Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Історичні передумови національних конфліктів на території колишнього СРСР. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історичні передумови національних конфліктів на території колишнього СРСР. Реферат

Фіктивні федералізація й автономізація країни з чотирма нерівноправними рівнями національно-державних і національно-адміністративних утворень (союзна республіка, автономна республіка, національна область, національний округ) на волюнтаристськи нарізаних територіях, на яких історично проживали й інші народи, заклали під національне питання в СРСР міну уповільненої дії

До 1986 р. про міжнаціональні конфлікти в СРСР привселюдно нічого не говорилося. Вважалося, що в ньому національне питання було остаточно вирішене. І треба визнати, що великих відкритих міжнаціональних конфліктів не було. На побутовому рівні існували багато міжнаціональних антипатій і тертя, а також спостерігалося здійснення злочинів на цьому ґрунті.

Разом із тим ішов інтенсивний процес русифікації неросійських народів. Небажання вивчати російську мова не тягло яких-небудь санкцій, як це намагаються зробити в чи Естонії Молдові, але саме його вивчення було поставлено в ранг природно необхідного. У той же час знання російської мови, як федерального, відкривало перед неросійськими народами великі можливості для навчання, професіоналізації й самореалізації. Російська мова дозволяла прилучитися до культури всіх народів СРСР, а також до світової культури. Він виконував і виконує ту ж функцію, що випала на частку англійської мови в міжнародному спілкуванні.

Усе це, однак, не виключало формування латентних етноконфліктних ситуацій, обумовлених збитковою національною політикою Радянської влади. Проголошення більшовиками привабливого, але лукавого для того часу політичного гасла про право націй на самовизначення спричинило за собою лавиноподібний процес суверенізації територій. Ще в період громадянської війни було утворено 35 республік червоних режимів і 37 - білих. Ця тенденція підсилилася після перемоги більшовиків. Однак її повна реалізація була неможливою.

Так більшовики і не збиралися перетворювати її у життя. Виходячи з принципу "розділяй і пануй", вони дали формальну самостійність у виді національного найменування території лише "опорним" націям. Тому з більш ніж 130 національностей, що населяють СРСР, близько 80 не одержали ніяких національних утворень. Причому "видача" державності здійснювалася дивним образом. Естонці, наприклад, загальне число яких у цілому по країні, відповідно до перепису населення 1989 р., складало 1027 тис., мали союзну державність; татари, чисельність яких більш ніж у 6 разів перевершує число естонців (6649 тис.) - автономію, а поляки (1126 тис.) чи німці (2 039 тис.) не мали ніяких національних утворень.

Фіктивні федералізація й автономізація країни з чотирма нерівноправними рівнями національно - державних і національно - адміністративних утворень (союзна республіка, автономна республіка, національна область, національний округ) на волюнтаристськи нарізаних територіях, на яких історично проживали й інші народи, заклали під національне питання в СРСР міну уповільненої дії.

Наступні вольові зміни границь національних утворень і передача величезних територій (наприклад, Криму) з однієї республіки в іншу без обліку історичних і етнічних особливостей, депортація цілих народів з рідних земель і розсіювання їх серед інших національностей, величезні міграційні потоки, зв'язані з масовим виселенням людей по політичних мотивах, із великими будівництвами, освоєнням цілини й інших процесів, остаточно перемішали народи СРСР.

Основна проблема полягає в тому, що титульні нації при будь-якій своїй чисельності претендують на винятковий контроль державних інститутів і власності, нерідко створеної руками "сторонніх" народів і за рахунок загальносоюзного бюджету, як це було в Естонії, Литві, Казахстану. У ряді випадків російськомовне населення залишається заручником націоналістичних злочинних авантюр, як це відбулося з 250-тисячним російськомовним населенням у Чечні.

Таким чином, національна політика, що проводиться в багатонаціональному СРСР і продовжує нині в Росії (шляхом створення нерівноправних суб'єктів федерації) і інших країнах пострадянського простору, сформульована ще Ленін за допомогою формального принципу "право націй на самовизначення", зруйнувала староросійскую національно - територіальну систему і поставила в главу кута не людини з його невід'ємними правами і законними, у тому числі національними інтересами, а окремі нації з їх, особливими правами й особливими національно - владно - територіальними домаганнями, реалізованими на шкоду іншим народам, нерідко століттями проживаючим на тій же території, на шкоду загальновизнаним правам людини.

Національно - культурна автономія, прийнята в усьому світі і, що дозволяє без заподіяння збитку іншим народам задовольняти свої національно - культурні потреби в єдиному загально правовому просторі, була відкинута більшовиками, швидше за все, невипадково, тому що при такім рішенні питання сутужніше було керувати країною.

При цілісності жорстко централізованого і фактично унітарної Радянської держави міжнаціональні відносини, не викликали особливої тривоги. З одного боку, людина будь-якої національності усвідомлював себе громадянином усього федерального простору, з іншого боку - партійні й державні структури твердо утримували народи в рамках інтернаціоналізму.

Навіть окремі націоналістичні висловлення деяких керівників у союзних і автономних республіках нещадно припинялися. Ослаблення союзних "обручів "у процесі перебудови, що почалася, гласності й суверенізації національно - територіальних утворень оголили багато пороків комуністичного режиму, його національної політики й актуалізували дрімаючі міжнаціональні тертя. Націоналістично набудовані і прагнучі до влади і власності групи в багатьох союзних і автономних республіках, що відразу стали національними героями, кинулися пояснювати всі лиха народні діями союзних органів і експлуататорським інтернаціоналізмом. І в цьому була частка правди.

Силою удержати міжнаціональні конфлікти було вже неможливо, а досвіду самостійних цивілізованих рішень без участі сильного центра в народів не було. Не без допомоги націоналістичних екстремістів багатьом з них, що миттєво позабули реальну інтернаціональну допомогу, стало здаватися, що їхнє убоге життя обумовлене тим, що саме вони на шкоду собі "годують" Центр і інші народи.

Через деякий час багато республік, "наковтавшись суверенітетів" (по вираженню Н. Назарбаєва), стануть поступово усвідомлювати щирі причини своїх лих, а на початку перебудови націоналістична ейфорія була домінуючою. Поступовий розпад СРСР спустив курок обвальним міжнаціональним конфліктам у багатьох союзних і автономних республіках. Після легального розпаду СРСР його територія стала зоною етнічного нещастя.


16.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!