Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Соціальна політика та соціокультурні цикли в наукових розробках П. Сорокіна. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальна політика та соціокультурні цикли в наукових розробках П. Сорокіна. Реферат

Місце соціальної політики в системі соціології, визначене Сорокіним, і сьогодні є цілком сучасним. Прикладний характер соціальної політики органічно поєднується з потребою теоретичного оформлення

Видатний російсько-американський соціолог Питирим Олександрович Сорокін, який більшу частину свого життя творив у США — в еміграції, розглядав соціальну політику як спеціальний розділ соціології. Сорокін виділяв чотири розділи, або відділи. Перший відділ соціології Сорокін називає загальним ученням про суспільство, другий — соціальною механікою, третій — соціальною генетикою, і тільки останній, четвертий — соціальною політикою. "Цей відділ за характером і метою, — пише Сорокін, — є суто практичною, прикладною дисципліною.

Його завдання полягає у формулюванні рецептів, визначенні засобів, користуючись якими можна і треба досягати мети поліпшення суспільного життя і людини. Інакше соціальну політику можна назвати соціальною медициною або ученням про щастя. Подібно до того, як із появою фізико-хімічних і біологічних наук з’явилися прикладні дисципліни (технологія металів, агрономія, медицина і т. п.), теоретичні дані яких обертають для людських цілей, так і соціальна політика, користуючись даними теоретичної соціології, може і повинна використовувати їх для практичного застосування у сфері суспільного життя з метою його поліпшення, тобто для людського щастя, збільшення культурних цінностей і прискорення загальнолюдського прогресу.

Ось основні відділи соціології та завдання останніх.

Як бачимо, ці завдання такі великі і всеохоплюючі, що зайве будь-яке умовляння про те, що потрібно вивчати соціологію, що ця дисципліна гідна того, аби попрацювати над нею".

Місце соціальної політики в системі соціології, визначене Сорокіним, і сьогодні є цілком сучасним. Прикладний характер соціальної політики органічно поєднується з потребою теоретичного оформлення. Особливого обговорення потребує питання про співвідношення соціальної політики і соціальної медицини.

Так, соціальні хвороби, їхнє зростання і поширення є величезною небезпекою для сучасного суспільства. Один із засновників напряму соціальної медицини в Росії Є. В. Черносвітов у статті "Соціальна медицина — одна з базових основ соціальної держави" розглядає історію виникнення соціальної медицини та її концептуальний розвиток у XX столітті. Він трактує соціальну медицину і як галузь соціальної теорії, і як частку державної політики, і як механізм соціальної стабілізації суспільства.

Визначаючи наочне поле соціальної медицини, Черносвітов пише, що "соціальна медицина розробляє норми здорового способу життя в здоровому суспільстві, здійснює згідно з цими нормами соціальний контроль за індивідом, групою індивідів, чи це сім’я, школа, трудовий колектив, законодавчі і виконавчі структури влади, судові органи, пенітенціарні установи, армія та інші".

За всієї наочної близькості соціальна медицина і соціальна політика не тотожні. Якщо в центрі уваги соціальної медицини соціальні хвороби суспільства та окремої людини (не випадково, це саме медицина), соціальна політика охоплює ширший спектр діяльності та інтересів, серед яких і гострі соціальні проблеми (злиденність, працевлаштування інвалідів, соціальна підтримка малозабезпечених тощо), і соціально-політичні проблеми, наприклад, збереження соціальної стабільності, розробка соціальної доктрини держави, проведення соціальних реформ та ін. Слід також зазначити, що є істотна різниця навіть у комплексі соціальних хвороб, які вивчає соціальна політика і соціальна медицина.

Черносвітов перелічує соціальні хвороби — предмет піклування соціальної медицини. Серед них: проституція, дромоманія (бродяжництво), пияцтво, наркоманія та інші вияви девіантної поведінки. Безумовно, соціальна медицина не зводиться лише до діагностики і лікування перелічених недуг. Проте все це перебуває поза сферою діяльності соціальної політики.

Звернімо увагу на те, що в програмі Інституту соціальної медицини, заснованого у 1940 р. при Оксфордському університеті під керівництвом відомого соціолога і психіатра Дж. А. Райла, було сформульовано основне завдання соціальної медицини: проаналізувати, як суспільні явища впливають на суспільне здоров’я. В цьому розумінні соціальна політика обернута до подій, які відбуваються в суспільстві, в контексті попередження можливих соціальних катаклізмів, соціальних напружень, внаслідок яких порушується соціальна стабільність і зростають соціальні хвороби.

Можна сказати, що соціальна політика розв’язує соціальні проблеми, внаслідок яких виникають соціальні хвороби, що є предметом соціальної медицини. Соціальна медицина немов крокує слідами недоопрацювань соціальної політики, лікує не джерело захворювання (яке корениться в самому суспільному устрої), а його зовнішні прояви. Таким чином, соціальні хвороби посилюються у суспільстві в кризовий період, пов’язаний з соціальними катаклізмами і соціальними напруженнями, та призводять до порушення соціальної стабільності. Саме у періоди економічної депресії ці негативні явища загострюються.

У чотиритомнику "Соціальна і культурна динаміка" (1937-1941) П. Сорокін навів узагальнені соціально-історичні та соціокультурні цикли. Ще раніше, у 1927 р. в "Огляді циклічних концепцій соціально-історичного процесу" він писав, що "у Конфуція ми знаходимо теорію періодичності у повторенні малих соціальних циклів. Є соціальні процеси, що повторюються кожні 3, 9, 18, 27 та 30 років", що збігаються з виведеним нами 30-річним циклом 18-річних "стиснень" та 9-річних "розслаблень" радянської та пострадянської систем з 3-річним перехідним періодом боротьби за владу конкуруючих політиків.

На початку 1960-х років у доповіді П. Сорокіна "Взаємна конвергенція Сполучених Штатів і СРСР у змішаний соціокультурний тип" коливальну тенденцію змін у суспільстві було визначено як "соціальний закон флуктуації тоталітаризму і свободи". У цій праці він писав, що комуністична система — просто різновид тоталітарної системи економіки. Ця система виникла давно і неодноразово зустрічалася в історії людства: за різних урядових режимів та різних ідеологій у деякі періоди Стародавнього Єгипту, особливо у Птолемеїв період; у давній Спарті та Липарі; у Римі, особливо після 301 р. н. е.; в окремі періоди Візантійської імперії; у стародавньому Перу; у деякі періоди в Китаї, Індії та багатьох інших країнах — згадаймо лише кілька відомих випадків.

Таку систему ініціювали та вводили різні уряди і в різних формах, що "прикрашали", "раціоналізували" та "освячували" ідеології; єгипетські фараони, римські та візантійські імператори, інки Перу, китайські та європейські самодержавні монархи, воєнні завойовники; релігійні влади, такі як єзуїти в Америці, та багато монархістських, республіканських, демократичних, воєнних, соціалістичних та комуністичних урядів.

Не менш різноманітними були "ідеології", які виправдовували, підтримували, раціоналізували та прикрашали цю тоталітарну систему економіки та управління; всі види ідеологій — релігійна, моральна, політологічна, утилітарна, "націоналістична", "економічна", "соціологічна" та інші, починаючи з традиційних єгипетських релігійних вірувань та культу фараона як Бога і закінчуючи останніми: комуністичною, соціалістичною, нацистською, фашистською, лейбористською, пентагонівською, держави загального благоденства та багатьма "диктаторськими" ідеологіями, виконували цю роль. Це означає, що комуністична система економіки та ідеології є тільки одним із багатьох різновидів тоталітарних систем економіки, ідеології та політичного режиму. У різноманітних формах вони домінували в минулому та часто з’являлися останнім часом.

Отже, хоча сам по собі тоталітаризм не є "завоюванням" історії нового часу, але в його радянському й, особливо, сталінському варіанті він набрав антилюдського виразу, який яскраво охарактеризував відомий радянський дисидент Валентин Турчин: "З погляду еволюційної теорії, тоталітаризм є збоченням, дегенерацією, бо нижчий рівень організації спотворює та пригнічує вищий рівень. Тоталітарне суспільство втрачає здатність нормально розвиватися та костеніє. Це глухий кут, вовча яма на шляху еволюції".


02.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!