Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політичний та культурний вклад Л. Г. Лук’яненка. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політичний та культурний вклад Л. Г. Лук’яненка. Реферат

Левко Григорович Лук'яненко — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів. Письменник

Народився 24.08. 1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.

Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП.

Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м. м. Орджонікідзе, Нахічевань.

З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого понад національні інтереси.

Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук’яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.

До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський р-н Львівської обл., де й поселився з дружиною.

Робота була пов’язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.

Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І. Кандибу та А. Любовича.

7.11. 60 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22.01. 61, доручили Л. скласти нову, м’якшу. Але 21.01. 61 були заарештовані І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, А. Любович і Л., пізніше І. Кіпиш та І. Боровницький.

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук’яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму".

Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.

Кару відбував у Мордовії, з 1967 3 р. у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.

1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв’язнів – шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук’яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у т. ч. Лук’яненко, до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі.

До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було слідкувати за Л. на волі, КДБ разом з адміністрацією тюрми спрямував його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом "іпохондричний синдром" і визнали інвалідом 2 групи.

10.12. 1975, у день прав людини, разом з іншими політв’язнями оголосив голодівку. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під адміністративний нагляд.

Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов електриком в обласну дитячу лікарню.

09.11. 76, на пропозицію М. Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ.

Л. пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміґрацію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю "Зупиніть кривосуддя! ". Радіо "Свобода" передало його нарис "Рік свободи".

12.12. 77 Лук’яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.

17-20 червня 1978 Лук’яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в’язнів особливого режиму, в т. ч. Лук’яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.

13.12. 86 Л. з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць "працював" слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 08.12. 87 етапували на заслання с. Березівка Парабельського р-ну Томської обл.

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).

23.04. 88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.

Указом ПВР від 30.11. 88 Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

У квітні 1990 на установчому з`їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законности, заступником голови Народної Ради. Лук’яненко – автор Акта про незалежність України від 24.08. 91, балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

З листопада 1993 до червня 1994 – голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 – почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю "Борцям за волю України ім Св. Володимира", почесною відзнакою Президента України. Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю... " (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), "У країні кленового листка " (1998), численних статей.

У 1998-99 Лук’яненко один з керівників "Національного фронту", що об’єднує праві націоналістичні партії.

Література

  1. Л. Лук’яненко. Вірую в Бога і в Україну. К.: МП "Пам’ятки України ", 1991.
  2. Л. Лук’яненко. Не дам загинуть Україні! - К.: Софія. - 1994.
  3. А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. — К.: Видавництво ім. О. Теліги. — 1998. — С. 18, 23, 59, 79, 84, 92-96, 101, 104, 117, 182, 210, 211, 223, 262, 276, 289, 290, 291.
  4. Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981. — Мюнхен: Права человека. — 1979, 2-58, 3-3, 4-41, 8-32, 9-5, 9-103, 24-17.
  5. Вісник репресій в Україні. — Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, 1982, 6-34, 6-39, 6-40.
  6. Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33. — С. 35, 36, 39, 47, 61.
  7. ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43. — С. 21, 22, 95-96; вип. 44. — С. 44, 45, 52, 97-98.
  8. Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. — К.: УРП, 1996. — С. 16-17.
  9. Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. — К.: Либідь, 1995. — С. 35-38, 40-45, 117, 154, 161, 162, 164, 173, 195, 197, 198, 205-207.
  10. С. Карасик. Виправив В. Овсієнко


26.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!