Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Геополітичні теорії міжвоєнного періоду в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Геополітичні теорії міжвоєнного періоду в Україні. Реферат

Українська геополітична наука у міжвоєнний період вийшла на якісно новий рівень свого розвитку. Геополітичній проблематиці відводиться одне із основних місць для розвитку як у політичній сфері, так і у економічній. Геополітичне положення України привертає увагу вчених і є базою у виробленні їхніх стратегій

У період Першої світової війни та у міжвоєнний період теоретичним геополітичними дослідженнями займалися такі відомі вчені як М. Грушевський, С. Рудницький, Ю. Липа, а в УРСР – А. Синявський. їхні положення по суті, були першими геополітичними концепціями в українській політичній думці.

Геополітична спадщина М. Грушевського, С. Рудницького, Ю. Липи піднесла українську геополітичну науку на якісно вищий рівень розвитку.

Велике значення для української геополітичної науки мали положення відомого історика, політичного діяча, президента УНР, академіка Михайла Грушевського (1866-1934). Займаючись дослідженнями історії України, він значну увагу у своїх працях приділяє і геополітичній проблематиці. До проголошення ІV універсалу (22 січня 1918р.) М. Грушевський схиляється до промосковської (східної) орієнтації в українській політиці. Він, продовжуючи ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, вважав за краще для України мати широку автономію у складі Російської демократичної республіки, ніж стати самостійною. Обґрунтовував свою таку позицію він тим, що Україні важко буде втримати свою самостійність.

Також, бачачи перебіг подій в період Першої світової війни в Росії, М. Грушевський вважав, що "велика революція Російська... велико вплине на політичну перебудову всієї Європи, на її перетворення в Європейську федерацію". І тому Україна, входячи до демократичної Росії на автономних правах, в пізнішім часі зможе стати однією із найбільш сильних республік такої Європейської федерації. Після перемоги у Росії Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків, М. Грушевський звертає свій погляд на Захід, розуміючи, що не такої Росії прагнули українці. У своїй праці "На порозі Нової України" він зазначає, що "пережитим і віджитим... є наша орієнтація на Московщину, на Росію".

Українську орієнтацію на Захід вчений обґрунтовує історичним минулим України та країн Європи. Він доказує духовну, культурну близькість українців з іншими європейськими народами. Вдаючись до історичних фактів, він відзначає, що Західна орієнтація України одержала повну перевагу з ХVІІ ст., коли Росія, остаточно знищивши залишки української автономії, доклала всіх зусиль, щоб розірвати та зруйнувати культурні та економічні зв’язки України із Заходом. Він зазначив, що все ХІХ ст. Україна залишалась відірваною від Заходу та обернена обличчям на Північ, на Москву. Однак тепер є всі шанси повернути Україну до свого культурного середовища.

Також, аналізуючи геополітичне становище України М. Грушевський відзначив, що якщо історично-культурні умови життя орієнтували Україну на Захід, то географічні на Південь, до Чорного моря: "Коли народність наша, дух нашого народу тягне на захід, край завертає нашу енергію, нашу працю на схід і полудня, в сферу нашого моря, нашого комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги, коли б вони будувались нами, в орієнтуванні нашими інтересами, а не мали своєю метою – навпаки – боротись з природною орієнтацією нашого економічного й культурного життя".

Україна, на думку М. Грушевського, повинна відмовитись від старих шляхів, - як московського, яким Україну силоміць "волікли" московські правителі; так і від "протоптаних слідів буржуазних держав Заходу", - для Неї необхідним має бути власний розвиток, власним шляхом. Вчений виступає з ідеєю Світової федерації країн, першим кроком до якої має бути об’єднання країв, пов’язаних географічно, економічно і культурно. Таким першим кроком він вважав створення "економічної й культурної співпраці, кооперації народів Чорного моря". Оскільки Чорне море об’єднує краї з різними географічними і економічними умовами, які можуть доповнювати один одного. Таке об’єднання могло б стати інтегруючим чинником для Світової федерації, в якій Україна займала б одне з визначальних місць.

Положення М. Грушевського мають важливе теоретичне значення для української геополітики. Вони можуть стати корисними і для України у ХХІ ст. адже чимало із розробок великого вченого не втрачають своєї актуальності й сьогодні, а в деяких аспектах мають ще більше значення, ніж на початку ХХ ст.

Основні геополітичні ідеї визначного українського географа, академіка Степана Рудницького (1877-1937) були окреслені у працях з досліджень політичної географії, таких як "Чому ми хочемо самостійної України", "Україна і українці", "Українська справа зі становища політичної географії", "До основ українського націоналізму", "Галичина та соборна Україна". Це було обґрунтування геополітичної сутності України.

С. Рудницький вже у перших своїх працях стояв на позиціях самостійництва. Національну територію він вважав головною основою нації. Через праці С. Рудницького проходить ідея пріоритетності національного принципу під час формування держав нової Європи, якого не сприймали багато європейських політиків: "Саме національна держава є метою, до якої прагне історичний розвиток ХХстоліття". Він наголошував, подаючи багато фактів, на тимчасовості багатонаціональних імперій, передбачає їхній майбутній розпад.

У плані пошуку перспектив майбутньої міжнародно-політичної організації, С. Рудницький висунув ідею Балтійсько-Понтійської федерації. До складу цієї федерації мали ввійти Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь і Україна. Ці країни є природними для України. На відміну від сучасних пропагандистів ідеї Чорноморсько-Балтійського союзу, він не включає до переліку країн-членів федерації Польщу, вважаючи, що Польща є середньоєвропейським краєм, котрого природні зв’язки лежать у Середній Європі.., котрого політично-географічна властивість не годилося б цілком із прикметностями інших членів федерації, які є всі східноєвропейськими краями".

Країни федерації мали б таким чином спільний ґрунт для економічного, політичного і культурного розвитку. Дана федерація мала об’єднати країни, які через своє невигідне геополітичне становище були своєрідною картою у політичній грі сусідніх держав, зокрема Росії, Польщі, Німеччини. У праці "Українська справа зі становища політичної географії" С. Рудницький аналізує геополітику сусідніх з Україною країн, а також Франції, Німеччини, Італії, Великобританії та США, по відношенню до України.

Розглядаючи чорноморську орієнтацію України, С. Рудницький припускав, що в майбутньому незалежна Українська держава буде найбільшою потугою в районі Чорного моря. Проте, будучи могутньою державою Україна ніколи не повинна прагнути до панування над країнами регіону – ані політичного, ані економічного. Особливе місце в майбутній Чорноморській зоні співпраці С. Рудницький відводив Кримові. Крим є ключем до морських комунікацій Чорного моря. Хто матиме контроль над Кримом, той зможе контролювати вихід України до моря і далі – до океанів.

Аналізуючи причини поразки УНР він зазначає хибність кримської політики цієї української держави: "Втрата Криму, що вже тоді (1917) мав українську зглядну більшість населення, відразу видала засуд смерті на українську державність, Бо без Криму нема самостійної України – він розбиває її головну основу й опору: Чорноморський беріг". Також глибоко засудив і втрату українською державою земель української Бессарабії та Підкавказзя, яке теж було заселено українцями.

Коли в 20-х роках стало зрозумілим те, що не вдасться реалізувати, що не вдається реалізувати ідею великої соборної України, а на якийсь час з’явилася ідея створення галицької державності, С. Рудницький написав низку статей, у яких обґрунтував її політико-географічні основи, розглядаючи галицьку державність як проміжний етап і важливий плацдарм до створення держави на всій українській етнічній території.

Він обґрунтовує необхідність існування Галичини, як самостійної держави для стримання Східної експансії Польщі. Лише самостійна Галичина може гарантувати політичну безпеку Прибалтійським державам: "Самостійна Галичина була б супроти цього для загрожених Польщею Балтійських держав дуже вигідна вже самим своїм існуванням". Він бачив тепер можливість створення нового Балтійського союзу зверненого не проти Росії, а проти Польщі.

Таким чином, академік С. Рудницький обґрунтував геополітичне бачення загородження і становлення самостійної суверенної Української держави. Він здійснив геополітичний вивід прав України.

Новим етапом у формуванні української геополітичної думки стали праці політолога і поета Юрія Липи (1900-1944). Вихід у світ фундаментальної праці Ю. Липи "Призначення України" виявив потребу витворення ідеології державної стратегії України, що мала бути реалізована після здобуття незалежності.

Для вивчення Чорноморської проблематики та розробки стратегії української політики передбачалося створення науково-дослідної установи, якою пізніше став Чорноморський інститут. На думку Ю. Липи, Український Чорноморський інститут мав займатися, крім теоретично-дослідницької діяльності, політично-організаційною у напрямку об’єднання причорноморських народів в єдиному державному утворенні.

Вирішення чорноморської проблеми вважалось одним з найголовніших геополітичних завдань України. Окреслюючи ці завдання Ю. Липа наголошував, що метою української експансії було здобуття чорноморських берегів, відзначаючи, що з давніх часів українці посідали найбільші ріки, які впадають у Чорне море від Дунаю до Кубані.

Однак, якщо на півдні Чорне море, на півночі поліські болота, а на заході частково Карпати були природними межами українських земель, то на сході та південному заході таких кордонів Україна не має. Саме цим фактором пояснював Ю. Липа те, що саме цим степовим коридором територію південної України проходили орди англійських кочівників, відкидаючи наших предків від Чорного моря. Він вважає, що система внутрішніх водних шляхів України створила її геополітичну вісь.

Такою віссю є не вісь схід-захід, яка, на думку Ю. Липи, є "нищення власного характеру, духовності, що прийшла з півдня. Духовності, що зросла над південними морями й вододілами і розпросторилась, як кров по жилах, ідучи вгору Дніпром, Дністром, Дунаєм, Бугом і Доном, несучи до найглухіших закутків українських земель подих півдня", а тому геополітичною віссю України є "тільки вісь Південь-Північ". Тому, вважає Ю. Липа, необхідним для України, її природною потребою є створення Чорноморської федерації, де Україна мала відігравати першу роль.

Вісь "Схід-Захід" є для України "найбільш ворожа", тому що яку б сферу суспільного життя не взяти (релігійну, політичну, духовну) всюди будемо мати не відчуття серединності, а тільки джерело української поразки. Також він зауважив, що командний центр цієї напрямної находиться в Криму, а ключ – у Білорусі. Захопивши цю вісь Москва перетворила Київ у провінційне місто, а Україну у провінцію.

Ю. Липа розумів, що доки сильна Росія, доти неможливе існування самостійної України. Дальшим обґрунтуванням цих ідей стали праці "Чорноморська доктрина" (1940) та "Розподіл Росії" (1941). Фактично ця трилогія (включно з "Призначенням України") є основою у викладенні геополітичних досліджень і міркувань Ю. Липи.

Аналізуючи географічні особливості власне Росії, він доходить до висновку, що за умов демократичного, політичного устрою та вільного розвитку виробництва і економічних зв’язків від Росії почнуть відходити території поза її європейською частиною. Проблема розподілу Росії, на думку Ю. Липи є лише справою часу. Демократичне майбутнє Росії можливе лише за умови, коли вона не буде витрачати всі зусилля нації на утримування в покорі інших. Лейтмотивом праць є заклик до готовності українства організаційно оформити свою державність.

Геополітичні концепції Ю. Липи мали велике значення для розвитку геополітичної думки України, а також не втрачають вони свого значення (із деяким переосмисленням) і в сучасній Україні. Він орієнтував Україну на творення нових територіально-політичних реалій, які були б, перш за все, вигідними самій Україні.

На радянській Україні геополітична думка представлена працями професора Антіна Синявського (1866-1951). Однак у його геополітичних дослідженнях центральне місце займає геоекономічна проблематика. Така позиція вченого має своє логічне пояснення, адже він жив у тоталітарній країні, де будь-яке політичне інакомислення присікалося.

А. Синявський зайнявся дослідженнями у сфері геополітики для вироблення УРСР стратегії в економічній сфері. Говорячи про геополітичну роль України він відзначає, що "через територію України йде транзитний шлях і до Середземного моря, і до Індії, і до Далекого Сходу". А. Синявський у історичній ретроспективі подає аналіз важливості такого шляху. Він зауважує, що ще в часи Київської Русі важливу роль у економічних відносинах Півночі з Півднем відігравав "шлях із варяг у греки". Однак крім цього шляху важливу роль відіграє шлях із Заходу на Схід, тобто між країнами Західної Європи і Азією.

У своїх дослідженнях української економіки А. Синявський особливу увагу звертав на країни Причорномор’я і східного Середземномор’я: "Територія України, йдучи з півночі на південь, уявляє собою міст до Близького Сходу, з’єднаний найдешевшими – водяними шляхами: річними та морським".

Він обґрунтовує доцільність співпраці України із країнами Близького Сходу, оскільки, попри вигідні географічні умови, цей край також є ринком збуту українських товарів. Він вважає, що різний рівень економічного розвитку та певна "диференціація господарств" держав Близького Сходу та України є підставою для розвитку економічних відносин, а також доцільним було б створення певного економічного союзу України з державами Близького Сходу: "Україна є... частиною території земної кулі, що може скласти певний економічний комплекс з країнами Близького Сходу на засадах найбільш економічно доцільного розподілу праці й обміну продукцією".

Розвиток економічних відносин із цим регіоном для України є більш вигідним, ніж із країнами Західної Європи, які знаходяться на вищому рівні економічного розвитку і тому потребують лише української сировини, а не готової продукції, що, звичайно, не є вигідним для української економіки.

Положення вченого можуть мати велике значення для розробки стратегії української геоекономіки із врахуванням, як геополітичних факторів, так і економічних. Безумовно, А. Синявський своїми дослідженнями значно посилив українську геополітичну думку міжвоєнного періоду.

Геополітичні теорії міжвоєнного періоду були найвищим досягненням у цій галузі в період української бездержавності. Положення цих вчених були сформовані у відповідні геополітичні доктрини. Найбільше значення для України має, безперечно, синтез та нове осмислення їхніх поглядів і вироблення нової геополітичної концепції для України.

Українська геополітична наука у міжвоєнний період вийшла на якісно новий рівень свого розвитку. Геополітичній проблематиці відводиться одне із основних місць для розвитку як у політичній сфері, так і у економічній. Геополітичне положення України привертає увагу вчених і є базою у виробленні їхніх стратегій.


28.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!