Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політична категорія сталінізму. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична категорія сталінізму. Реферат

Поняття бюрократії та бюрократизму. Сталінізм, як основна передумова бюрократизації суспільства за радянських часів. Основні етапи бюрократизації соціалістичної системи

У сучасному соціально-політичному житті проблеми бюрократії та бюрократизму належать до явищ, котрі є постійними темами наукових досліджень. Вони перебувають у центрі уваги громадської думки, критичний запал якої як на Заході, так і на Сході спрямований на подолання негативних наслідків бюрократизації суспільства.

Важкий прес бюрократизації завдав великого лиха й українському суспільству. За соціалістичної доби бюрократизм і його носій бюрократія міцно тримали у своїх обіймах творчий потенціал народу, призвівши його до повного зубожіння і знесиленій. Тому природно постають питання: в чому причина існування й дивовижної стійкості бюрократизму та бюрократії як соціальних явищ? Чому саме в нашій країні ці явища набули такого всеохоплюючого значення? І нарешті: чи можливо вести боротьбу з ними, які їх перспективи в майбутньому? Розглядові цих питань і присвячено даний розділ, який до певної міри має сприяти виробленню навичок самостійного осмислення актуальних проблем розбудови незалежної Української держави.

Термін "бюрократія" французького походження й за змістом означає "панування канцелярії" (від франц. Bureau— бюро, канцелярія та гр. kratos— сила, влада, панування). Загальна суть цього поняття полягає у фіксації факту відокремлення виконавчих органів (канцелярії) деякої організації від потреб цієї організації. Відбувається своєрідне сальто-мортале: орган, що підпорядкований організації, суспільству, перетворюється на орган, що підкорює тих, чию волю він повинен виконувати. Слуга стає паном.

Треба звернути увагу на те, що існує певна різниця в поняттях "бюрократія" й "бюрократизм". Перше характеризує носія бюрократизму, тих, хто втілює владу "канцелярії". Друге має ширший ужиток. Ним позначають і систему управління державою та іншими організаціями, що будуються на пануванні "канцелярії", й процеси владних відносин, яким притаманні формалізм, казенщина й т. п.

Поява перших бюрократичних структур у суспільстві пов'язана з виникненням професійної управлінської діяльності. Остання, в свою чергу, зумовлена процесом поділу праці, відокремленням розумової праці від праці фізичної. Закономірно, що саме держава стала тим осередком, який дав світові перші прояви бюрократизму.

Чиновництво є суспільним прошарком, котрий породжував у минулому і породжує сьогодні найбільші загони бюрократів. Цікаво, що й у науці, й у буденному вжитку слово "бюрократ" дуже часто ототожнюють зі словом "чиновник". І це не випадково, бо через чиновництво держава втілювала суспільне значущі інтереси: облік і збір податків, організацію загальних робіт, охорону громадського порядку й т. п. Однак у той же час чиновники захищали й свої приватні інтереси, які в кінцевому підсумку починали суперечити інтересам державного управління. Прагнення до збагачення за рахунок казни, втрата ефективності управління закономірно вели до втрати могутності держави.

З того, що було сказано, не слід робити висновок, нібито державне управління є тотожним бюрократизму. Треба мати на увазі, що бюрократизм виникає в будь-якій сфері свідомого регулювання людських взаємин. Феномен бюрократизму подібно до шкідливих мікробів органічно притаманний процесам управління й тому належить передусім знати ті умови, які сприяють розвиткові загальної соціальної хвороби — бюрократичному переродженню всього суспільства.

Спробуємо розглянути бюрократизм і бюрократію з різних точок зору, щоб дістати повне, об'ємне уявлення про ці феномени. Оскільки вони пов'язані з управлінською діяльністю, то й почнемо наш аналіз із позицій управлінсько-організаційного аспекту.

Багатовікова історія бюрократизму свідчить, що він є не випадковим епізодом у суспільній практиці. Його невмирущість зумовлена вже самим характером управлінської діяльності, тим, що управління — це специфічна професійна галузь занять, яка вимагає певних знань, навичок, здібностей. Ця обставина набуває чимраз більшого значення в міру ускладнення об'єктів управління, всього суспільного життя, самої людини — головного суб'єкта й об'єкта управління. Мабуть, у цьому професіоналізмі й криються витоки переродження управлінця на бюрократа.

Слід взяти до уваги, що в західних політичних і соціологічних наукових розробках є цілий напрям досліджень, засновником якого був Макс Вебер. Він розглядав бюрократію як елемент раціонального типу державного устрою, вважав, що "бюрократія є технічно найефективнішою формою панування, яка знайшла своє адекватне втілення в умовах капіталістичного суспільства".

З точки зору раціональної форми управління, бюрократична діяльність характеризується такими рисами:

  • твердо встановлена й неухильно дотримувана система вертикальних зв'язків (службова ієрархія);
  • відрегульований, заснований на спеціалізації розподіл праці;
  • система правил і директив, що чітко встановлює права та обов'язки працівників (членів) і організації;
  • система чітко й точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.

На перший погляд здається, що раціональний підхід до бюрократизму й бюрократії є найбільш слушним, бо дає змогу встановити певні організаційні межі для стримування негативних наслідків процесів управління. Залишається тільки раціонально регламентувати управлінську діяльність, і бюрократизм буде приборканий. Але цікаво, що управлінсько-організаційний аналіз привів прибічників "раціоналізації" до висновку, що вироджування бюрократії (тобто праця апарату управління на себе) в принципі може стати неминучим. Цей висновок був сформульований у так званому організаційному імперативі, зміст якого полягає в тому, що кожна організація повинна спочатку задовольняти власні потреби, перш ніж почне задовольняти потреби, для задоволення яких вона створена.

Організаційний імператив не виключає й такої ситуації, коли певна організація (управлінська структура) займатиметься тільки своїми особистими потребами. В тій чи іншій формі подібна ситуація була особливо характерною для багатьох інституцій суспільства "розвинутого соціалізму" й, насамперед, для керівної сили цього суспільства — КПРС.

Загальні уявлення про бюрократію та бюрократизм не дають можливості зрозуміти сповна суть тих проблем, які стоять нині перед українським суспільством. Загальний аналіз треба доповнити розкриттям особливостей бюрократії та бюрократизму, які виникли, існували й ще існують на ґрунті вітчизняної історії. Це, в свою чергу, вимагає уважного підходу до періоду так званої соціалістичної доби, однією з найважливіших рис якої було органічне поєднання ідей соціалізму з практикою тотальної бюрократизації всього життя суспільства.

Саме цей жахливий симбіоз радянського соціалізму з бюрократизмом і сьогодні висить важким тягарем на плечах українського народу, саме він є найголовнішою причиною його сьогоднішнього хворобливого стану. Де витоки цього симбіозу, на чому ґрунтується живучість вітчизняного бюрократизму? Пошукам відповідей на поставлені запитання присвячено цю главу.

Важливе значення для аналізу бюрократизації суспільного життя країн, що десятиріччями носили назву соціалістичних, має поняття "командно-бюрократична система". Це поняття широко застосовується для характеристики соціально-економічного й політичного устрою, що існував у Радянському Союзі та країнах, котрі наслідували його.

Під командно-бюрократичною системою треба розуміти всеохоплююче проникнення методів свідомого регулювання суспільних відносин, побудованих на суто бюрократичних механізмах, у всі клітини суспільства. Основу цих механізмів складає примусовий, командний (тобто обов'язковий для виконання) вплив ієрархічної піраміди бюрократично-управлінських, владних структур на всіх членів суспільства, на всі його підрозділи та сфери. Причому системність мала прояв і в тому, що методи командного управління складали певну цілісність, узгоджену сукупність правил і процедур, закріплених у законах і обов'язкових як для керуючих, так і для тих, ким керують.

Термін "система" несе й інше змістовне навантаження. Він означає, що бюрократизація суспільного життя досягла в радянському суспільстві завершеного вигляду. Тобто бюрократизм став сутнісним, системоутворюючим параметром суспільного організму. Не тільки все було підпорядковане владі бюрократів, а й саме суспільство ніби втратило здатність до саморегуляції, до життя без команд, підкорення. Не випадково, характеризуючи радянське суспільство, застосовують термін "казармений соціалізм", але точніше було б говорити про "казармено-бюрократичний соціалізм".

Великим етапом бюрократизації суспільства був злам непу і створення системи сталінського соціалізму. Знищення решток ринкової економіки, повне відчуження трудящих від політичної влади, придушення щонайменших ознак опозиційної режимові діяльності, закріплення всевладдя партійно-державної бюрократії — ось деякі моменти процесу встановлення бюрократично-командної системи в 20-ті й 30-ті роки.

При цьому специфіка сталінського бюрократизму полягає в тому, що він побудований за панування тоталітарного режиму особистої влади. Й. Сталін до певної міри втілював у собі тип харизматичного діяча, здатного стримувати зажерливість бюрократії. Спираючись на репресивний апарат і партійну верхівку, Й. Сталін став архітектором командно-бюрократичної системи, але розквіт її відбувся після смерті "вождя всіх народів".

З економічного погляду, командно-бюрократична система базується на тотальному одержавленні економіки, в основі якого лежить державна власність на засоби виробництва. Можливі, на перший погляд, переваги централізованого державного керування економікою в кінцевому підсумку призвели її до глибокої кризи, оскільки централізована економіка не могла не потрапити в залізні обійми бюрократії. М. Вебер прозорливо зазначав, що "державна бюрократія, якщо знищить приватний капіталізм, пануватиме одна".

Підкоривши своїй волі економіку, бюрократія, одначе, не змогла зробити її ефективною. Досягнутий рівень розвитку виробничих сил вимагає таких форм економічних відносин, які б спиралися на ринкові механізми. Державне втручання при цьому має бути надзвичайно обережним. На ділі було зовсім інакше. Державна власність на засоби виробництва принесла трудящим повне економічне відчуження, породила такі парадокси радянської економіки, як хронічний дефіцит, небачений монополізм виробника, "тіньова" економіка і т. ін.

В. Винниченко, аналізуючи реалії радянського соціалізму та шукаючи шляхи виходу українського народу з цього історичного глухого кута, вважав, що "сталінізм є націоналізація плюс бюрократизація". Подолати його можливо, за В. Винниченком, за допомогою колектократії, тобто влади колективу. А колектократія виникає на основі передачі засобів виробництва у власність колективів. Цей план В. Винниченка де в чому нагадує нинішні ідеї роздержавлення й приватизації, але, як відомо, ці плани та ідеї стикаються з шаленим опором сучасних бюрократів.

Командно-бюрократична система сформувала відповідну собі соціальну базу. Всевладдя бюрократичних структур мало спиратися на певний рівень легітимності. Мається на увазі сприйняття більшістю населення бюрократично-тоталітарної системи влади як такої, що має право на існування, заслуговує на те, щоб їй підкоритися. Тобто й соціальний простір радянського суспільства мав обюрократитися. Не випадково кажуть, що народ має такий уряд, на який заслуговує.

Сучасні політологічні дослідження дають змогу окреслити хоча б у найзагальнішому вигляді основні параметри соціальних передумов командно-бюрократичної системи. З точки зору концепції "масового суспільства", соціальний вимір тоталітарного ґатунку являє собою суспільство, де не існує безпосередніх соціальних зв'язків між індивідами в межах різних незалежних груп. Ці зв'язки бере на себе загальнонаціональний центр, яким є, зокрема, держава. Тому масове суспільство об'єктивно є атомізованим суспільством, а суб'єктивно являє собою відчужене населення.

Стан атомізованого суспільства створював сприятливі умови для заохочення людей до певних масових дій, спрямованих на підтримку політичного курсу панівної бюрократичної еліти. Відсутність проміжних ланок у соціальних структурах між індивідом і державними центрами у вигляді системи незалежних групових, професійних та інших об'єднань мало своїм наслідком дегуманізацію і деіндивідуалізацію соціальних зв'язків. Бюрократія не була зацікавлена в розквіті талантів, яскравих індивідуальностей, бо це зробило б неможливим тотальний соціальний контроль над життєдіяльністю людей.

Панування державної власності призвело до утвердження зрівняльно-розподільчих тенденцій у свідомості й поведінці населення. Не маючи досвіду життя в умовах ринкової економіки, радянські люди не були озброєні тими соціальними якостями, що стимулюють ініціативу, діловитість і т. п. Саме пасивність, утриманство, заздрісність і т. п. стали визначальними для працівника командно-бюрократичної системи. Не випадково, що сьогодні дуже важко іде процес становлення нового соціального простору українського суспільства.

Командно-бюрократична система мала політичне підґрунтя у вигляді необмеженої влади компартії, а також державного устрою, який, за висловом відомого українського юриста і дослідника політики Б. Кістяківського, можна кваліфікувати як "поліцейську державу".

"Зміст діяльності поліцейської держави, — стверджує Б. Кіс-тяківський, — зводиться до того, що вона вдається до якнайретельнішого контролю органів державної влади над потребами та інтересами своїх підданих. Ця опіка унеможливлює вільну діяльність громадян, заковує їх у кайдани регламентації та поліцейського нагляду. Не правовий, а поліцейсько-бюрократичний характер радянської держави забезпечував успадкування російської імперської самодержавної політики". Він давав змогу реалізувати принцип "розділяй і володарюй" на терені багатонаціональної, унітарної, а отже, й вельми штучної держави, якою був Радянський Союз.

Що давало змогу радянським бюрократам нехтувати правами особи, національними інтересами народів? Відповідь криється в особливому механізмі володарювання, винайденому Й. Сталіним для зцементовування, тотального збюрокрачення суспільства. Йдеться про інститут номенклатури, який займав у політичній системі радянського суспільства чи не найголовніше місце.

Розкриваючи принцип діяльності цього інституту, В. Восленський підкреслює, що номенклатурне (тобто залежне він певних інстанцій) призначення на керівні посади стимулювало кар'єризм і непрофесіоналізм управлінців, виводило їх діяльність з-під будь-якого контролю народу. Кожен повинен був відчувати, що він займає місце не за якимось правом, а з милості керівництва, і якщо ця милість припиниться, то він легко може бути замінений іншим.

Із позицій сьогодення, коли немає всевладдя компартії, яка була монопольною структурою в номенклатурних механізмах, може здатися, що й принцип номенклатури відійшов у минуле. Але, мабуть, доти, доки не буде створено демократичних засад управлінської діяльності, номенклатурність не зійде з політичної арени українського суспільства.

Мають свої особливості й духовно-психологічні засади командно-бюрократичної системи. Як уже наголошувалося вище, авторитарне мислення є основою бюрократичної свідомості. Але в умовах тотальної бюрократизації суспільства для забезпечення масового духовно-психологічного пригноблення мав існувати саме масовий засіб впливу на людину. Роль такого засобу відігравала комуністична ідеологія. Саме завдяки їй пануюча еліта забезпечувала ідейне підґрунтя своєї діяльності.

Маскуючись зовні привабливими ідеями соціальної рівності й справедливості, ця ідеологія переконувала маси, що світле майбутнє потребує великого напруження всіх сил і постійної боротьби із зовнішніми та внутрішніми ворогами комунізму. Такими аргументами створювалася духовно-психологічна атмосфера постійної тривоги й ворожнечі, коли загальнолюдські критерії гуманізму та моральності підмінювалися вимогами класової ненависті. За допомогою комуністичної ідеології командно-бюрократична система перетворила суспільство на фортецю в облозі. Це слугувало підкоренню народу, як армії комунізму, владі його керівників — партійно-державній номенклатурі.

Слід зауважити, що основні суспільні засади командно-бюрократичної системи — одержавлення економіки, атомарність соціальних відносин, бюрократично-поліцейський державний устрій, заснований на всевладді партійно-державної номенклатури та пануванні комуністичної ідеології, щонайтісніше з'єднані і взаємозумовлені. Все це — елементи органічної системи, злам якої вимагає величезного напруження всього суспільства. Складність перетворення тоталітарно-бюрократичного ладу на демократичний пов’язана з викоріненням засад тоталітарності й одночасним створенням засад демократичності. В цьому поєднанні криються всі суперечності перехідного етапу, на якому перебуває сьогодні Україна.

Список літератури

  1. Політологія: Історія та методологія /Андрущенко В. П., Антонечко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. - К.: Здоров’я, 2000. – 632 с.
  2. Газета "Известия", 16 січня 1993р.
  3. Газета "Молодь України", лютий 1991р.; квітень 1991р.


28.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!