Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Позиція України у світовому контексті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Позиція України у світовому контексті. Реферат

Україна за останні роки не зуміла створити чітких концепцій про те, яким має бути її внутрішній політичний лад (розподіл повноважень між різними гілками і різними рівнями влади), економічна, соціальна політика і стратегія зовнішньої політики, тобто, якими мають бути стосунки з різними частинами світу і з окремими країнами

Глобалізація і геополітичний стан світу. Торгівля між різними частинами світу існує вже тисячоліттями. Вона стала більш інтенсивною з побудовою великих кораблів, відкриттям Америки, створенням так званих східно-індійських торгівельних компаній. Наступний етап торгівельних, фінансових зв’язків розпочався у 19 столітті, з серйозними іноземними інвестиціями, особливо західноєвропейських країн-імперій. Згодом утворилися міжнародні корпорації, які спочатку займалися експортом, а пізніше виробництвом через свої філії у різних країнах. Цей процес став більш інтенсивним у 20 столітті.

Світ переходив теж через різні форми політичних структур: племена, князівства, королівства, нації-держави, імперії і знову повернення до основної політичної структури націй-держав після Другої Світової війни.

В останнє десятиліття ХХ сторіччя розпочалася фаза справжньої глобалізації. Утворилася нова геополітична карта. Це сталося через розпад Радянського Союзу, а також завдяки швидкому розвитку транспортних, комп’ютерних і комунікаційних систем. Світ дійсно став "глобальним селом". Прикладом цього є те, що за 24 години троянди зірвані на плантаціях Колумбії в Південній Америці, продаються на ринках і в магазинах Західної Європи. Протягом тих самих 24 годин кілька трильйонів доларів змінюють власника, долаючи невидимі електронні кордони.

Глобалізація відбувається під неформальним (неписаним) гаслом: "Що добре для акціонерів – то добре для цілого світу". Ключові правила цієї нової економічної гри – лібералізація міжнародної торгівлі, дерегуляція внутрішніх ринків держав і приватизація по можливості всього, що можна приватизувати. Ці правила гри подиктували світові США, які після розпаду Радянського Союзу стали єдиною потужною державою у світі.

Перший елемент потужності США військова сила з усіма сучасними формами зброї, з військовими базами на різних континентах і з можливістю швидко перевозити свої війська туди, де вони вважаються потрібними. Друга опора сили США – це найбільша і найдинамічніша економіка у світі (найбільший ринок, ВНП 11 трильйонів доларів США). Третій елемент сили США – це переконання більшості населення, що їх політична і економічна системи є найкращими, тобто демократія і ринкова система США мають бути моделлю для всіх інших країн. Все це означає, що США має "монополію на правду", тобто моральне право нав’язувати свою ідеологію, філософію іншим країнам, а в разі потреби, і примусово, з використанням військової сили.

На жаль, обіцянки глобалізації не дали сподіваних результатів. Різниця між багатими і бідними країнами за останніх 15 років зросла так само, як і різниця між багатими і бідними людьми всередині країн. У багатьох країнах світу існує велике незадоволення теперішнім станом, а військові інтервенції Америки, наприклад в Іраку, ще більш загострили конфлікти між різними цивілізаціями. Потрібні зміни, адже час однополюсного світу закінчується.

Майбутня геополітична констеляція

Багато речей вказують на те, що протягом наступного десятиліття відбудеться трансформація геополітичної карти світу з однополюсного на триполюсний: США, ЄС і конфуціанський світ з Китаєм як його ядром. Головними рушійними силами цієї трансформації будуть: послаблення США, збільшення економічної і політичної ваги Європейського Союзу, швидкий економічний розвиток Китаю та інших конфуціанських країн (Кореї, Японії, Тайваню та малих азійських тигрів: Малайзії, Сінгапуру, Таїланду), що швидко одужують після азійської економічної кризи.

Послаблення США стане відчутним на всіх трьох рівнях: військовому, економічному і політичному. Досвід війни в Іраку ще раз підтверджує, що дуже важко боротися з партизанами чи з терористами в ситуації громадянської війни, особливо якщо такі вороги мають підтримку бодай певної частини населення. Можна згадати війну у В’єтнамі, яка завершилася великою поразкою для Америки, в Афганістані, який до сьогодні є далеким від стабільного миру, економіки і демократії і, нарешті, Ірак, де ситуація залишається надзвичайно складною, з якої американцям буде дуже важко вийти справжніми переможцями, враховуючи їхнє прагнення встановити справді демократичну політичну систему в країні.

Економічна сила США буде також послаблюватися. Прямі витрати на армію і на всі засоби і організацію внутрішньої безпеки наближаються до 10% ВНП. Окрім того, США мають річний дефіцит в міжнародній торгівлі, який становить уже понад 400 мільярдів. Раніше цей дефіцит компенсувався прямими інвестиціями з-за кордону, приблизно 300 мільярдів на рік.

До цього додавалася репатріація прибутків американських компаній з-за кордону. Важливим фактором є і те, що конфуціанські країни, а особливо Китай і Японія, мають свої валютні резерви у формі державних американських облігацій та ін., що приблизно складає третину всіх заборгованостей США. Америка стає залежною від центральних банків цих країн, які могли б швидко продати свої резерви в доларах і цим спричинити драматичний спад цієї валюти.

США втрачає також і політичний вплив у світі. Американська зовнішня політика за останніх 5 років виявилася дуже неуспішною. Більшість населення світу негативно ставиться до того, що Америка діє одноосібно, надто агресивно і, врешті-решт, безрезультатно. Авторитет Америки зменшується, що обмежує її вплив на світову політику.

Європейський Союз сьогодні знаходиться в досить послабленому стані, особливо через несприйняття його швидкого минулорічного поширення такими ветеранами ЄС як Франція та Нідерланди, про це яскраво свідчать результати референдумів за конституцію у цих країнах. Це, проте, перехідний стан. Європейська Комісія, Рада Міністрів і голови держав-членів змушені тепер будуть діяти більш прозоро, децентралізувати прийняття рішень до країн і регіонів всередині країн. Після проведення необхідних економічних і соціальних реформ в таких країнах як Німеччина і Франція ЄС стане більш економічно динамічним.

Населення ЄС вже становить понад 450 мільйонів, це – найбільший ринок в світі. ЄС не є військовою силою, і це заощаджує йому багато витрат і унеможливлює ведення закордонної політики через військові інтервенції. Це робить ЄС більш прийнятним для різних континентів і країн. Ще бракує належної гармонізації закордонної політики між членами ЄС, однак, це питання часу. Важливим козирем ЄС є те, що в ньому існують різні політичні устрої: від конституційних монархій, до президентських чи суто парламентських республік. В ньому немає єдиної політичної правди і навіть однієї соціально-економічної доктрини, і тому він не погрожує нікому своїм політичним чи економічним месіанізмом.

Східна Азія стане третім полюсом. Його головним економічним двигуном є, і залишиться на довгий час, Китай. Вже понад 20 років ВНП цієї країни зростає в середньому на 9% на рік. Іноземні інвестиції в його економіку наближаються до 600 мільярдів. Китай наздогнав західні країни у багатьох технологічних галузях. Його економіка є надзвичайно конкурентноспроможна і доказом цього є річний надлишок в торгівлі з Америкою - приблизно 150 мільярдів. Хоча компартія Китаю і залишається при владі, вона зуміла ефективно перевести країну на ринкову систему. З часом база і легітимність влади будуть поступово поширені.

Після економічної кризи азійських тигрів багато західних, а особливо американських експертів, вважали, що ці країни вже не будуть серйозними конкурентами на світових ринках. Вони помилялися. Більшість цих країн вже вийшли з кризи і прогресують швидко у своєму економічному потенціалі. Японія також має всі ознаки одужання.

Хоча між різними конфуціанськими країнами наявні і деякі конфліктні стосунки, наприклад, між Японією і Китаєм, Японією і Південною Кореєю, їх пов’язує спільна культурна і філософічна спадщини, джерелом яких був Китай. Пов’язують їх також економічні інтереси, розуміння, що їм корисно збільшувати торгівлю і взаємні інвестиції в Азії, що треба в мирний спосіб протиставитись домінуючій позиції і односторонній політиці Америки. Все це веде до визначення цієї частини світу як третього полюсу глобальної шахівниці.

Триполюсна геополітична карта буде дуже позитивним явищем, оскільки надасть легітимність принаймні трьом різним філософіям, ідеологіям, політичним устроям, економічним системам. Для всіх інших країн вони стануть взірцем архітектури політичних, економічних, соціальних ладів.

На особливий статус на геополітичній карті заслуговують і деякі інші країни. Наприклад Індія – завдяки великій кількості населення і швидкому прогресу деяких секторів економіки; Росія завдяки багатим природним ресурсам; Бразилія – завдяки політичній волі на лідерство у менш розвинених країнах. Жодна з цих країн, проте, не досягне статусу проаналізованих трьох блоків протягом одного чи двох наступних десятиліть. В Індії надто велика частина населення є економічно неефективною і бідною, в Росії історична спадщина та існуючий політичний режим не сприяють мобілізації людського і природного потенціалу для демократичної модернізації держави, а Бразилія має ще й великі соціальні проблеми, які нелегко розв’язати.

Уроки для України

Україна за останні п’ятнадцять років не зуміла створити чітких концепцій про те, яким має бути її внутрішній політичний лад (розподіл повноважень між різними гілками і різними рівнями влади), економічна, соціальна політика і стратегія зовнішньої політики, тобто, якими мають бути стосунки з різними частинами світу і з окремими країнами. Головна причина цього - колоніальна спадщина, те, що при владі були люди без досвіду, потрібного для управління незалежною державою, відсутність власної політичної філософії.

Чого і від кого Україна навчилась за останніх 15 років і які країни, регіони залишались поза полем зору нашої політичної еліти? Америка і Росія були головними джерелами інформації і знання, на базі яких формувались наші інституції і наша зовнішня і внутрішня політика. Недостатнім є розуміння Європейського Союзу, процесу його формування, причин повільності виникнення історично першої наддержавної політичної і економічної структури, її невдач та успіхів. Дуже мало українські урядовці цікавились досвідом Скандинавських країн і Фінляндії. У цих країнах є незвичайно мудрим поєднання політичної свободи, економічної ефективності, соціальної справедливості і симбіотичного співжиття з природою.

Досвід країн Східної і Південно-Східної Азії (Тайвань, Південна Корея, Японія, Малайзія, Сінгапур, Індія) теж вивчений недостатньо. У кожної з цих країн можна було б повчитися багато чому. Наприклад, Тайвань гармонічно поєднав ринкову капіталістичну систему з певною соціальною і економічною рівноправністю. У Тайвані немає такої великої різниці між багатими і бідними, як в Америці. У них взагалі немає бідних людей.

У Південній Кореї прикладом для наслідування є така установа як Інститут Розвитку Кореї, у якому лише 13 докторів з економіки та політичних наук успішно роблять аналіз існуючого стану, виконують прогнозування та вносять пропозиції щодо економічної політики і стратегічного розвитку країни. Наступним фактором економічного успіху, гідним запровадження в Україні, є створення приватних груп (Чеболь). Кожна з цих груп має підприємства в різних секторах. Їх діяльність погоджується з Урядом країни і ґрунтується на пропозиціях Інституту Розвитку Кореї.

Ще два фактори – дуже висока і рівномірна якість навчання в середніх школах, що дозволяла Кореї швидко асимілювати запозичені технології. Найважливішим було те, що уряд і бюрократія були компетентні та некорумповані. Ось конкретний приклад. Один Чеболь звернувся до заступника міністра: "Є цікаві можливості конкурувати за контракти на великі проекти в Саудівській Аравії. Чи уряд погоджується з цим і чи допоможе нам в чомусь?" Рішення було прийняте майже того ж дня. "Змагайтеся за контракти, беріть робітників з Кореї, а додатковою мотивацією для робітників, що працюватимуть у важких умовах, буде звільнення від військової служби".

Головним фактором успіху Японії було створення так званого економічного квартету. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості (МТП) виробляло плани, за якими технології і сектори повинні розвиватися найшвидше, і з чим йти на експорт до різних країн світу. Міністерство фінансів полегшувало працю підприємствам, які приймали ці поради і реалізували плани-пропозиції МТП.

У Японії існували величезні угруповання підприємств з різних секторів, в центрі яких знаходилися банки і торгівельні компанії - так звані "Цабацу". Вони не існували офіційно через американську заборону, але президенти, наприклад, 27 підприємств групи Міцубіші, збиралися раз на місяць і погоджували хто в групі має що робити. Останній інструмент цього квартету - це Спілка Підприємців "Кайданре", на форумах якої відбувалася певна гармонізація дій різних груп і секторів.

До робітників на підприємствах управління ставилося дуже лояльно, тому профспілки існували лише всередині підприємств і не було страйків і конфліктів. Якщо виникало якесь нове питання державного значення, збиралося 24 голови найбільших підприємств - так звана група Санкен - і розподіляли повноваження. Економічний успіх Японії протягом майже 3 десятиліть був феноменальним.

У Малайзії дуже мудро провели політику стосовно різних етнічних груп. Малайзійці, які займалися політикою і адміністрацією складають приблизно 50% населення. Китайці – 40% населення - домінували у торгівлі і окремих промислових галузях, індуси – 10% - знаходили своє місце між двома групами. Уряд поступово і без серйозних конфліктів збільшив питому вагу малайзійців в економіці, включив більше китайців та індусів у політику й адміністрацію. Країна розвинулася дуже швидко. Протягом азійської кризи Малайзія не слухала порад США і міжнародних фінансових організацій, а вела незалежну економічну політику і тим самим уникнула серйозної економічної хвороби.

Від Сінгапуру можна було б перейняти досвід ефективного управління державними підприємствами. Після того, як Сінгапур відокремився від Малайзії, основним джерелом його доходів був порт. ВНП на особу становив 500 доларів. За 25 років мудрого правління політика-менеджера Лі Куан Ю було створено близько 500 державних підприємств, деякі з них, як наприклад, Авіалінії Сінгапуру, вважалися найкращими у світі. ВНП на особу зріс до 25 000 доларів і тільки тоді розпочалася часткова приватизація, хоча у межичассі в економіку надходили й іноземні інвестиції, створювалися приватні підприємства.

Уряд був чесним, бюрократи – молодшими і компетентнішими. Про те, яким чином державним підприємствам вдавалося бути такими ефективними, треба було б написати окрему статтю. Ще один цікавий урок. Уряд діяв як учитель для населення, а не покладався на "укази". Швидкі темпи прогресу, вимагали змін ціннісних орієнтацій. Через ЗМІ уряд звернувся до свого народу з поясненнями чому, наприклад, прийшов час, щоб старші люди жили зі своїми дітьми, а не в деградуючих будинках для престарілих.

Від Індії Україна могла б навчитися, і сподіваюся, ще навчиться, як використовувати потенціал випускників політехнічних інститутів для створення програмного забезпечення на експорт (що досягнув в Індії 14 мільярдів на рік), бухгалтерів, що на контрактній основі ведуть рахунки великих західних підприємств, або випускників середніх шкіл з гарним знанням англійської мови, що забезпечують телефонний зв’язок всередині США, працюючи в Індії.

Використовуючи досвід азійських країн, ми могли б навчитись ефективно управляти державними підприємствами, знаходити певний консенсус між інтересами держави, підприємств, робітників, залучати іноземні інвестиції, чи, так само як Індія, швидко розвинути великий експортний потенціал в інформаційних технологіях.

Геополітичний вибір

Якою ж має бути стратегія України з огляду на зміни, які надалі будуть відбуватися в геополітичній констеляції, чого вона може навчитися у різних континентів і країн, і яким має бути її геополітичний вибір, внутрішній політичний устрій, економічна система, соціальна політика? Після Помаранчевої Революції, під час якої ставлення до України більшості світу змінилося на позитивне, і з приходом до влади молодшого покоління, Україна має можливість формувати нову стратегію і політику.

Можна говорити про чотири можливі стратегії. Перша – це повна інтеграція до ЄЕП, спочатку – створення зони вільної торгівлі, потім митного союзу, і нарешті валютного союзу. Це було б організацією своєрідного євразійського союзу. На відміну від ЄС, в ньому б тільки одна країна – Росія – диктувала усі правила економічної і політичної гри. Це не тільки приречення України на другорядність, технологічну, економічну і політичну, це пряма загроза втрати незалежності і, врешті-решт, навіть нації з її мовою і культурою.

Другий варіант – розбудова ГУАМу у справжній економічний і політичний союз. Цей варіант зовсім не перспективний. Партнери України в такому блоці замалі, окрім того, і Грузія, і Молдова, як і Україна, бажають раніше чи пізніше інтегруватися до ЄС. ГУАМ може залишитись як зона особливих впливів України, паралельно з остаточним членством у ЄС.

Третя можливість для України – залишитися поза будь-якими економічними і політичними блоками. Прикладом такого статусу є Швейцарія. Швейцарія проте є політично і економічно розвиненою державою, вона зуміла у двосторонній спосіб домовитися з країнами-членами ЄС про корисні для неї умови торгівлі, наукову співпрацю тощо. Україна не спроможна це зробити. Окрім цього залишатися в сучасному глобалізованому світі в певному геополітичному вакуумі було не тільки не корисно, але й дуже небезпечно.

Залишається четвертий, вже задекларований політичним керівництвом країни, вибір - інтеграція до ЄС. На мою думку, треба послідовно реалізувати тільки цю стратегію. Чому такий вибір потрібний і корисний для України? Використовуючи досвід ЄС і його членів, а також отримуючи деяку допомогу, Україна зможе підвищити якість свого законодавства, професійність і незалежність своїх судів, змінити структуру своєї економіки, зменшити її енергоємність, і цим самим залежність від Росії, підвищити свою конкурентну спроможність, зберегти свою незалежність, забезпечити свої кордони.

Можна згадати приклад Ірландії, яка була однією з найбідніших країн Європи і завдяки членству в ЄС, великим дотаціям з Фонду Регіонального Розвитку та іншим формам допомоги, стала в авангарді технологічного, економічного і політичного розвитку Європи.

Перед вступом до ЄС Україні треба якнайшвидше стати членом Світової Організації Торгівлі. Було б дуже важливо, щоб це сталося перед тим, як Росія увійде до цієї організації, бо тоді вона мусить вести переговори з Україною про умови за яких Україна може підтримати її кандидатуру. Тільки перший етап інтеграції до ЄЕП - зона вільної торгівлі - не суперечить майбутньому членству у ЄС. Україна повинна стати членом НАТО, бо це є гарантією національної безпеки і пришвидшення членства у ЄС.

Українська ідея

Спроби української еліти створити українську ідею дотепер не були успішними. Сам народ під час Помаранчевої Революції створив основну ідеологему національної ідеї – свобода і правда. Це може залишатися ключовим ідеалом. Доповнити його проте потрібно. Наведу деякі міркування щодо такого доповнення. Україна повинна стати державою, в якій політична свобода поєднувалася б з економічною ефективністю і добробутом, соціальною справедливістю і здоровим довкіллям, у якій не було б протистояння між різними цінностями.

Основним етносом України є українці з їх мовою і культурою. Проте Україна є і залишиться етнічно, мовно і культурно різноманітною. Ключовим елементом єдності країни буде децентралізована держава, в якій люди на місцевому, обласному чи регіональних рівнях будуть вирішувати власні місцеві питання, а на державному рівні будуть вирішуватися тільки ті питання, що стосуються країни, і народу загалом. З таким політичним ладом не буде в країні жодних відцентробіжних сил. Не буде бажання приєднатися до сусідніх країн, бо в них немає можливості визначати і бути відповідальними за свою власну долю.

Модель такого ладу існує в Швейцарії, де існує декілька державних мов, сім сильних політичних партій, що по-різному бачать навіть таке питання, як інтеграція країни до ЄС. Там, проте, ніколи не виникало питання про те, що Женева могла б приєднатись до Франції, з якою вона пов’язана мовно і великою мірою культурно, чи Тічіно (італомовний регіон Швейцарії) в аналогічний спосіб до Італії, а німецькомовна частина - до Німеччини. Це тому, що якщо б ці регіони приєдналися до сусідніх з ними держав, вони втратили б найважливішу для них цінність, а саме – право вирішувати власну долю.

Теперішня політична і економічна ситуація України і перспективи на майбутнє

Помаранчева революція була симфонією людей з різними баченнями, різними ідеологіями, але зі спільним бажанням волі і правди. Результат поставив Україну в епіцентр уваги і викликав захоплення більшості країн світу. У новій владі є багато дисонансів. По-перше, спадок старої влади не є надто корисним. По-друге, було зроблено забагато обіцянок, хоча народ цього не вимагав, тому треба діяти на широкому фронті різних питань і діяти швидко.

Нова команда не є однодумцями. Розбіжності полягають у тому, як дати Україні швидкий поштовх для інтеграції до європейських і світових структур, а також як розв’язувати нагальні питання. Розбіжності думок, підходів між Президентом, Радою Безпеки, секретаріатом, Кабінетом Міністрів, і в самому Кабміні є насправді, і це не сприяє гармонійній та ефективній співпраці цих органів. Наближаються вибори до Верховної Ради. Всі політики вже тепер до них готуються. Ця обставина також утруднює працю і співпрацю між Президентом, Урядом, Верховною Радою.

Цей стан є тимчасовим. Це ще одна "хвороба" молодої незалежної держави. Що можна впевнено сказати сьогодні – це те, що Помаранчева революція була для України своєрідним рубіконом. Ми не повернемося назад. За декілька років зменшиться кількість партій і фракцій у Верховній Раді. Головною політичною силою має бути центристська, з ідеологією соціал-демократичного типу, а не неоліберально-капіталістичного чи суто соціалістичного типу.

Уряд буде більш відповідний Верховній Раді. Відбудуться адміністративні реформи, суди стануть більш професійними і незалежними, бюрократія - молодшою, більш компетентною і менш корумпованою. Олігархи стануть нормальними бізнесменами. Україна буде наближатися до Європейського Союзу. Цей процес зближення, який вимагає трансформації політичного, економічного і соціального устроїв, є настільки ж важливим, як і саме членство у ЄС.


02.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!