Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Алексіс де Токвіль: політико-правові ідеї. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Алексіс де Токвіль: політико-правові ідеї. Реферат

Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до державного устрою або, точніше, до проблеми централізації та децентралізації. У праці "Давній устрій та революція" він підкреслював, що централізація є фактор, що паралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після революції головною перешкодою для утвердження свободи і демократії була саме централізація, зосередження всіх питань суспільного життя у компетенції центральної влади

Лібералізм і демократія. Класичний лібералізм, який знайшов своє найбільш повне концептуальне закріплення у творчості Бенжамена Констана, категорично дистанціювався від класичного демократизму. Продовження такої ситуації у середині XIX ст. стало практично неможливим у зв’язку з демократизацією держав у цей період.

Демократизація у Сполучених Штатах Америки була започаткована Андрю Джексоном (1767-1845), президентом США в 1829-1837 рр. Будучи представником нової щодо тогочасних еліт політичної сили, головно дрібних фермерів Заходу, представників малого та середнього бізнесу, жителів міст, він повністю змінив апарат та структуру федеральної влади, залучивши до політичного життя широкі маси населення.

В Англії демократизації виборчого права домагалися чартисти, які в 1839, 1842 і 1848 рр. подали до парламенту петицію про видання "Карти Народу" ("Тhe People's Charter"), тобто, по суті, надання виборчого права всім громадянам країни чоловічої статі без будь-яких обмежень. І хоча ця пропозиція була відкинута парламентом, все ж таки вона мала вплив на поступову демократизацію виборчого права, яка, проте, завершилася тільки після І світової війни. Загальне виборче право (знову ж йдеться про чоловіків, оскільки виборчі права жінкам були надані не раніше, ніж після І світової війни) безперервно існувало у Франції, починаючи з 1848 р., а в Німеччині - від початку створення єдиної держави, тобто з 1867-1871 рр.

Алексіс де Токвіль

Першим представником лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (Tocqueville), 1805-1859. Юрист за освітою, з 1827 р. він займав посаду судді. У 1831-1832 рр. перебував у США з метою вивчення американського досвіду організації системи виконання покарань. Його праця "Демократія в Америці", написана після цієї поїздки у 1835-1840 рр., набула широкої популярності і до 1850 р. витримала 13 видань. Він брав активну участь у державному та політичному житті, був депутатом парламенту, міністром закордонних справ. У період правління Наполеона ІІІ змушений був емігрувати. У 1856р. вийшла його книга "Давній устрій (старий порядок) та революція".

"Демократія в Америці" - це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держави та осмислення державно-правового минулого європейських країн. У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі ключові проблеми, як співвідношення рівності і свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці - визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху у напрямі свободи і демократії.

Він стверджує, що поступовий розвиток рівності є факт провіденційний і наявні всі його головні ознаки: він існує у всьому світі, поступово і з кожним днем дедалі більше виходить з-під влади людини, і всі події, як і всі люди, служать цій рівності. Розуміючи рівність як демократію, він зазначає: "Незважаючи на всі недоліки, правління демократії все-таки більш, ніж будь-яке інше здатне сприяти процвітанню... суспільства".

Разом з тим Токвіль велику увагу приділяв організації державної влади, що за демократії має особливо велике значення. Зокрема, аналізуючи американську державно-правову систему, він підкреслював важливе значення "системи стримувань та противаг" і теорії розподілу влад, які знайшли закріплення в американській конституції. Автори Конституції США, за словами Токвіля, чітко розуміли потребу в тому, щоб крім народу існувала певна кількість властей, які, не будучи абсолютно від нього незалежними, користувалися б, однак, у своїй сфері досить значним ступенем свободи - так, щоб, підпорядковуючись напряму, який вказує більшість, вони могли боротися з його випадковими бажаннями і не погоджуватися на його небезпечні вимоги.

Під цим оглядом він особливо відзначає незалежність судової влади, яка, спираючись на принцип верховенства конституції перед звичайними законами, захищає основи громадянської та політичної свободи від посягань з боку законодавців. Проте Токвіль підкреслює, що недостатньо закріпити ті чи інші положення у конституції, оскільки устрій держави залежить і від інших факторів. Він, зокрема, писав, що Конституція США подібна до тих прекрасних витворів людської мудрості, які дають славу і багатства своїм винахідникам, але залишаються непотрібними в інших руках, і зазначав, що Мексика, наприклад, скопіювала американську конституцію, але постійно переходить то від анархії до воєнної деспотії, то від воєнної деспотії до анархії. Про фактори, що зумовлюють успіх американської демократії, Токвіль пише: "Фізичні причини (географічні умови - Т. А.) мають менший вплив, ніж закони, а закони - набагато менший, ніж звичаї (мораль)".

Під останнім він розуміє всю сукупність знань, уявлень, думок та ідей, з яких утворюється звичайний спосіб життя, традиційний та інтелектуальний устрій народу. Демократизм американського суспільного життя і стабільність політичного устрою пояснюються, згідно з Токвілем, демократизмом американських звичаїв (моралі). Коріння свободи і демократизму американських звичаїв мислитель вбачав насамперед у системі громадського самоврядування, що склалася історично в Новій Англії. І саме у традиції громадського самоврядування містяться корені народного суверенітету й утвердження на практиці принципів свободи.

А проте ні добрі закони, ні інші чинники не врятували Америку від стану, який Токвіль, слідом за Дж. Адамсом та іншими, назвав "тиранією більшості". Він називав "нечестивим і мерзенним" таке правило, коли у справі управління більшість може чинити все, що завгодно. На його думку, існує вищий закон - "справедливість", яким встановлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства".

Однак, на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів, Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка у зв’язку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами.

Вчений підкреслював: "Масі нема потреби вдаватися до законів, щоб покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності і безсилля доведе їх до відчаю". І далі: "Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною силою тисне на розум кожного індивіда; вона керує ним, охоплює і пригнічує його; це залежить не стільки від політичних законів, скільки від складу самого суспільства". Тому як би не були врівноважені та розподілені влади в демократичному суспільстві та як би юридично не гарантувалися основні громадянські права і свободи, висловлювати думки, які суперечать думці маси, стає надзвичайно важко.

Отже, звільнившись від тиранії держави, американці створили у суспільстві свою власну тиранію - тиранію одноманітного мислення і поведінки людей, що не терпить інакодумства. Разом з тим Токвіль відзначив низку факторів, які пом’якшують "тиранію більшості" в Сполучених Штатах Америки. Серед них він особливо виділяє той авторитет, яким користуються в цій країні юристи. Хоча в умовах американської демократії вони становлять привілейовану касту і є аристократами за способом мислення, манерами та смаками (зокрема, відчувають інстинктивну любов до порядку та формальностей, неприязнь до дій мас тощо), водночас за інтересами і походженням самі належать до народу і тому користуються його довірою і обираються на всі, більш або менш значні державні посади.

В результаті, вплив юридичної професії виходить далеко за межі суддівської або адвокатської діяльності. Як відзначав мислитель, рідко яке-небудь питання, що виникло, рано чи пізно не стає юридичним, внаслідок чого всі сторони змушені вдаватися до ідей та мови, характерних для юридичних процедур, а державні діячі, які також, в основному, є юристами, вносять звичаї та технічні прийоми своєї професії в здійснення суспільних та державних функцій.

Мова права, таким чином, певною мірою стає повсякденною мовою, а юридичне мислення все більше проникає у свідомість мас. У цьому аспекті важлива роль належить суду присяжних, коли народ або певна його частина піднімається до рівня суддів.

Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода. Тоді як потреба у свободі є життєво важлива для не багатьох, рівність робить щасливим кожного. Тому, хоча демократичні суспільства і прагнуть до свободи, це прагнення підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи. "Вони хочуть рівності зі свободою, але, якщо це їм недоступне, то хочуть її навіть у рабстві. Вони перенесуть злидні, гноблення, варварство, але не перенесуть аристократії", - підкреслював Токвіль.

Проте водночас рівність породжує індивідуалізм, а це є негативне явище, оскільки він веде до таких негативних наслідків, як поступова відмова громадян від участі у суспільному житті. Він підкреслював, що люди в демократичних суспільствах "завжди з великими труднощами відриваються від приватних справ, щоб зайнятися спільними". Це, врешті, приводить до появи прагнення передати турботу про загальний інтерес єдиному видимому та постійному його виразнику - державі, яка, в міру послаблення понять про проміжні влади, незмінно асоціюється у свідомості народу з сильною одноособовою центральною владою.

Така одноособова влада, яка стоїть над усіма громадянами, не викликає ні в кого заздрості, оскільки всі стосовно неї перебувають у рівному становищі. Більше того, на думку вченого, у процесі зростання прагнення до рівності народ все з більшою симпатією ставиться до встановлення одноособової диктатури, до концентрації всіх політичних прав у руках будь-якої сильної особистості. Деспотизм, який почуває себе впевнено тільки тоді, коли люди роз'єднані, коли соціальні зв'язки між ними послаблені, виявляється, принаймні на словах, прихильником рівності і, використовуючи егалітаристські прагнення мас, утверджується у суспільстві як єдина політична сила.

При цьому тиран, який захопить владу, на думку Токвіля, на певний час забезпечить порядок і навіть зможе задовольнити матеріальні інтереси мас, але, врешті, обов'язково забере у людей головне - свободу. І важливим здобутком Америки є те, що американці зуміли боротися з індивідуалізмом за допомогою вчення правильно зрозумілого інтересу, а такий інтерес привчив їх до кооперації, спільної діяльності в різних асоціаціях, основою яких завжди була необмежена свобода створення асоціацій, у тому числі і з політичними цілями.

Небезпека деспотичного переродження демократії особливо велика у тих країнах, де відсутні традиції політичної свободи. "Коли рівність запроваджується серед народу, який ніколи не знав або вже давно не знає свободи, як це спостерігається на європейському континенті, - писав Токвіль, - то старі національні звички одразу ж і немов би шляхом природного тяжіння поєднуються зі звичками і поглядами, які породжує новий суспільний устрій, при цьому всі влади немов би самі собою прагнуть до центру, зосереджуючись в ньому з дивною швидкістю, і держава одразу ж досягає крайніх меж своєї сили, тоді як приватні особи так само швидко доходять до останньої межі безсилля".

Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до державного устрою або, точніше, до проблеми централізації та децентралізації. У праці "Давній устрій та революція" він підкреслював, що централізація є фактор, що паралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після революції головною перешкодою для утвердження свободи і демократії була саме централізація, зосередження всіх питань суспільного життя у компетенції центральної влади.

Як прихильник демократії та свободи, мислитель був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які бачать у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не можуть утримати її надовго.

Згідно з Токвілем, прагнення свободи - це властивість далеко не всіх народів, а тільки тих, які створені для неї, ненавидять, як зло, саму залежність, люблять у свободі не тільки матеріальні блага, які вона їм дає, але бачать в ній самій таке дорогоцінне і необхідне благо, втрачаючи яке нічим не можна втішитись, і володіння яким є найвищою нагородою.

Справжня любов до свободи притаманна небагатьом - це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, діяти, дихати без утисків, підпорядковуючись тільки Богові та закону.


01.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!