Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Вплив релігії на сучасну міжнародну політику. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вплив релігії на сучасну міжнародну політику. Реферат

Іслам - це релігія, що динамічно розвивається, свідченням чого є стрімке збільшення кількості його прихильників. У наш час прихильники ісламу є більш ніж у 120 країнах світу; він посідає друге місце у світі (після християнства) за кількістю віруючих (на сьогодні вона сягає 1,2 млрд. осіб). Найбільшою мусульманською державою є Індонезія, потім йдуть Індія, Пакистан і Бангладеш

Іслам, будучи винятково "сильною" релігією, що далеко не зводиться лише до віри в Бога, є способом життя, напрямом думок, більш того - основою цілої цивілізації. Заповіді ісламу пронизують життя мусульманина від народження аж до самої смерті, багато в чому визначаючи його соціальну поведінку. Іслам у значній мірі визначає характер економічних відносин, форми державного управління, соціальну структуру - словом, він зберіг дотепер свою життєздатність як могутня релігійно-культурна традиція.

У той же час про цілісність мусульманського світу можна говорити лише умовно. Народи, що сповідують іслам, мовами, звичаями, культурою, традиціям істотно відрізняються між собою, та й сама мусульманська релігія в різних країнах відчула на собі вплив місцевих вірувань і традицій. Звідси - своєрідний синкретизм, що досить відчутний, наприклад, у яванському, північнокавказькому, африканському "ісламі ". Як доречно зауважує дослідник цієї релігії Фредерік Денні, "мусульмани живуть щонайменше у двох культурних сферах. Одна з них - всмоктана з молоком матері місцева культура рідної країни, етнічного оточення, інша - усвідомлена приналежність до ісламу, всій мусульманській культурі".

Іслам - це релігія, що динамічно розвивається, свідченням чого є стрімке збільшення кількості його прихильників. У наш час прихильники ісламу є більш ніж у 120 країнах світу; він посідає друге місце у світі (після християнства) за кількістю віруючих (на сьогодні вона сягає 1,2 млрд. осіб). Найбільшою мусульманською державою є Індонезія, потім йдуть Індія, Пакистан і Бангладеш. У більшості держав Близького й Середнього Сходу (і в деяких африканських країнах, де мусульмани складають значну частину населення) іслам оголошений державною релігією.

Але прихильники ісламу є й в інших частинах світу. У США, де церква відділена від держави і тому питання про віросповідання не внесене в офіційні переписи населення, по приблизних підрахунках мусульман є від 4 до 6 млн. - більше, ніж традиційних для цієї країни протестантів. У Німеччині нараховується близько 3 млн. мусульман, переважна більшість яких складають турки. Францію обрали місцем свого проживання більш 4,5 млн. вихідців із мусульманських країн (головним чином, арабських). В інших західноєвропейських державах - Іспанії, Великобританії, Італії - також спостерігається швидкий ріст мусульманського населення.

Навіть скандинавські країни, що знаходились довгий час на периферії світових міграційних процесів, відчули приплив мусульман. У Східній та Центральній Європі - особливо в Болгарії, колишній Югославії й Албанії вплив ісламського фактора на суспільно-політичне життя помітно зріс. У Росії - за різними оцінками - нараховується від 12 до 20, а за іншими даними - до 30 млн. мусульман. В Азербайджані мусульмани складають 90 відсотків від кількості всіх громадян; в Узбекистані - 23 млн.; у Таджикистані - 5,7 млн.; у Киргизії - 4,6 млн. і Туркменістані - 4,7. На Україні сповідують іслам кримські татари, що компактно проживають у Криму (близько 260 тис., чи 12,5 відсотка населення півострова), є важливими суб’єктами політичного й економічного життя.

Мусульмани відповідають на виклики сучасності

У новітній час мусульманські держави опинились на периферії постіндустріального світу. Малазійський вчений, і суспільний діяч Анвар Ібрахім пише у зв'язку з цим: "Хоча мусульмани складають одну п'яту населення світу, але більш ніж половина з них (понад 500 млн.) живе в умовах абсолютної бідності".

Усвідомлення цього викликало в ісламських спільнотах фрустрацію й розгубленість. Виник "синдром неповноцінності" і відчуття того, що національній самобутності загрожує смертельна небезпека бути знищеною не в результаті військової експансії, а мирно, шляхом впровадження "західної отрути", як називають консерватори в арабських країнах та Ірані ринкову економіку, світські ідеали.

Травма сучасного ісламу - у контрасті між колишнім розквітом середньовічного ісламу, та нинішнім важким станом багатьох мусульманських держав.

Для виходу з цього скрутного становища в мусульманських країнах запроваджують наступні альтернативні проекти:

  • секуляризм, що означає виведення шаріату як юридичної системи з області суспільних відносин;
  • реформізм, чи модернізм - узгодження ісламу з досягненнями сучасної науки, із новими суспільно-політичними реаліями;
  • нарешті, третьою альтернативою стає фундаменталізм, чи його різновид - ісламізм, що перейнятий ідеями політичного радикалізму.

Але модернізацію вдалося частково здійснити лише в деяких державах Азії й Африки, серед яких зокрема країни Перської затоки. Декілька десятиліть прискорених соціально-економічних перетворень спричинили воістину революційний стибок, завдяки якому ці, ще недавно архаїчні, спільноти з гідністю увійшли у сучасний постіндустріальний світ.

Але у більшості ісламських держав секуляризацію та модернізацію зустріли надзвичайно ворожо. Цінності європейського безрелігійного гуманізму там не прижилися. Нажаль, на державному рівні секуляризму притримуються лише в Індії й Туреччині. Правлячі еліти в цих державах послідовно, протягом декількох десятиліть, додержуються принципу секуляризму, прагнуть зробити державу незалежною від релігійних організацій і духівництва, домогтися рівноправності релігій. При цьому прихильність до секуляризму не стала синонімом здійснюваного "зверху" насильницького переходу мас у бік не релігійності. Вона звелася лише до відділення релігії від інших сфер соціально-політичної діяльності.

У той же час в сучасній історії можна знайти чимало зворотних прикладів, коли необережна, непродумана спроба "відсунути" іслам на другий план в ім'я реалізації якого-небудь модернізаторського проекту призводила до трагічних наслідків - розколу суспільства. Найбільш яскравий приклад - Афганістан, де після спроб "заборонити" релігію в період правління лівих прокомуністичних сил на політичну арену вийшла нова сила, що раніше не брала участь у міжавганському конфлікті - ісламський рух "Талібан" (від слова таліб, що означає "той, що запитує"; таліби - "благоговійно осягаючі іслам" учні духовних і релігійних наставників).

До анти терористичної операції рух контролював 90 відсотків території Афганістану й у сприйнятті не мусульманського світу став втіленням фанатизму і варварства. У певній мірі так воно і було, оскільки таліби використовували "ісламську зброю" для радикальної перебудови суспільства.

Інший приклад - Алжир. Тут протягом декількох десятиліть проводився соціалістичний експеримент. Після краху головного спонсора світового соціалізму - Радянського Союзу у цій арабській країні почалася громадянська війна, що породила тероризм із "релігійним обличчям".

В Ірані шах, засвідчивши зневагу до релігійних традицій під час реалізації світської, прозахідної моделі, не зміг запобігти ісламській революції. У результаті переміг теократичний режим Хомейні, а Іран, знівечений кривавою громадянською міжусобицею, етнічною ворожнечею, збройним конфліктом з Іраком, перебував протягом тривалого періоду в штучній ізоляції від світових економічних та політичних процесів.

З виходом на політичну арену соціальних груп, чиє життя виявилось дезорієнтованим, порушеним у результаті модернізації, швидких соціальних і суспільних змін, пов’язане явище політизації ісламу. Цьому феномену сприяли періоди соціальних і політичних криз, внутрішньої і міжнародної нестабільності, коли економічні труднощі, політичні потрясіння, ідеологічна плутанина працювали на користь гасел "оновленого", "очищеного від західної скверни" ісламського суспільства.

Політизації ісламу також сприяла та політична атмосфера, що панувала у більшості держав ісламського світу: вони відстають у створенні структур громадянського суспільства, проголошенні демократичних прав і свобод. Гарантом стабільності у більшості мусульманських державах є армія, з властивим їй специфічним розумінням демократії і прав людини; диктаторські й авторитарні режими залишаються головною політичною прикметою мусульманського світу.

Фундаменталізм та ісламізм

Ідеологічну базу сучасного політичного ісламу складає фундаменталізм, метою якого є зміцнення віри у фундаментальні джерела ісламу.

Крайні, екстремістські течії політичного ісламу, названі у літературі ісламізмом, характеризуються агресивним неприйняттям європейсько-християнських духовних цінностей, готовністю до насильницьких методів, включаючи терористичні.

Трансформація віри в ідеологію, часом радикальну, визначає політичну позицію ісламістів, які представлені екстремістськими політиками і партіями, що виступають проти принципів демократії, прав людини й волі совісті. Ісламісти є поборниками ідеї "сильної влади", твердого морального й ідеологічного порядку.

Довгий час ісламсько-фундаменталістичний проект залишався утопією, ідеалом, яким марили окремі політики і суспільні рухи. Нині ісламська опозиція у фундаменталістичному обличчі існує у всіх державах, де є прихильники ісламу. У ряді держав (Алжирі, Єгипті, Ізраїлі, Лівані) ісламісти проводять політику терору, намагаючись змусити суспільство й владу прийняти їхню програму.

Ісламські радикали виступають із пропагандою твердого, заснованого на ненависті до Заходу націоналізму, із популістськими, демагогічними і шовіністичними закликами. Лідер турецької партії "Рефах" Неджметдін Єрбакан, шейх суфійского братства Накшбандія і красномовний політик, що постійно вживає у своїх промовах слова "благоденство", "процвітання", "щастя", пов’язує іслам з ідеями соціальної справедливості і суспільного порядку, із відторгненням західнохристиянских цінностей, що, на його думку, є чужими для ісламського суспільства.

В окремих державах фундаменталістам вдалося наблизитись до практичного втілення свого ідеалу. У Єгипті, Ємені, Йорданії вони ввійшли в урядову коаліцію, а в Туреччині — очолили на короткий час уряд. Є кілька держав, де фундаменталістський проект був реалізований. Для прикладу можна скористатися Іраном, де після перемоги ісламської революції була реалізована нова суспільна система, що базувалась на "ісламському фундаменті" і є своєрідним синтезом революційної та релігійної ідеологій.

Іншими країнами, де був реалізований фундаменталістський проект, можна вважати Судан і талібський Афганістан. У цих державах фундаменталізм реально змінив хід суспільних процесів.

Було б помилкою вважати все населення і всі правлячі кола мусульманських країн однодумцями ісламістів чи фундаменталістів. В Єгипті, наприклад, терористичні акти ісламістів, спрямовані проти іноземців, викликали невдоволення і різку критику. Інший приклад - Алжир. Тут кампанія терору, яку розпочав Фронт ісламського порятунку проти інтелігенції й журналістів так налякала громадян, що в країні довелось запровадити надзвичайний стан, щоб зупинити терористичні дії загонів войовничого ісламу.

"Російський іслам"

Іслам є другою, після православ’я, домінуючою релігією в Росії, тому остання зацікавлена у підтримці політичної стабільності в мусульманських регіонах, що включає в себе постійну підтримку діалогу з мусульманською громадою. Як відомо, в Росії вже довгий час продовжується Чеченський конфлікт, що підсилює антиросійські настрої мусульманської громади.

На щастя для Росії, прибічники політичного ісламу не змогли, поки що формалізуватися у вигляді впливових рухів, партій, організацій, як це трапилось у державах Третього світу. До того ж, якщо на мусульманському сході прибічники релігійно-фундаменталістичних течій розглядають іслам як стержень, котрий дозволить зберегти ісламську цивілізацію в умовах домінування Заходу, то в Росії фундаменталізм затуманений ідеологією шовінізму і псевдо комунізму.

Прихильників політичного ісламу на Північному Кавказі називають ваххабітами – по аналогії з однойменною релігійно-політичною течією, що поширилась у Аравії та в інших територіях Арабського Сходу в середині XVIII століття і названа в честь свого засновника, богослова-проповідника Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба. Прихильники останнього вимагали повернення до простоти перших століть ісламу.

Поява "ваххабізму" на Північному Кавказі пов’язана з тим, що іслам посилює тут вплив на спосіб життя, все більше перетворюється в суттєвий фактор збереження національної самобутності.

Луна "Чорного вівторка"

Міжнародний контекст, створений "Чорним вівторком" - трагедією, що відбулася у США 11 вересня 2001 року, - задав новий і досить суперечливий напрям у ставленні не мусульманського світу до ісламу. З одного боку, більшість політиків, державних діячів і засобів масової інформації говорять про те, що вони не ставлять знак рівності між поняттями "терорист" і "мусульманин", що операція США і їхніх союзників в Афганістані була спрямована не проти ісламу, а проти "міжнародного тероризму", осередком якого є Афганістан.

З іншого боку мимоволі прослизає думка про те, що саме прихильникам ісламу, керованим ідеєю жертовності, мучеництва, і через особливості самого ісламського віровчення, з його догматом про приречення, що доведений до повного фаталізму і сліпого підпорядкування долі, найлегше здійснити акти терору. Додає чорних фарб у загальну картину ісламу і нагадування про те, що одним з головних релігійних обов'язків мусульманина є "священна війна" із невірними (джихад).

У самому мусульманському світі військова операція в Афганістані лише підсилила анти західні, антиамериканські, анти ізраїльські настрої. Прості мусульмани сприйняли дії міжнародної антиталібської коаліції як війну "невірних" з ісламом. У цьому питанні їхні погляди відрізняються від поглядів їхніх урядів, що майже одностайно підтримали боротьбу з міжнародним тероризмом.

Так, заклик Осами бен Ладена почати священну війну "із хрестоносцями і євреями" (США, Заходом і ООН.) був офіційно відкинутий мусульманськими лідерами. Генеральний секретар Ліги арабських держав Амр Муса у зв'язку з цим заявив: бен Ладен "не може говорити ні від імені послідовників ісламу, ні від імені арабів".

Нагадаємо, що мусульманський світ, та й сам іслам більше ніж будь-який інший релігійно-культурний ареал, притягував до себе увагу західного світового співтовариства задовго до "Чорного вівторка" і воєнної операції в Афганістані. І це не дивно, якщо врахувати велике геополітичне значення мусульманських держав Близького й Середнього Сходу, Перської (чи, як її називають араби, Арабської) затоки, так і наявність на цих територіях величезних запасів нафти. Тому можна припустити, що Захід, котрий прагне зберегти стабільність у цьому життєво важливому регіоні, цікавився ісламом суто прагматично.

Іслам часто зводять до стереотипної тріади: "ксенофобія, насильство, жінконенависництво", а "великий страх" з приводу "ісламського фундаменталізму" і його варіацій - ісламізму та інтегризму - часто породжує ідеї анти мусульманства і навіть расизму; звинувачують мусульман у підвищеній політизованості, схильності до екстремізму й тероризму в ім'я віри. Такі тези висуває американський політолог Сємюэль Хантінгтон у своїй книзі. Він висуває протиставлення Північ — Південь (багаті — бідні) починає інтерпретуватися як неминучість зіткнення християнської й ісламської цивілізацій.

Між іншим прикладів прояву насилля достатньо і в християнському, і в буддійському, і в індуїстському, і в багатьох інших релігійно-культурних середовищах, а міркування про особливу нетерпимість мусульман до представників інших релігій, войовничості ісламу і його прихильників спростовуються самим життям.

По-перше, історія, у тому числі і сучасна, знає чимало воєн між самими мусульманськими державами - між Іраном і Іраком у 1980 - 1988 роках чи міжусобицю між Іраком і Кувейтом у 1990 р. Вступають у збройну боротьбу й прихильники різних течій ісламу: сунніти проти шиїтів і ахмадійців у Пакистані; алавіти, сунніти і шиїти у Лівані.

Нарешті, що стосується знайдених в ісламському віровченні виправдань дій терористів-смертників як мучеників віри, то уявлення про те, що воїн, котрий загинув в бою, потрапляє в рай властиві не лише ісламу, а й іншим релігіям. До того ж мучеництво, шахідизм (від слова шахід, буквально "свідок" — той, хто жертвує своїм життям, щоб засвідчити свою відданість вірі) більше властиві догматиці і культовій практиці шиітської течії ісламу, де ідея страждання і спокути — один із найважливіших елементів віровчення. Словом, акції мусульман-фанатиків, що забирають життя інших людей в Америці, Ізраїлі або Лівані, мають опосередковане відношення до ісламу як релігійної системи.

Список літератури

  1. Газета "Известия", 2001, 5 листопада.
  2. "Независимая газета", 2001, 6 листопада.
  3. Газета "Время новостей", 2001, 25 вересня.
  4. "Независимая газета", 2001, 29 вересня.
  5. "Страны мира". Справочник. М., "Республика", 1999; Юсин М.
  6. Исламский мир накануне войны. — "Известия", 2001, 19 жовтня.
  7. См.: Кудрявцев А. Исламофобия в постсоветской России. — "Ислам в СНГ". М., 1998.
  8. Александров И. А. Монархии Персидского залива: этап модернизации. М., 2000, стр. 184.
  9. Акаев В. Х. Суфизм и ваххабизм на Северном Кавказе. М., 1999.
  10. Газета "Українська Правда", 2001,11 вересня.
  11. Релігієзнавство. Підручник. Київ, Академвидав, 2002; В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська;Исламский мир накануне войны. — "Известия", 2001, 19 октября.


16.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!