Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Особливості врегулювання суспільних конфліктів в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості врегулювання суспільних конфліктів в Україні. Реферат

Засобами врегулювання та попередження політичних конфліктів у сучасному суспільстві не можуть бути ті, якими користувався тоталітарний режим, прагнучи впоратися, а точніше — розправитися з конфліктами: репресії, залякування, спрямування незадоволення на "зовнішнього ворога" або на "ворогів народу", ідеологічне "промивання мізків", організація масового відтворення слухняної і прихильної до режиму особистості і т. п. Вони виявляють не тільки свою неспроможність, а й зустрічають активний опір і справедливе моральне засудження в масовій свідомості та поведінці громадян

В умовах становлення демократії українське суспільство гостро потребує засобів, що запобігають його надмірному "перегріву" і забезпечують надійний та ефективний контроль за врегулюванням конфліктних ситуацій.

Конфлікт взагалі, зокрема політичний конфлікт, слід розглядати як розвинену форму протиріч суперцінностей. Політична напруга як на індивідуальному, так і на груповому рівні є виявом стану соціальних суб’єктів, коли вони ще не усвідомили, чітко не визначили причину свого незадоволення, власні інтереси і потреби й відповідно не визначили варіанти вирішення проблеми. Конфлікт припускає поступове усвідомлення інтересів, потреб, засобів їхньої реалізації, задоволення.

Треба зазначити, що труднощі попередження і вирішення політичних конфліктів пов’язані з самим їхнім характером. Ці конфлікти виникають через відмінності інтересів, суперництво і боротьбу соціально-професійних, етнічних, конфесійних та інших груп, верств, спільнот та індивідів у процесі надбання, перерозподілу і реалізації політико-державної влади, оволодіння її матеріально-фінансовими і позиційно-рольовими (позиції президента, міністра, депутата, судді, лідера політичної партії і т. д.) ресурсами, в процесі вироблення і реалізації різних програм (курсів дій, концепцій) для досягнення тих або інших цілей.

Одним словом, людина в системі суспільних відносин, що склалися, опинилася перед фактом багатьох напруг і незадоволеності, що, в міру свого розростання, дедалі більше набувають форм політичних конфронтацій і протиборств.

Засобами врегулювання та попередження політичних конфліктів у сучасному суспільстві не можуть бути ті, якими користувався тоталітарний режим, прагнучи впоратися, а точніше — розправитися з конфліктами: репресії, залякування, спрямування незадоволення на "зовнішнього ворога" або на "ворогів народу", ідеологічне "промивання мізків", організація масового відтворення слухняної і прихильної до режиму особистості і т. п. Вони виявляють не тільки свою неспроможність, а й зустрічають активний опір і справедливе моральне засудження в масовій свідомості та поведінці громадян.

Передусім слід враховувати, що тоталітаризм є режимом всебічного насильно здійснюваного контролю меншості над переважною більшістю за допомогою репресивної "державної машини" і "державної ідеології", що підтримуює її дії. Злам цього режиму знаменував для суспільства звільнення від насильницьких пут, перехід із закритої форми у відкриту. Але це призвело до того, що соціальні та політичні конфлікти, які раніше силою придушувалися тоталітаризмом, заганялися ним всередину, набули лавиноподібного, "обвального" характеру, разом вирвались назовні, як вітри зі скриньки Пандори.

Далі, потрібно взяти до уваги, що цю "обвальну" конфліктність посилює ідеологічна криза, втрата єдності основних ціннісних орієнтирів. Відбувається не тільки масове дистанціювання від колишньої ідеології, що виправдовувала тоталітарний порядок, але одночасно "розквітають всі квіти" раніше придушуваних ідейних течій, кожна з яких пропонує своє бачення суті подій, що відбуваються в суспільстві, і своє розуміння перспектив та засобів належної його трансформації.

До того ж, цей "ідейний розбрід і шатання" відбуваються на тлі економічної та політичної криз і в тісному зв’язку із ними, що визначає не тільки високий ступінь гостроти, але і складний, комплексний характер багатьох конфліктних ситуацій.

Єдино надійними й ефективними засобами, що збігаються із завданнями демократизації суспільних процесів і відносин, стають уважне вивчення і оцінка настроїв і поведінки населення, устремлінь його різноманітних груп і шарів та адекватне їх вираження у відповідних законодавчих актах, управлінських рішеннях і політичних програмах та діях, покликаних їх співвіднести і погодити. Для своєї реалізації вони вимагають встановлення і зміцнення такого демократичного політичного режиму, який включав би в себе елементи як представницького, так і прямого волевиявлення народу, що дозволяв би застосовувати ці засоби з найбільш можливою повнотою.

Чим більше влада буде прагнути до збереження статус-кво і досягнення лише власної корпоративної мети, тим інтенсивнішим стане зростання недовіри щодо неї. Ця недовіра і відчуження здатні призвести до втрати фактичної легітимності влади при формальному юридичному праві, а після цього перейти у фазу активного опору їй з усіма негативними наслідками.

Особливу значимість у відверненні подібної перспективи має відмова від силових засобів врегулювання і вирішення політичних конфліктів. Це може бути досягнуто комплексом політичних, правових, організаційно-адміністративних, морально-виховних заходів, до яких відносяться, наприклад: конституційне проголошення громадянського миру і згоди в суспільстві вищою соціальною цінністю, відмова від "армійського аргументу" як засобу політичної боротьби, заборона партій, асоціацій і об’єднань, як й ідеологічних концепцій, що орієнтуються на насильницьку зміну конституційного ладу, розпалювання ворожнечі, насильства і ненависті в суспільстві і т. п.

Спроможність мирно вирішувати суперечності і конфлікти в суспільстві, не допускаючи кровопролиття, повинна бути найважливішим критерієм оцінки дій як політичних лідерів, груп і партій, як і всього політичного режиму в цілому.

Якими є шляхи і засоби пошуку політичних компромісів і згоди в умовах конфліктогенної ситуації в Україні? Сьогодні їхнє досягнення великою мірою залежить від позицій політичних лідерів та еліт. Від того, чи здатні вони рахуватися з реально існуючим соціально-політичним плюралізмом, поступитися амбіціями, частиною влади і власності заради пом’якшення та усунення основних загроз суспільству, виконувати досягнуті компромісні домовленості, залежить доля країни.

Легітимізації державно-політичних інститутів і здійснюваної ними політики мають значно сприяти також вільні, рівні і конкурентні вибори в умовах багатопартійної системи, що припускають як мінімум відсутність монополії на ЗМІ, зловживань фінансовими і політико-владними ресурсами і упевненість більшості виборців в тому, що політичні партії, кандидати на виборні посади, виборчі комісії та інші учасники і організатори виборів є рівноправними, повністю виконують виборчі закони й інструкції, а самі ці закони й інструкції справедливі.

Трагічними наслідками, як свідчить досвід інших держав, можуть обернутися такі рецепти запобігання політичним конфліктам і досягнення стабільності, як перенесення або навіть скасування виборів, розпуск опозиційного парламенту, встановлення "демократичної диктатури" або режиму особистої влади в ім’я "порядку і боротьби зі злочинністю та мафією".

Для досягнення компромісів і згоди в суспільстві, поряд з використанням всього відомого арсеналу вирішення політичних конфліктів, необхідна їхня юридизація. Йдеться, передусім, про вирішення конфліктів в рамках конституційно-правових норм і через судово-правові інститути і процедури. Це, в свою чергу, вимагає дотримання конституційного балансу виконавчої, законодавчої та судової гілок влади.

У масштабі суспільства зміст механізмів вирішення конфліктів великою мірою залежить від домінування традиційної політичної культури, наявності авторитарного лідера або демократичних структур.

Традиції політичної культури визначають моделі поведінки в конфлікті, способи вирішення конфліктів, передбачають їхні суспільні результати. При цьому однозначно віддається перевага авторитетам, нормам, звичаям, принципам, соціальному і політичному статусу конфліктуючих суб’єктів. Норми, традиції, звичаї мають при цьому вирішальне і беззаперечне значення. Елементи традиційної політичної культури зберігаються і в сучасних суспільствах. Однак в умовах сучасних соціально-політичних конфліктів вони не мають домінуючого значення, радше другорядне.

Вирішення політичних конфліктів у суспільстві через авторитарного лідера пов’язане з переважанням форм насильства і тиску, передусім з боку пануючих груп, прошарків населення. Але тиск спричиняє громадянський опір, що може виявлятися в різноманітних формах: приховане незадоволення, непоступливість і прихована або явна протидія. У подібних умовах будь-яке реформування можливе тільки із застосуванням силових методів, через злам опору частини населення. А це призводить до відкритої політичної конфронтації.

Протягом тривалого періоду історії людства ядро політичних конфліктів складала боротьба за розподіл і перерозподіл благ і ресурсів, що були вкрай обмежені, за соціально-політичну й економічну справедливість і рівність, за права і свободи людини. І лише з появою ліберальної демократії та правової держави, з формуванням індустріального суспільства з його матеріальним благополуччям, для більшості населення центр політичних конфліктів в розвинених країнах починає переміщуватись у сферу боротьби за якість і стиль життя, за захист довкілля, за соціокультурну й етноконфесійну багатоманітність і автономію.

На жаль, ситуація в Україні залишається складною в усіх сферах суспільного життя, але перш за все — в політичній та економічній. Незважаючи на зусилля уряду, недоплата в бюджет України на жовтень 1998 р. становить 8,2 млрд. гривень. Заборгованість по заробітній платі в бюджетній сфері складає близько 3 млрд. гривень, у виробничій сфері — 3,5 млрд. Зростає безробіття: існують різні оцінки, але реальна цифра становить близько 1,2 млн. чоловік; на одне робоче місце претендують до 18 чоловік.

Специфіка політичних процесів і виборчої кампанії 1998-1999 рр. полягає в тому, що вони розвиваються на тлі швидкого і сталого падіння життєвого рівня основних соціальних верств населення. Одна з найважливіших проблем, пов’язаних з великими конфліктами, полягає в надзвичайно високій поляризації суспільства, викликаній помітною нерівністю прибутків.

Логіка ринкових реформ породжує структурне безробіття і бідність, словом — появу абсолютно беззахисних верств населення. Відбувається вимивання середнього класу за рахунок збіднілих найбільш соціально значущих його прошарків — науково-технічної інтелігенції, вчителів, лікарів, висококваліфікованих робітників, тобто тих, хто визначає інтелектуальне обличчя нації й її можливості у сфері науково-технічного прогресу. У широких верств населення країни зникає впевненість у завтрашньому дні.

Загальне неблагополуччя виявляється, передусім, в тому, що радикальні демократичні реформи здійснюються вкрай мляво, поволі і суперечливо. До того ж вони не забезпечені чіткою довгостроковою або середньостроковою програмою. Ані президентські структури, ані уряд, ані парламент чітко не формулюють і не обґрунтовують, як і в якому напрямку розвивається українське суспільство, які механізми при цьому діють, які способи поведінки їм відповідають.

Все запропоноване суспільству — це лише декларації про демократію і ринкову економіку, що нагадують нову міфотворчість. У цьому зв’язку складається стійке враження, що політична еліта навмисне ухиляється від чіткого оприлюднення своїх позицій і намагається експлуатувати цінності демократії, справедливості, свободи, невід’ємних людських прав і т. п., привабливі для всіх верств населення гасла, щоб під їхнім прикриттям реалізувати свої вузькі корпоративні інтереси. Завдяки цьому вона сприяє парадоксальному і разом з тим природному результату: для дедалі більш значної частини населення цінності демократичних реформ перетворюються на негативні символи.

Особливе незадоволення викликає слабка репрезентація в рішеннях, які приймаються владою, політичних інтересів основних соціальних груп, що ускладнює їхній зворотний зв’язок з владними структурами і можливість впливати на політичний процес. Населення переконане, що влада в країні належить фактично замкнутому елітарному колу осіб, на діяльність яких практично неможливо впливати.

Найбільш тривожний момент, що свідчить про наростання негативних тенденцій у функціонуванні державної влади, полягає в тому, що представники чиновницького апарату все більше відчувають свою корпоративну самоцінність і починають домінувати як соціальна опора і провідник здійснюваних політичних рішень і дій. Розбещення владного апарату, чиновницько-номенклатурного прошарку все більше посилює відчуження між владними структурами і суспільством.

Важливою причиною політичних конфліктів в Україні є прискорена модернізація згори, породжені нею кризи, які підірвали у свідомості частини населення легітимність державно-правових інститутів, та й самої політичної системи. Про це, зокрема, свідчить низький престиж органів всіх трьох гілок влади, переважної більшості політичних лідерів і державних діячів.

Для України в останні роки додаткові труднощі в пошуках політичного компромісу і згоди створює поєднання загострення "суто" політичних конфліктів з політизацією економічних, трудових, соціальних та інших конфліктів. Внаслідок цього відбувається підсилення внутрішнього суспільного розбрату, зумовлене зростанням масового незадоволення і пов’язаної з ним соціальної напруги.

Одним з головних завдань українського суспільства на даному етапі є попередження розгортання наявних політичних та соціальних конфліктів, необхідність адекватної і своєчасної оцінки характеру, інтенсивності і ступеня небезпеки латентних конфліктів, запобігання їхньому переростанню у відкриті і неконтрольовані конфлікти, вивчення легітимних механізмів їх вирішення. В противному разі політичні конфлікти будуть загрожувати суспільству гостротою, непередбачуваністю та руйнівними наслідками.


14.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!