Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Проблематика національної безпеки України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблематика національної безпеки України. Реферат

Насильство як соціальна деструкція було і є загрозою особисто для кожної людини, для будь-якого суспільного осередку і держави. Воно має глобальний характер. Деструктивні процеси спроможні охоплювати, за відсутності адекватної конструктивної реакції, все суспільство

Забезпечення національної безпеки — пріоритетне завдання будь-якої держави. Коли суспільство постає перед новими глобальними викликами, вагомість цієї функції зростає. Якщо суспільство втрачає відчуття безпеки, то держава стає нежиттєздатною.

В основі безпеки людства лежить оптимальна організація ресурсів. У нових історичних умовах, коли формується унітарний антропокосмічний науково-техно-натурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і самозмінення, суспільно-політичні процеси, яким притаманні втрати ресурсів, вкрай небезпечні, бо можуть стати неконтрольованими, викликати ланцюгову реакцію руйнації соціальної матерії в глобальних масштабах.

Тому суспільству потрібна практична політика, яка має бути мистецтвом гармонізації та стабілізації, напротивагу дисгармонізації та дестабілізації [1, 3]. Під останнім треба розуміти насильство як деструктивну дію, спрямовану на досягнення мети з втратами суспільних ресурсів.

В умовах демократичного устрою в ХХІ столітті насильницька традиція також тяжіє над суспільством. З’явилася імовірність появи недержавних (бездержавних) полюсів сили, що можуть спричинити міжнародну нестабільність. Це новий виклик — тероризм, з яким раніше рідко стикалися в системі міжнародної безпеки. Терористичні акти можуть виглядати як засіб впливу окремих терористів, терористичних угруповань, радикальних елементів усіх напрямів або окремих держав, які прагнуть виступити важливим чинником еволюції чи дестабілізації світової системи. Ці нові явища виникають дедалі частіше і свідчать про неадекватність багатьох структур міжнародної глобальної та регіональної безпеки.

Українське суспільство також перебуває під тиском стереотипів поведінки, в яких наявні елементи насильства, успадковані від історичного минулого і, на жаль, культивуються й дотепер у модернових формах на всьому пострадянському просторі. Російські дослідники насильства вважають: "Насильство, що панувало у постреволюційній Росії, творили і вожді, і звичайні люди, у котрих визріло розуміння, що це чудовий засіб перерозподілу власності й загалом перебудови суспільного життя..." [2, 57].

Тому на державному рівні приймаються нормативно-правові документи, що визначають основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства, держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Так, в Законі України "Про основи національної безпеки" визначено, що становить загрозу національним інтересам і національній безпеці, розглянуто принципи забезпечення національної безпеки і основні напрями державної політики з питань національної безпеки.

Статистичний метод дослідження насильства дає змогу відчути і простежити масштаби втрат ресурсів суспільства від цього найстрашнішого соціального явища, проти якого поки що не винайдено більш-менш дієвих засобів боротьби. Метод дослідження насильства як соціального процесу, що має фази розвитку з характерними особливостями кожної та специфічні форми прояву, дає змогу побачити це явище в динаміці, виявити його формулу і виробити певні засоби для нейтралізації його руйнівної дії. Проте без визначення генетичного походження насильства як суто суспільного явища, що має як підґрунтя людський чинник, обидва методи будуть не досить ефективними.

Насильство як соціальна деструкція було і є загрозою особисто для кожної людини, для будь-якого суспільного осередку і держави. Воно має глобальний характер. Деструктивні процеси спроможні охоплювати, за відсутності адекватної конструктивної реакції, все суспільство.

Елементи деструктивного впливу насильства є головними складовими будь-якої загрози чи виклику національній безпеці незалежно від того зовнішній чи внутрішній характер вони мають. Загроза національній безпеці — це загроза суспільству як системі, державі — як системоутворювальному соціальному інституту загалом і, безумовно, кожному члену суспільства зокрема.

У деяких випадках загрозу національній безпеці створюють і деструктивні впливи, і нездатність суспільно-державної системи нейтралізувати їх, забезпечивши невразливість від них, і в подальшому перейти до вирішення суперечностей ненасильницькими методами на базі конструктивної взаємодії.

Класичний погляд на насильство будується на тому, що примус, фізичний або психічний, певною мірою властивий практично усім об’єднанням спільноти. Але не всі політичні утворення можна вважати однаковою мірою експансивними у розумінні прагнення вдаватися до насильства [3, 87].

Історія свідчить, що всі суспільно-політичні катаклізми було спричинено неоптимальними виявами і за людською волею, проте поки що є переважання конструктивного початку і позитивної дії над деструктивним початком і руйнівною дією. Насильство як вид агресії, що відбувається тільки в суспільстві, є продуктом спотвореної свідомості людини, сумою негармонійно усвідомлених станів — хибно організованої психосоціальної енергії [4, 89].

Шукаючи причини насильства, науковці і політики виводять його з природи людини і стверджують, що насильство має реально фіксовану причину [5, 162]. Та слід уточнити, що викликана вона саме викривленою підсвідомістю і свідомістю певних людей, тобто спотвореною архітектонікою їх розуму.

Але ненасильство як вища форма суспільно-політичних стосунків [6, 125] також в основі має реально фіксовану причину, яку визначають гармонійною архітектонікою людського розуму і яка є виразом закономірностей, що притаманні конструктивній системі, принциповим взаємозв’язком, коли позитивні сили переважають над негативним полюсом [7, 180], тобто елементи гармонії домінують над елементами дисгармонії, що забезпечує розумне мислення як "продуману, зрозумілу внутрішню єдність чуттєвих даних" [8, 188].

Розум і воля людей є першопочатковою силою. Людський розум за своєю природою є архітектонічним, тобто він розглядає всі знання як такі, що належать до певної системи і тому допускає тільки такі принципи, які не заважають одним знанням перебувати в системі разом з іншими знаннями [9, 267].

Встановлення зв’язку негармонійної архітектоніки людського розуму з деструктивними процесами в суспільстві — з насильством, а його гармонійної архітектоніки — з конструктивними суспільними процесами, які для зручності можна назвати "силою", сприяє вирішенню окремих завдань, пов’язаних між собою для людської думки аксіомою реальності світу.

Людський розум з його архітектонікою є центральним комплексом, що систематизує і структурує події, а також зумовлює оптимальність соціальних інститутів, у межах яких вони відбуваються. Людський розум творить центральні події, які пов’язані з усіма іншими подіями проміжними ланками, сумісними в просторово-часовому відношенні [10, 503]. Роль проміжних ланок виконують пасіонарні поля, структуру і напруженість яких спричиняє біохімічна енергія [11, 544] та архітектоніка людського розуму.

В суспільних відносинах біохімічна енергія проявляється у вигляді психосоціальної енергії [12, 37], яка є виявом людської волі та яку корегують соціальні інститути. Між окремою соціальною одиницею — носієм психосоціальної енергії та соціальним інститутом, в якому функціонує ієрархізована, згідно знову таки з архітектонікою людського розуму, сукупність носіїв психосоціальної енергії, встановлюється двосторонній зв’язок, виникає система — "ціле, що підтримує своє існування і виконує певні функції завдяки взаємодії між його частинами" [13, 22].

Пасіонарні поля мають і просторово-часову орієнтацію. Їхня сума утворює соціальну дію — синтез цілей, моделей організації ресурсів для досягнення цих цілей та необхідні ресурси. Архітектоніка людського розуму, відбиваючись у структурі пасіонарних полів та соціальної дії, що виникає внаслідок їх суми, зумовлює оптимальність або неоптимальність соціальних інститутів — їх конструктивність і деструктивність, тобто дії, які ми кваліфікуємо, відповідно, як "силу" чи "насильство".

Людська свідомість має індивідуальні особливості, які визначають індивідуальність людини. Відповідно, кожен варіант негармонійної архітектоніки людського розуму і його прояви у вигляді насильства також мають власні неповторні форми. Про насильство, що має різноманітні форми прояву, свідчать втрати ресурсів у найширшому розумінні.

Негармонійна архітектоніка людського розуму в будь-яких варіантах тією чи іншою мірою піддає руйнуванню генетичні імперативи як абсолютно чітко визначені програми [14, 37] і є підґрунтям для викривленого розуміння речей, принципово ігноруючи різницю між причинами, роблячи універсум причинно-наслідкових і цільових зв’язків невиразним. Таке тривіальне чи банальне уявлення про світ супроводжується агресивним прагненням нав’язати його іншим, відкидає принцип абсолютної різниці між добром і злом, істиною і брехнею [15, 264] та спотворює мислення, яке певною мірою впливає на кожну людину.

Завдяки критичному аналізу можна виявити елементи, що впливають на природну архітектоніку людського розуму і створюють на цих хибних засадах мету суспільного розвитку, яка негативно відбивається на суспільстві, а також діючі неоптимальні моделі організації ресурсів, що втілюються в соціальних інститутах, аби запобігти втратам ресурсів. Саме тому критичний розум — єдина відома на сьогодні альтернатива насильству [16, 318].

Ієрархія взаємної залежності складових (мета, ресурси та модель організації ресурсів), що в синтезі створюють суспільну дію (силу чи насильство), будується згідно з формуванням людської свідомості і має гармонійну структуру, що функціонує відповідно до конструктивних утворюючих основ, або спотворену структуру, що функціонує відповідно до деструктивних (дегенеративних) основ.

Спотворена архітектоніка людського розуму породжує нечітко сформовані цілі та ресурсовтратні моделі організації ресурсів. Вона є підґрунтям для масштабних дисфункцій системоутворювальних соціальних інститутів, породжує невідповідність наукової, концептуальної картини світу, веде до помилок практичного гатунку, а також призводила людство до багатьох історичних катаклізмів [17, 7]. Усе це засвідчує, що насильство є реальною загрозою для особистості, суспільства і держави — для національної безпеки.

Архітектонічна природа людського розуму є наріжним каменем інституціоналізації суспільства. Вона набувала свого розвитку разом із запровадженням нових громадських інститутів, сприяла їй і водночас ставала досконалішою завдяки інституціоналізації. Головна функція соціальних громадських інститутів полягає в адекватному реагуванні на пасіонарні поля, що виникають унаслідок взаємодії окремих особистостей, а також стабілізації суспільних відносин з метою запобігання втрат і розпорошення ресурсів суспільства [18, 48].

Стуктура людської свідомості, спотворена чи обтяжена спадковістю, або деструктивним соціокультурним впливом, або поєднанням обох цих чинників у певній композиції, продукує цілі суспільного розвитку, суспільна корисність яких сумнівна через застосування для їхнього досягнення неоптимальних (ресурсовтратних) моделей організації суспільних ресурсів. Насильство як неконструктивна руйнівна дія, що входить до негативної частини людської практики, може бути скеровано на освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів, але із значними незворотними втратами ресурсів, іноді взагалі на межі і навіть за межею доцільності суспільно-політичної дії [6, 124].

Насильство — суспільно-політична дія, породжена спотвореною ахітектонікою людського розуму і реалізована через соціальні інститути, має ознаки, які характеризують її як фундаментальну загрозу національній безпеці:

  • нездатність до утворюючої цілеспрямованої дії (до досягнення суспільно корисної мети) в межах позитивної людської практики;
  • амбівалентність мотивів діяльності;
  • постійну високу потенційну здатність до конфлікту, до безкомпромісних рішень і, відповідно, їх жорсткої реалізації (до втрати суспільних ресурсів);
  • функціонування моделі організації ресурсів насильства на межі чи в стані дисбалансу;
  • несприйняття моделлю організації ресурсів насильства, а його ресурсами — динамічних трансформацій і перетворень у межах позитивної людської практики [19, 194].

В інформаційну добу перетворення людства на єдину глобальну силу супроводжує постійний руйнівний тиск насильства. Воно виникає на ґрунті суспільних негараздів, посилених генетичними вадами архітектоніки людського розуму і в умовах, коли в суспільстві провідну роль відіграє продукт інтелектуальної діяльності, а також воно може утворюватися й набирати глобальних масштабів внаслідок хибного технічного вирішення.

Розвиток зв’язку, центрів управління, вироблення і поширення інформації висувають питання про імовірність виникнення інформаційного тоталітаризму і тероризму через акт "включення-виключення". Виникнення можливості жорсткого керування і зростання рівня його жорсткості до рівня тотального контролю над поведінкою і свідомістю окремої людини і цілих соціумів ставить питання про створення противаг жорсткому управлінню. Однією з таких противаг може бути "силова" картина світу. Вона повинна формуватися згідно з гармонійною архітектонікою людського розуму, маючи головні завдання:

  • максимально повне висвітлення втрат ресурсів унаслідок насильницьких дій соціальних інститутів;
  • визначення хибних цілей розвитку суспільства;
  • визначення неоптимальних моделей організації його ресурсів;
  • висвітлення негармонійних елементів архітектоніки людського розуму як першопричини насильства.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що насильство є наслідком порушення збалансованості в суспільстві, що виражено в деструктивних діях соціальних інститутів, має різноманітні форми і може охоплювати окремі особистості, суспільство і державу, являючи собою загрозу національній безпеці.

Тому потрібне глибоко обґрунтоване визначення пріоритетів політики національної безпеки, що має позначитися на організації національних ресурсів, модернізації державних інститутів для створення сильного суспільства, здатного адекватно реагувати на виклики і загрози. Політику неможливо здійснювати без використання сили як утворюючої дії. Прогресивність політики визначають суспільно корисні цілі, які вона переслідує, і рівень оптимальності моделей організації ресурсів для їх досягнення.

Література

  1. Ильин В. В. Политическая антропология. — М.: Изд. -во МГУ, 1995. — 254 с.
  2. Шестаков В. Террор — мировая война. — М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003. — 320 с.
  3. Вебер, Макс. Політичні спільноти і господарство / Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. О. Погорілий. — К.: Основи, 1998. — С. 87—103.
  4. Шаблінський І. І. "Агресія" і "насильство" — поняття не тотожні // Політичний менеджмент. — 2004. — № 5 (8). — С. 82—91.
  5. Бабієва А. Політичне насилля: теоретичний аспект // Політичний менеджмент. — 2005. — № 5 (14). — С. 161-168.
  6. Шаблінський І. І. Розуміння сили // Політичний менеджмент. — 2003. — № 1 (1). — С.   120—127.
  7. Клонингер С. Теории личности: познание человека. 3-е изд. — СПб.: Питер, 2003. — 720 с.
  8. Диалектика процесса познания / Под ред. М. Н. Алексеева, А. М. Коршунова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 367 с.
  9. Кант Іммануїл. Критика чистого розуму. — Симферополь: "Реноме", 2003. — 464 с.
  10. Рассел, Бертран. Человеческое познание: Его сфера и границы: Пер. с англ. — К.: Ника-Центр, 2001. — 560 с.
  11. Гумилёв Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — М.: ООО "Издательство АСТ", 2005. — 548 с.
  12. Сорокин П. А. Общая социология / Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1992. — С. 25—220.
  13. О’Коннор Джозеф, Мак-Дермотт Ян. Искусство системного мышления. Творческий подход к решению проблем и его основные стратегии. Пер. с англ. — К: "София", 2001. — 304 с.
  14. Уилсон, Роберт А. Психология эволюции. Перевод с англ. — К.: "Janus books", 1998, СПб.: "Экслибрис", 2002. — 304 с.
  15. Антипенко Л. Г. Параллельным курсом: "черные технологии" терроризма и "черные технологии" в формировании исторического сознания / Терроризм — угроза человечеству в ХХI веке. — М.: Институт востоковедения РАН, Издательство "Крафт+", 2003.


02.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!