Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Інституціональний вимір та його роль в суспільному житті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інституціональний вимір та його роль в суспільному житті. Реферат

Однією із важливих умов політичної стабільності держави є процес інституціоналізації. Він залежить від ступеня автономності політичних структур, їх адаптації та інтеграції

Соціальна система в реальному історичному процесі приходить до впорядкованості структур, до балансу суспільних сил, соціальних інститутів, типів соціальної взаємодії - через перехідний стан суспільства, який характеризується невпорядкованістю, розбалансуванням окремих сфер або їх взаємодії.

Перш ніж прийти до рівноваги, кожна підсистема суспільства або їх окремі елементи провадить структурну перебудову, вибираючи оптимальний для даного моменту режим діяльності. Саме такі процеси характерні для систем, які організуються самі, до яких належить суспільство.

Процес впорядкування соціальної системи ми маємо розглядати через інституціоналізацію.

До останнього часу інституціоналізація та інституційне середовище не були предметом спеціальних досліджень і розглядалися лише в контексті задач, які пов'язувалися з вивченням питань розвитку політичної системи та політичних процесів. Прискорення розвитку соціальних процесів є серйозним фактором, який підвищує значимість інституційної складової. Інституціональні зміни стають суттєвим фактором, дослідження якого проводяться не тільки на макро- та мезорівнях. Все частіше аналіз стану і динаміки інституціоналізації вводяться у процедури стратегічного планування.

Тому автор вважає цікавим акцентувати увагу на проблемі інституціоналізації громадянського суспільства.

Якщо поняття інституціоналізації пов'язувати з поняттям інститути, то можна сказати, інституціоналізація представляється у вигляді процесу оформлення різних видів діяльності в рамках інституцій. Різна ступінь інституціоналізації суспільно-політичних взаємодій може приводити або до формування передумов для створення інституту, які можуть і не реалізуватися, або до безпосередньо закінчених інституційних форм.

В першому випадку прикладом можна навести стихійні процеси - масові форми незадоволення або підтримки політичної влади у вигляді громадських рухів, мітингів, демонстрацій. Ступень інституціоналізації тут мінімальна, хоча в них часто і виникають упорядковані дії, які визначаються лідерами, здатними їх організувати та забезпечити відповідними груповими структурами усередині цих рухів (приклад, трансформація громадського руху у політичну партію). Перспективи трансформації цих стихійних політичних утворень у строго інституціональні форми залежать від цілого ряду факторів.

Специфіка інституціональних змін громадянського суспільства сучасної української реальності спряжена з ходом соціально-економічних реформ та посилюється кризовим розвитком суспільства. Що відбивається на стані інституційного середовища, який характеризується, по-перше, поглибленням розходжень між декларованими цілями реформування суспільства та реальною практикою реформ.

По-друге, моделлю соціально-економічної поведінки, яка реалізуючись входить у протиріччя з інституційними установками та традиційними для нашого суспільства нормами та санкціями. По-третє, зниженням впливу інституційних установлень не тільки на господарчу діяльність суб’єктів, але й на повсякденне життя людей, які все менш сподіваються на підтримку та захист відповідних інститутів, що підтверджується даними соціологічного моніторингу [1].

Маємо визначити, що інститут громадянського суспільства є специфічною формою самоорганізації громадян, яка регулює процеси поза сферою діяльності держави через певні норми та правила.

Інституціоналізація - процес визначення й оформлення організаційних, правових та інших структур для задоволення суспільних потреб [2].

Хантингтон С. акцентував увагу на тому, що інституціоналізація - це процес, за посередництвом якого організації та процедури здобувають цінність та усталеність. Рівень цього процесу визначається адаптивністю, складністю, автономією та злагодженістю її організацій та процедур. Тому рівень інституціоналізації будь-якої окремої організації або процедури вимірюється її адаптивністю, складністю, автономією та внутрішньою цілісністю [3].

Однак незалежно від ступеня стабільності й відтворюваності процес інституціоналізації можливий тільки при наявності певних суспільних передумов. По-перше, при формуванні соціально-політичних і економічних потреб, що виникають у ході історичного процесу і нові типи організаційного закріплення й визнання.

По-друге, інституціоналізація можлива тільки на основі вдосконалення й розвитку необхідних організаційних структур і пов'язаних з ними стандартів і норм як регуляторів групового й індивідуального поводження.

Іншою передумовою є необхідність інтеграції нових видів діяльності в структуру суспільних відносин у цілому. Або в структуру, що вимагає для підтримки життєздатності наповнення новим утримуванням й функціями. Нарешті, по-четверте, виникнення таких соціокультурних умов і суспільних можливостей, які відповідали б успішній політичній соціалізації індивіда, кристалізації нових цінностей і стандартів, здатних сформувати значиму, необхідну систему потреб, орієнтації й мотивацій громадської, політичної особистості.

Головним суб’єктом інституціональних змін суспільства стає держава в обличчі законодавчих та виконавчих структур. Тобто ми можемо стверджувати, що підвалиною інституціоналізації стає нормативність, яка є обов’язковим компонентом будь-якого інституту.

Процес інституціоналізації починається з моменту визнання та залучення державою потенціалу інститутів громадянського суспільства до державотворчих процесів.

На основі Конституції в Україні прийнято цілий ряд законів, які визначають правові аспекти інституціоналізації громадянського суспільства.

Але ж проблема у тому, що прийняті Закони потребують доповнення у питанні розробки нової організаційно - правової форми існування інститутів громадянського суспільства, яка враховує специфіку їх діяльності.

Становлення, оптимізація і розвиток інститутів громадянського суспільства потребує стійкої взаємодії з державою, яка зберігає та укріплює власний правовий демократичний характер. Але ж укріплення держави можливе лише через інституціоналізацію громадянського суспільства.

В основу правового регулювання інституціоналізації взято принципи невтручання, дерегуляції та максимального залучення потенціалу громадянського суспільства до державотворчих процесів. Отже, політичний інститут (парламент) отримав імпульс із зовнішнього середовища (звернення представників громадських об'єднань), виробляють міри, засоби, форми реагування на інформацію, яку дістали, спрямовують діяльність, розробляють політику, приймають рішення, приступають до реалізації, щоб задовольнити потреби (приймаються відповідні закони, програми й ін.)

Критерієм, ступеню результативності, успішності діяльності інститутів влади з реалізації, задоволенню потреб дозволяє судити про правильність політики, яку проводе влада (зворотній зв'язок), підвищує (або сприяє падінню) рейтингу органів влади того або іншого рівня з боку населення.

В Україні цей процес має свої особливості. Інститути громадянського суспільства в різній мірі та по-різному впливають на рішення органів державної влади. Однак, за оцінкою експертів, самі інституції та характер їх впливу скоріше підпадає під ознаки корупції. Символічним виглядає той факт, що в переліку інститутів громадянського суспільства, які значно впливають на органи державної влади (політичні партії - 70% та фінансові структури - 89%) майже з такими відсотками знаходяться і мафіозні структури (83%) [4].

З виникненням протиріччя між суспільством та державою починається процес їх взаємовпливу: суспільство створює власну структуру, яка навчена новими елементами, яка здатна протидіяти тиску держави, а держава прагне ствердити свій вплив на усі сторони життя суспільства, включаючи особисте життя людей. У ході цього протистояння починається трансформація суспільства у громадянське суспільство і (під його натиском) держава - у правову державу.

Не можна не звернути увагу на той, факт, що за останній час в Україні значно поширився спектр структур громадянського суспільства. Це одне з найбільш цінних явищ сучасності, оскільки воно відображує процес самоорганізації різних соціальних груп з їх специфічними інтересами. Однак структури громадянського суспільства за більшістю дуже слабкі, щоб оказувати серйозний вплив на формування та реалізацію державної політики.

Держава визнає структури громадянського суспільства, головним чином, як атрибут політичної демократії, але не більш того. Запити та вимоги цих структур можуть при необхідності легко ігноруватися державою. В підсумку відношення громадянського суспільства, яке народжується та держави носять чисто ситуативний характер та невзмозі належним чином задовольнити а ні групові інтереси, ні тем більш інтересів суспільства в цілому.

Становленню інститутів громадянського суспільства сприяють також потреби суспільства в реалізації професійних, любительських та громадських інтересів. Цьому сприяє властива їм гнучка система управління, здатність швидко адаптуватися до умов та потреб, що змінюються, певна незалежність від рішень державних організацій.

Інституціоналізація за своєю природою є явище динамічне, відміною особливістю якої є стабільність організаційного, ідеологічного, функціонального та інших критеріїв, які дозволяють визначити ефективність діяльності інститутів.

Але удосконалювання демократичних інститутів це "завжди проблема, яка стоїть перед особами, а ні перед інститутами" [5]. Тому усе залежить від громадської активності індивідів, їх творчої та життєвої енергії, рівня культури та освіти, правового мислення.

Визначальними перешкодами на шляху інституціоналізації громадянського суспільства в Україні, на думку А. Колодій, є розчарування та зневіра населення в демократичних інститутах (вибори, партії), відсутність дієвого судового захисту громадян, перехідність соціальної структури, бідність широкого загалу, низький рівень громадської політичної культури, не-громадськість політичної еліти [6].

В дійсності протиріччя між державою та громадянським суспільством, на думку автора, не є істотним для інституціоналізації останнього. Воно випливає з загального протиріччя між новими інститутами які формуються та колишніми або існуючими інститутами.

Ні держава з її традиційною системою права виступає головним гальмом перетворень у суспільстві, а ті соціальні сили, які зацікавлені у збереженні раніше усього державного устрою, який закріплює у правовому порядку їх привілейоване положення. Звідси, стає завдання перед національною політичною елітою - "намагатися нейтралізувати негативні та несприятливі для процесу демократизації та модернізації соціокультурні особливості суспільства" [7].

В інституціональному плані громадянське суспільство становить собою сіть, переплетення незалежних добровільних асоціацій, об'єднань громадян і які виражають їх різноманітні інтереси, ці структури сприяють знаходженню прав, самовираженню і самодіяльності громадян, їх колективної участі у прийнятті та здійсненню рішень, одночасно ці інститути визначають відношення громадян з державою.

Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспільство не є самостійною та незалежною соціальною системою, але ж є індикатором розвитку соціально-політичної сфери суспільства, активним її учасником. Інститути громадянського суспільства впливають на усіх громадян, акумулюють та агрегують їх інтереси, визначають цілі, функції, характер діяльності державних, економічних структур. Тому рівень взаємодії з державою та рівень розвитку громадянського суспільства в цілому визначаються ступенем інституціоналізації останнього.

Список літератури

  1. Войтенко Т. О., Гончарук О. С., Привалов Ю. О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збірка / Відп. ред.: Ю. Саєнко - К.: Стилос, 2002. - 368 с.; Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2004. - 705 с.
  2. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Ґенеза, 2004. - С. 236.
  3. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 480 с. - С. 32.
  4. Войтенко Т. О., Гончарук О. С., Привалов Ю. О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збірка / Відп. ред.: Ю. Саєнко - К.: Стилос, 2002. - 368 с.; Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2004. - С. 46.
  5. Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2-х томах / Пер. с англ. - М.: "Феникс", 1992. - С. 167.
  6. Колодій А. Перешкоди на шляху інституціалізації громадянського суспільства в Україні / Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали науково - практичної конференції за міжнародною участю. – 30 травня 2001 р. Київ, Українська Академія державного управління при президентові України. – Т. 1-3. – К., 2001. – 276 с.
  7. Українське суспільство 1994-2004. моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2004. - 203 с.


03.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!