди, і спрямовані до виборців" [18]. Є. Малкін і Є. Сучков пропонують таке формулювання: "Під виборчими технологіями розуміють методи організації виборчих кампаній кандидатів і (чи) партій, спрямованих на досягнення успіху на виборах.

У цьому значенні всі дії кандидата і його команди від моменту ухвалення рішення про участь у виборах до підрахунку голосів можна зарахувати до виборчих технологій" [20]. Автори розмірковують: якщо розглядати виборчі технології як набір послідовних дій, що повинні привести до певного результату, то виборче мистецтво – підхід, котрий враховує індивідуальність кожної виборчої кампанії, електорату, кандидата, еліти, команди, засобів комунікації.

Подібної точки зору дотримуються й автори раніш наведених формулювань (М. Варій, В. Амелін, С. Устименко, І. Грознецький). А саме: виборчі технології потрібно розглядати, в першу чергу, як виборче мистецтво. Наголошувати слід не тільки на тому, що треба робити, але й як.

Тобто звертати увагу не тільки на змістовий аспект виборчих технологій, а й на режисуру, драматургію і майстерність акторів. Зазначається, що "…грань між виборчими технологіями і виборчим мистецтвом майже умовна" [3]. Особливого значення набуває не "що" кандидата, а "як", методи політичної боротьби мають самодостатнє значення. Виборчі технології – це "…певна сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських дій з метою приведення до влади окремого політика чи групи політиків, політичної організації, блоку, об’єднання, сили" [12].

На нашу думку, поняття політичні технології виборчих кампаній, яке зустрічається в науковій літературі, можна використовувати як відповідник поняття виборчі технології.

Виборчі технології неможливо розглядати, не визначивши поняття політичний маркетинг.

У 1960 – 1970 роки з’явився новий підхід до вивчення виборчих кампаній: почали орієнтуватися на розробку ефективних технологій їх організації і проведення. Такий підхід одержав назву політичного (виборчого) маркетингу.

Політика, як один із найстаріших видів діяльності цивілізованого людства, досить широко використовує технології і методи маркетингу. Насамперед це стосується процесу виборів. Відтак деякі автори роблять спробу дефініціювати політичний маркетинг як діяльність у період виборів.

Російський дослідник Ф. Ільясов, зокрема, зазначає: "Політичний маркетинг – це система "особистісного" ("створення" і висування кандидатів), "програмного" (розробка програмних, ідеологічних та інших документів) та інформаційного (реклама, PR) впливу на виборців з метою здобуття влади [14]. В. Музикант: "Політичний маркетинг – грамотне, коректне й цілеспрямоване виявлення, наголошування й демонстрація різним соціальним і національним групам виборців саме тих якостей і чеснот претендента на лідерство, до яких ці групи виявляють особливий інтерес" [22].

У зарубіжній спеціальній літературі висловлюється думка, що політичний маркетинг з’явився близько 60 років тому, коли Д. Ейзенхауер першим із претендентів на посаду президента США скористався послугами рекламної агенції для організації своєї передвиборчої кампанії. Під політичним маркетингом західні дослідники розуміють сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації, органи влади та окремі політичні лідери з подвійною метою: визначати свої цілі, завдання і програми та впливати на поведінку громадян [2].

Політологічний словник пропонує таке визначення: "Політичний маркетинг – це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення. Вдале застосування прийомів маркетингу у політиці дозволяє досягати популярності, перемагати на виборах і триматися на вершині політичного олімпу" [24].

Американський політолог Г. Маузер виокремив три основні паралелі, які можна провести між комерційним маркетингом і організацією виборчої кампанії [4]:

  • існування конкуренції між різними організаціями, які змагаються за лояльність певної адресної групи, обраної як "мішені" (групи виборців), пропонуючи при цьому різні альтернативи (певних політичних кандидатів). Аби завоювати певну кількість голосів, необхідно продемонструвати свої переваги перед суперниками;
  • і виборці, і споживачі покликані відігравати аналогічні ролі і на комерційному, і на політичному ринку: вони виявляють "попит", приймають рішення щодо вибору певного товару чи кандидата із запропонованих їм альтернатив відповідно до своїх цілей і на підставі аналізу доступної їм інформації. Окрім того, для вивчення споживачів і виборців можуть застосовуватися схожі психологічні та соціологічні моделі й теорії;
  • канали комунікації, які використовуються представниками сучасних маркетингових служб і політичними кандидатими, схожі: особистий контакт (кампанія "від дверей до дверей", збори, робота спеціальних агітаторів тощо), телефонні дзвінки, особисті поштові послання громадянам, ЗМІ, наочна агітація та реклама тощо.

Політичний маркетинг "по-українськи" ще мало опрацьований в науковій літературі. Більш-менш повне визначення його подає В. Бебик: це "сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання і втілення в соціально-політичну практику тих чи інших установок суспільної свідомості з метою завоювання і утримання контролю над ринком влади" [6]. На думку Д. Видріна, "політичний маркетинг – це, перш за все, грамотне, коректне і цілеспрямоване виявлення, підкреслення та демонстрація різним соціальним і національним групам виборців саме тих реальних якостей і переваг претендента на лідерство, до яких ці групи виявляють особливий інтерес" [10].

У політиці, особливо під час виборів, застосовують такі ж маркетингові інструменти, що й на товарному ринку. Однак їх компонування та взаємозв’язок обумовлені особливим впливом людського фактора і специфікою ринку політики.

Термінологія, що характеризує виборчий процес, досить неоднозначна і включає в себе не лише специфічні поняття ("характеристика електорату", "імідж кандидата", "мотивація електоральної поведінки"), а й загальні категорії та поняття економічної теорії ("ринок", "попит", "пропозиція", "ціна") і маркетингу ("сегментація ринку", "позиціювання", "середовище маркетингу"), які вимагають певної адаптації для адекватної характеристики виборчих процесів.

Важливо з’ясувати: маркетинговий підхід у політиці є однією з численних технологій політичної діяльності чи йдеться про одну з загальних теорій політичного процесу, що існує поряд із традиційними теоріями?

Технологізацію політичних процесів (й у цьому розумінні вибори також можна розглядати як процес формування і "нав’язування" виборцям певного іміджу, постійного контролю діяльності політика та партії за допомогою опитувань громадської думки тощо) О. Соловйов узагалі називає політичним маркетингом [31]. А С. Пшизова вважає, що "маркетинг – не просто нова технологія забезпечення демократичного представництва. За маркетингового підходу до політики принципово змінюються взаємовідносини між агентами політичного процесу, і це потребує осмислення у значно ширшому теоретичному контексті… Із сукупного "суверена", володаря "загальної волі", що виявляється через інститути представництва, "народ" перетворюється на сукупність індивідуальних групових суб’єктів-споживачів на ринку політичних товарів. До того ж, за допомогою маркетингу відбувається не тільки виявлення політичного попиту. Він свідомо формується" [29].

Застосування маркетингового підходу дає можливість забезпечити по-справжньому вільну конкуренцію на політичному ринку. Маркетинговий підхід у політиці – реальність, а політичний маркетинг є новою, комплексною (що виникла на "перетині" політології, соціології, економіки, психології й низки інших наук) теорією, яка активно розвивається й водночас є практикою організації політичних паблік рилейшнз. Це ще раз підтверджує раніш висловлену тезу: і політичний маркетинг, і виборчі кампанії — явище комплексне. Воно базується на досягненнях низки суміжних дисциплін.

Деякі автори розглядають політичний маркетинг як особливий набір: сукупність методів, прийомів, інструментів збирання, організації та виробництва інформації і її трансляцію для досягнення бажаного політичного ефекту (у процесі виборів, ухваленні важливих політичних рішень) [28]. Як зазначає Ф. Котлер, "маркетинг політичних кандидатів перетворився на важливу галузь діяльності, яка вимагає особливої спеціалізації всіх, хто до неї прилучився" [17].

Однак у будь-якому випадку виборчі технології обов’язково передбачають вивчення мотивацій не лише на рівні групи, а й на рівні окремого індивіда (що спонукає його взяти участь у виборах чи утриматися від голосування) [26]. При цьому аналізується взаємозв’язок не тільки між соціально-політичними показниками та електоральною поведінкою виборців, а й між усталеною в них орієнтацією і реально зробленим вибором.

Політичний маркетинг розвивається швидко і багатоаспектно, починаючи від звичайних піарівських кампаній пасивного характеру і закінчуючи активним, індивідуальним підходом до проведення виборчих кампаній, використанням соціальних технологій, базуванні на психологічному підході до виборця, де виникають нові форми політичного маркетингу і нові засоби його здійснення.

Голова Наукової ради російського центру з навчання виборчим технологіям О. Ковлер визначає політичний маркетинг як "…сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації та органи влади з двоєдиною метою: визначити свої завдання і програми та вплинути на поведінку громадян" [15].

Виборчий (електоральний) маркетинг, як складова маркетингу політичного, виконує вужче завдання – допомогти політичним партіям і кандидатам розробити, підготувати і провести ефективну виборчу кампанію. Французський фахівець М. Бонгран вважає, що виборчий маркетинг – це "сукупність технічних засобів, які мають на меті забезпечити тісніший зв’язок кандидата з його потенційним електоратом, познайомити кандидата з максимально більшою кількістю виборців і з кожним виборцем окремо, підкреслити різницю між ним та його конкурентами і, використовуючи мінімум засобів, досягти в ході кампанії оптимальної кількості голосів виборців, необхідної для перемоги" [1].

Слід зазначити, що, аналізуючи виборчі технології, О. Ковлер практично не використовує саме цей термін, віддаючи перевагу поняттю "політичний (електоральний) маркетинг". Такий підхід не можна вважати цілком виправданим, оскільки, на наш погляд, поняття "політична технологія виборчої кампанії" або "виборча технологія" є більш ємким, ніж поняття "політичний маркетинг", оскільки воно пов’язане з поняттям "менеджмент". І, відповідно, вужчим поняттям є "виборчий" (електоральний) маркетинг.

Інколи обидва терміни використовуються так, що до сфери політичної технології відносять практичний аспект проведення виборчої кампанії, а під політичним (електоральним) маркетингом розуміють теорію ефективних виборів. Із врахуванням цього, поняття "політична технологія" виборчої кампанії в сучасних умовах повністю перекриває поняття "політичний маркетинг" і є синонімічним поняттю "виборча технологія" (див. схему).

Як зазначалося (зокрема, у праці В. Амеліна та С. Устименка), в умовах сучасного споживання на перше місце у виборчій кампанії виходить не "що" (кандидат, передвиборча програма), а "як", тобто сукупність засобів та методів впливу на виборця (який опиняється в ролі споживача) для досягнення політичної влади в ході виборчої кампанії, а також організація процесу виборчої кампанії. З урахуванням цього можна констатувати, що поняття "політична технологія виборчої кампанії" є ширшим, ніж поняття "електоральний маркетинг", бо це технологія управління виборчою кампанією. Цей термін виник з моменту появи інституту політичних консультантів, чи політіміджмейкерів, – людей, які професійно працюють на виборах.

Схема

 

Відтак поняття "політична технологія" перетинається з визначенням сучасного менеджменту. Термін "менеджмент" мирно співіснує з українським словом "управління". Характеризуючи менеджмент, американці (родоначальники менеджеризму), як правило, мають на увазі постать менеджера — людини, суб’єкта управління, який працює у певній організації. У ширшому значенні вони використовують терміни "адміністрація", "адміністрування", які більше відображають безособову систему управління. Слід зазначити, що в культурі розвинених країн поняття "менеджмент" досить часто використовується поряд з поняттям "бізнес". Але це не тотожні терміни. В українській політичній літературі все частіше можна зустріти такі визначення, як "бізнес створення кандидатів", "бізнес виборчої кампанії" тощо.

Під американським терміном "менеджмент", як правило, розуміють:

  • менеджмент у звичайному значенні цього слова – уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей;
  • менеджмент – це управління, функція, вид діяльності з управління людьми у найрізноманітніших ситуаціях;
  • менеджмент, як збірне поняття "менеджер", – це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує роботу з управління [21, c. 6].

Політичний менеджмент – це наука і мистецтво аналізу політичного розвитку суспільства на основі використання форм, методів і технологій політичного маркетингу. Однією з важливих проблем, яка вирішується за допомогою політичного менеджменту, є організація і проведення виборчої кампанії. Здійснення його при управлінні виборчою кампанією вимагає дотримання загальних принципів сучасного менеджменту: єдиноначальності, мотивації підлеглих, лідерства, науковості, відповідальності, правильного добору і розстановки кадрів, економічності (тобто раціонального використання людських і матеріальних ресурсів) та забезпечення зворотного зв’язку.

Висновок. "Виборчі технології" — поняття, яке недавно увійшло до наукового обігу. Однак на практиці воно існує здавна як невід’ємне явище політичного життя. Отже, на нашу думку, виборчі технології — це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не "що", а "як" здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу — політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо.

Визначаючи поняття "виборчі технології", ми базувалися на визначеннях, сформульованих у контексті проблеми, яка розглядається фахівцями, в тому числі й закордонними. Однак необхідно мати на увазі, що європейські виборчі технології мають свої особливості. В Європі історико-культурні і соціально-політичні обставини впливають на модель виборчих кампаній. Пересічні європейці вважають, що "маркетингом" слід називати лише ті технологічні новації, які безпосередньо запозичуються організаторами виборчих кампаній з практики комерційної діяльності. В Європі стиль політичного життя визначається не як "маркетинг", а як "комунікація" [30]. Однак це вже має бути темою іншого дослідження.

Література

  1. Bongrand M. Le Marketing Politique. – P., 1993. – P. 13 – 14.
  2. David D. Le Marketing Politique. – P., 1978. – P. 17.; Lindon D. Le Marketing Politique et Social. – P., 1976. – Р. 3.
  3. Амелин В. Н., Устименко С. В. Технология избирательной кампании – М.: "Союз", 1993. – С. 19.
  4. Балашова А. Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12:Полит. науки. – 2000. – № 2. – С. 74 – 75.
  5. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі. – К.: "Абрис", 1993. — 128 с.
  6. Бебик В. М. Базові засади політології. – К.: МАУП, 2000. – С. 298 – 299.
  7. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К.: "Україна", 1993. — 108 с.
  8. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: Навч. -метод. посіб. – К.: "Ельга, Ніка-Центр", 2003. – С. 270.
  9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. С. 1245.
  10. Выдрин Д. Политика: история, технология, экзистенция. – К.: "Либідь", 2001. – С. 240.
  11. Головатий М. Ф. Професія ѕ політик. – К.: Парлам. вид-во, 2000. – С. 50.
  12. Головатий М. Мистецтво здобувати владу // Політ. менедж. – 2003. – № 1. – С. 50.
  13. Грознецкий И. Избирательные технологии: пределы и возможности // Избирательные технологии и избирательное искусство: Сб. статей / Под общ. ред. С. В. Устименко. – М.: Рос. полит. энциклопедия, 2001. – С. 99.
  14. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. – М.: ИМА-пресс, 2000. – С. 10.
  15. Ковлер А. И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. – М., 1995. – С. 5.
  16. Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Гринчишин Д., Гумецька Л., Карпова В. та ін. – К.: "Рад. шк.", 1978. – С. 268.
  17. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.: "Прогресс", 1990. – С. 47.
  18. Лозовой М. От "блицкрига" к искусству побеждать // Избирательные технологии и избирательное искусство: Сб. статей / Под общ. ред. С. В. Устименко. – М.: Рос. полит. энциклопедия, 2001. – С. 115.
  19. Малишевський Н. М. Технология и организация выборов. – Минск: "Харвест", 2003. – С. 4.
  20. Малкин Е. Б., Сучков Е. Б. Основы избирательных технологий. – 3-е изд., расш. и доп. – М.: "SPSL – Рус. панорама", 2002. – С. 24.
  21. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. Общ. ред. и вступ. ст. Евенко Л. И. – М.: Изд-во "Дело", 2000. — С. 697.
  22. Музыкант В. П. Теория и практика современной рекламы. – М., 1998. – Ч. 2. – С. 5.
  23. Пойченко А. М. та ін. Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розв’язання. – К.: УАДУ, 1997. – 92 с.
  24. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Шемшученка Ю. С., Бабкіна В. Д. – К.: Вид-во "Генеза", 1997. – С. 191 – 192.
  25. Політологія / За ред А. Колодій. – К.:Ельга, Ніка-Центр, 2003. – Кн. 1: Політика і суспільство. – С. 93.
  26. Політологія у запитаннях та відповідях / За заг. ред. К. М. Левківського. – К.: "Вищ. шк.", 2003. – С. 198.
  27. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №1. – С. 76.
  28. Пухкал О., Дикий О. Політичний маркетинг // Вісн. Акад. пр. і соц. Відносин Федер. Профспілок України. – 2002. – № 1 (14). – С. 198 – 201.
  29. Пшизова С. Н. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе // Полис. – 2000. – № 2. – С. 37.
  30. Слободянюк Е. Виборчі технології для "чайників" і не тільки // Нова політика. – 2000. – №2 (28). – С. 44 – 46.
  31. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии. – М., 2000. – С. 415.
  32. Халипов В. Ф., Халипова Е. В., Шишкин А. Н. Выборы и власть: Сл-рь-справочник избирателя. – М.: Изд-во "Совершенство", 1993. – С. 304.


04.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!