Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політична партія як організація. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична партія як організація. Реферат

У міру поступового перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних партій, які, являючи собою політичне завершення піраміди сучасного громадського суспільства, сприяють його всебічному розвитку

Отже, що таке політична партія? У перекладі з латинської слово "партія" означає "осередок", "частина". У визначенні суті партії до цього часу ведеться полеміка між різними політологічними школами й існує безліч її визначень. Це пояснюється складністю самого явища - політична партія і з різним розумінням призначення та функцій політичної партії. В цілому, вони зводяться до визначення партії:

  • як групи, об`єднаної єдиними ідеологічними цінностями, що створюються для проведення виборчих кампаній;
  • як передовий загін класу, що представляє їхні інтереси;
  • як вираз політичного конфлікту в суспільстві й зброя вирішення обумовлених ним конкретних проблем;
  • як специфічний вид організації.

Політологічний енциклопедичний словник (1997р) визначає політичну партію як - "добровільне об¢єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільності, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним "голосом", "уособленням" окремих групових інтересів."

Перші політичні партії, відомі історії, виникли в Стародавній Греції. Це були мало чисельні та вузькі за складом групи. Політичні партії існували і в середні віки. Справжня історія політичних партій починається з часів Великої французької революції наприкінці ХVІІІ століття.

В історії політичних партій багато дослідників згоджуються з М. Вебером і виділяють три етапи: партії як аристократичні групи політичної еліти; партії як політичні клуби, що намагаються заохочувати до активної політичної діяльності впливових людей; сучасні масові партії. Першою масовою партією було Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії, засноване в 1861р. В науковій літературі відзначається, що в дійсності всі три етапи пройшли тільки дві англійські партії: лібералів (віги) і консерваторів (торі). Більшість сучасних партій оформилася у вигляді масових партій.

В США партії організуються у 30-х рр. ХІХ століття при президенті Джонсоні, у Франції та інших європейських країнах - в період революції 1848р. В Росії та Україні - у 90-х рр. ХІХ століття.

У наш час стає усе більш очевидною суперечлива сутність політичної партії як явища політичного життя суспільства. У природі всякої партії вада, яку виявив і описав ще німецький соціолог Роберт Міхельс (1876-1939р. р.). Будучи створені як засіб досягнення соціально-групові мети, партії самі невдовзі стають метою самих себе, починають переважно дбати про власний добробут і успіх.

У структурному відношенні в партії можна виділити три рівні.

Перший – прихильники партії, які систематично голосують за неї на виборах.

Другий – сама офіційна партійна організація. Майже всі сучасні політичні партії мають партійний апарат, що складається з групи людей, які професійно займаються організаційними питаннями політичної діяльності партії.

Третій – це партія в системі володарювання, яка складається з посадових осіб у державному апараті, що одержали свої посади в силу приналежності до даної партії. До них відносяться: президенти, губернатори, члени парламенту, законодавчих органів тощо. Безумовно, така ієрархія має свою національну специфіку. Наприклад, в консервативній партії Великобританії парламентська фракція в організаційному відношенні складає самостійний структурний елемент – парламентську консервативну партію. Лідер парламентської фракції є водночас лідером партії у загально - національному масштабі. По суті, центральні органи партії – виконавчий комітет, центральне бюро – представляють собою до радний орган при лідері.

Справжня політична партія не може бути витвором самого тільки бажання або зусиль навіть дуже здібних і впливових людей. Вона виникає не на ґрунті чистої політики, а на відповідній соціальній базі:

Зрозуміло, утворення політичних партій обумовлюється рядом факторів. По - перше, різні погляди з приводу політичного устрою суспільства та інших політичних питань. По - друге, незадоволення частини суспільства існуючим становищем та відповідна потреба у діях, щоб змінити становище, і викликало необхідність створення політичних партій. По - третє, однією з умов створення політичних партій є причини національного характеру. Тенденції до створення політичних партій на основі національної ідеї наявні багатьом країнам Латинської Америки, Африки, Східної Європи.

Політичні партії в сучасному суспільстві виконують життєво необхідні функції. Безумовно, вони мають конкретно-історичний характер.

Політологи виділяють такі функції партій:

  • політична, яка полягає в боротьбі за владу в країні або досягнення максимальної кількості місць в законодавчих органах влади, одержанні права на формування державних виконавчих органів, уряду;
  • функція представництва інтересів тих чи інших соціальних груп чи верств суспільства;
  • ідеологічна фіксується у програмі партії, рішеннях з`їздів, конференцій і має за мету переконати у своїй ідейній правоті якомога більше людей. Результатом реалізації цієї функції є ідейно-політична доктрина або ідейно-теоретична концепція;
  • організаторська - в практичній реалізації програми й рішень партії, вона знаходить свій вираз у діяльності з розширення членського складу, розвитку взаємовідносин з іншими партіями.

Існують й інші функції політичних партій. Саме через функції виявляється сутність, соціальне призначення, роль партій в суспільстві. Критерієм функціональної діяльності правлячої партії виступають політичні, економічні, соціальні результати, досягнуті партією відповідно до цілей, які вона ставила, а також задоволення інтересів тих соціальних верств і груп, які вона представляла. Не випадково одним із аспектів в наукової методології виступає вимога судити про політичні партії по їх справах, а не заявах.

Ведучи постійну боротьбу з опозицією політична партія формує економічні і політичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення. Механізм міжпартійної конкуренції не дозволяє політичним партіям жити старим багажем і примушує їх оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в країні і світі.

Важливу роль в теорії політичних партій займає питання про інституціоналізацію (правове визначення). Відомо, що багато партій на початку ХХ століття діяли нелегально.

Законодавство кожної країни по-своєму регулює (або ні) статус партії. В більшості країн світу за ними закріплено право висувати кандидатів на виборні державні посади.

Вони мають право вільно розповсюджувати інформацію про свою діяльність, пропагувати свої ідеї. Найбільш великі повноваження у парламентських партій. Вони мають право утворювати фракції. Фракція (від лат. Fraktio – розламування, подрібнення) – це група членів тієї чи іншої партії в складі парламенту, яка організовано проводить установки своєї партії. Фракційна діяльність у парламенті країн з багатопартійною системою – це нормальне й корисне явище, що забезпечує відображення та захист інтересів різних соціальних груп і верств населення.

В деяких країнах (Німеччині, Італії, Швеції) широко розповсюджена практика фінансування діяльності партії із державного бюджету. Чому? Тому, що вважається, партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій.

Характер і набір функцій партій безпосередньо пов`язаний з їх типологією. Політологами пропонуються різні критерії класифікації політичних партій. Марксистський підхід наголошує на класових критеріях і розрізняє: робітничі, буржуазні, селянські партії тощо. За ідеологічними критеріями відрізняють революційні, реформістські, консервативні партії.

По відношенню до влади партії поділяють на правлячі і опозиційні, або авангардні і парламентські. Парламентські виконують дві головні функції – підготовку виборців схилення їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу. Авангардні не обмежуються участю в передвиборній боротьбі та представницьких органах влади, а й використовують інші форми політичної діяльності: маніфестації, мітинги, демонстрації, пікети тощо. Проте в сучасних демократичних країнах кожна партія має намір стати парламентською.

У західній політології широко визнається типологія, яка враховує критерії чисельності і внутрішньої структури партії. Це так звана "бінарна" типологія: партії кадрові і масові. До кадрових відносяться такі, в яких партійний склад формується навколо групи політичних діячів. Такі партії мають вільне членство і діють, як правило, тільки під час виборів.

Кадровими є більшість європейських партій консервативної орієнтації, республіканська і демократична партії США. Масові партії являють собою централізовані організації із статутним членством, більш дисципліновані, приділяють більше уваги ідеології. Вони існують, головним чином, завдяки членським внескам. Члени партії не тільки сплачують внески, але й беруть участь у справах партії. Це, як правило, ліві партії комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної орієнтацій.

Дуже поширеним є спосіб класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Така класифікація зліва направо веде свою історію з засідань Французької національної асамблеї 1789 р., коли по різні сторони від спікера розташовувались консерватори, які виступали за збереження монархії (праворуч) і радикали, що відстоювали ідеї загальної рівності (ліворуч); помірковані ж займали місця в центрі. Ця традиція збереглася і в наші часи. Проте, такий поділ відносний, бо ті партії, що сьогодні є лівими, завтра можуть стати правими і навпаки.

Взагалі кожна типологія відносна. Як правило, ліберальні, комуністичні, соціал-демократичні, або будь-які партії можуть бути правлячими і опозиційними, легальними і нелегальними, революційними і консервативними, авангардними і парламентськими тощо.

Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства. Типовими прикладами перших є комуністичні партії, а других – республіканська і демократична партії США, консервативна партії Великобританії.

Розрізняють ще й партії з прямим і непрямим членством. У першому випадку прийом в члени партії здійснюється в індивідуальному порядку, а у другому та чи інша людина стає членом партії в силу того, що входить в будь-яку організацію, яка пов`язана з цією партією. Так, в лейбористську партію Великобританії, соціал-демократичні партії Швеції, Норвегії, Ірландії профспілки входять на колективних початках, тобто члени профспілок є колективними членами даних партій. Для комуністичних характерно виключно пряме членство.

У міру поступового перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних партій, які, являючи собою політичне завершення піраміди сучасного громадського суспільства, сприяють його всебічному розвитку.


11.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!