Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи. Реферат

Якщо брати до уваги географічне положення, то основна зовнішньополітична діяльність нашої країни спрямовувалося на налагодження політичних відносин з країнами-сусідами, до яких і належать країни Центрально-Східної Європи

Співробітництво України з Росією. Українсько-російські відносини є домінантою двосторонніх відносин України з прикордонними державами. Їх названо стосунками стратегічного партнерства, оскільки від їхнього характеру залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації.

Роки існування незалежної України показують, що її зв’язки з Росією зберігають своє виняткове значення. У стратегічному плані Україна обрала шлях переходу від відносин залежності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб’єктів – незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки України, як і передові технології розвинутих країн. У перспективі Україна може співпрацювати з Росією практично в усіх галузях економіки та гуманітарної сфери. Обстоювання рівноправності у відносинах з Росією є важливим політичним завданням України на найближчий період.

До основних об’єктивних чинників, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у не реформований простір СНД, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття національної приналежності та патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості.

Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше, і найголовніше, полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов’янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалася, як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззастережно підпорядковувала собі довколишній простір.

Друга обставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемогою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи починають усвідомлювати величезні втрати, пов’язані з розвалом СРСР. Найголовніше – Росія втратила статус наддержави, тому вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі.

Постійною складовою російської політики залишається прагнення втримати Україну у сфері свого впливу, зберегти реальні важелі тиску на неї. Головний напрямок "завоювання" України – це втягування її у нові інтеграційні структури на кшталт Білорусь – Росія або зміцнення організаційних структур СНД через поступове м’яке перетворення цих держав із співдружності держав на державну співдружність.

Разом з тим слід підкреслити, що Україна і Росія мають істотні спільні інтереси, серед яких – збереження миру і стабільності у взаєминах. У 1999 році набув чинності договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Російською Федерацією та угоди щодо Чорноморського флоту, які заклали міцний правовий фундамент у відносинах між двома державами і відіграють значну стабілізуючу роль на Європейському континенті.

Проте територіальні претензії до України, які висловлюються не тільки керівниками певних політичних сил, але й парламентом Росії (прикладом може бути Постанова Верховної Ради Російської Федерації "Про статус міста Севастополя") є досить небезпечними. Дестабілізуючим фактором є проблема базування російського Чорноморського флоту в Криму.

Процес ратифікації великомасштабного українсько-російського договору спочатку нижньою, а потім верхньою палатою російського парламенту висвітив значну силу та живучість великодержавницьких, імперських стереотипів у свідомості політичної еліти Російської Федерації. Викликають тривогу і деякі положення військової доктрини Росії, зокрема ті, де йдеться про "неоформленість у договірному відношенні ряду ділянок державного кордону Російської Федерації.

Окрім внутрішніх чинників, на взаємовідносини України і Росії істотно впливають зовнішні чинники і, насамперед, позиція США та західноєвропейських країн. Якщо раніше ці країни, надто ж США, абсолютизували свої відносини з Росією і не визнавали Україну суб’єктом міжнародної діяльності, то приблизно з початку 1994 р. адміністрація президента Б. Клінтона почала надавати відносинам з Україною самостійного значення.

Отже, для України Росія є природним сусідом, який існував, існує і завжди існуватиме, а тому розвиток добросусідських відносин з нею є об’єктивною необхідністю.

Співробітництво України та країн Балтії

Україна є третім — після Росії та Німеччини — зовнішньоекономічним партнером Литовської Республіки. Наша країна входить до першої десятки торговельних партнерів Латвії. Співпраця з Україною визнана приоритетним напрямком зовнішньоекономічної політики Естонії. Проте більш рішуче, у порівнянні з Україною, реформування країнами Балтії економіки та досягнення певних успіхів у створенні ринкової інфраструктури, накладає специфічний відбиток на економічні відносини між Україною, з одного боку, та Латвією, Литвою і Естонією, з іншого. Наприклад, негативне — для України — сальдо торговельного балансу із Литвою та Естонією є вже практично традиційною рисою українсько-литовських та українсько-естонських взаємин.

За останнє десятиріччя лише один раз Україна вийшла на позитивний торговельний баланс із Латвією. Та й то у 1998 році, коли російська фінансова криза підштовхнула українців у терміновому порядку шукати нові ринки збуту. Аналіз структури українського експорту до країн Балтії свідчить про зростання темпів вивезення з України сировини та напівфабрикатів та скорочення експорту окремих видів продукції технологічно-кінцевого циклу. Наприклад, експорт кукурудзи в Латвію у 1998 р. порівняно із 1997 р. збільшився у 8,3 рази, паперу і картону — 2,8 рази, чорних металів — на 65%, казеїну — на 47%, олії — на 21%.

Таким чином, наведені факти дозволяють визначити коло певних тенденцій, що характеризують економічні взаємини між Україною та країнами Балтії. По-перше, реальні показники торговельно-економічних балансів між Україною та країнами Балтії дозволяють зробити висновок, що український уряд та вітчизняні ділові кола вважають балтійський ринок вузьким та неперспективним. При цьому не враховується факт його тісного зв'язку із ринками Скандинавії та Північної Європи. У той час, як український капітал з року в рік втрачає для себе цей регіон, державні та приватні компанії Білорусі, Чехії, Угорщини та Польщі проводять активну маркетингову політику на балтійському ринку. Як наслідок, товарообіг, наприклад, Латвії з Чехією та Польщею збільшився протягом 1998 року на 35%.

По-друге, Латвія, Литва і Естонія, які під час великої приватизації залучили в стратегічні галузі економіки європейський та американський капітал, тепер розглядають Україну, враховуючи її геополітичне положення, обсяги внутрішнього ринку та транзитний потенціал, як привабливий об'єкт для інвестування власного капіталу. Так, Естонія повідомила про готовність інвестувати в українську економіку $300 млн. шляхом реалізації низки інвестиційних проектів, зокрема, в готельному та житловому будівництві, будівництві АЗС.

Естонська сторона висловила готовність взяти участь у фінансуванні завершення будівництва одеського нафтотерміналу "Південний". Приватизовані латвійські банки ("Парексбанк", "Айзкрауклесбанк" та інші) брали активну участь у фінансуванні нашої держави шляхом закупівлі облігацій внутрішньої державної позики на суму $70 млн.

По-третє, активна позиція латвійських, литовських та естонських ділових кіл у пошуку ринків збуту для вироблених ними товарів пояснюється як тривалішим досвідом роботи в умовах ринку, так і державною підтримкою експортерів.

В цьому контексті слід зазначити, що недосконалість вітчизняного податкового законодавства та протекціоністської політики українського уряду щодо експортерів готової продукції обумовлюють цінову не конкурентоспроможність українських виробників навіть на ринках Естонії та Литви, де створені рівні умови як для місцевих підприємців, так і для українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Що стосується ринку Латвії, то він практично заблокований — через введення 75% ввізного мита — для українських виробників с/г продукції: цукру, зерна та ін.

По-четверте, використання можливостей розширення взаємного торговельного обігу між Україною та країнами Балтії, залучення інвестицій в економіку України все більшою мірою визначається напрямами та темпами економічної трансформації та інтеграції Латвії, Литви та Естонії до ЄС. Характерною рисою нинішнього етапу інтеграційної взаємодії країн Балтії та ЄС є те, що внаслідок розширення торговельно-економічних зв'язків з країнами ЄС та широкої участі західного капіталу в приватизаційних процесах в цих країнах на підприємствах різних галузей активно ведеться узгодження внутрішньої нормативно-технічної та технологічної документації з вимогами ЄС.

Зазначена тенденція особливо посилюється в тих галузях, де підприємці прагнуть одержати квоти для експорту їх продукції в країни ЄС. Це, в свою чергу, потребує виконання широкого комплексу вимог до сертифікації продукції. Так, при виробництві харчових продуктів ставиться завдання сертифікації за європейськими вимогами всіх їх компонентів. Така тенденція може призвести до скорочення імпорту по цих позиціях з України в разі невжиття конкретних заходів щодо сертифікації української продукції відповідно до стандартів ЄС.

І, нарешті, здійснення планів керівництва російського ТЕКу щодо диверсифікації шляхів експорту російської нафти в Європу (заплановане на 2009 рік закінчення побудови росіянами власної Балтійської трубопровідної системи та створення російського портового комплексу на Балтиці дозволить транспортувати нафту до кордону із Західною Європою виключно по території РФ) та скорочення обсягів видобутку нафти російськими нафтовими компаніями, по-перше, обумовить значне скорочення обсягів російського експорту нафти, що транспортуються до Європи з використанням інфраструктури країн-транзитників (якими є і Україна, і країни Балтії). По-друге, сприятиме загостренню конкурентної боротьби за транзит російської нафти в Європу між країнами-транзитниками (в т. ч. між Україною та державами Балтії).

Співробітництво України з Словаччиною

Новітня історія українсько-словацьких міждержавних відносин офіційно бере початок з 1 січня 1993 р. Саме тоді на політичній карті європейського континенту і світу з'явилася нова незалежна держава - Словацька Республіка (далі СР).

Домінанту європейського спрямування з перших днів незалежного державотворення початку 1990-х років у Словаччині, як і в Україні, було зовсім непросто впроваджувати на практиці. Складність початкового етапу розбудови нової держави нерідко примушувала суспільство і владу концентруватися, передусім, на розв'язанні болючих внутрішніх проблем. Ще бракувало досвіду послідовних дій на міжнародній арені.

На стадії становлення перебувала дипломатія молодих країн. Нерідко методом пошуку, а то й спроб і помилок кристалізувалися їх національно-державні інтереси та зовнішньополітичні пріоритети. Давався взнаки і своєрідний масовий ефект ультрареволюційної національно-патріотичної ейфорії.

Притаманна молодим незалежним державам деяка гіперболізація власної значущості і ваги в міжнародних відносинах, особливо через нібито вигідне геостратегічне розташування, слід об'єктивно визнати, торкнулася певним чином на перших порах і України та СР.

Звідси, зокрема, випливали й українські та словацькі амбіції 1990-х років стосовно "геополітичного перехрестя" Європи, "мосту" між Сходом і Заходом, нейтралітету, стратегічного партнерства переважно з великими державами та багато іншого, що не завжди повністю відповідало реаліям міжнародного становища країн та їх ролі в європейській і світовій політиці. Потрібний був певний час для утвердження здорового прагматизму у внутрішній і зовнішній політиці нових демократій.

Але цього часу історією було відведено обмаль. Український і словацький народи, як і народи інших посткомуністичних країн, упродовж майже лише одного десятиліття вимушені були вирішувати такі завдання, для розв'язання яких розвинені нації та держави світу потребували не менше одного, а то й двох століть.

Усе це жодним чином не спростовує складність проблем, які на зламі другого і третього тисячоліть вирішували український і словацький народи та їх держави. У короткому часовому вимірі впродовж останнього десятиліття ХХ - початку ХХІ століття в регіоні Центральної і Східної Європи, де розташовані Україна і Словаччина, фактично збіглися процеси глобалізації, постсоціалістичної трансформації та загальноєвропейської інтеграції. Основними з-поміж глибоких якісних змін є:

  • перехід від тоталітаризму до демократії і громадянського суспільства,
  • національне відродження і виникнення нових незалежних держав та їх розбудова,
  • перехід до ринкової, соціально орієнтованої економіки, відкритої назовні та залученої до світогосподарських зв'язків,
  • припинення біполярного протистояння в Європі (як і у світі) та формування нової архітектури системи європейської і глобальної безпеки, розширення НАТО,
  • поглиблення регіональної, субрегіональної і загальноєвропейської інтеграції, розширення ЄС.

Україна і СР не могли залишатися поза цими процесами. Тобто, брали в них активну участь та відчували на собі їх вплив. Водночас кожна з держав мала національну специфіку розвитку та особливості постсоціалістичної трансформації, дещо відмінний рівень входження в процеси глобалізації та інтеграції.

Упродовж десятиліття офіційних міждержавних відносин незалежних України та СР (1993-2003 рр.) сформувалася цілісна і багаторівнева система та досить чіткий механізм двосторонніх українсько-словацьких взаємин, які спираються на міцну договірно-правову базу - понад 100 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих договорів та угод. Складовими частинами та активними структурними елементами цих взаємин є вищі, центральні галузеві, регіональні та місцеві органи державної влади і самоврядування, політичні, громадські, культурні та інші організації і об'єднання, різні інституції і широкі кола громадськості двох країн.

Центральними елементами системи двосторонніх міждержавних відносин між Україною і СР, рушійною силою їх розвитку є постійна безпосередня взаємодія глав держав, парламентів і урядів, галузевих міністерств і відомств та інших державних структур. У рамках політичного діалогу між президентами, головами парламентів і урядів України і Словаччини погоджуються, координуються і спільно визначаються стратегія, основні напрями і завдання двостороннього співробітництва та найважливіших взаємних кроків на міжнародній арені.

У становленні і розвитку системи партнерських міждержавних відносин головну роль відігравали вищі органи державної влади України і СР. По-перше, з 1993 р. встановилися дієві контакти між главами держав і урядів. По-друге, найширшими і найоперативнішими були контакти на рівні кабінетів міністрів, центральних міністерств і відомств. По-третє, поступово налагоджувалися зв'язки між регіональними, місцевими органами державної влади і самоврядування, територіальними спільнотами на міжрегіональному рівні. І в усьому цьому, безперечно, вирішальну роль відігравали діяльність і політичні контакти президентів України і Словаччини, їхня добра воля й активність у справі поглиблення українсько-словацьких відносин.

Проблематичним для українсько-словацького співробітництва 1990-х років, однак, був той факт, що взаємодія на рівні глав держав певний час не мала достатньо регулярного та інституйованого характеру. Після візиту Президента СР М. Ковача до Києва у 1993 р. сторони довго не могли підняти зустрічі на найвищому рівні до рангу офіційних. Упродовж другої половини 1990-х років обидва президенти зустрічалися і спілкувалися, в основному, на саммітах глав держав Центрально-Європейської ініціативи і на більш-менш регулярних зустрічах президентів країн Центральної Європи.

З обранням у 1999 р. Президентом СР Рудольфа Шустера - щирого поборника зміцнення словацько-українського співробітництва - ці відносини відчутно активізувалися і увійшли в якісно новий етап розвитку. При цьому варто зазначити, що діалог між українським президентом і його словацьким колегою - Р. Шустером – має справді продуктивний характер. Зокрема, глава Словацької держави постійно надавав політичну підтримку Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв'язків із загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами.

Звичайно, основну практичну координуючу роль у формуванні системи міждержавних відносин України і Словаччини в 1990-ті роки мають відігравати міністерства закордонних справ. На підготовчому та першому етапах співробітництва вони ефективно впоралися і з організацією політичного діалогу між двома державами, координацією їх дій на міжнародній арені, і зі створенням механізмів постійної взаємодії державних структур різного рівня.

Для цього міністерства закордонних справ України і СР застосовували методи регулярних консультацій, попереднього з'ясування і узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Чимало було зроблено міністерствами закордонних справ двох країн у 1990-ті роки і для формування договірно-правової бази українсько-словацьких міждержавних відносин.

Як уже зазначалося, упродовж 1990-х років створено широку договірно-правову базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку становлять понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів. Але з деяких питань дво- і багатосторонньої взаємодії координуюча спільна робота зовнішньополітичних відомств, особливо в другій половині 1990-х років виявилася недостатньою. Методами превентивної дипломатії цілком можна було запобігти виникнення проблем щодо українсько-словацького суперництва за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН в 1999 р.

У другій половині 1990-х років Україна і Словаччина створили ще один - майже унікальний механізм міждержавного співробітництва. У січні 1996 р. у Високих Татрах - на Штрбському Плесі було започатковано проведення переговорів і спільних засідань кабінетів міністрів двох країн. Чергове двостороннє спільне міжурядове засідання відбулося в березні 1997 р. в Ужгороді.

Така форма прямих переговорів прем'єрів і членів кабінетів міністрів двох держав давала змогу оперативно визначити вузлові питання подальшого розвитку українсько-словацького співробітництва і оперативно погодити конкретні заходи для зняття бар'єрів на шляху розвитку співпраці у всіх галузях. Аналогічного виду міжурядової взаємодії ні Україна, ні СР не мали і не мають із жодною з країн Центральної та Східної Європи. На жаль, у подальшому практика переговорів і спільних засідань урядів України та Словаччини не була продовжена.

Отже, і Україна, і Словаччина пройшли на зламі другого і третього тисячоліть мирний шлях здобуття суверенітету та розбудови держави. На відміну від багатьох постсоціалістичних країн, за роки новітньої національно-державної незалежності вони уникли загрози вибуху відкритих (або й кривавих) політичних, соціальних, етнічних та інших конфліктів, що свідчить про витримку, мудрість і толерантність українського і словацького народів.

Цим підтверджується і здатність їх державно-політичного представництва і національних політичних, економічних, культурних та інших еліт і суспільства в цілому вести постійний відкритий діалог з пошуку компромісу для досягнення злагоди в інтересах поступального розвитку нації і держави. З огляду навіть на це, Україна і Словаччина залишаються цивілізованими демократіями, невід'ємною частиною Нової Європи.


03.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!