Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Історія політичних та правових вчень: позитивізм. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія політичних та правових вчень: позитивізм. Реферат

Позитивізм Огюста Конта мав вплив і значення для всього суспільствознавства та філософії і, зокрема, його філософська система відіграла помітну роль у розвитку політичних та правових учень у другій половині XIX століття

Загальна характеристика. У другій половині XIX ст. домінуючим напрямом у філософії в цілому і в політичних та правових вченнях зокрема стає позитивізм. Суть цього напряму можна коротко охарактеризувати так: джерелом знань є досвід і тільки досвід; методом науки є індукція і тільки індукція; предметом дослідження можуть бути факти і тільки факти.

Ніяких абсолютів, ніякої метафізики, бо вони є нічим іншим, як джерелом помилок і нерозуміння. Пізнання, якщо воно не є науковим, не має жодної цінності. До філософії можна дійти тільки через науку. На науці повинна базуватися економіка, науковою повинна бути політика, на здобутки науки повинно опиратися мистецтво. Наука стверджує природні закони, яким підпорядковується все, не виключаючи й людини та її діяльності, її моралі, економічного життя, релігії, мистецтва і права.

Огюст Конт

Основоположником позитивізму був Огюст Конт (Conte), 1798-1857, який виклав свої погляди у шеститомному "Курсі позитивної філософії" (1830-1842) і чотиритомній праці "Система позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства" (1851-1854). Конт, випускник паризької Політехнічної школи, є перший в історії філософії мислитель, який мав базову технічну освіту. Це дало йому змогу принципово по новому підійти до розуміння і тлумачення цілої низки проблем, що й знайшло своє завершення в його теорії позитивізму.

Він висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів.

Конт писав: "Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і більш гнучкого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його". Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково актуальні для всіх часів і всіх народів.

Обґрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство та його закони, її значення, Конт, спираючись на реалії XIX ст., підкреслював, що певний тип суспільства, який можна описати двома прикметниками - теологічне та військове, - відмирає. Середньовічне суспільство скріплювалося трансцендентною вірою, як вона інтерпретувалася католицькою церквою. Теологічний світогляд належить до того ж часу, який характеризувався і домінуванням військової діяльності, коли значне місце у суспільстві займали військові. На зміну йому приходить нове суспільство - наукове і промислове (індустріальне).

Суспільство, яке зароджується, є наукове у такому ж розумінні, як і суспільство, яке відмирає було теологічним: для сучасної епохи характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд теологів або жерців. Учені змінюють жерців і теологів як суспільну групу, що творить інтелектуальну та моральну основу суспільного порядку. У спадщину від жерців учені дістають духовну владу, яка в кожну епоху втілюється в тих, хто пропонує панівний хід думок, світогляд, а також ідеї, які служать основою, фундаментом соціального устрою. Подібно до того, як учені змінюють жерців, індустріали або промисловці, в широкому розумінні цього терміну (підприємці, менеджери, банкіри), приходять на місце військових.

З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між собою перестає бути основною діяльністю колективів - такою стає боротьба людей з природою, а також раціональна експлуатація природних ресурсів. Проаналізувавши тогочасне суспільство, Конт прийшов до висновку: головною умовою суспільної реформи є реформа інтелектуальна. Випадковості революцій не забезпечують перебудови суспільства, яке переживає кризу. Для цього необхідний синтез науки і формування позитивної політики. Знайомлячись з різними науками, Конт формулює і обґрунтовує два головні закони: закон трьох станів і закон класифікації наук.

Згідно з законом трьох станів, людський розум проходить три послідовні фази. На першій він пояснює явища, визнаючи в них істоти або сили, які можна порівняти з самою людиною; на другій вдається до абстрактних сутностей, таких як природа; на третій людина обмежується спостереженнями за фактами і виявленням постійних зв'язків, що можуть існувати між ними або в даний момент, або в часі. Він відмовляється розкривати причини фактів і задовольняється виявленням законів, що керують ними.

Перехід від теологічної фази до метафізичної, а згодом - до позитивної в різних інтелектуальних дисциплінах здійснюється не одночасно. Тому закон трьох станів тісно пов'язаний з законом класифікації наук. Порядок розподілу різних наук розкриває порядок становлення позитивного розуму в різних галузях. Іншими словами, позитивне мислення не могло не сформуватися в математиці, фізиці, хімії раніше, ніж в біології. У більш складних галузях позитивізм виявляється пізніше. Чим простіша матерія, тим про неї простіше позитивно мислити. Є речі, саме спостереження за якими веде розум до позитивної фази.

Мета поєднання закону трьох станів з класифікацією наук полягає в доказуванні того, що спосіб мислення, який утвердився в математиці, фізиці, хімії, біології повинен у кінцевому підсумку перемогти і в галузі політики і привести до створення позитивної науки про суспільство. Конт ділить цю науку на дві основні частини: статику, яка вивчає умови співіснування суспільних явищ, і динаміку, яка вивчає послідовний рух суспільних явищ і є, по суті, вченням про прогрес людського суспільства. У цьому вченні він розглядає кілька проблем.

Першою з них є розуміння індустріального суспільства, як обов'язкового етапу у розвитку всього людства. При цьому він не вважав суттєвими протиріччя інтересів пролетарів та підприємців. Між ними може спостерігатися тимчасове і другорядне за своїм значенням суперництво в розподілі багатств. Але, і тут Конт згідний з представниками ліберального напряму, зростання виробництва відповідає інтересам усіх. І закон індустріального суспільства - зріст багатства, який утверджує або передбачає, врешті-решт, узгодження інтересів. При цьому особливого значення він надає приватній власності та її концентрації, тобто зростанню багатства.

Конт підкреслював, що концентрація капіталу і засобів виробництва є явищем позитивним. Вона відповідає головній тенденції, яка спостерігається в історії розвитку людства. Матеріальна культура може розвиватися лише за умови, якщо кожне покоління виробляє більш ніж йому потрібно для життя і внаслідок цього передає наступному поколінню більший запас багатств, ніж воно отримало. Конт не вважав значущими суперечності між приватною і суспільною власністю, оскільки, на його думку, влада - чи політична, чи економічна - завжди має особистий характер. У будь-якому суспільстві править невелика кількість людей.

Однією з причин, що спонукають (свідомо чи підсвідомо) вимагати усуспільнення власності, є сподівання, що зміна економічного устрою приведе до зміни структури управління суспільством. Але, підкреслював Конт, багаті завжди матимуть стільки могутності, скільки необхідно для того, щоб зберігати визначальний вплив у суспільстві. Проте власники не повинні допускати свавілля. Приватна власність неминуча, необхідна і корисна, але вона терпима тільки тоді, коли сприймається не як право на зловживання, а як здійснення колективної функції обранців долі або тих, хто завдяки своїм здібностям досяг економічного процвітання. Отже, Конт займає середню позицію між соціалізмом та лібералізмом. Він не домагається соціалізації засобів виробництва, проте й не ідеалізує її, власність для нього - це, радше, змога виконання суспільних функцій.

У цьому аспекті важливо відзначити, що для Конта соціальна ієрархія має другорядне значення. Він підкреслював, що життя людини не визначається її місцем в економічній чи соціальній ієрархії. Крім світського порядку, де панує закон могутності, існує духовний порядок, порядок моральних цінностей. Пролетар, який знаходиться на низу світської ієрархії, може займати в духовній ієрархії найвище становище, якщо його моральні якості, готовність до самопожертви в ім'я колективу вищі, ніж подібні якості тих, хто знаходиться над ним у соціальній ієрархії.

Духовний порядок не є трансцендентний порядок, яким він видається християнській релігії. Це не порядок вічного життя. Це порядок тут - на Землі, який замінює світську ієрархію сили і багатства духовним порядком моральних якостей. Кожен, на думку мислителя, повинен ставити собі найвищу ціль - стати першим в ієрархії моральності. З цього випливають дві головні засади суспільства. Порядок і прогрес - ось дві категорії, які є головними темами соціальної філософії Конта. Порядок як стабільність суспільства і прогрес як мирний і поступовий процес удосконалення та розвитку суспільства.

А оскільки розвиток людського духу є основа і причина розвитку суспільства, то саме моральні якості є визначальними факторами суспільного прогресу. Він писав: "Ідеї правлять світом і викликають у ньому потрясіння. Увесь соціальний механізм спирається у кінцевому підсумку на думку людей". Посилення розумової діяльності та утвердження моральних якостей - головні фактори соціальної еволюції. Позитивізм, власне, й полягає в організації суспільства на засадах гармонії та солідарності. З утвердженням позитивізму витвориться нова форма організації суспільства, яку він називає соціократією, тобто таке суспільство, в якому всі його частини становитимуть єдине гармонійне ціле і в якому кожен індивід як складова частина цілого повинен виконувати свою певну функцію.

Конт підкреслював, що індивід, взятий як окрема істота, - це абстракція, яка не має місця в реальному суспільному житті. Разом з тим він не заперечує існування класів у суспільстві, але не вважає, що між класами існує антагонізм і між ними неминуча боротьба. Навпаки, зазначаючи, що для будь-якого суспільства характерна наявність спільної цілі, Конт наголошував на важливості солідарності, виконанні кожним класом своїх функцій у суспільстві. Його ідеалом і було досягнення солідарної діяльності двох головних сил у суспільстві: концентрованої сили багатства і розсіяної сили мас, багатих патрицій і маси пролетаріату.

Цікавими і важливими для подальшого розвитку були погляди філософа на міжнародні відносини і міжнародне право. Він переконливо обстоював думку про єдність людства і наявність тісних зв'язків між народами. "Ні один народ, - писав мислитель, - не відділений реально від інших. Неможливо існувати ізольовано, не втрачаючи своїх справжніх моральних, інтелектуальних і, навіть, фізичних якостей. Прогрес завжди є розвитком усього людства в цілому, а не окремого ізольованого народу".

Загалом позитивізм Конта мав вплив і значення для всього суспільствознавства та філософії і, зокрема, його філософська система відіграла помітну роль у розвитку політичних та правових учень у другій половині XIX ст.


01.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!