Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Поняття держави, її функції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття держави, її функції. Реферат

Держава — це організація політичної влади панівної частини населення у соціальне неоднорідному, організація політичної влади панівної частини у соціально неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини

Держава — основний і найважливіший інститут політичної системи суспільства. Той факт, що держава володіє суверенною владою, і визначає верховенство її щодо всіх інших організацій. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціальне неоднорідного (зокрема, класового) суспільства.

Держава — це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи – суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

  • виступає офіційним представником усього (або більшості) населення суспільства;
  • є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;
  • зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;
  • бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби;
  • встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки юридичні норми;
  • володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

До основних ознак держави належать: наявність особливої системи органів та установ, "що здійснюють функції державної влади; наявність права, яке закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави.

Будучи знаряддям здійснення інтересів і волі панівного у соціальне неоднорідному суспільстві класу, держава водночас впливає на все суспільство в цілому, бере на себе вирішення загальних питань, сприяє відтворенню таких умов, за яких суспільство може існувати як цілісний соціальний організм. Тому вбачається доцільним дати таке визначення держави.

Держава — це організація політичної влади панівної частини населення у соціальне неоднорідному, організація політичної влади панівної частини у соціально неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Марксистсько-ленінське вчення виходило у визначенні поняття "держава" з її соціально-класової суті, підкреслюючи перш за все те, що за допомогою держави панівний клас одержує нові засоби для експлуатації інших класів. Виділяючи саме цю, на його погляд, головну функцію держави, В. І. Ленін зазначав: "Держава є машина для гноблення одного класу другим, машина, щоб тримати в покорі одному класові інші підлеглі класи".

Радянська теорія держави завжди спиралась саме на це ленінське положення, що одержало розгорнуте викладення у роботі "Держава і революція". Стисло ленінське вчення про державу складалось з таких основних тез:

  • держава є продуктом і проявом класових суперечностей; вона виникає там і тоді, де класові суперечності не знаходять мирного розв'язання. Існування держави є доказом того, що класові суперечності примирити неможливо;
  • за Марксом, держава є органом класового панування, органом придушення одним класом іншого, це придушення вона санкціонує і підтримує;
  • держава є владою, що знаходиться над суспільством, дедалі більше відчужуючи себе від суспільства; це відчуження уособлюється у створеному панівним Класом апараті державної влади;
  • за Енгельсом, поняття "влада" позначає державу. Влада складається головним чином із особливих організацій озброєних людей, в'язниць, що знаходяться у розпорядженні влади. Армія і поліція постають головним знаряддям державної влади;
  • держава є інструментом експлуатації пригнобленого класу; особливим репресивним апаратом, організацією влади для придушення класів.

В. І. Ленін пише про державу як примусовий апарат, що називає себе державою. В лекції "Про Державу" цей феномен трактується Леніним так: держава — це особливий апарат для систематичного застосування влади і насильства над людьми; особлива категорія людей, які призначені керувати всіма іншими за допомогою апарата влади, що уособлює засоби придушення чужої волі.

У зв'язку з декларуванням побудови в СРСР основ соціалізму і ліквідації експлуататорських класів Сталін замінив у вченні про соціалістичну державу функцію придушення експлуататорських класів функціями захисту країни від нападу ззовні та охорони соціалістичної власності. Цим було ідеологічно "обґрунтовано" те, що у реальному житті перетворилось на нелюдські методи розправи над мільйонами громадян "найдемократичнішої держави у світі".

Крім цього, Сталін визначив ще господарсько-організаторську і культурно виховну функції держави. Введення у політологічний оборот цих понять підводило підвалину під виникнення у системі державного апарату міцних господарських структур та структур, за допомогою яких досягався зворотний вплив держави на економіку і соціально-культурне життя суспільства, повне одержавлення економіки та культури в усіх їхніх проявах — від сільського господарства та промисловості, побуту до літератури і мистецтва.

Утвердження у радянській ідеології міфу щодо побудови розвинутого соціалістичного суспільства дістало своє відображення у відповідній модернізації теорії держави. У радянській теорії держави з'являються такі терміни, як "механізм держави у вузькому розумінні" та "механізм держави у широкому розумінні". У поняття механізму держави у широкому розумінні включають численні громадські організації. Саме тому відпала потреба у зберіганні у політологічному обороті поняття "система диктатури панівного класу".

Цю категорію у радянській політології замінила категорія "система організацій соціалістичного суспільства", або "політична організація соціалістичного суспільства", як сукупність всіх конкретних державних і громадських організацій, що беруть участь у політичному житті суспільства. Так обґрунтовується уявлення про соціалістичну державу як виразника інтересів усього суспільства. Ця ідея не була новою. Соціалістична ідеологія, по суті, взяла на озброєння те, що вже було історичним набутком вчення про державу цивілізованого світу.

Держава Існувала на всіх етапах розвитку; суспільства, виключаючи період первісного, соціальне однорідного суспільства. Утворення перших в історії людства держав було викликано у кінцевому підсумку поділом суспільства як етнічного утворення на соціально-економічні класи та інші соціальні групи з різноманітними, нерідко протилежними інтересами.

Своїми передумовами державна організація суспільства має: розподіл населення по адміністративно-територіальних одиницях і здійснення публічної влади за територіальними ознаками. Саме розподіл підданих за територіальними ознаками, тобто розрив старих родових і племінних зв'язків, відрізняє державу від попередньої — бездержавної — організації суспільства. Розподіл державою населення за територіальною ознакою сприяв формуванню націй. Територіальний поділ населення відбиває специфічні особливості державної влади як публічної влади, що не співпадає безпосередньо з населенням. Територіальна структура держави забезпечує зв'язок органів влади з населенням у центрі та на місцях, керівництво і контроль над громадською життєдіяльністю.

Перші в історії держави згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність в результаті воєн чи інших подій. Згодом набирають сили нації, які, проживаючи компактно на своїй історичній території, внаслідок конкретних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав. Відносно самостійним чинником утворення нових держав стало здійснення цими націями права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник набуває вирішального значення і приводить до формування національних держав. Нові держави утворюються в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань. Саме за останнім варіантом відбувається утвердження незалежності держави Україна.

Національній державі притаманні такі особливості:

  • утворюється нацією, яка компактно проживає на певній території і, як правило, становить більшість серед населення даної країни;
  • є результатом здійснення відповідною нацією її основного загально соціального права на політичне самовизначення;
  • створює, забезпечує всі необхідні умови для збереження і розвитку надбань даної нації в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах життя, збагачення її. духовності, культури, мови, традицій тощо;
  • поєднує піклування про "свою" націю із створенням належних умов для розвитку всіх інших націй, етнічних груп, які проживають на території держави і входять до складу її народу (без додержання цього державу слід вважати не національною, а націоналістично-шовіністичною).

Зародження і становлення української державності пройшло нелегкий шлях 2. Розвиток міжнародних процесів та внутрішні обставини після розпаду Київської Русі і загарбання польсько-литовськими феодалами Галицько-Волинського князівства на тривалий час перервали процес розбудови української державності. Лише у другій половині XVII ст. частину етнічних земель, заселених українцями, було об'єднано у державу під проводом Б. Хмельницького.

За умов українсько-польської війни та загрози з боку кримчаків новонароджена державність не змогла забезпечити сталість територіальних меж, перетворити їх на надійно захищені державні кордони. Щоб вижити, вона-змушена була укласти військово-політичний союз з Росією. Статті Переяславської угоди де-юре зберігали за Україною широкі автономні права.

Однак де-факто царат ігнорував їх як такі, що не мали міцних міжнародно-правових гарантій і не ґрунтувалися на взаємних державних зобов'язаннях. Створивши Малоросійську колегію, Петро І грубо порушив автономію України. Згодом Україна була позбавлена навіть залишків державної самостійності і перетворилась на "малоросійську провінцію". Катерина II, ліквідувавши Запорозьку Січ, перевезла гетьманську символіку до Петербурга.

В цей період політична думка в Україні виношувала проекти про незалежний державний устрій. Так, Пилип Орлик, український гетьман в еміграції, розробив першу в Україні народну демократичну конституцію "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького".

16 статей Конституції передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності, складових частин і чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку, бо "самодержавіє Гетьманського уряду неприлично") і судової влади, підзвітної і підконтрольної. Так були вироблені ще не знані в Європі демократичні засади державного і суспільного життя. Лише за таких умов, вважав П. Орлик, можливий національний і культурний розвиток народу.

Третій поділ Польщі 1795 р. призвів до нового перерозподілу етнічних українських земель між двома імперіями — Австрійською і Російською. Проводячи адміністративні реформи, царський уряд дбав, щоб кордони "малоросійських" адміністративних одиниць не збігалися з українськими етнічними -межами. Тому значна частина компактно розселених українців опинилася за "малоросійськими" губерніями. Така ситуація, за задумами великодержавників, повинна назавжди стати на заваді відродженню української державності у її повних національних межах.

Державна доля України вирішувалась разом з процесом розпаду великих світових імперій. Революційні події 1917р. активізували національно-визвольний рух українського народу. Керівництво ним взяла створена у березні того ж року Центральна Рада. У своїх численних працях ідеолог і керівник Центральної Ради М. С. Грушевський обґрунтував не тільки походження та історичний поступ українського народу до державної незалежності, а й адекватний цьому процесу державно-політичний устрій України. Як стверджує вчений, держава незалежно від своїх характеристик — "се суверенний союз народу, який... задовольняє індивідуальні, національні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства"

Концепція М. С. Грушевського щодо процесу становлення державності України зовсім не схожа на ту, яку ми звикли бачити в підручниках з історії держави і права УРСР. Там викладалась досить стандартна схема: первіснообщинний лад; виникнення і розвиток феодалізму; наростання антифеодальної та визвольної боротьби; визвольна війна і возз'єднання України з Росією, початок розкладу феодалізму та зародження капіталістичних відносин; Україна в період. розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи, скасування кріпосного права і розвиток капіталізму і т. д.

М. С. Грушевський пропонує інший варіант. Для нього історія України складається з кількох етапів, або епох, а саме:

  • "період, що передував утворенню Київської держави";
  • "епоха державного життя";
  • "литовсько-польська епоха";
  • "козацька епоха";
  • "занепад козацтва і українського життя";
  • "українське відродження" тощо.

Він доводить, що не Україна "вийшла" з Київської Русі, а навпаки, саме Київська Русь була державою українського народу.

З поваленням царату з'явилася реальна надія на створення Української республіки, яка "буде керуватися виключно волею самої української демократії і на ній лежатиме відповідальність за долю нашого народу і краю".

Після того як у жовтні 1917р. Тимчасовий уряд було повалено і до влади прийшли більшовики, Центральна Рада Третім універсалом від 20 листопада проголосила створення Української Народної Республіки, а також поширила компетенцію практично на всі етнічні українські землі, що входили до складу Російської імперії. Так було зроблено реальний крок до практичного втілення ідеї першого президента УНР М, С. Грушевського утворення національної державності соборної України.

Розпад Австро-Угорщини сприяв подальшому. розгортанню національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. У листопаді 1918 р. у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Кульмінацією демократичного державного відродження стала велика злука УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. Незважаючи на певну декларативність цього акту, він мав непересічне значення для державного становлення українського народу.

Нову сторінку в історії української національної державності було відкрито 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У ній проголошувався державний суверенітет як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Україна, підкреслювалося далі, як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією права на самовизначення. Вона, є самостійною у вирішенні будь-яких питань державного життя, а державна влада в Республіці здійснюється за принципом розподілу її на законодавчу, виконавчу та судову.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла "Акт проголошення незалежності України". В ньому урочисто наголошувалось, що з моменту схвалення Акту утворюється незалежна держава —- Україна, її територія є неподільною і недоторканою. Нова Конституція України, концепцію якої у загальних рисах затвердила Верховна Рада, приведе до логічного правового завершення державотворчого процесу.

Право — один з найважливіших засобів здійснення державної влади. Природа державної організації

Суспільства потребує, з одного боку, обов'язкового використання права як основного і вирішального засобу реалізації державно-владних велінь, а з другого — втілення державної влади в правову форму. Забезпечення додержання норм права за допомогою відповідного апарату — один з важливих каналів реалізації державної влади.

Необхідно пам'ятати, що який би шлях створення національної державності не обирав той або інший Народ, залишаються незмінними об'єктивні закономірності державного розвитку людства; вони відбивають історію розвитку держав, зміни їх соціальної сутності, типів держав, видів державного правління, устрою, режиму тощо.

Перш за все зупинимося на понятті історичного типу держави. Тип держави — це система суттєвих рис, притаманних усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціально-змістовну сутність і соціальне призначення держави.

До основних причин зміни типів держави належать: розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин; зміна соціальної (зокрема, класової) структури суспільства; встановлення нового співвідношення класових та інших соціальних сил; перехід державної влади до представників іншого класу (союзу класів) або соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

Будучи залежною насамперед від панівної чи керівної групи (класу) у суспільстві, держава є відносно самостійним утворенням. Ознаками такої відносної • самостійності держави є:

  • організаційна відокремленість держави від суспільства в цілому, будь-якої групи чи класу (зокрема, панівного класу);
  • наявність власної внутрішньої будови (структури) і особливих, специфічних інтересів;
  • залежність не тільки від панівного класу, а й певною мірою від інших соціальних груп суспільства (зокрема, національних, етнічних спільностей);
  • залежність не лише від співвідношення класових та інших соціальних сил всередині країни, а й від зовнішньополітичних умов, подій;
  • необхідність виконувати не тільки суто класові, групові, а й загально соціальні функції.

Внаслідок цього можуть існувати держави так званого перехідного типу. Вони, як правило, виражають волю кількох класів (груп) або союзу класів.

Відомі такі історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, перехідний від буржуазного до соціально-демократичного.

Крім зазначених типів держави, уже відомих історії людства, є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу — держави трудящих-власників. Така держава буде організацією політичної влади трудящих-власників, що становлять більшість суспільства, яка забезпечить реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації і народу на засадах свободи, справедливості і солідарності.

Якісно, новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах розпочався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства "вільного", монополістичного капіталізму) до громадянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству має відповідати правова держава, яка не може не бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це після буржуазне (пост буржуазне) суспільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

  • держави промислово-розвинутих країн соціально-орієнтованого, "соціалізованого" капіталізму;
  • держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо соціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави).

Державою соціально-демократичної орієнтації слід визнати організацію політичної влади більшості населення, яка забезпечує необхідний консенсус усіх його частин, груп та перехід до створення умов, потрібних для реального і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав націй, прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Внутрішніми завданнями, або функціями, такої держави повинні стати у гуманітарній сфері —забезпечення кожній людині належних умов життя на засадах свободи, справедливості і солідарності; в економічній сфері — сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері — створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах. вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань. Відповідно до сфер діяльності функціями держави є:

  • гуманістична (забезпечення і охорона, захист основних прав людини);
  • екологічна (охорона природного середовища);
  • соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);
  • культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обґрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);
  • господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);
  • господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності);
  • науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень);
  • створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань ("демократизаторська" функція);
  • забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності народів, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функція);
  • охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція).

Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократнчної орієнтації виділяються такі:

  • участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини; -
  • допомога населенню інших країн (у випадку стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);
  • участь у захисті природного середовища;
  • участь у міжнародному культурному співробітництві;
  • участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і "праці;
  • участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового -океану, досліджень і освоєння космосу тощо.);
  • організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних прий-1 міжнародного права;
  • оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;
  • участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;
  • участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функцій (проте не всіх) існуючих нині держав свідчать про зближення їхньої соціальної сутності і про втілення у сучасні міжнародні відносини нового політико-правового мислення, про посилення взаємозалежності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні серйозних глобальних проблем. Так людство поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу.

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, так само і здійснювати владу вона повинна певними способами, методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади, її елементами є: державне правління (спосіб організації вищої державної влади) державний устрій (спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими частинами державний режим (спосіб здійснення державної влади певними методами і способами).

Історично склалися дві форми:

  • монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;
  • республіка, коли вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

У сучасних державах є такі форми правління: президентська республіка, де глава держави (президент) одноосібне або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам (наприклад США, Аргентина, Іран, Швейцарія)

  • напівпрезидентська республіка, де глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом наприклад, Україна, Фінляндія, Франція);
  • парламентська республіка, де глава держави (президент) не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);
  • парламентська монархія, де глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду. Уряд формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Англія, Швеція, Японія);
  • дуалістична монархія, де глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

До основних видів державного устрою належать:

  • проста (унітарна) держава, де частини її не мають 1 свого суверенітету, всіх ознак державності. Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Італія, Португалія, І Україна) включають автономні утворення;
  • складна держава, де частини її мають суверенітет, усі ознаки державності. Складні держави поділяються на федерації — союзні держави і конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Основні види державного режиму:

  • демократичний — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини; забезпечуються легальні можливості вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми), вільно діють різноманітні громадянські об'єднання, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди, як демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний;
  • тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема, через діяльність громадських організацій, об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму має назву "автократія" або "вождизм". Тоталітаризм існував у вигляді таких державних режимів, як расистський, фашистський, військово-диктаторський.

У другій половині 80-х років в Україні (як і в інших колишніх радянських республіках) відбувається поступовий, хоча й не завжди послідовний перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного.


10.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!