Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основи українсько-німецьких політичних та економічних зв’язків. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основи українсько-німецьких політичних та економічних зв’язків. Реферат

Аналізуючи процес формування договірних засад взаємовідносин України та Німеччини, потрібно зазначити, що українсько-німецьке економічне співробітництво, як і інші форми співпраці, виходить на якісно новий рівень відносин – рівень стратегічного партнерства. Економічні відносини між нашими країнами мають стати тим фактором, який посприяє піднесенню економіки нашої країни, визнанню України як рівноправного члена світового співтовариства

Порівнюючи з іншими західними державами, Німеччина почала приділяти Україні значно більше уваги ще тоді, коли на офіційному рівні про її державну незалежність ще навіть не йшлося. Бонн був першою столицею Заходу, яка відкрила Генеральне консульство своєї держави у Києві 1 серпня 1989 р. Після проголошення незалежності України Німеччина у числі перших держав світу 26 грудня 1991 р. визнала нашу країну. Першим серед зарубіжних керівників, які відвідали Україну з офіційним візитом, був тогочасний віце-канцлер ФРН Г. -Д. Геншер.

Дипломатичні відносини між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною офіційно було встановлено 17 січня 1992 р. Послом у нашій країні був призначений відомий дипломат граф Хеннеке фон Бассевітц, перший в Україні посол іноземної держави. Його наступником на цьому посту пізніше став д-р А. Арно, а в березні 1996 р. послом у нашій країні був призначений Е. Гайкен, який перебуває на цій посаді й по сьогодні. Таким чином, закладалася першооснова співпраці, в якій була взаємо зацікавленість.

Продовжуючи розвиток контактів по висхідній у квітні 1991 р. відбувся офіційний візит Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука до ФРН, у ході якого відбулися зустрічі з Федеральним канцлером Г. Колем та членами Бундестагу. У грудні того ж року ФРН відвідав міністр закордонних справ України А. Зленко. Ці перші контакти дали змогу з’ясувати вихідні моменти співпраці й намітити перспективи.

Проте період 1991-1992 рр. не приніс бажаних результатів у сфері формування договірної бази двосторонніх відносин. У лютому 1992 р. відбувся перший закордонний візит новообраного Президента України Л. М. Кравчука. Він був саме до ФРН. Під час зустрічей не було укладено чинних угод, визначалися лише можливі напрями співпраці на майбутнє [5, 9]. Саме тоді об’єднана Німеччина разом з іншими країнами Заходу певний час розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з Україною та іншими країнами СНД через призму відносин з Москвою. Україні також як новому суб’єкту міжнародних відносин необхідний був час для визначення тенденцій у процесі державотворення та напрацювання зовнішньополітичних пріоритетів.

Наприкінці 1992 р. урядові кола Німеччини остаточно визначилися у помилковості щодо орієнтації виключно на Росію і підсумували, що відносини з Україною необхідно розглядати як окремий і самостійний напрям німецької зовнішньої політики. У Бонні розуміли, що без суверенної України неможливо зберегти той стан речей, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розпаду Організації Варшавського Договору, а потім і СРСР. Враховуючи нові геополітичні реалії, урядові кола обох держав прийшли до розуміння необхідності позитивних зрушень у формуванні політико-правових засад двосторонніх відносин.

Аналізуючи період кінця 1992 – початок 1993 рр., можемо констатувати конструктивність і більш повне врахування інтересів обох держав у їх відносинах. Для розвитку економічного співробітництва з Україною з 1992 р. діє Міжурядова німецько-українська рада з питань співробітництва. Вона складається з робочих груп у галузях сільського господарства й переробки продуктів харчової промисловості, машинобудування й конверсії, хімічної, нафтопереробної і фармацевтичної промисловості, металургії, інфраструктури й телекомунікацій, а також банківської справи. Створено також робочу групу з питань співробітництва у галузі енергетики [2, 5].

Що стосується політичних відносин з нашою країною, то ФРН як активний член світового співтовариства чітко реагує на зміни геополітичної ситуації в Європі та у світі. В цьому розумінні 1993 р. став переломним для України. Провідні країни світу відмовилися від силового тиску на Україну стосовно необхідності її відмови від ядерної зброї, почали враховувати її політичні і навіть економічні інтереси, пропонувати певну фінансову компенсацію і підтримувати вимоги України у відносинах з Росією.

Україна почала визнаватися іншими державами як суб’єкт міжнародної політики. В цей період між нашою країною та Німеччиною підписано чимало важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій.

Велике значення для України мав візит до нашої країни Федерального канцлера Німеччини д-ра Г. Коля 9-10 червня 1993 р. Під час візиту його супроводжували федеральні міністри: господарства – д-р Г. Рексродт, транспорту – М. Віссманн, наукових досліджень та технологій – д-р П. Крюгер, а також група представників ділових та фінансових кіл ФРН. Відбулись їх переговори та зустрічі з Президентом України Л. М. Кравчуком, Прем’єр-міністром України Л. Д. Кучмою, головою Верховної Ради І. С. Плющем.

У ході візиту 9 червня 1993 р. відбулося підписання Спільної декларації "Про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною", що засвідчило якісно новий рівень українсько-німецьких взаємин [6, 46].

У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині.

Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л. Кравчук відзначав, що її підписання відкриває "новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною", надає "нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах".

У ході цього візиту, 10 червня 1993 р., було підписано Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [8, 1]. З української сторони його підписав віце-прем’єр-міністр В. Пинзеник, а з німецької – міністр економіки ФРН Г. Рексродт. У договорі зазначається, що існує обопільна зацікавленість у розвиткові торгівлі та наукових контактів на основі національного законодавства і відповідно до міжнародних зобов’язань. У зв’язку з підписанням усього договору втрачають чинність у відносинах між Україною та ФРН домовленості за подібним договором між СРСР та ФРН від 9 листопада 1990 р.

Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди належать сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Загалом, у ході візиту офіційної делегації Німеччини до нашої країни було підписано 10 угод і домовленостей, які становили 43,4% від усього обсягу українсько-німецьких міждержавних угод, підписаних до початку 1994 р.

Протягом 1994-1995 рр. Україна була змушена долати внутрішні політичні й економічні кризові явища, які негативно відбивалися на й міжнародному авторитеті та безпосередньо на рівні українсько-німецького співробітництва. Кризові явища в уряді, непослідовність законодавства, невизначеність з питань роздержавлення та приватизації, гіперінфляція призвели до того, що німецька сторона на 1 березня 1994 р. не ратифікувала кожну четверту угоду. Договір про сприяння та взаємний захист інвестицій не був ратифікований обопільно.

І все ж потрібно сказати, що Україна гідно вийшла з цього скрутного становища. Починаючи з кінця 1994 р. запроваджується низка заходів щодо зниження інфляції та фінансової стабілізації.

Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною. У цьому контексті також особливе значення має співробітництво між законодавчими органами обох країн – Верховною Радою України та Бундестагом ФРН. Спільна декларація від 9 червня 1993 р. "Про основи відносин між Україною та ФРН" інтенсифікувала процес постійних політичних консультацій між законодавчими гілками влади обох країн. Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.

У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [4, 11].

Повільне налагодження контактів між парламентами України та ФРН обмежувало ефективність політичного співробітництва двох країн на загальноєвропейському рівні. В першій половині 1995 р. об’єктивна потреба встановлення прямих особистих зв’язків між нашими парламентаріями стала невідкладною. Голова Верховної Ради України О. Мороз на запрошення Голови Бундестагу Р. Зюсмут 25 квітня 1995 р. прибув з офіційним візитом на чолі парламентської делегації у ФРН. Цей візит мав особливе значення у контексті налагодження ефективного механізму співробітництва між парламентами наших країн. Правову основу для цього складала стаття 7 Спільної декларації 1993 р., яка передбачає, що "обидві сторони особливу увагу приділятимуть розвитку міжпарламентських зв’язків та обмінів".

За кілька днів візиту делегація Верховної Ради провела понад 25 зустрічей з провідними німецькими політиками, які мають вплив на визначення курсу ФРН стосовно України. На той час Бундестаг Німеччини випередив Верховну Раду України у створенні функціональної структури міжпарламентського співробітництва. О. Мороз мав зустріч із Г. Вайскірхеном – головою групи депутатів Бундестагу "Німеччина-Україна". Було погоджено про утворення подібної групи у нашому парламенті. У червні 1995 р. депутати, що входять до цієї групи, побували в Україні. Під час зустрічей були визначені пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Особливе значення мало узгодження процесу ратифікації найважливіших документів, спрямованих на розвиток партнерських відносин, створення функціонального механізму регулярних консультацій.

Новим імпульсом для активізації українсько-німецьких економічних зв’язків став офіційний візит новообраного Президента України Л. Кучми до ФРН 3-6 липня 1995 р. На цей час наша держава мала цілком позитивний імідж, створений спільними зусиллями й дипломатії, державних, промислових, фінансових кіл за 4 роки незалежності. Федеральний канцлер Німеччини Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість ФРН в існуванні на карті Європи міцної незалежної України, в її подальшому утвердженні у політичному, економічному та правовому європейському просторі [3, 10].

У програмі перебування Президента України у ФРН значну увагу було приділено вирішенню пріоритетних економічних та фінансових проблем. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, голова Федерального уряду ФРН запропонував утворити нову форму українсько-німецьких міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні ділянки розвитку двосторонньої співпраці, насамперед в економічній сфері.

У 1995 р. відбулася ще одна важлива подія: Україна була прийнята до Парламентської Асамблеї Ради Європи. 26 вересня наша країна отримала рекомендацію на вступ до цієї впливової загальноєвропейської організації. Це дало можливість українським парламентарям ширше розвивати співробітництво із колегами з інших європейських країн, особливо німецькими. Розширенню співпраці посприяло також обрання народного депутата України Б. Олійника одним із заступників Президента ПАРЄ Л. Фішер.

У першій половині 1996 р. українсько-німецький міжпарламентський діалог відбувався на тлі прийняття нової Конституції України. Прийняття цього важливого документа було високо оцінено іноземними країнами, що засвідчило підтримку нашої країни.

Зустрічаючись 17 травня 1996 р. з керівником зовнішньополітичного комітету Бундестагу К.-Хорнхусом, Голова Верховної Ради України О. Мороз висловив вдячність за цілковиту підтримку Німеччиною вступу нашої країни до Ради Європи. Значення українсько-німецьких міжпарламентських зв’язків засвідчує той факт, що робоча депутатська група "Україна-Німеччина" – найчисельніша у Верховній Раді.

Подальшому розвитку українсько-німецького міжпарламентського діалогу сприяли зустріч О. Мороза з Головою Бундестагу Р. Зюсмут у Будапешті 7 червня 1996 р. під час засідання Парламентської Асамблеї ОБСЄ та офіційний візит спікера Бундестагу ФРН в Україну 22-23 липня 1996 р.

Міжпарламентське співробітництво України та Німеччини створює фундамент для подальшої розбудови міждержавних відносин. Робочі групи в парламентах мають вивести співробітництво наших країн на якісно новий рівень у всіх аспектах міждержавних відносин.

У 1996 р. продовжується активна співпраця і між виконавчими гілками влади України та ФРН. 2-4 вересня відбувся другий офіційний візит на найвищому рівні Федерального канцлера Німеччини Г. Коля до України. Крім Києва, офіційна делегація побувала в Одесі, де відбулася зустріч з мером міста Е. Гурвіцем та підприємцями Одеси. Разом із Федеральним канцлером Україну відвідала група представників ділових кіл ФРН, які мали змогу зустрітися з українськими колегами. Під час переговорів Г. Коля з Президентом України Л. Кучмою, Прем’єр-міністром П. Лазаренком, Головою Верховної Ради О. Морозом ішлося про архітектуру європейської безпеки, економічні реформи, інвестиційну політику, питання облаштування німців, виселених з України за часів тоталітаризму.

За підсумками візиту Г. Коля до нашої країни сторони підписали такі документи: Договір про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні; Спільну заяву урядів України та ФРН про посилення співпраці для підтримання реформ в Україні; Угоду про співпрацю між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ); Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди про уникнення подвійного оподаткування. Сторони відзначили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, у тому числі й у вигляді регулярних телефонних розмов.

Буде продовжено й практику обміну урядовими делегаціями. Лейбмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Федерального канцлера ФРН: "Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна". Г. Коль також зазначив, що Україна має в очах Німеччини своє особливе місце і свою особливу цінність, що Німеччина розвиває відносини з нашою країною тому, що вона – частина міжнародного співтовариства та суб’єкт міжнародних відносин [1].

Офіційний візит у квітні 1997 року міністра закордонних справ Г. Удовенка до Німеччини, підписання Україною у липні того ж року Хартії про особливе партнерство з усіма країнами Північно-Атлантичного Союзу, схвальна оцінка цієї події лідерами країн-членів альянсу, зокрема Німеччини, свідчить про те, що Україні вдалося, залишаючись позаблоковою державою, зробити правильний вибір у власній зовнішній політиці, забезпечити прихильність своїх західних партнерів та повагу і толерантне ставлення з боку всіх країн СНД. Плідно працюють наші держави і в рамках багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій і структур.

Продовженням активної співпраці України та Німеччини можна вважати перший офіційний візит Федерального Президента ФРН Р. Герцога до нашої країни 4-6 лютого 1998 р. Федеральний Президент Німеччини не є главою виконавчої влади країни і не має повноважень на ведення економічних чи політичних переговорів. Він має лише право від імені федерації підписувати міжнародні договори. Тож у ході візиту в Україну не було підписано офіційних угод чи договорів. У кінці візиту Р. Герцог зазначив: "Я тут, отож курс на стратегічне партнерство між Україною та Німеччиною залишається незмінним" [9].

Очевидним було й те, що Федеральний Президент, перебуваючи вперше на українській землі, побачив ті труднощі, котрі ми зараз переживаємо, проте він зауважив, що не хотів би лишній раз про них згадувати, краще намагатись їх подолати. "Ми оцінюємо Україну належним чином, незважаючи на всі негаразди, котрі вона нині намагається вирішити, скільки Україна лишається стабілізуючим чинником в Європі. Я вірю в успіх України. Підстави для такої впевненості – рішучість дій її Президента та уряду", – заявив Р. Герцог.

Цей візит дав поштовх для динамізації економічних зв’язків між Україною та Німеччиною. 28-29 травня 1998 р. відбулися перші українсько-німецькі консультації на найвищому рівні. Центральною темою переговорів було розширення та поглиблення двосторонніх економічних відносин, які, на жаль, поки що відстають від українсько-німецького діалогу в політичній сфері.

Уже сам факт запровадження механізму двосторонніх консультацій – ще одне переконливе свідчення того, якої підвищеної уваги надають у ФРН співробітництву з нашою країною. Досить сказати, що подібну форму двостороннього співробітництва Німеччина має з Росією, Польщею та Францією.

Консультації відбували за так званим галузевим принципом – у секціях: з питань економіки, фінансів, військово-технічного співробітництва, боротьби з організованою злочинністю, культурних зв’язків та гуманітарних проблем. З української сторони у роботі секцій взяли участь віце-прем’єр-міністри В. Смолій та С. Тигіпко, Секретар Ради Національної безпеки та оборони В. Горбулін, міністри, голови держкомітетів та інші посадові особи. Під час переговорів були визначені конкретні кроки на шляху поглиблення двостороннього співробітництва, обговорені питання налагодження тісніших контактів України з Європейським Союзом та іншими європейськими структурами, де ФРН відіграє помітну роль.

"Важливим етапом як у двосторонніх відносинах, так і в загальному контексті відносин з Європейськими державами" назвав Президент України Л. Кучма другу українсько-німецьку консультативну зустріч, що відбулася 8-9 липня 1999 р. у столиці нашої країни. Участь у консультаціях узяв новий Федеральний канцлер ФРН Г. Шрьодер, обраний на цю посаду 27 вересня 1998 р. Г. Шрьодер заявив: "Політика Німеччини щодо України не зміниться. Я буду продовжувати курс відносин, намічений попереднім урядом на чолі з Г. Колем[7,31].

На переговорах у Києві німецького канцлера супроводжували чотири федеральні міністри: Ю. Тріттін (екологія), О. Шілі (внутрішні справи), В. Мюллер (економіка) та Р. Шарпінг (оборона), а також 34 високопоставлені керівники німецьких підприємств. У центрі розмов між представниками урядів були економічні відносини, енергополітика в нашій країні, миротворча місія у Косово, наближення України до Європейського Союзу. З приводу цього Г. Шрьодер зазначив: "Стратегія наближення України до ЄС буде розроблена до кінця 1999 року".

Але загалом українська сторона була задоволена результатами переговорів. "У мене зміцнилась упевненість в тому, що Німеччина бачить в Україні союзника і партнера. І це – найголовніше", заявив на підсумковій прес-конференції Президент нашої країни Л. Кучма.

Аналізуючи процес формування договірних засад взаємовідносин України та Німеччини, потрібно зазначити таке. Українсько-німецьке економічне співробітництво, як і інші форми співпраці, виходить на якісно новий рівень відносин – рівень стратегічного партнерства. Економічні відносини між нашими країнами мають стати тим фактором, який посприяє піднесенню економіки нашої країни, визнанню України як рівноправного члена світового співтовариства.

Література

  1. Виступ Федерального канцлера ФРН Г. Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий кур’єр. – 1996. – 5 верес.
  2. Гайкен Е. На головних напрямах співробітництва // Політика і час. – 1996. – № 12.
  3. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. – 1996. – № 12.
  4. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. – 1996. – № 12.
  5. Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. – 1992. – № 2.
  6. Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких зв’язків // Нова політика. – 1996. – № 4.
  7. Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. – 1999. – № 4.
  8. Поточний архів Міністерства закордонних справ України, фонд ДМД, спр. 441.
  9. Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий кур’єр. – 1998. – 5 лют.


15.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!