• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

З розвитком у мусульманських суспільствах атрибутів примітивної демократії виникає казус демократії до влади зумовлений приходом анти західних фундаменталісько–ісламських рухів, що мають в потенціалі таку силу, як міжнародний терористичний рух, популярний в ряді країн.

Зважаючи на сучасне становище на Близькому Сході, ескалацію напруження в світі, пов’язаного з всесвітнім рухом, ми спробуємо довести не актуальність проблеми міжнародного ісламського тероризму, а висвітлити її витоки та еволюцію.

Російський вчений Медведко Л. І. сказав: "Этот бурлящий Ближний Восток". Можна починати описувати проблеми двох цивілізацій та їх зіткнення на основі ектрального аналізу з середини сімдесятих до початку нового тисячоліття, можна говорити про відсталість Сходу перед розвинутим Заходом, проте охарактеризуємо коротко картину від шістдесятих років двадцятого століття.

Існувала та продовжує існувати думка, що країни континенту Європа розвинутіші за Азію, бо вміють вести війни, завойовувати непокірних арабів і бути першими. Це сучасна концепція вестернізації, тобто загарбницького впливу мирного індустріального Заходу на аграрно–сировинний Схід, позбавлення засобів до існування окремих етносів у Азії. Горда душа віруючих цього не визнає, тим більше боротьба народних мас придушена і цю нішу заповнюють екстремісти ведучи війну з НАТО, інтересами заможних, що провокує спалахи ісламізму, войовничого тероризму. Це дилема, яку треба розв’язати, урівнявшии в правах "мирний" Схід, який розширився: Північна Африка, Близький і Далекий Схід плюс Центральна Європа, якщо брати до уваги ареали тероризму із арабо–мусульманських общин.

За найновішими даними проведеними в 2000 – 2001 роках і після терактів одинадцятого вересня конфлікти були спровоковані і носили штучний характер.

На початку ХІХ ст. Іран був нестабільною країною. Територіальні ландшафти (гори, рівнини) були багаті на нафту, що приваблювало великі держави світу, але це не були дипломатичні угоди, а завойовницькі війни спершу під егідою Великобританії, далі Радянського Союзу. Ненависть передавалась з покоління в покоління, а вихід шукався в Корані.

Його настанови змальовували краще майбутнє, об’єднавшись з двома ісламськими революціями (1961 1 1975 років) відділивши Іран від решти світу. Війни тривали за кожного мусульманина – араба (ель–араб одна з народностей таких як пуштуни, татари). Звідси головна причина тероризму і войовничого ісламу є дуалізм, коли Великобританія, Франція, США проводили експансію в країну вважаючи за потрібне забезпечити стратегічно близькою нафтою налагоджуючи проєвропейські та проамериканські шахіншахські режими.

Друга причина полягає у відсталості суспільства де ідеї джихаду прирівняні до ідей лібералізму з відмінними етнокультурними традиціями. На відміну від традиційного Ірану прослідкуємо шлях розвитку Афганістану.

Спільність полягала в братовбивчій війні. Етнічне населення строкате: хазарейці, пуштуни, таджики, узбеки, туркмени, чараймаки та інші. Історично Афганістан заснували пуштуни. З їхнього середовища формувалася влада, війська. Інші народності болісно на це реагували і вели збройну боротьбу до 1978 р.

З часу падіння режиму Хаджібули та приходу до влади моджахедів (борців за віру) утворилась Ісламська Держава Афганістан (ІДА). Активізація руху моджахедів дала змогу зміцнити позиції в етнічно–різношерстому суспільстві. Пуштуни емігрують, при владі таджики. Виділяється і генералітет у складі Міністерства державної безпеки узбецькі формування генерала Дустума які вели збройну боротьбу з Хаджібулою – ханом.

Етнічний фактор зіграв свою роль: режим Хаджібули був повалений, до влади прийшла могутнє ісламське товариство АФГ (ІТА) – організація моджахедів очолена Б. Раббані, спиралась на, таджиків та впливового Ахмад Шаха Масуда. Пуштунська еліта об’єднавшись з пуштунською опозицією крилом Ахмад Шаха Маруда скинула цей терористичний режим привівши до влади ще більшого радикала з студенської лави, керівника Ісламської Партії Афганістану (ІПА) Г. Хекматьяра.

Такі перипетії воєдино з проголошенням ІДА в квітні 1992 р. призвели до нагнітання протиріч у суспільстві, що загострилися після виведення радянських військ. Криза відносин президента Хаджібули з опозицією призвела до утворення Північного Альянсу кістяк якого склали таджики та узбеки. Етнічно різношерстий уряд в Кабулі застосовував для спокою в країні фактор сили.

З падінням режиму моджахеди перестали контролювати основні центри влади: Кандагар, Кабул. В ході громадянських війн 60 – 70–х років на перший план висунулися матеріально забезпечені і бідні польові командири, які були радикалами з агресивними поглядами підтримуваними наркотиками і богословами. Їхні дії не були згуртовані але й ворожі. Місцеві адміністрації діючи окремо не мали на них впливу.

50 – 70–ті роки пройшли під захистом ЦРУ та пакистанської розвідки. Враховуючи політичне становище Афганістану США готує таємно нову військову силу, щоб навести порядок та згуртувати всіх пуштунів у боротьбі за парламентську державу лояльну до США і Пакистану. Тоді ж у 70–х американцями готується проект афгано–пакистанської конфедерації що так і залишився на папері.

Сформувавши в Афганістані управління фінансів з представників США та Саудівської Аравії об’єднане розвідуправління спільно з радикальною організацією" Джамаате ісламі" закуповувало зброю в Великобританії, Ізраїлі і переправляло в країну через Пакистан. Набір в військові загони проводився з релігійних шкіл (медресе) де молодь готували до боротьби з невірними. Студентів називали таліби – шукачі знань. З еміграцією пуштунів із Пакистана створювалися об’єднані загони. За допомогою терактів по країнах Південно–Східної Азії, Близького Сходу, в Пакистані, країнах Перської затоки почався раптовий наступ з Пакистана.

У вересні 1996 року взято під контроль Кабул. Подібні рухи порушили спокій в Ірані, Іраку, Сирії, Палестині. Бандитські угруповування закріпивши позиції, знищили цивільну адміністрацію моджахедів, митні пости на дорогах, вторглись в Іран. Гасло: боротьба з зловживаннями в органах влади. Владу руху "Талібан" визнали, лідер ІПА президент Г. Хекматьяр, лідер моджахедів С. А. Гілаш. Серйозними прихильниками були Північний Альянс та Об’єднаний фронт під керівництвом Ахмад Шаха Масуда.

У вересні 2000 р. при допомозі пакистанських військових, Масуда озброєні групи без єдиного спільного фронту з боєвиками бен Ладена вийшли на лінію афгано–таджицького кордону.

Розгул тероризму припадає на час правління талібів. Риси влади руху "Талібан":

• релігійна та політична нетерпимість;
• пуштунський націоналізм і екстремізм;
• геноцид по відношенню до шиїтів хазарейців;
• порушення міжнародного права;
• власна інтерпретація Корану;
• ріст нарковиробництва та контрабанди.

У відповідь на реакцію ООН, Ради Європи, Європарламенту та інших організацій США та Пакистан змушені відмовитись від їх підтримки, через неможливість повного контролю за боєвиками. Наприклад: невдача Бен Ладена звинувачений у вибухах в Кенії та Танзанії 1998 року. Влітку 1998 р. США піддали ракетному обстрілу табори бен Ладена в Афганістані, одночасно ввели торгово–економічні санкції.

15 жовтня 1999 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 1267 – вимога видачі Усами бен Ладена, заборона міжнародних авіарейсів афганської авіакомпанії "Аріана", замороження рахунків талібів та особисто бен Ладена, крім надання гуманітарної допомоги.

19 грудня 1999 року прийнята резолюція Ради Безпеки ООН № 1333 про введення ембарго на пряме чи посередницьке постачання руху "Талібан" зброї та консультацій по озброєнню. Ігноруючи санкції керівник "Аль Каїда" терорист бен Ладен створив в 1999 – 2000–х роках мережу з вісімдесяти опорних баз, центрів і таборів в країні.

США в 70–ті початок ХХІ століття

Кожний президент мав власну доктрину зовнішньої політики та національної безпеки. В 70–х роках Америка бажала бути домінантою в Латинській Америці – ікабзау і в боротьбі з Радянським Союзом. Концепція глобалізму – спроба захопити переважаючі позиції в світі і утримувати їх до розгортання надпотужного фінансово–військового потенціалу. З погляду радянської історіографії (Кузнєцов В. І., Медведко Л. І., Матвєєв В. А та інші) спільна риса 70–х і 90–х– небажання поступатися позиціями лідера. Яскравим підтвердженям були політика Дж. Форда та Дж. Картера.

Боротьба за владу рівна боротьбі за розум який вивів формулу тероризму для "підриву" світової економіки, політичної еліти міжнародної європейської "дружної" та мусульманської "сировинної" еліт. Влада Сполучених Штатів була і залишається міцною.

На 80–ті роки припадає доктрина неоглобалізму (доктрина Рейгана). Зовнішньополітичний курс спрямований на переконання в власних можливостях: соціальних, економічних і військових. Ця зверхність властива колишньому СРСР, Китаю поряд з суперечностями в Азії та Африці.

Перевага "країни мрій" ще зберігалась в багатьох аспектах міжнародної політики. Політика диктату та провокацій змінилась "мирними" боротьби з екстремізмом, ісламським сепаратизмом, рухом свободи і опору "країні Рад". Підозрілим був "пошук" Сполученими Штатами місця в світовій історії. Лідер–агресор завжди перший. "Міфи" стали "фактами". Ісламський тероризм недоречно виглядає у "мирному" плані. Сумніви про доцільність міжнародного ісламського тероризму охопили американське керівництво.

В новому законі про боротьбу з тероризмом та "Біллі про права" згадується метод держсекретаря Шульцa – пасивної оборони поряд з аенбенівською (агенції національної безпеки) стратегією контртероризму та метод Делкала – капітана військово–повітряних сил про збройну боротьбу в Сірії, Іраку, Афганістані, Лівані, як протиставлення повстанській загрозі. Пасивними були нові гравці: Великобританія, Франція, ФРН…

В 90–х роках коли формується структура міжнародних ісламських боєвиків починаючи перехід від доктрини Монро США до колоніального неоглобізму наслідки спостерігаються спостереженню і досі: теракти 11 вересня, захоплення театру в РФ тощо. Відповідна реакція ісламістів руйнуваннями ВТЦ була не сприйнята США, як попередження. Вони і далі залишались "батьком світу".

Навчались військово–диверсійній діяльності різні етнічні групи: від чеченів з Росії до уйгурів з Китаю. Найбільші двадцять таборів було виявлено в Кабулі.

Достеменно відомі ідеологи та теоретики ісламського тероризму релігійні фанатики: Саліфулла, Ахтар. Знайдено сліди терористів з Східної Європи, наприклад: громадяни Чехії, Болгарії навчались в таборі населеного пункту Айнах провінція Логар. Наголос ставився на ісламський рух Узбекистану.

В серпні 2000 р. відбулась всесвітня нарада в пакистанському місті Музиффарабад про початок терористичної боротьби та ісламського фундаменталіського руху. Присутні представники з Південно–Східної Азії, Далекого та Близького Сходу, країн Перської затоки, країн СНД. Представлені наступні організації із поданого в додатку списку: "Аль Каїда", "Харакат уль–ансар", "Лашкар е–тайба" та ін.

Через два місяці найактивніші терористи з таборів "Аль–Фаррух" і "Аль Бадр" почали теракти по світі.

У кінці 90–х помітною стала і наркоторгівля як засіб ідейного закріплення. За даними Програми по контролю за незаконним обігом наркотиків на 1999 рік вироблено в Південній Азії 4580 тонн опіуму що складає ¾ світового обігу. По світі площі "Талібану" складали 44552 га землі. Підтримку в розповсюдженні ісламської літератури, тлумаченні Корану на шляхах ісламських терористів надавали: "Ліга ісламського світу", "Джіхад аль ісламій", "Фонд згоди", "Міжнародна організація ісламської допомоги", Товариство відродження ісламської спадщини, тощо.

Згідно даних науковців перші спроби боротьби і з тероризмом започатковані свідомо лише в 2000 році із створенням російсько–індійської та американо–російської робочих груп по протидії тероризму та наркоторгівлі.

Отже, ми дали характеристику одному з центрів міжнародного тероризму ісламського характеру. Прослідкуємо ідеї тероризму. Згідно турецького політика Б. Еджевіт вважає, що через них жодна держава мусульман не була демократична.

Ідеї тероризму:

• Священна війна – джихад трактується як боротьба з заможними, білими людьми, можливість сприяти і бути виконувачем настанов Аллаха.
• Тероризм – ідейно політична і соціоекономічна боротьба окремих верств чи групи людей задля задоволення власних меркантильних інтересів засобами насилля, примусу, залякування, вимагання іншими діями незаконного антигуманного характеру із непередбачуваними наслідками.
• Ідейний тероризм – боротьба психологічно–структурованої групи з будь–чим прозахідним європейським, російським, американським елементом задля попереднього приниження силою думки і вищості однієї цивілізації, культури над іншою з подальшим кровопролиттям до виснажливого конфлікту локального характеру з мізерними шансами на мир. Виняток становлять лише війни 1973 – 2000 років.
• Ісламський вид боротьби за правду та істину (ісламський тероризм) – шлях специфічних ударів арабів під прикриттям мирного населення і жертв з обох боків під виглядом фундаменталізму.

За сучасними визначеннями прихована ідея реінкарнації істинного мусульманства. Згідно Б. Еджевіта країни Заходу не дали потрібних контактів, тим більше їхня ідеологія не сприяла модернізації ісламського світу. В цьому проявляється ідея неспівпадання психологій Сходу та Заходу.

Ідея усунення прозахідних режимів

Доповнимо даними з еволюції поглядів спостерігачів історії видатних вчених, діячів російської, української, європейської наукової думки.

Спільна боротьба ісламістів породила у відповідь цілу мережу внутрішніх військово–релігійних формувань в країнах Південно–Східної Азії та Близького Сходу. Війна всіх проти всіх призвела до природної вищості природної індивіда над людиною екстраполювала арабів на виконавців а європейців на лідерів. підтвердженням цьому є зіткнення двох культур.

Зрештою, невдоволення перемоги християнства над ісламом знівелювалось утворенням нових форпостів на Сході. В країнах "золотого півмісяця" проглядається вказана залежність (слабкість, спроби реформ в Туреччині, Єгипті, Ірані, Судані, Лівані, Сирії та Пакистані).

Розкриємо наше конзуїальне осмислення. Ніхто не говорить про свободи і демократію але гнів за бідність є справедливим, доки не було фанатизму, проте йшла колонізація чи асимілятивно–рефлекторне заглиблення в матерію буття сутності людської. Неправдива інформація скривдила святе місто Бет Єл і мусульман.

Вище снобісько–блюзнірськими є думки про віру в непокараність пригноблених інших народів. Змішування релігії з фанатизмом дає вибухову суміш тим більше якщо вбивство, насилля безправ’я жінок у східних суспільствах звичайна річ.

В 70 – 80–х. рр. окреслились виразні тенденції діяльності ісламських угруповувань.

Утвердження поняття мусульманські інститути як твердині ісламу.

Ідеї демократії дали позитиви саме у Туреччині – слова прем’єра і голови Демократичної лівої партії Бюлента Еджевіта.

Кавказ проходить сплеск ідей національного сепаратизму та внутрішньої нестабільності піднятий хвилями тероризму, що вже є пройденим етапом на Далекому та Близькому Сході у 60–х роках.

Пам’ятати треба втрату ідеї біполярності світу, оскільки Радянський Союз породив боротьбу за самовизначення та незалежність "регіони" нестабільності Душанбе, Нагірний Карабах подібно до Пешевара.

Країни Перської затоки стали натомість на шлях процвітання: Ірак, Саудівська Аравія, Ліван залишились вірними партнерами США, блоку НАТО. Макаров О. Л, Ахмад Шах Масуд джерела мовлять про появу нестабільності у світі. Свідченням протилежного може бути Ізраїль – демократична країна, що має стати поштовхом демократизації інших країн Близького Сходу.

Поглянемо на ідейну світоглибину політичного буття Сходу.

В Туреччині та Ізраїла законодавчі і культурні передумови формують демократичні тенденції.

Ірак – в процесі модернізації, тобто переходу до класичного ісламського мирного суспільства ще з іскрою радикалізму традиційного для людей такої країни.

Єгипет – динамічно розвинуте суспільство хоча й потенціал стримується фундаменталіськими силами.

Йємен – переживає внутрішню консолідацію нації.

Ліван – перебуває в стані трагедії. Відносно сучасне суспільство розколоте конфліктами, проурядовою армією, опозицією, виступами населення в селах. Типова ситуація і в Північній Африці. На Середньому Східі розхитування та нестабільність окреслена ворогуванням релігійно–общинних кланів фанатиків ісламістів, які є прибічниками воріт Талмуда, Суфи, Корану.

Йорданія – із стабільності 70 –80–х демократія блокована сектами та внутрішніми конфліктами з палестинцями.

У 70–х роках двадцятого століття появились нові мусульманські богослови – фундаменталісти які створюють групи називають себе охоронцями Закону мігрують по Південно–Східній Азії, Кавказу провокуючи спалахи насилля.

Іран – аятолла Хомейні суворо підпорядкував країну нормам ісламу, тому держава – зразок стабільності та тероризму ісламського світу.

Афганістан – країна боротьби, локальних конфліктів, громадянських війн, протистояння уряду талібів, пуштунів, національностей афгані та інших.

Специфічно у цій ситуації виглядають процвітаючі країни: Оман, Лівія та інші, де вище наведені ідеї не знайшли підтримки. В 1982 році почалась зворотня реакція – Саудівська Аравія та Іран почали підтримувати ісламський рух опору. Представники фундаменталістів проникли в уряд, що дало початок терактам в Алжирі, Йорданії. Наслідком цього може бути лише невійськовий тероризм; лібералізм замінюється мирним співіснуванням, негативізм полягає і в переході від ісламського тероризму до екстремізму широких мас населення. Вираження невдоволення місцевою владою. Протистоїть цим діям в країнах Європи: Європейський Союз та НАТО.

Критичної маси набрала політико–релігійна ситуація 90–х. На наш погляд ми не можемо відкинути спроби побудови вільної держави в країнах "золотого півмісяця", проте йде формування релігійно–партійної структури ісламських суспільств в Туреччині, Саудівській Аравії, Центральній Азії за двома принципами:

• Теократична держава.
• Ідея так званої "ісламської демократії".

З початком 90–х піднеслась ідея мусульманської общини, яка була центром визвольних рухів і важливіша за державу. Звідси, боротьба ісламського тероризму йде за громадянське суспільство автономне від країни. Ми наближаємося до розкриття двох моделей держави:

• Першіа–східна на даній території. заснована на релігійній вірі та покорі.,
• Друга–західна чи англосаксонська система національного суверенітету

Всі учасники світового тероризму діляться на три групи:

• Прихильники демократії,
• Фанатики–ісламісти,
• Теоретики богослови (помірковані ісламісти).

Таким чином, дві константи мусульманського світу: ідея доброї людини та схильності до контролю над масами сприяє індивідуальній поведінці яка трансформується у сумніви лідерів радикального ісламу. Демократія відкриває шлях до анархії режиму який стримує суспільство вірних. Крах традицій та уявлень призведе до розвалу політичної системи і непередбачуваного розвитку подій. Теорія Людина в ісламі позбавлена божественності як в християнстві.

В масовому розумінні араба немає волі до діянь, вона передається правителю – наібу та духовному наставнику – імаму. Всі відносини у судовому порядку вирішує каді. Тобто хто володіє думками і душами людей може управляти і переступити лінію миру. В тероризмі закладено частину неправильно трактованого ісламу. Природне право постає чужорідним, а людина від природи пожадлива згідно поглядів імама Хомейні і "більш небезпечна за тварину". В західному світі ідея покори Богові набула Абсолютної в інститутах релігійних судів непокора їм рівна непокорі Аллаху.

П’яти блоком ідей є вихід вперед ісламу на основі своїх складових: мусульманської боротьби, мусульманської держави, мусульманського світу. Цей комплекс питань за ісламськими богословами як 30 років тому так і в 2003 році – боротьба із провідними державами світу методами війни та терору за "вільну ісламську державу". Сучасний Іран, до прикладу.

Після приходу до влади аятолла Хомейні покращив зв’язки з країнами Перської затоки, Єгиптом, тощо. Досить типова картина постає перед нами: кінець 70–х 80–ті роки акти тероризму в Європі, Азії, Америці стають шоком від невідомого явища; середина 80–х – 90–ті роки до терактів 11 вересня стає звичним явищем дороге кожне життя незалежно від типу втрати. Виокремити треба 1980 – 85 роки. Радикали прагнули встановити в Малій Азії єдину ісламську державу. Єгипетська ісламіська група "Джихад" висловила думку з цього приводу: "Сила єдиний шлях до відродження ісламу. Ми відкидаємо ідею реформ в уряді. Ми проти широкої народної підтримки шляхом пропаганди релігії для побудови халіфату". Терористи розробили цілу доктрину ідей та поглядів на сучасність як передумови терактів.

Різниця між демократією та ісламськими політичними принципами породила обмеження прав людей шаріатами. Кожний закон має відповідати Корану. На мою думку самодостатня система ісламу краща за демократію бо відповідає ідеалам мусульман.

Західне походження демократії вже як доведена річ, зумовило протиріччя стійких економічних груп та радикалів – фанатиків віри.

Демократичні реформи змінювали систему укладену століттями і послаблювали вплив ісламських фундаменталістів через виключення з політичного життя чи недопущення до влади, а це вело до трансформації західних цінностей та ісламу в людській душі, що мала потребу в очищенні від пожадливості.

Чи є можливість ставити запитання про ефективність демократії, коли вона не існує. Джерелом збідніння арабів стали багатства шейхів, нафтовиг магнатів, які представляють прозахідні інтереси відмінні від цивілізованих відносин.

Актуальна ідея популяризації тероризму. Ідеологічна боротьба видозмінилась в психологічні війни які ведуться з ісламськими країнами ізгоями міжнародної політики. Вчителі ісламу за крок до минулого давнього суспільства без матеріальних благ, єдності, свободи. Засоби агітації в медресе, збори на молитви в мечетях, різних об’єднаннях, лікарні, фонди взаємодопомоги кошти яких йдуть на проведення терактів а не допомоги нужденним. Успіх полягає в пропозиції ісламістів і сприйнятий ідеї ісламського суспільства не переплутати з ісламською державою чи ісламським ідеалом.

Ісламське суспільство – сукупність станових і релігійних верств, що взаємодіють між собою за етнічним чинником (60%) араби (30%) чи інші народності дарі, кушту мають спільну мету – існування заради волі Аллаха покори халіфу, забезпечення мінімуму інтересів.

Ісламська держава – сформований апарат державної влади у відповідності до традицій мусульман та багатовікової історії з ознаками території, етносу в деякій мірі консолідовані в сучасний цивілізований та культурний народ. Держава індустріальна, аграрна або змішана.

Ісламський ідеал – повна і безмежна відданість Аллаху яка компенсується просуваннями західної маскультури поки що неуспішним. Істинний мусульманин має дбати про мінімум власних потреб, проте бути високоосвіченим та забезпеченим матеріально для фізичного і морального існування при сталих відносинах у суспільстві.

Розкол нації проявляється у полярності села з містом, що призводить до корупції, збагачення, ліквідації поданих почуттів на селі шляхом праці на благо вищих за себе та представника Аллаха: наїба, шаха.

Узагальнення ідей богословів протидіє ряд європейських і мусульманських дослідників (Алі Шаріаті, Е. Кісрієв, А. Добаєв, Шелліман Ф., Генрі Д. І інші) за якими складовою історичного процесу іслам наявний хоч і не домінуюча релігія, проявляє себе протестом проти ери високих технологій. Мусульмни протестують як люди свідомі і з окраїни приводячи європейців до розуму шляхом насилля.

Мирні спроби урегулювання це спроба тиску Заходу. Араби темпераментні, войовничі. Можливою відвідую росіянам, американцям, європейцям бачать священну війну. Проте радикалізм наштовхується на опір цивілізованого світу, посилюються військові акції, розгіг ісламських екстремістів в Росії операції по знищенню терористичних груп в Афганістані, "іракській проблемі".

Таким чином, на наш погляд ісламський тероризм складає багатокомплексне явище. Іслам розуміє тероризм як складову добра для людини. В 70 – 80–х роках двадцятого століття тероризм цього виду став міжнародним завдяки переходу теорії в практику.

Джалагонія В. Твердить про прихід тероризму у внутрішній світ Центральної Азії за межі Близького і Далекого Сходу, перехід в межі СНД. Соколовський Д. М. розмірковує над проблемою конфлікту арабів з США, прикриваючи завісу над проблемою Сходу та Заходу. Достовірні дані по тероризму, як загрозі ідейних витоках можна знайти в ряді праць Спольникова В., Миронова А., Ахмад Шаха Масуда, О’Саллівана. Синтезом цих явищ ми спробували пояснити весь спектр проблем, що охоплювали Близький та Далекий Схід, країни Перської затоки, Центральну та Західну Європу, країни СНД.

26.02.2011