Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні проблеми сучасного політичного розвитку Сполучних Штатів Америки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні проблеми сучасного політичного розвитку Сполучних Штатів Америки. Реферат

США дедалі активніше прагнуть впливати на перебіг світових процесів у сфері безпеки. Тому є підстави для припущення того, що політика США щодо миротворчої діяльності позначиться також і на особливостях проведення миротворчих операцій і в рамках ООН, і в рамках регіональних організацій чи військово-політичних коаліцій за участю цієї країни

Основна політика сучасного уряду США. Після терористичних нападів 11 вересня 2001 Буш оголосив глобальну війну проти тероризму і наказав вторгнення до Афганістану з метою скинення руху Талібан, знищення Аль-Каїди та захоплення Осами бін Ладена. Така відповідь на терористичні напади 9/11 привела до значного росту його популярності.

З проводу контролю іракської зброї масового знищення Буш наказав вторгнення до Іраку, хоча інспекції, які велися у той час, ще не закінчилися і зброя масового знищення, яку США намагалися захопити, ніколи не була знайдена. Слід за скиданням уряду Саддаму Хусейну в Іраку, Буш започаткував програму встановлення демократії на Близькому сході, особливо в Афганістані та Іраку. Називаючи себе "військовий президент", Буш виграв переобрання в 2004 після інтенсивної і гарячої виборчої кампанії.

Починаючи з переобрання, Буш одержує все більш і більш гарячу критику, навіть від колишніх союзників, як за його управління операцією в Іраку і за тортури ув'язнених в'язниць Абу-Граїб та Гвантанамо, так і щодо таких внутрішньополітичних питань як заборона дослідження стеблових клітин, дуже повільна допомога постраждавшми від урагану Катріна, нагляд за громадянами з боку Агентства національної безпеки, дефіцит бюджету, номінація Гаррет Мієрс і цілий ряду скандалів, наприклад звинувачення у корупції Джека Абрамова і можлива фальсифікація даних щодо наявності зброї масового знищення у Іраку. Згідно опитам, його популярність значно знизилася (на 2006).

Прихід до влади в США республіканської адміністрації на чолі з Дж. Бушем-молодшим став початком якісно нового етапу в розвитку політики США щодо миротворчої діяльності. Різні підходи до цього питання нинішньої та попередньої адміністрацій стосуються не лише суто військово-технічних питань, але й свідчать про різні погляди нового уряду на стратегію розвитку країни та ієрархію національних інтересів. Ставлення США до миротворчих операцій набуває особливого значення у зв’язку з необхідністю здійснення постконфліктного миробудівництва у таких країнах, як Ірак і Афганістан.

США дедалі активніше прагнуть впливати на перебіг світових процесів у сфері безпеки. Тому є підстави для припущення того, що політика США щодо миротворчої діяльності позначиться також і на особливостях проведення миротворчих операцій і в рамках ООН, і в рамках регіональних організацій чи військово-політичних коаліцій за участю цієї країни. Важливо також, що аналіз політики США стосовно миротворчої діяльності дає можливість чіткіше зрозуміти підходи американського уряду до проблем, пов’язаних з його баченням використання військової сили взагалі.

Оскільки Україна бере активну участь в миротворчих зусиллях, аналіз останніх тенденцій у миротворчій діяльності має не лише науковий, але й практичний інтерес для нашої держави. До того ж динамічний розвиток відносин між Україною і США у сфері безпеки є додатковим чинником для нагального висвітлення і аналізу проблем, що розглядаються в даній статті.

Незважаючи на те, що таким питанням, як миротворча діяльність міжнародних та регіональних організацій, а також участь України в миротворчих операціях, присвячено велику кількість окремих публікацій, політика США щодо миротворчої діяльності досі не отримала в українських наукових колах достатнього висвітлення. Серед останніх досліджень українських авторів можна назвати статтю В. Смолянюка, що торкається досліджуваної нижче проблематики: автор аналізує військово-політичні орієнтири адміністрації Дж. Буша.

Також привертає увагу стаття російського дослідника В. Гаврилова, в якій у широкому хронологічному контексті досліджується еволюція поглядів експертів американських аналітичних структур на питання миротворчої діяльності. Проте російський автор зосередився на військових аспектах і не висвітлює еволюцію політики власне американського уряду.

З огляду на наукову та практичну важливість проблем, пов’язаних з миротворчою діяльністю США, автор спробував проаналізувати позиції чільних представників американського уряду і процес конкретної реалізації обстоюваних ними змін у практичній площині. Метою статті є висвітлення і систематизування основних тенденцій і особливостей розвитку політики адміністрації США щодо проведення миротворчих операцій. Для цього поставлено такі завдання:

  • висвітлити основні відмінності у підходах до здійснення миротворчої політики між урядами республіканців та їх попередників — демократів;
  • з’ясувати основні зовнішньополітичні та військові чинники, що впливають на формування політики щодо миротворчої адміністрації Дж. Буша;
  • визначити вплив, який здійснює на миротворчу політику США антитерористична кампанія;
  • на основі викладеного матеріалу зробити висновки щодо формування і перспектив розвитку основних тенденцій у сучасній політиці США щодо миротворчої діяльності.

Основні чинники, що впливають на формування адміністрацією США політики щодо миротворчої діяльності

Хоча адміністрація Дж. Буша не має власної цілісної стратегії щодо миротворчої діяльності, а збройні сили у питанні проведення миротворчих операцій керуються президентськими директивами 1990-х років, лінію нинішнього уряду США можна чітко простежити в заявах та конкретних кроках його чільних представників, виділивши два головні чинники, що впливають на формування сучасної політики США у сфері миротворчості:

  • необхідність дотримання зобов’язань, взятих перед союзниками попередніми урядами, щодо участі в миротворчих зусиллях;
  • прагнення вивільнити якомога більше військ для участі в бойових операціях чи підготовці до них.

Результуючий вектор цих двох (різнобічних за своєю дією) чинників призводить до формування політики поступового зменшення участі і навіть відходу США від окремих миротворчих операцій.

Взаємовідносини з союзниками. Після приходу до влади нинішнього керівництва США зіткнулися з помітною зовнішньою протидією їхнім планам щодо обмеження участі США в миротворчих операціях. Це змусило адміністрацію Дж. Буша дещо переглянути анонсовані радикальні кроки щодо зменшення присутності своїх військ у миротворчих силах. За збереження американських військ у зонах проведення миротворчих операцій виступають і ті країни, війська яких несуть службу разом з колегами з США (наприклад, країни НАТО, що беруть участь у миротворчих операціях на Балканах), і ті, що безпосередньо отримують користь від присутності на своїй території американського військового контингенту, скажімо, Ізраїль, Єгипет тощо.

Прихильники радикального скорочення присутності американських миротворчих сил, схоже, ще й недооцінили символічний вимір проблеми. Адже сама наявність — хай навіть незначна — військ США в зоні того чи іншого конфлікту може мати важливий стримуючий вплив на його учасників.

В адміністрації США більш жорстку позицію стосовно участі американських військ у миротворчих операціях займає військове відомство, водночас державний департамент нерідко пом’якшує заяви тих чи інших військових чиновників. Пояснюється це, очевидно, тим, що на позицію цього відомства більшою мірою впливає необхідність збереження тісних відносин з американськими союзниками і партнерами.

З огляду на перші місяці перебування при владі, в адміністрації США, схоже, утвердилась компромісна думка про те, що слід "зберігати миротворчість в арсеналі військових засобів з метою стримування агресії в окремих ситуаціях і регіонах". Відомства адміністрації Дж. Буша проводять політику, що, хоч і відрізняється в деталях, проте загалом відбиває одну спільну настанову.

Значення проблеми боєготовності військ. Для країни, світове лідерство якої змушує її постійно бути напоготові до активного використання збройних сил за їх прямим призначенням, участь у миротворчих операціях створює серйозну додаткову проблему. Залучені до виконання миротворчих завдань війська не можуть тренуватися і втрачають таким чином навички, необхідні для ведення бойових дій. Згідно з висновком контрольно-ревізійного управління США, "навіть підрозділам тактичної ланки після проведення миротворчих місій необхідно близько шести місяців, аби відновити належний рівень боєготовності, а з’єднанням необхідно ще більше часу".

Питання боєготовності військ, які беруть участь у миротворчих операціях, викликає стурбованість представників адміністрації Дж. Буша. Ще перед виборами К. Райс застерігала, що "використання американських збройних сил як всесвітньої (рятівної) служби знижує спроможності і засмоктує солдат у виконання миротворчих ролей".

Міністр оборони Д. Рамсфельд також обурювався тим, що "великі частини армії були надіслані до Боснії, а потім її ще й критикували через те, що боєготовність тих частин зменшилася, оскільки вони були не в змозі практикувати необхідні для ведення бою навички". Про важливість цього питання свідчить висновок Н. Серафіно: для Конгресу це є "найбільш актуальною" проблемою, пов’язаною з миротворчою діяльністю. Очевидно, що питання боєготовності військ є одним з головних мотивів, що визначають політику США щодо миротворчої діяльності.

Участь військ США в миротворчих операціях

Ознайомлення з динамікою чисельності американського військового персоналу, що протягом 2001-2003 років брав участь у миротворчих операціях, дає можливість стверджувати, що адміністрації Дж. Буша загалом вдається реалізовувати проголошену політику максимально можливого вивільнення своїх військ від миротворчої діяльності. Помітно скоротилася чисельність американських військ, що брали участь у миротворчих операціях і під керівництвом ООН, і на іншій основі (SFOR у Боснії, KFOR у Косові, MFO на Синайському півострові).

У 2000 році США не надавали в розпорядження миротворчих сил ООН жодної укомплектованої військової частини, а лише військових спостерігачів та поліцейські підрозділи. Всі військові частини брали участь виключно в операціях у Боснії та Косові. Протягом 2001-2003 років у балканських операціях SFOR і KFOR була задіяна найбільша кількість усіх військ США, що брали участь у миротворчій діяльності. Щоправда, формально найбільшим є 37-тисячний контингент у Південній Кореї. Однак, з огляду на його відмінні військові функції, дослідники рідко розглядають американські війська в Кореї у контексті миротворчої діяльності.

Саме тому вивільнення американських військ з балканських операцій є ключовим завданням у рамках загального перегляду політики США щодо миротворчої діяльності. Якщо у квітні 2000 року американський контингент у Боснії становив 4,6 тис. військових, то вже в липні 2002. р. — приблизно 2,4 тис., а в січні 2003. р.. — лише 1,8 тис. солдатів резерву і національної гвардії. Присутність американських військ у Косові також зменшилася (проте не так відчутно). У грудні 2002 року там перебувало близько 6 тис. американських військовослужбовців, а на початок квітня 2003 р. американський контингент у Косові налічував близько 5,4 тис. військових.

Скоротилась також чисельність американського військового персоналу, що брав участь у миротворчих операціях під командуванням ООН. Щоправда, незначно, оскільки вона й так була невеликою. Станом на 31 жовтня 2001 року у восьми миротворчих операціях, очолюваних ООН, брали участь лише 804 особи: 3 — в операції UNTSO (на Близькому Сході), 11 — UNIKOM (Ірак — Кувейт), 15 — MINURSO (Західна Сахара), 602 — UNMIK (Косово), 96. — UNMIBH (Боснія), 2 — UNOMIG (Грузія), 68 — UNTAET (Східний Тимор), 7 — UNMEE (Ефіопія та Еритрея).

Адміністрація Дж. Буша знайшла можливість зменшити навіть цю незначну військову присутність. Станом на 31 квітня 2003 під керівництвом ООН перебувало вже лише 584 американських військовослужбовців: 3 — UNTSO (на Близькому Сході), 1 — UNIKOM (Ірак — Кувейт), 524 — UNMIK (Косово), 2 — UNOMIG (Грузія), 47 — UNTAET (Східний Тимор), 7 — UNMEE (Ефіопія та Еритрея).

Вплив антитерористичної кампанії на політику США щодо миротворчої діяльності

Активне впровадження США військової боротьби з тероризмом та країнами-спонсорами тероризму створює нові умови для розвитку політики цієї країни щодо миротворчої діяльності. Аналіз фактів дає можливість стверджувати, що війна з тероризмом тільки посилює тенденції, що були наявні в політиці адміністрації США і перед тим.

З одного боку, окремі дослідники припускають (і це відповідає дійсності), що США повинні бути зацікавлені у стабільності країн, де є загроза укорінення терористичних організацій. З другого боку, збільшилась потреба у використанні військ безпосередньо у військових операціях. Ці дві обставини змушують США, по-перше, активніше вилучати свої війська з миротворчих контингентів і, по-друге, заохочувати своїх друзів і союзників до направлення військ для участі в миротворчих операціях у країнах, де можуть активізуватися терористичні мережі.

Про зв’язок між необхідністю вивільнення військових частин для боротьби з тероризмом і активізацією нинішньої політики США щодо миротворчої діяльності неодноразово заявляли і чільні представники Міністерства оборони США. Зокрема, під час зустрічі, присвяченої захисту Західної півкулі, що відбулася в листопаді 2002 року в Сантьяго, міністр оборони США Д. Рамсфельд запропонував план залучення флотів південно- та центральноамериканських країн до "патрулювання з метою перехоплення наркотиків, зброї тощо на територіях, якими Сполучені Штати Америки змушені були знехтувати під час війни з терором". Його заступник Д. Фейт заявив, що терористичні атаки стали причиною "звернення США до інших країн, аби ті розглянули можливість внеску до контингенту МФО на Синайському півострові і взяли на себе частину функцій США".

Питання впливу на миротворчу діяльність США війни в Іраку, яка, безумовно, відкрила нові перспективи для подальшого розвитку політики США у цій сфері, потребує, на нашу думку, додаткового осмислення і, можливо, окремого розгляду.

Сучасний стан зовнішньої політики США

Представники Державного департаменту США висловили свою стурбованість тим фактом, що Росія постачає зброю Іранові, Сирії і Венесуелі, а також політикою російського керівництва відносно Грузії та інших сусідніх країн, передає (С) Reuters.

Виступаючи на прес-конференції в Брюсселі перед зустріччю з представниками ЄС, заступник помічника держсекретаря США Девід Крамер заявив, що вітає співпрацю з Росією в питаннях боротьби з тероризмом, а також участь РФ в розв"язку питань щодо ядерної програми Ірану і КНДР. Проте він відзначив низку аспектів, які не влаштовують США. Дані аспекти, за його словами, істотно ускладнюють російсько-американські відносини.

До них належить дуже жорстка політика Росії відносно кількох сусідніх держав, крім того, у США є серйозні занепокоєння вважати, що Росія продає зброю країнам, з якими їй не слід було б співробітничати в цьому питанні, - таким як Іран, Сирія і Венесуела. Наприкінці своєї заяви Д. Крамер зазначив, що, на відміну від СРСР, у відносинах США з Росією було досягнуто значного прогресу, проте це ще далеко не межа можливого розвитку відносин в кращий бік.

5 січня США запровадили нові санкції проти низки російських, а також китайських і північнокорейських компаній. Ці компанії звинувачуються у продажі зброї Іранові, Сирії і Венесуелі. Зокрема, що стосується Росії, санкції було накладено на ФГУП "Рособоронекспорт", Тульське КБ приладобудування і Коломенське КБ машинобудування. Запроваджені санкції передбачають 2-річну заборону американським державним і приватним фірмам на торгівлю з цими компаніями. Тим часом в "Рособоронекспорте" заявляють, що компанія здійснювала торгову діяльність як офіційний посередник і постачала за кордон російське озброєння і військову техніку, керуючись міжнародними правовими нормами і законодавством РФ.

Висновок. Прихід адміністрації Дж. Буша-молодшого призвів до істотного перегляду пріоритетів у системі національних інтересів, що суттєво позначилось на політиці США щодо миротворчої діяльності. Визнання гуманітарних інтересів маргінальними і переоцінка геополітичної значущості окремих регіонів світу зумовлюють прагнення нинішнього керівництва США істотно скоротити участь американських військ у миротворчих операціях.

Увага уряду республіканців до питання боєготовності збройних сил відіграє одну з головних ролей у формуванні політики цієї країни щодо миротворчої діяльності, а також призведе до скорочення кількості військового персоналу США, залученого в миротворчих операціях.

Водночас зобов’язання перед союзниками, міркування щодо престижу та політично-пропагандистські міркування зумовлюють визнання американським урядом необхідності збереження певного мінімального рівня присутності військ США в окремих миротворчих операціях.

Ще до терористичних атак 11 вересня 2001 р. окреслилась тенденція, коли американське керівництво всіляко намагалося зменшити залучення військового персоналу своєї країни в миротворчих операціях за рахунок союзних військ та дружніх країн. Сформувався своєрідний поділ праці, за яким миротворчі операції мають виконувати їх союзники, а США нерідко забезпечують тилову, розвідувальну, фінансову допомогу.

Війна з тероризмом тільки посилила ці вже наявні тенденції Це створює сприятливі умови для розширення співробітництва у даній сфері між США та Україною.

Список літератури

  1. Смолянюк В. Незамінний елемент державної могутності. Військово-політичні орієнтири 43-го Президента США // Віче. — 2001. — № 4. — с. 16-24.
  2. Гаврилов В. Эволюция взглядов экспертов США и Великобритании на проведение миротворческих операций // Зарубежное военное обозрение. — 2002. — № 8. — с. 2-11.
  3. Детальніше принципи політики адміністрації Б. Клінтона щодо миротворчої діяльності викладено в Президентській директиві №25. http://www. fas. org/irp/offdocs/pdd25.htm


24.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!