Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Великі соціальні групи як суб'єкти політики. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Великі соціальні групи як суб'єкти політики. Реферат

Відповідно до поширеного в західній політології "об'єктивного підходу" критеріями соціальної диференціації вважають престиж професії, рівень освіти і рівень доходів. Часто використовується семи класова вертикальна стратифікація: вищий клас професіоналів-адміністраторів, технічні спеціалісти середнього рівня, комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, що виконують керівні функції, кваліфіковані робітники, некваліфіковані робітники

З точки зору визначення суб'єктів політичного процесу, формування політичних сил можливі різні підходи до соціальної структури на рівні великих груп. Так, відповідно до одного із них (у західній політології він визначається як марксистський), вирішальне значення має склад суспільства з огляду його поділу насамперед на економічні класи. Маються на увазі великі групи людей, їх спільності, насамперед за економічними ознаками — формами власності, розмірами багатства, місцем і роллю в організації господарської діяльності, формами одержання доходів тощо.

Саме така концепція була покладена в основу марксистської політичної ідеології, згідно з якою суспільство поділяється на два класи. Невеликий вищий клас тих, хто володіє засобами виробництва, і великий клас тих, хто працює на власників засобів виробництва. В інтересах вищого класу здійснюється управління суспільством, приймаються відповідні закони. Класи тлумачилися як антагоністичні, а боротьба між ними як основа розвитку суспільства. Згідно з такою, по суті,, конфронтаційною концепцією була вироблена універсальна вимога "класового", "партійного" підходу до аналізу соціальних явищ. На такому гіпертрофованому, а отже, неадекватному дійсності класовому підході ґрунтувалися всі політичні погляди марксизму.

Концепція соціальних класів не втрачає свого значення для сучасної політології. Більше того, деякі західні політологи (Е. Гідденс) вбачають своє завдання в подальшому розвитку теорії класів. Проте дедалі більше виявляється недостатність тільки такої теорії для вивчення політичних процесів через те, що в реальній дійсності ніяких видимих границь, які можна було б прийняти за класові обриси, не існує. Контури класів відрізняються від окреслень спільностей, які мають чітке вираження, — статево-вікових, професійних, етнічних, релігійних, інших.

По суті, класові границі — це межі, в яких соціально-економічні характеристики одних груп можуть відрізнятися від інших, зберігаючи корінні ознаки даного класу. Внутрішньокласові відмінності залишаються такими до тієї пори, поки не переростуть у докорінно якісні. І це відчутно особливо нині, коли основоположні — з марксистських позицій — критерії класової диференціації виявляють себе не так виразно, як у минулому. Наприклад, раніше не тільки дрібна, а й уся буржуазія становила клас, що складався майже повністю з індивідуальних власників.

Сьогодні в постіндустріальному суспільстві поряд з індивідуальною існують інші форми власності — корпоративна, кооперативна на умовах партнерства, державна та ін. Дуже неоднорідною стала дрібна буржуазія. Важко визначити межі робітничого класу. Нині більшість найманих робітників зайнята не фізичною працею, здобутком широких мас є висока освіченість, робітничий клас став більш різноманітним за формою найму. Ці відмінності знаходять відображення в диференціації інтересів різних його груп. Істотно змінюється місце інтелігенції в суспільному житті, а отже, в соціальній структурі.

Розвиток суспільства в зв'язку з переходом від традиційного до індустріального, а згодом постіндустріального переконливо засвідчує, що економічні класи — тільки одна із форм суспільної організації. Її роль у житті не залишається незмінною. Дедалі більшого значення набувають інші соціальні утворення, що формують соціальну структуру.

Віддзеркаленням цього є поширення концепції соціальної стратифікації. На відміну від концепції соціальних класів, що наголошує на антагоністичності (classis — розряд), ця теорія не розглядає макросоціальні спільності як первісне непримиренні (stratum — верстви), хоча визнає можливість розходження їхніх соціальних, у тому числі політичних інтересів, а отже, конфліктів. Соціальні класи розглядаються як один із видів стратів. У подальшому викладі саме в такому розумінні використовується цей термін.

Початок концепції страт поклав М. Вебер. Класове становище індивідів — їхню класову позицію він виводив із положення стосовно ринку, який розглядався як форма боротьби інтересів. Саме ринок формує особливі життєві шанси, схожість яких об'єднує індивідів у рамках їхньої "класової ситуації". М. Вебер вважав, що клас є відображенням у суспільстві кількісної раціональності ринку. Завдяки цьому стає зрозуміло, хто чого вартий, і хто що робить. При цьому те, що люди одержують, і те, що вони роблять, залежить від їхніх життєвих шансів. Соціальну структуру М. Вебер розглядав як багатомірну систему, в якій поряд з класами і відносинами власності, що їх породжували, важливе місце посідають статус і влада.

Існує кілька підходів до визначення соціальної структури з позицій соціальної стратифікації. При цьому не відкидається поняття "соціальний клас" як елемент структури. Використовуються просто інші критерії диференціації.

Відповідно до поширеного в західній політології "об'єктивного підходу" критеріями соціальної диференціації вважають престиж професії, рівень освіти і рівень доходів. Часто використовується семи класова вертикальна стратифікація: вищий клас професіоналів-адміністраторів, технічні спеціалісти середнього рівня, комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, що виконують керівні функції, кваліфіковані робітники, некваліфіковані робітники.

Значного поширення набула теорія "середнього, або нового, класу". Цей термін уперше використав М. Джілас щодо нового соціального класу, який складався з бюрократії і представників партійних функціонерів. Нині мається на увазі група високоосвічених спеціалістів, що не володіє приватною власністю і дохід якої залежить від використання одержаних знань, професійної майстерності і творчих здібностей.

Концепція такої спільності була викликана намаганням пов'язати зміни в економіці зі змінами в професійній структурі і загальними політичними, соціальними і культурними напрямами розвитку суспільства під впливом науково-технічної революції. Д. Мойніхен вважав, що виділення інтелігенції в новий клас ґрунтується на спільності свідомості, ідеологічних настанов, системи цінностей. А. -Е. Гоулднер запровадив два нових параметри: володіння культурним капіталом і культурою критичного дискурсу. Важливою характеристикою нового класу є також його культурна позиція.

Наукове і політичне значення теорії стратифікації полягає в урахуванні різноманітності ознак, на яких ґрунтується соціальний статус індивідів. Вона дає змогу побачити вертикальне розташування соціальних груп. Проте і ця концепція не універсальна, вже тому, що недостатньо враховує дуже істотні критерії соціально-класового поділу суспільства. Йдеться насамперед про економічні фактори. Як зазначають західні політологи, вона непридатна для європейських країн, яким властиві більш жорсткі міжкласові бар'єри порівняно з американським суспільством.

Загалом реаліями є як соціальні класи — макросоціальні групи на ґрунті економічних відмінностей (на думку політологів-немарксистів, зокрема Р. Мілібенда, двома основними компонентами соціальної структури сучасного капіталістичного суспільства виступають буржуазія і робітничий клас), так і спільності, які розрізняються за критеріями соціальної стратифікації. І ті, і другі — базові, первинні соціальні групи.

На ґрунті їхньої взаємодії і переплетення відповідних інтересів виникають похідні, вторинні соціальні утворення, різного роду соціальні сили як учасники політичного діяння з притаманними їм інтересами і спрямуванням політичної поведінки. Це один із напрямів соціальної стратифікації в сучасних умовах.

Зазначені утворення щодо первинних соціальних груп мають "наскрізний" характер. Значну роль у їх виникненні грає неоднозначне уявлення індивідів, членів первинних груп щодо шляхів задоволення своїх соціальних інтересів. Велике значення має і те, що дедалі більший пріоритет щодо групових інтересів здобувають загальнолюдські інтереси, пов'язані з піклуванням про усунення ядерної війни, збереження екологічного середовища, подолання моральної кризи тощо.

Суб'єктами політичного процесу виступають первинні соціальні групи та окремі їх фракції. Але в міру розвитку й ускладнення соціальної структури зростає значення різноманітних вторинним утворень. Серед соціально-політичних сил такими є, наприклад, неоконсерватизм і сучасний лібералізм, соціал-демократизм і соціалістичний рух, робітничий і профспілковий рух, масові демократичні та інші рухи.

Підтвердженням цього є те, що в останні півтора-два десятиріччя порушується існуюча до того кореляція між голосуванням виборців за ту чи іншу партію і їхньою належністю до певної первинної соціальної групи. Зменшується частка робітників у соціал-демократії. Зростає кількість низькооплачуваних верств населення, які віддають голоси неоконсерваторам і лібералам, а представники середніх верств — соціал-демократії та іншим лівим силам.

У цілому спектр групових інтересів широкий. Деякі з них виходять за межі базових первинних соціальних груп або можуть бути диференційно-інтегровані в середині цих спільностей. А поряд з цим система інтересів динамічна.

Відбувається зміна ієрархії їх пріоритетів. Саме взаємодією, поєднанням, сплетінням різноманітних інтересів, їх комбінацією зумовлене формування похідних груп як суб'єктів політики, зокрема не тільки горизонтального, а й вертикального, корпоративного характеру.

З огляду на це розрізняються стадії формування груп як суб'єктів політичного процесу. Першою можна вважати спонтанну (наприклад, "клас в собі"). Друга — організована ("клас для себе"). На цій стадії індивіди усвідомлюють належність до даної групи, консолідуються для задоволення своїх інтересів. Па третій стадії члени соціальної групи доходять розуміння того, що реалізація їхніх інтересів можлива тільки на ґрунті політичної боротьби — боротьби за владу.

Взаємодії, що виникають на цій стадії між соціальними групами, — це первинні політичні відносини. Вони поза політичною системою. На цьому рівні соціальні групи виступають як латентні політичні сили. Вони можуть бути і кон'юнктурними, наприклад, як групи тиску. Мається на увазі об'єднання індивідів для впливу на політичні інститути з метою задоволення своїх інтересів.

Наступна, четверта стадія становить систему вторинних політичних відносин, які вже стали органічною складовою політичної системи. На цій стадії члени суспільної групи, часто-густо і кількох, згуртовуються в громадсько-політичні організації як знаряддя боротьби за владу. Для розуміння її мети і спрямування треба мати на увазі, що вторинні політичні відносини, політичні сили, які беруть участь у них, не є цілком адекватним зліпком з первинних відносин. Отже, статус первинних, основних груп у соціальній структурі виявляється в боротьбі за владу трансформовано, через утворення політичних сил, до складу яких можуть входити представники різних соціальних груп.

Ця боротьба може здійснюватися легітимними засобами, що найбільш притаманно соціальним силам, які не ставлять мстою заміну існуючого політичного режиму. Політичні сили, спрямовані проти існуючого режиму, вдаються, як правило, до позапарламентських засобів політичної боротьби, в тому числі насильницької. Хоча не виключена можливість одержання ними влади формально в конституційних формах. Це можливо при переході від демократичного до авторитарного режиму і в процесі редемократизації.

Утворення соціальних груп в умовах тоталітарного режиму, спрямованого на "утвердження" соціалізму, спотворюється. Соціальна структура формується через взаємодію суспільного поділу праці і відносин власності на основі тотального одержавлення. Це зводить до мінімуму дію нормальних, економічних та інших чинників соціальної диференціації. Переважаючого значення набувають адміністративні, вольові механізми. Вони спрямовуються на вилучення центральною владою додаткового продукту з його наступним перерозподілом і формування на цій основі особливих груп населення.

В результаті відбувається його диференціація на дві великі групи: рядових виробників у сфері матеріального і духовного виробництва, які створюють додатковий продукт, і розподільників, що вилучають і включають його в систему перерозподілу. Ці останні мають певну вертикальну структуру, нижчі верстви якої підпорядковані, повністю залежать від вищих. Зазначені групи посідають функціональне місце в економічній системі. Звідси і відмінності в правах та обов'язках.

Поділ на зазначені групи домінує над усіма іншими. В умовах ідейного і політичного монізму виключається утворення нормальних базових і похідних соціальних груп. Відбувається тотальна маргіналізація суспільства. Статус соціальної групи як суб'єкта політики забезпечується тільки для бюрократії. Народні маси позбавлені механізму виявлення і політичної реалізації своїх специфічних соціальних інтересів.


22.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!