Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Загальні принципи функціонування уряду. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Загальні принципи функціонування уряду. Реферат

Існує певний перелік міністерств, які обов’язково входять до складу урядових колегій. В складі уряду перебувають також міністри, до компетенції яких віднесені такі питання, як економіка, трудові відносини, освіта, наука і техніка, охорона навколишнього середовища

Закономірністю суспільно-політичного і державно-правового розвитку країн світу є концентрація найголовніших повноважень в органів виконавчої влади. Виконавча влада – це сукупність державних органів і установ, які здійснюють владно-політичні і владно-адміністративні функції.

Своєрідною верхівкою системи виконавчої влади є уряд – звичайно один з вищих органів держави, компетенція якого лише умовно може бути зведена до виконання законів, здійснення завдань у сфері управління.

У президентських республіках систему виконавчої влади очолює президент. У США взагалі не визначають поняття уряду, а використовують для відповідних цілей термін "виконавча влада", "президентська адміністрація".

У країнах з парламентарними формами правління, а також у багатьох республіках із змішаною формою правління глава держави не входить до системи виконавчої влади. Компетенція такого глави держави включає і певні повноваження в галузі виконавчої влади, хоча більшість з них він може реалізувати тільки через уряд або з його санкції.

Конституції і законодавство визначають різноманітні назви урядів – уряд, кабінет, кабінет міністрів, державна рада тощо.

У країнах із змішаною республіканською формою, а також з парламентарними формами правління застосовується так званий парламентських спосіб утворення уряду. Суть його в тому, що представницький орган безпосередньо здійснює ті чи інші відповідні процедури.

Конституції, прийняті в країнах із змішаною республіканською і парламентарними формами правління, фіксують загальні процедури формування уряду, засновані на спільних діях парламенту і глави держави, хоча характер і послідовність їхніх дій мають свої відмінності. У Великобританії глава держави призначає прем’єр-міністра і за пропозицією останнього – інших членів уряду. Парламент у цьому участі не бере. Вважається, що уряд має підтримку нижньої палати доти, доки вона не проголосує проти його пропозиції з принципово важливого питання або прямо не висловить йому недовіру.

У багатьох країнах глава уряду після його призначення повинен у встановлений основним законом строк подати парламенту (нижній палаті) склад уряду й урядову програму з тим, щоб отримати довіру. Наприклад, у Бельгії та Італії довіру уряду повинна виказати кожна з палат.

Деякі конституції передбачають участь парламенту в процедурі формування уряду ще до того, як його склад буде визначений. Наприклад, в Ірландії президент за пропозицією нижньої палати призначає прем’єр-міністра. Інших членів уряду глава держави призначає за пропозицією самого прем’єр-міністра, попередньо схваленою тією ж палатою.

У президентських республіках застосовується суто позапарламентський спосіб формування уряду. У таких країнах повноваження глави держави і глави кабінету поєднані в руках президента, а посада прем’єр-міністра відсутня. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль значно обмежена.

У багатьох країнах до складу уряду входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією.

В англомовних та в цілому ряді інших країн до складу кабінету входять не всі політичні керівники міністерств та відомств, а лише ті, хто очолює найважливіші з них.

Основною діючою особою уряду, формальним і неформальним центром є його глава – прем’єр-міністр. У країнах із змішаною республіканською формою правління в силу дуалізму виконавчої влади роль центру урядової організації і діяльності розподіляється між главою уряду і президентом.

У Франції встановлена основним законом організація виконавчої влади і існуюча практика зумовили перетворення президента на реального главу уряду. Разом з тим прем’єр-міністр зберігає досить широкі повноваження. Він керує діяльністю уряду, відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, призначає на військові і цивільні посади.

Існує певний перелік міністерств, які обов’язково входять до складу урядових колегій: міністерства внутрішніх і закордонних справ, оборони, фінансів, юстиції та деякі інші. В складі уряду перебувають також міністри, до компетенції яких віднесені такі питання, як економіка, трудові відносини, освіта, наука і техніка, охорона навколишнього середовища.

До складу урядів у зарубіжних країнах можуть входити міністри, які очолюють окремі урядові департаменти (міністерства), і міністри без портфеля. Останні виконують важливі урядові функції постійного або термінового характеру. Вони не пов’язані організаційно з жодним міністерством чи відомством, але нерідко входять до складу уряду.

Глава уряду – прем’єр-міністр не тільки визначає склад уряду, а й звичайно вирішує питання його внутрішньої структури та організації. Досить частим є те, що одна особа займає посаду прем’єр-міністра і одну або більше міністерських посад. Розходження позицій з важливих питань між главою уряду і окремими його членами майже завжди завершуються на користь останніх.

Основні закони багатьох держав не визначають предметну компетенцію урядів. Вони здебільшого містять загальні положення. Для визначення реальної компетенції урядів слід розглянути їхню практичну діяльність.

Головним напрямом такої діяльності є реалізація функцій державного управління.

Однією з традиційних функцій уряду вважається виконання законів, прийнятих парламентом. Водночас вони самі займаються правотворчістю. По-різному сприймається поняття так званого делегованого законодавства. У континентальній Європі до актів делегованого законодавства віднесені лише ті, що мають силу закону. Загальний зміст принципів та умов делегування іноді міститься в конституціях. Наприклад, у Франції уряд може звернутися до парламенту з проханням дати йому дозвіл шляхом прийняття спеціальних актів – ордонансів – здійснити заходи, віднесені до сфери законодавчої влади. В Італії делегування може бути здійснене за умов визначення його принципів і критеріїв.

Відмінність між парламентськими актами й актами делегованого законодавства вбачається насамперед в тому, що перші не можуть бути предметом ревізії в суді, суд лише тлумачить їх. Другі застосовуються лише тоді, коли суд визнає їх такими, що не суперечать відповідним парламентським актам щодо делегування.

Важливим елементом парламентського делегування є контроль за відповідними актами з боку парламенту.

Поширеним різновидом урядової правотворчості є різні нормативні акти, введені на основі і на виконання законів.

Нормативно-правові акти органів виконавчої влади, незалежно від їх формального походження та методів і засобів введення, майже завжди приймаються з ініціативи урядів. Роль парламентів навіть у ситуації з делегованим законодавством в цілому пасивна. Все це підтверджує загальний висновок про те, що уряд займає домінуюче місце в державному механізмі і реалізує найважливіші владні функції.


10.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!