Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Принципи взаємозв’язку політики та соціальної структури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Принципи взаємозв’язку політики та соціальної структури. Реферат

В основі поділу суспільства на групи лежить той факт, що суспільні групи є рушіями суспільного поступу, адже без них, їх активності, дій суспільство припинить свій розвиток. Крім цього, від характеру самих суспільних груп залежать не лише динаміка суспільства, але і його статика, тобто якість функціонування всіх суспільних інститутів у той чи інший момент історичного розвитку

Соціальні групи як суб’єкти політики. Поняття "група" взято з математики й у політології вживається в двох значеннях:

  • широкому, при визначенні будь-якого зібрання людей, між якими виникають хоча б якісь суспільні відносини;
  • вузькому, при визначенні об'єднання людей, що сполучені суспільними зв'язками і усвідомлюють ці зв'язки у рамках групи або у відносинах з представниками інших груп.

Американський соціолог Ч. Г. Коолей поділив групи на первинні і вторинні До первинних належать групи, що складаються з невеликої кількості людей, які безпосередньо контактують, мають особисті зв'язки, певну сталість буття. До вторинних належать великі групи людей, які не мають жодних особистих зв'язків, контактів. Отже, до первинних може належати сім'я, сусідські спільності, тимчасові групи відпочинку і т. д.

До вторинних - співробітники на фабриці, політичні партії тощо. Вторинні групи виникли в період розпаду первісного суспільства, з початком формування наступних, більш складних і чисельних суспільств.

Далі відбувається поділ на формальні й неформальні, добровільні й недобровільні групи, зовнішні, внутрішні, групи натиску, референтні і т. п.

Людське суспільство складається з величезної кількості різноманітних груп. У політології панує погляд, що цю групову суспільну мозаїку можна впорядкувати з точки зору визначення суб'єктів політики.

Отже, існують первинні й вторинні суб'єкти політики. Але, вважається, що первинними суб'єктами політики є великі суспільні групи як організовані цілості, об'єднані спільністю інтересів і прагнень. Вторинними суб'єктами політики є різні сили - політичні інститути, їх органи, малі групи, певні об'єднання, які реалізують у кінцевому результаті інтереси і волю великих суспільних груп, відіграючи суттєву роль у політиці в залежності від своїх можливостей служити інтересам й політиці первинних груп.

Первинні суб'єкти політики є вирішальними. Серед них розрізняються суб'єкти головні: нації, класи, верстви, та другорядні: групи маргінальні, малі групи. Все разом творить своєрідну суспільну політичну ієрархію, яка не є статичною, а перебуває в постійному русі. Серед вторинних суб'єктів можна виділити посередницькі суб'єкти (організації і інститути, які виражають інтереси великих суспільних груп) та безпосередні суб'єкти - малі групи, об'єднання і навіть особи, що діють як представники вищеназваних організацій, або діють самостійно.

Цікавими для аналізу є управлінські групи, які називають бюрократією (фр. слово - бюро і з грец. - влада). У сучасній політології існує не менше трьох значень поняття бюрократичної групи. По-перше, це буквальне розуміння бюрократа як управлінця, що керує, сидячи за бюро (спеціальним конторським столом) за допомогою державного апарату, його чиновників, які призначаються владою й залежать від неї. Така влада відповідає закону, але чиновник реалізує владу без участі громадян. По-друге, поширеним є розуміння бюрократії, яке сформулював М. Вебер. Він розумів бюрократію:

  • як певну ієрархічну організацію чиновників, в якій є обов'язковими принципи компетенції, певного освітнього цензу;
  • як визначений тип відносин між адміністрацією і рештою суспільства; тобто тут бюрократія виступає як група, що має певні привілеї, вона виступає як стан і, не підлягаючи дієвому контролю, монополізує функції управління;
  • як певний тип поведінки і діяльності, який зумовлюється організаційною структурою сучасної адміністрації.

Таким чином, М. Вебер розумів бюрократію як раціональну діяльність певних суспільних груп і організацій, на основі визначених правил і функцій, відповідно до яких здійснюється розподіл компетенції і відповідальності. Основним принципом діяльності бюрократії він вважав ієрархічність (досить суворо дотримувану), розмежування компетенції на різних регламентованих рівнях, рутинний характер рішень, що приймаються.

По-третє, існує і досить поширене розуміння бюрократії, як відчуженого апарату влади, що характеризується насамперед бездушністю, консерватизмом, прямолінійністю, формалізмом і безвідповідальністю.

В основі поділу суспільства на групи лежить той факт, що суспільні групи є рушіями суспільного поступу, адже без них, їх активності, дій суспільство припинить свій розвиток. Крім цього, від характеру самих суспільних груп залежать не лише динаміка суспільства, але і його статика, тобто якість функціонування всіх суспільних інститутів у той чи інший момент історичного розвитку. Залежно від того, з яких груп складається суспільство, хто з них панує, а хто підпорядковується, від реальної їх діяльності залежить і тип суспільства, його суспільно-політичний і державний лад.

Соціально-політична структура суспільства: основні концепції

Отже, виходячи зі складної системної побудови суспільства, ми приходимо до висновку, що крім поділу суспільства на політичні, економічні та інші системи, його можна вивчати під кутом зору діяльності різних суспільних великих і малих (макро і мікро) груп. Для цього нам потрібно встановити, з яких соціальних груп складається суспільство, тобто встановити саму будову, структуру даного суспільства. Можна твердити, що соціальна структура - це сукупність соціальних груп, що розрізняються за своїм становищем у суспільстві.

Сучасна політологія користуються універсальним засобом для аналізу суспільства — теорією соціальної стратифікації. Слово стратифікація (від лат. верства і роблю), означає подвійне поняття: це і процес, який безперервно проходить у суспільстві, і результат цього процесу. Вперше в соціології дане поняття застосував американський соціолог Едвард А. Росс (1866-1951).

Англомовні соціологічні словники розуміють під соціальною стратифікацією впорядкування елементів групи, що розташовані на різних горизонтальних рівнях, впровадження соціальних станів, які відрізняються між собою як вище і нижче розташовані. Таким чином, це не лише метод виявлення й вивчення суспільних верств, але й своєрідний миттєвий в часі портрет даного суспільства.

Зрозуміло, що можна отримати такі "знимки" кожного людського суспільства, бо суспільні верстви або групи існували й існуватимуть поки існуватимуть які-небудь відмінності між людьми. Причому, соціальна стратифікація означає не просто різне становище в суспільстві окремих осіб, сімей або цілих верств (страт, груп), а власне нерівне їх становище.

Для науки принципове значення має розроблена політологами К. Девісом, а особливо М. Тьюменом приблизна шкала політичних вартостей при оцінці тих чи інших верств.

Критерієм шкали виступає принцип: хто виконує важливі функції для суспільства, що вимагають спеціальної підготовки, затрат, тому суспільство змушене компенсувати це більш широким доступом до дефіцитних благ. В свою чергу, таке становище призводить до конкуренції за право виконання важливих функцій, а суспільство отримує можливість вибору кращих. При оцінці важливості функціональних становищ треба враховувати два критерії:

  • ступінь функціональної унікальності різних становищ;
  • ступінь залежності даного становища від інших в певних питаннях.

Опираючись на ці критерії, можна отримати певний порядок таких важливих становищ. Серед них можна виділити такі політичні поняття, як "влада", "роль", "статус", "посада", "професія", "ранг", "престиж". Серед них одне з найважливіших - становище. Воно складається з престижу, рангів, винагороди і т. д. Становище тісно пов'язане з владою. Влада - це головний критерій престижу, становища.

Отже теорія стратифікації будує своєрідну піраміду влади даного суспільства, яка опирається на розміри, обсяг влади та розміри прибутків тих чи інших суспільних груп, верств. Оскільки до останнього часу в СРСР не проводилися такі соціологічні дослідження, то сьогодні ми не в змозі зробити науковий стратифікаційний аналіз жодної із національно-державних утворень СРСР (для цього нам потрібно зробити порівняльний аналіз, а окремі соціологічні дослідження такого типу проводились ще у 20-х роках). Лише в останні два роки були проведені окремі дослідження, що дають змогу уявити лише окремі параметри піраміди влади в СРСР.

Так, наприклад, якщо Держкомстат країни вже майже три роки повідомляє дані про грошові прибутки зайнятих в державному секторі, то він не повідомляє про те, як розподіляються прибутки серед панівних страт державно-адміністративного, партійного апарату, що робить фрагментарною картину і не дає змоги збудувати піраміду влади. Ще важче її побудувати з причини незнання соціальних умов походження панівних верств, рівня отримання освіти і т. д., хоча вже є значні зрушення в даному питанні. Проте вони охоплюють лише останні роки, тобто можемо отримати стратифікаційний портрет суспільства кінця 80-х років, який важко порівняти з минулим.

Однією з поширених у Європі схем структури суспільства є концепція М. Вебера, які в ряді своїх праць, а головне в роботі "Господарство і суспільство" запропонував своє бачення суспільства. Основою поділу суспільства, вважав він, є диференціація його на три системи: систему, що опирається на ієрархію економічну, систему, що опирається на ієрархію участі в реалізації влади, і систему, що опирається на ієрархію суспільного престижу.

Великі групи людей, які мають однакову економічну базу, М. Вебер називав класами, однак в суспільстві головним елементом його структури є станові групи, що розрізняються за рівнем престижу і його відсутності в суспільстві. Найбільш важливою характеристикою, за Вебером, станового рівня є осягнення тією чи іншою групою певного стилю життя. Класи, в його розумінні є елементами економічної системи суспільства, а стани - елементами суспільної системи. Клас характеризують насамперед відносини обміну матеріальних багатств та рівень певної кваліфікації, що проявляється на товарному ринку.

Тому первинні форми класів з'являються зі становленням первісних форм і товарного ринку, і, відповідно, класова боротьба точиться за споживацькі кредити, за засоби споживання, за доступ до ринку і за ціни. Таким чином, М. Вебер розглядав класовий поділ суспільства як ставлення певних розрядів людей до способу виробництва й отримання прибутків. Становий же поділ він виводив із відносин груп людей до способу споживання прибутків, добра, що проявляється насамперед у стилі життя. Станова ситуація людей є детермінована загальновизнаними критеріями престижу в даному суспільстві. Правда, самі ці критерії М. Вебера сформульовані дуже загально.

Дещо близьким до веберівського є марксистський підхід до структури суспільства. Марксисти розглядають великі суспільні групи насамперед як класи, тобто як сукупність, групу як таку, що має спільні ознаки. Найбільш ґрунтовну характеристику класу дав В. І. Ленін у праці "Великий почин". Він визначив клас як велику групу людей, що відрізняється за місцем у певній історичній системі виробництва, що означало виділення їх за владою, або участю в реалізації влади у відношенні до засобів виробництва, тобто хто володіє, розпоряджається і використовує цю власність по розмірах і по способах отримання прибутків, тобто і по тому, чи вони можуть, чи не можуть привласнювати працю інших.

Таким чином, дані ознаки синтетичні, загальні, але вони характеризуються явною економічною домінацією. В ЗО—70-і роки в СРСР ці ленінські ознаки використовувались при аналізі суспільства вульгарним сталінським підходом. Він полягав у тому, що, нехтуючи імперативами структурного аналізу, було довільно взято великі групи людей, зайнятих у промисловому виробництві та у сільському господарстві, й до їх характеристики застосовано лише другу ознаку, до всіх решта, яких названо прошарком інтелігенції, застосовано ознаки освіти та змісту праці. Отже аналіз структури не був однаковим для всіх груп і здійснювався за різними критеріями, що робило його в науковому відношенні безглуздим. Однак і до сьогодні цей підхід є ще панівним у нашій країні.

Тенденції трансформації соціальної структури

Більшість політологів відзначають, що головною тенденцією сучасних політичних процесів є зростання державного апарату, ріст чисельності чиновників. Цей ріст відбувається за зростаючою кривою. Таку тенденцію описав англійський політолог, письменник Сірія Н. Паркінсон (1909 р. н.). В аксіоматичній формі перший закон Паркінсона проголошує: чиновник множить чиновників, але не суперників; чиновник працює один для іншого 3.

Вважається, що число чиновників в цілому зростає безупинно, що дає змогу говорити деяким політологам і соціологам про "адміністративну революцію". Тут слід визнати, що зростання чисельності суспільної групи управління в умовах сучасної науково-технічної революції закономірне і само по собі ще не означає бюрократизації влади. Бо, насамперед, важливе значення мають напрямки цього зростання. Справа також у тому, що на сьогодні головною негативною рисою бюрократії стала не її зростаюча чисельність, а те, що вона в своїй діяльності обминає успішно парламентський контроль.

Спочатку представницька влада була тісно пов'язана з народом, що її висував, і тоді вона дійсно володіла певною владою. Однак, як влучно зазначив у 1917 р. М. Вебер, у кожній масовій державі демократія веде до бюрократичних урядів, бюрократизація є "невблаганною тінню прогресуючої масової демократії" Тому зростаюча всемогутність бюрократичних верхів у кінцевому розумінні дискредитує саму законодавчу владу.

В умовах панування адміністративно-наказової системи, зрощення управлінської бюрократії з партійним апаратом, з військово-промисловим комплексом в СРСР у минулі роки сформувався унікальний феномен - специфічна соціальна група - номенклатура. В чому її особливості? Вона як прибуток присвоювала те, чим володіла, і розподіляла його так, як розподілялась сама в ієрархії структур влади. За працю номенклатурі платили самими владними функціями з прибутком у вигляді службової кар'єри. До солідної посади додавалися й солідні привілеї.

Наприклад, навіть уже в роки перебудови, номенклатура, насамперед партійна, а потім державна, збільшила собі зарплату, ще до масового зростання цін, яке почалося з 1990 р. Солідні привілеї, які за рішеннями законодавчої влади потрібно було ліквідувати, номенклатура залишила собі далі лише під іншим виглядом, так було в розподілі житла, спец харчування, одягу, побутових товарів і т. п.

Таким чином, номенклатура, віддалившись від народу, інтереси якого вона мала представляти, почала існувати сама по собі, для власних інтересів, і в цьому її характерна риса. Крім цього, кожний номенклатурник мав власну, відведену йому ділянку владарювання (чи не напрошується порівняння з феодалізмом?). Як правильно зазначає М. Восленський, "... вся номенклатура є своєрідною системою ленів, які надаються відповідним партійним комітетом - сюзереном його васалам - членам номенклатури цього комітету..., але - номенклатурний "лен" складається з влади". Не власність, а влада є головним для неї.

"Буржуазія — клас імущий, а тому пануючий. Номенклатура - клас пануючий, і тому імущий". Тому на сучасному етапі перед нами стоїть надзвичайно складне завдання: зберігаючи в цілому апарат управління (бо ще ніхто в суспільстві не обходився без управління), подолати номенклатуру, тобто радянську бюрократію, яка володіє груповою монополією керівників на функції управління і засоби влади. Шлях для вирішення цієї проблеми один широка гласність в управлінні, кадрових переміщеннях, демократизація всього політичного суспільного життя.

Сама по собі бюрократія не є злом. Вона в стані зберігати соціально-культурний образ різноманітних груп населення, але це можливо лише за умов, що вона буде зберігати демократичні принципи й передасть владу представнику. Це можливо й тоді, коли вибраний керівник може бути переобраний або знятий за вимогою виборців або вищої державної влади, тобто коли в суспільстві відмиратиме етатизм, проходитиме децентралізація. Все це стане можливим при нормальній, регулярній циркуляції панівних груп легітимної влади.

На завершення зупинимось на аналізі змін, які відбуваються в соціальній структурі суспільств в умовах автократичного, тоталітарного режиму. За таких умов суспільство повністю підпорядковується державою, вона і політичні партії (часто навіть одна партія) - є центром рішень, між групова боротьба не ведеться навколо власності на засоби виробництва, бо вона зводиться до боротьби навколо розподілу й перерозподілу благ, контролю над мережею розподілу.

При домінації принципу перерозподілу розподіл відбувається по вертикалі, це поза товарний, нееквівалентний продуктообмін, що здійснюється у вигляді вольових рішень, примусового вилучення прибутків центральною владою. Як наслідок - соціальна структура різко деформується, бо суспільство перестає поділятися на традиційні суспільні групи і верстви, а ділиться на дві функціональні частини, що складаються із низових виробників і розпорядників, які забирають прибуток і регулюють розподіл.

З метою приховування цього процесу в політичну свідомість утверджуються спрощені соціальні схеми - два класи, один прошарок і стереотипи загальної єдності. Як уже зазначалось, розподільчі функції виконує група, названа "номенклатурою", формуються офіційні й неофіційні статуси суспільних груп. Така деформована соціальна структура консервувала, спричинювала застій, гальмувала науково-технічний поступ.

Сама ж структура починає нагадувати желе, оскільки в суспільстві відсутня справжня власність, немає дійсних економічних і правових суб'єктів, руйнується мережа соціальних груп, а її складові елементи інтегрувалися у вертикально-корпоративні структури - відомчі, регіональні тощо.

На рівні макрогруп відбувається поляризація - виробництво і розподіл, на рівні мікрогруп структура ускладнюється за рахунок панування вертикально-корпоративних зв'язків над горизонтальними, адміністративних - над економічними. Крім цього, всередині макрогруп теж проходить диференціація, вони дробляться системою розподілу, що в кінцевому результаті посилює апарат розподілу.


17.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!